Чи можна любити сучасну Україну?
Субота, 21 серпня 2004, 17:35
Фатальне для багатьох культур і народів число "13" минає для нової Української держави.
Слід констатувати, що тринадцятиріччя незалежності своєї держави суспільство сприймає як "період втрачених можливостей" та "свято зі сльозами на очах". Натомість влада - як чергову дату державотворення і власного успіху.
Вже 13 років триває боротьба двох Україн, двох уявлень про сучасне життя в країні та, власне, двох способів життя. Як завжди 24 серпня в цьому році влада зустріне парадом і на трибуні в Києві. Прості ж громадяни на власних городах або дачних ділянках.
Конфлікт між "життям як святом" та виживанням, "хозяевами жизни" та пересічними громадянами триває. Більше того, він загострився саме в 13 рік незалежності.
Влада декларує, що досягла небачених висот економічного зростання і оголошує себе творцем новітнього економічного дива. Дійсно, правда в цьому є. За останні роки незалежності, мільйонери стали мільярдерами, а бідні – ще біднішими.
Українська бюрократія та її достойники ведуть себе нахабно, з викликом, не ховаючись. Так, Леонід Кучма зі свитою відпочиває й оздоровлюється в Баден-Бадені, в одній із найдорожчих лікарень у світі "Макс Грюндіг Клінік". Прем’єр-міністр Віктор Янукович зі свитою насолоджується Олімпіадою на найпрестижнішому та суперкомфортабельному лайнері "Роттердам". І все це відбувається за бюджетні кошти (або кошти Національного олімпійського комітету, які можна було б спрямувати на розвиток спорту)!
"Хозяева жизни" переконані, що 20-30 гривень до свята незалежності зроблять пересічних пенсіонерів чи студентів "ще щасливішими". Трагедія керманичів влади полягає в тому, що вони вже кілька років не бачили і не говорили з "живими співвітчизниками".
Більше того, вони вже почали вірити в існування "суспільства" із числа заготовлених прихильників влади, яких шикують з прапорцями на вулицях місцеві "князья-губернаторы" перед приїздом можновладців.
Бідні достойники або не знають, або вдають, що не знають про те, що перед приїздом Кучми або Януковича за кілька годин перекриваються дороги, життя завмирає, територія населених пунктів очищається від неправильних, тобто реальних мешканців міст й сел, де "Вони" безпосередньо ходитимуть.
За таких умов плакати чи рекламні кліпи "Любіть Україну", які знову з’являються напередодні Дня незалежності, виглядають, м’яко кажучи, знущально. Яку Україну? Нинішню? Тобто Вашу?
Справжня любов до України можлива лише в новій Українській державі, адже головною ознакою цієї любові повинна бути взаємність.
Держава (державна влада) повинна поважати, турбуватися чи бодай співчувати, а отже й любити понад 47 мільйонів своїх співвітчизників. Держава повинна захищати, дбати й допомагати більш ніж 35 тисячам сіл, селищ і містечок України.
Не може бути абстрактної любові до держави без поваги й гордості за цю державу. Тому любов до України або сучасний український патріотизм можливий як спільна воля й згода всіх громадян, громад, територій України на те, в якій країні, з якою владою і як жити.
Минає фатальне для України число "13".
Залишається шанс – змінити виживання на життя, щоправда, вже не 52, а 47 мільйонів громадян України.
Залишається шанс – наступний День незалежності відсвяткувати, а не зустрічати його на дачних, земельних ділянках.
Залишається шанс найближчим часом почути від реальних людей гордо вимовлені слова: "Я люблю свою країну!", "Я люблю Україну!".
Автор: Микола Томенко, народний депутат, фракція "Наша Україна", директор Інституту політики
Слід констатувати, що тринадцятиріччя незалежності своєї держави суспільство сприймає як "період втрачених можливостей" та "свято зі сльозами на очах". Натомість влада - як чергову дату державотворення і власного успіху.
Вже 13 років триває боротьба двох Україн, двох уявлень про сучасне життя в країні та, власне, двох способів життя. Як завжди 24 серпня в цьому році влада зустріне парадом і на трибуні в Києві. Прості ж громадяни на власних городах або дачних ділянках.
Конфлікт між "життям як святом" та виживанням, "хозяевами жизни" та пересічними громадянами триває. Більше того, він загострився саме в 13 рік незалежності.
Влада декларує, що досягла небачених висот економічного зростання і оголошує себе творцем новітнього економічного дива. Дійсно, правда в цьому є. За останні роки незалежності, мільйонери стали мільярдерами, а бідні – ще біднішими.
Українська бюрократія та її достойники ведуть себе нахабно, з викликом, не ховаючись. Так, Леонід Кучма зі свитою відпочиває й оздоровлюється в Баден-Бадені, в одній із найдорожчих лікарень у світі "Макс Грюндіг Клінік". Прем’єр-міністр Віктор Янукович зі свитою насолоджується Олімпіадою на найпрестижнішому та суперкомфортабельному лайнері "Роттердам". І все це відбувається за бюджетні кошти (або кошти Національного олімпійського комітету, які можна було б спрямувати на розвиток спорту)!
"Хозяева жизни" переконані, що 20-30 гривень до свята незалежності зроблять пересічних пенсіонерів чи студентів "ще щасливішими". Трагедія керманичів влади полягає в тому, що вони вже кілька років не бачили і не говорили з "живими співвітчизниками".
Більше того, вони вже почали вірити в існування "суспільства" із числа заготовлених прихильників влади, яких шикують з прапорцями на вулицях місцеві "князья-губернаторы" перед приїздом можновладців.
Бідні достойники або не знають, або вдають, що не знають про те, що перед приїздом Кучми або Януковича за кілька годин перекриваються дороги, життя завмирає, територія населених пунктів очищається від неправильних, тобто реальних мешканців міст й сел, де "Вони" безпосередньо ходитимуть.
За таких умов плакати чи рекламні кліпи "Любіть Україну", які знову з’являються напередодні Дня незалежності, виглядають, м’яко кажучи, знущально. Яку Україну? Нинішню? Тобто Вашу?
Справжня любов до України можлива лише в новій Українській державі, адже головною ознакою цієї любові повинна бути взаємність.
Держава (державна влада) повинна поважати, турбуватися чи бодай співчувати, а отже й любити понад 47 мільйонів своїх співвітчизників. Держава повинна захищати, дбати й допомагати більш ніж 35 тисячам сіл, селищ і містечок України.
Не може бути абстрактної любові до держави без поваги й гордості за цю державу. Тому любов до України або сучасний український патріотизм можливий як спільна воля й згода всіх громадян, громад, територій України на те, в якій країні, з якою владою і як жити.
Минає фатальне для України число "13".
Залишається шанс – змінити виживання на життя, щоправда, вже не 52, а 47 мільйонів громадян України.
Залишається шанс – наступний День незалежності відсвяткувати, а не зустрічати його на дачних, земельних ділянках.
Залишається шанс найближчим часом почути від реальних людей гордо вимовлені слова: "Я люблю свою країну!", "Я люблю Україну!".
Автор: Микола Томенко, народний депутат, фракція "Наша Україна", директор Інституту політики
