Петро Симоненко. Експонат музею імені Леніна
Понеділок, 5 липня 2004, 16:49
На час висунення кандидатом у президенти Петра Симоненка конференц-зал Українського дому знову став схожим на музей Леніна. Щоправда, бюст Володимира Ілліча комуністам довелося везти з собою із центрального офісу. В кулуарах вони дуже нарікали, що це приміщення, побудоване свого часу на компартійні гроші, доводиться орендувати, хоча по праву воно належить Компартії України.
Комуніст, патріот і просто державний діяч
Ленін, прапор, напис червоним по білому "XXXVIII з'їзд КПУ", три сотні найдостойніших комуністів, переважно секретарів обкомів та райкомів партії, скромні два ряди президії і жодних матеріалів для журналістів. Складалося враження, що це звичайне робоче зібрання, а не епохальний позачерговий з’їзд, з якого комуністи стартують до перемоги.
Запальні слова про боротьбу до переможного кінця, казані зі сцени, явно дисонували з настроєм залу, де делегати дрімали, позіхали і час від часу виходили попити кави, щоб остаточно не заснути богатирським сном. Навіть "Інтернаціонал" на повну силу співала хіба президія. Решта напівзабуті слова про "до основанья, а затєм" підтягували впівголоса.
Не ті тепер комуністи. А кандидат у них усе той же – Петро Симоненко. "Комуніст, патріот і державний діяч", - як висловився про нього другий секретар ЦК КПУ і перший віце-спікер парламенту Адам Мартинюк. З його слів, Петро Миколайович – єдиний во істину народний президент, як Компартія – єдина сила, здатна вивести країну з кризи та підняти життєвий рівень на гідну народу України висоту.
"Гаслом поточного моменту може стати вираз: "Всі як один за народного президента, комуніста Петра Симоненка", - відзначив при цьому віце-спікер. Втім, на одну яскраву фразу він таки спромігся. "Власть коварна и хітра, – вся надєжда на Петра", - підсумував Мартинюк свій виступ. Ці слова зірвали аплодисменти і цілком могли стати неформальним лозунгом кампанії. Але не стали.
"Від імені ЦК Компартії України прошу висунути кандидатом на пост президента України Симоненка Петра Миколайовича, 1 серпня 1952 року народження, члена Компартії України, першого секретаря ЦК Компартії України, члена комітету Верховної Ради України з питань правової політики, людини знаної та відповідальної", - зачитав Мартинюк постанову про висунення.
Делегати, справді, як один дисципліновано підняли вгору яскраво-червоні картки. Хвилини дві-три їх сумлінно рахували. "Так ми пощитані чи не пощитані? Можна вже руку опускати?", - Олександра Масенка, народного депутата, першого секретаря полтавського обкому КПУ, традиційно затяжна церемонія явно втомлювала.
"296 голосів "за". Одноголосно", - підсумував голова лічильної комісії Анатолій Морозов. Це при тому, що на початку з’їзду Петро Симоненко стверджував, що прибуло 293 делегати... Втім, комуністам головне, аби не менше.
Драйву комуністичному зібранню не додав навіть Леонід Грач, який пропонував висунути його кандидатом в президенти від Компартії ще в листопаді 1999-го. Він скромно сидів на гальорці і на запитання, чому не Грач, а Симоненко, відповідав:
- Партія обговорювала, ми прийняли рішення.
- Ви будете йти самовисуванцем?
- Я що, схожий на негідника, ідіота?
Як-то кажуть, питання вичерпане.
Всі на боротьбу - з кланами і "нашистами"
Симпатії виборців Петро Симоненко сподівається завоювати закликом: "З людьми і для людей". Він каже, що 2004-й рік може і повинен стати переломним. "Результати виборів президента багато в чому визначать магістральний шлях розвитку українського суспільства", - заявив головний комуніст, бо "збереження при владі правлячого режиму, що уособлюється Кучмою, чи прихід до влади будь-кого з його соратників-спадкоємців – це трагедія для України".
Своїми головними конкурентами він вважає як представника від нині діючої влади, яка "змогла привести у 1999 році вдруге свого кандидата та захопити під час парламентських виборів 2002 року ключові позиції у Верховній Раді України", так і представника від опозиції, яку він інакше як "нашистами" не називав. І категорично запевняє, що "ні представника влади, ні представника "нашистів" комуністи підтримувати не будуть".
Констатуючи, що два із чотирьох агітаційних місяців припадає на літо, Симоненко закликав "відкласти відпустку і зосередитися на боротьбі". Якщо програму своєї боротьби перший секретар ЦК писатиме пізніше, то її стратегію він уже озвучив. Симоненко зорієнтував однопартійців поділяти області на дві групи: там, де відсоток голосів за КПУ треба не зменшити і там, де його треба підвищити (зокрема, на Західній Україні).
Яким чином? "Ми запропонуємо нову соціальну і економічну стратегію, яка відображує бажання багатьох мати і державну підтримку, і рівень життя гідний, і умови демократії справжньої, а не тієї кримінальної, якою намагаються приховати справжні цілі і наміри капітали", - пообіцяв Симоненко.
Разом із риторикою з приводу того, що можуть запропонувати виборцю комуністи, у Петра Миколайовича був невичерпний запас звинувачень на адресу ворогів-опонентів, яких він вишикував у три лінії.
"Першу лінію складатимуть різні антикомуністичні сили, як від "нашистів" і БЮТівців, так і від влади і її інформаційних кіллерів. Вони візьмуть на себе найбільш брудну агітацію проти кандидата-комуніста, звинувачуючи в усіх гріхах ХХ століття, сповна використовуючи весь арсенал накопичених за 1,5 десятиліття пропагандистських штампів типу голодомору, репресії, сталінізму".
Друга лінія – "кандидати і так звані центристські партії, що їх підтримують". Вони мовляв, відбирають голоси молоді та середнього покоління, яке, вважає Симоненко, інакше голосували б за комуністів.
Третя лінія – "комуністичні клони, альтернативні КПУ, "лівацькі" утворення", які реанімуються завдяки спонсорам. "Це "прогресисти", "комуністи" начебто оновлені, робітничо-селянські комуністи. Їхнє завдання звинувачувати Компартію України і кандидата в опортунізмі, дезорієнтувати виборця, відібрати в кандидата-комуніста хоча б крихітку голосів", - зазначив лідер КПУ.
Отож найбільша провокація проти Компартії це – намагання "представити виборчу компанію" і "сформувати думку у людей, що у них немає вибору: чи від влади в одному варіанті (представник нинішньої вертикалі) чи від влади у виконанні "нашистів". У той час як полюсів боротьби, як і в ленінські часи, на переконання Симоненка, два: "Це боротьба за майбутнє, це ліва ідея, яку ми обстоюємо, або боротьба кланів, інтереси капіталу".
Серед партнерів головний комуніст бачить тільки соціалістів. Щоправда, в ролі "молодшого брата". Хоча Симоненко й пообіцяв, що в разі виходу Мороза у другий тур, "Компартія підтримає лівого кандидата", у виступі він розкритикував Соцпартію за те, що "постійно підкреслюється неповторність СПУ в рамках як правої, так і лівої опозиції", що соціалісти "приєднуються то до лівих, то до правих, то до центру під гаслом: "Ми разом, але ми такі різні!" Натомість комуністи пропонують їм визначитися, щоб у 2006-му році піти на вибори єдиним блоком.
"Ми повинні поставити завдання об’єднати народ України і зробити все, щоб представники інших лівих партій крокували разом з нами до спільної перемоги. – заявив Симоненко, - Бо історичний досвід, в тому числі й більшовиків, підтверджує, якими б ми не були у 1917-20-х роках, але коли об’єднувалися навколо позиції більшовиків, ліві партії перемагали".
"Ми сьогодні закликаємо своїх колег-соціалістів визначитися і прийняти те рішення, яке дасть можливість сьогодні, новий імпульс і поштовх дати боротьбі за ліву ідею в 2004 році, щоб у 2006 році спільно вже блоком іти на вибори до Верховної Ради, до місцевих рад усіх рівнів", - додав при цьому він. Натомість соціалісти відповіли привітанням, яке зачитав секретар політради СПУ, народний депутат Михайло Мельничук.
Участь як гра на нервах
Це вже друга участь Петра Симоненка в президентських перегонах. Лідер Компартії балотувався в 1999 році й набрав понад 5,8 мільйона голосів, вийшовши до другого туру разом із Леонідом Кучмою.
Політологи відзначали, що його перемога тоді стала можливою тільки завдяки розвалу "канівської четвірки", оскільки Олександр Мороз і Євген Марчук "розтягнули" голоси виборців, яких в сумі мали понад 6 мільйонів. У другому турі Симоненко отримав близько 10,7 мільйона голосів або 37,8 відсотка виборців. Цей максимум комуністи набрали за рахунок тих, хто був категорично проти Кучми.
Адже динаміка "лівих" симпатій тільки за словами Адама Мартинюка свідчить про "стійкий електоральний потенціал КПУ". Насправді, якщо в 1998 році за Компартію проголосували 6,5 мільйона виборців, то в 2002-му – близько 5 мільйонів. Бо була інша опозиційна альтернатива. Політична сила Симоненка, яка нараховує всього 140 тисяч членів, упевнено здає позиції. Бо позичена у Ющенка фраза "Симоненко, який дійсно не словом, а ділом", яку запропонували дописати у резолюцію з’їзду, у виконанні комуністів все одно залишається просто красивою фразою.
Показовим був виступ голови мандатної комісії Володимира Оплачка, який повідомив, що із 300 делегатів, висунутих на з’їзд областями, шестеро – у віці до 30 років, 11 – у віці до 40 років, 32 – у віці до 50 років, 141 – у віці до 60 років і 110 – у віці понад 60 років. Причому більшість із них вступили до КПУ 20 і більше років тому і лише 29 – після 1993 року. Коментарі, як-то кажуть зайві.
Настій залу не випадково був спокійним, з’їзд – дешевим, а виступи - неяскравими. Так само як депутат Масенко уже через дві години після початку не випадково запропонував достроково закрити зібрання, бо всі питання вже вирішені.
Попри красиві слова про боротьбу комуністи на чолі з Петром Симоненком усім своїм виглядом показували, що нинішні вибори – не їхня гра. Звісно, Петро Миколайович має (хоч і досить примарні) шанси увійти у другий тур – якщо зникнуть сильніші кандидати. Але не має шансів перемогти за жодного розкладу.
Зате він може попсувати нерви або попіаритися, чим і збирається зайнятися. Він може бути елементом політтехнологій, як фактор "відтягування" протесаного електорату на користь опозиції, як засіб розпорошення електоральних симпатій, як псевдо-переможний лідер. А може бути навпаки, засобом боротьби із владою в таких регіонах як Донбас чи південь України. Це вже як хто домовиться. А Симоненко не раз доводив, що, клянучи всіх, можна допомогти комусь одному. Та й просто як політик, який не хоче зникнути з київського Олімпу, він не міг не піти. Тому пішов.
У день з’їзду позицією Компартії вдалося скористатися антиющенківцям. Упродовж усього часу зібрання, яке тривало більше п’яти годин, "Український дім" пікетувала група молодих людей у жовтих майках під прапором "Так, Ющенко!". Звертаючись до перехожих, пікетувальники скандували: "Ющенко – наш президент!".
Спочатку навіть важко було зрозуміти, справжні це "ющенківці" чи ні, бо розмовляли вони українською. Принаймні, у мене підозра закралася аж тоді, коли хлопці, явно студенти першого-другого курсу, мило спілкувалися з міліціонером на тему, чи варто їм постояти ще. Згодом з’явилося роз’яснення прес-служби "Нашої України".
"Колір майок відрізняється від того, котрий використовується у виборчій кампанії Віктора Ющенко", - пояснили там, повідомляючи, що футболки були жовтими, у той час як справжня символіка має більш насичений колір - жовтогарячий.
Тим часом по інший бік Хрещатика, біля пам’ятника Леніна, був помічений інший гурт молодиків, які під вождем світового пролетаріату безсоромно ... справили нужду. Схоже, це акції одного порядку – профінансовані з метою ще більше розсварити протестні сили.
Коли після з’їзду комуністи вийшли на вулицю, їх зустріли несміливими окриками: "Ми вас закриємо!". Деякі з представників КПУ вступали з організаторами мітингу в дискусію, відповідаючи фразами, "як вам не соромно", а інші, навпаки, закликали молодь вступати в ряди Компартії України. Вони мали час на агітацію, бо в Центрвиборчком не квапилися. Симоненко пообіцяв здати документи без помпи, в понеділок, сам.
Комуніст, патріот і просто державний діяч
Ленін, прапор, напис червоним по білому "XXXVIII з'їзд КПУ", три сотні найдостойніших комуністів, переважно секретарів обкомів та райкомів партії, скромні два ряди президії і жодних матеріалів для журналістів. Складалося враження, що це звичайне робоче зібрання, а не епохальний позачерговий з’їзд, з якого комуністи стартують до перемоги.
Запальні слова про боротьбу до переможного кінця, казані зі сцени, явно дисонували з настроєм залу, де делегати дрімали, позіхали і час від часу виходили попити кави, щоб остаточно не заснути богатирським сном. Навіть "Інтернаціонал" на повну силу співала хіба президія. Решта напівзабуті слова про "до основанья, а затєм" підтягували впівголоса.
Не ті тепер комуністи. А кандидат у них усе той же – Петро Симоненко. "Комуніст, патріот і державний діяч", - як висловився про нього другий секретар ЦК КПУ і перший віце-спікер парламенту Адам Мартинюк. З його слів, Петро Миколайович – єдиний во істину народний президент, як Компартія – єдина сила, здатна вивести країну з кризи та підняти життєвий рівень на гідну народу України висоту.
"Гаслом поточного моменту може стати вираз: "Всі як один за народного президента, комуніста Петра Симоненка", - відзначив при цьому віце-спікер. Втім, на одну яскраву фразу він таки спромігся. "Власть коварна и хітра, – вся надєжда на Петра", - підсумував Мартинюк свій виступ. Ці слова зірвали аплодисменти і цілком могли стати неформальним лозунгом кампанії. Але не стали.
"Від імені ЦК Компартії України прошу висунути кандидатом на пост президента України Симоненка Петра Миколайовича, 1 серпня 1952 року народження, члена Компартії України, першого секретаря ЦК Компартії України, члена комітету Верховної Ради України з питань правової політики, людини знаної та відповідальної", - зачитав Мартинюк постанову про висунення.
Делегати, справді, як один дисципліновано підняли вгору яскраво-червоні картки. Хвилини дві-три їх сумлінно рахували. "Так ми пощитані чи не пощитані? Можна вже руку опускати?", - Олександра Масенка, народного депутата, першого секретаря полтавського обкому КПУ, традиційно затяжна церемонія явно втомлювала.
"296 голосів "за". Одноголосно", - підсумував голова лічильної комісії Анатолій Морозов. Це при тому, що на початку з’їзду Петро Симоненко стверджував, що прибуло 293 делегати... Втім, комуністам головне, аби не менше.
Драйву комуністичному зібранню не додав навіть Леонід Грач, який пропонував висунути його кандидатом в президенти від Компартії ще в листопаді 1999-го. Він скромно сидів на гальорці і на запитання, чому не Грач, а Симоненко, відповідав:
- Партія обговорювала, ми прийняли рішення.
- Ви будете йти самовисуванцем?
- Я що, схожий на негідника, ідіота?
Як-то кажуть, питання вичерпане.
Всі на боротьбу - з кланами і "нашистами"
Симпатії виборців Петро Симоненко сподівається завоювати закликом: "З людьми і для людей". Він каже, що 2004-й рік може і повинен стати переломним. "Результати виборів президента багато в чому визначать магістральний шлях розвитку українського суспільства", - заявив головний комуніст, бо "збереження при владі правлячого режиму, що уособлюється Кучмою, чи прихід до влади будь-кого з його соратників-спадкоємців – це трагедія для України".
Своїми головними конкурентами він вважає як представника від нині діючої влади, яка "змогла привести у 1999 році вдруге свого кандидата та захопити під час парламентських виборів 2002 року ключові позиції у Верховній Раді України", так і представника від опозиції, яку він інакше як "нашистами" не називав. І категорично запевняє, що "ні представника влади, ні представника "нашистів" комуністи підтримувати не будуть".
Констатуючи, що два із чотирьох агітаційних місяців припадає на літо, Симоненко закликав "відкласти відпустку і зосередитися на боротьбі". Якщо програму своєї боротьби перший секретар ЦК писатиме пізніше, то її стратегію він уже озвучив. Симоненко зорієнтував однопартійців поділяти області на дві групи: там, де відсоток голосів за КПУ треба не зменшити і там, де його треба підвищити (зокрема, на Західній Україні).
Яким чином? "Ми запропонуємо нову соціальну і економічну стратегію, яка відображує бажання багатьох мати і державну підтримку, і рівень життя гідний, і умови демократії справжньої, а не тієї кримінальної, якою намагаються приховати справжні цілі і наміри капітали", - пообіцяв Симоненко.
Разом із риторикою з приводу того, що можуть запропонувати виборцю комуністи, у Петра Миколайовича був невичерпний запас звинувачень на адресу ворогів-опонентів, яких він вишикував у три лінії.
"Першу лінію складатимуть різні антикомуністичні сили, як від "нашистів" і БЮТівців, так і від влади і її інформаційних кіллерів. Вони візьмуть на себе найбільш брудну агітацію проти кандидата-комуніста, звинувачуючи в усіх гріхах ХХ століття, сповна використовуючи весь арсенал накопичених за 1,5 десятиліття пропагандистських штампів типу голодомору, репресії, сталінізму".
Друга лінія – "кандидати і так звані центристські партії, що їх підтримують". Вони мовляв, відбирають голоси молоді та середнього покоління, яке, вважає Симоненко, інакше голосували б за комуністів.
Третя лінія – "комуністичні клони, альтернативні КПУ, "лівацькі" утворення", які реанімуються завдяки спонсорам. "Це "прогресисти", "комуністи" начебто оновлені, робітничо-селянські комуністи. Їхнє завдання звинувачувати Компартію України і кандидата в опортунізмі, дезорієнтувати виборця, відібрати в кандидата-комуніста хоча б крихітку голосів", - зазначив лідер КПУ.
Отож найбільша провокація проти Компартії це – намагання "представити виборчу компанію" і "сформувати думку у людей, що у них немає вибору: чи від влади в одному варіанті (представник нинішньої вертикалі) чи від влади у виконанні "нашистів". У той час як полюсів боротьби, як і в ленінські часи, на переконання Симоненка, два: "Це боротьба за майбутнє, це ліва ідея, яку ми обстоюємо, або боротьба кланів, інтереси капіталу".
Серед партнерів головний комуніст бачить тільки соціалістів. Щоправда, в ролі "молодшого брата". Хоча Симоненко й пообіцяв, що в разі виходу Мороза у другий тур, "Компартія підтримає лівого кандидата", у виступі він розкритикував Соцпартію за те, що "постійно підкреслюється неповторність СПУ в рамках як правої, так і лівої опозиції", що соціалісти "приєднуються то до лівих, то до правих, то до центру під гаслом: "Ми разом, але ми такі різні!" Натомість комуністи пропонують їм визначитися, щоб у 2006-му році піти на вибори єдиним блоком.
"Ми повинні поставити завдання об’єднати народ України і зробити все, щоб представники інших лівих партій крокували разом з нами до спільної перемоги. – заявив Симоненко, - Бо історичний досвід, в тому числі й більшовиків, підтверджує, якими б ми не були у 1917-20-х роках, але коли об’єднувалися навколо позиції більшовиків, ліві партії перемагали".
"Ми сьогодні закликаємо своїх колег-соціалістів визначитися і прийняти те рішення, яке дасть можливість сьогодні, новий імпульс і поштовх дати боротьбі за ліву ідею в 2004 році, щоб у 2006 році спільно вже блоком іти на вибори до Верховної Ради, до місцевих рад усіх рівнів", - додав при цьому він. Натомість соціалісти відповіли привітанням, яке зачитав секретар політради СПУ, народний депутат Михайло Мельничук.
Участь як гра на нервах
Це вже друга участь Петра Симоненка в президентських перегонах. Лідер Компартії балотувався в 1999 році й набрав понад 5,8 мільйона голосів, вийшовши до другого туру разом із Леонідом Кучмою.
Політологи відзначали, що його перемога тоді стала можливою тільки завдяки розвалу "канівської четвірки", оскільки Олександр Мороз і Євген Марчук "розтягнули" голоси виборців, яких в сумі мали понад 6 мільйонів. У другому турі Симоненко отримав близько 10,7 мільйона голосів або 37,8 відсотка виборців. Цей максимум комуністи набрали за рахунок тих, хто був категорично проти Кучми.
Адже динаміка "лівих" симпатій тільки за словами Адама Мартинюка свідчить про "стійкий електоральний потенціал КПУ". Насправді, якщо в 1998 році за Компартію проголосували 6,5 мільйона виборців, то в 2002-му – близько 5 мільйонів. Бо була інша опозиційна альтернатива. Політична сила Симоненка, яка нараховує всього 140 тисяч членів, упевнено здає позиції. Бо позичена у Ющенка фраза "Симоненко, який дійсно не словом, а ділом", яку запропонували дописати у резолюцію з’їзду, у виконанні комуністів все одно залишається просто красивою фразою.
Показовим був виступ голови мандатної комісії Володимира Оплачка, який повідомив, що із 300 делегатів, висунутих на з’їзд областями, шестеро – у віці до 30 років, 11 – у віці до 40 років, 32 – у віці до 50 років, 141 – у віці до 60 років і 110 – у віці понад 60 років. Причому більшість із них вступили до КПУ 20 і більше років тому і лише 29 – після 1993 року. Коментарі, як-то кажуть зайві.
Настій залу не випадково був спокійним, з’їзд – дешевим, а виступи - неяскравими. Так само як депутат Масенко уже через дві години після початку не випадково запропонував достроково закрити зібрання, бо всі питання вже вирішені.
Попри красиві слова про боротьбу комуністи на чолі з Петром Симоненком усім своїм виглядом показували, що нинішні вибори – не їхня гра. Звісно, Петро Миколайович має (хоч і досить примарні) шанси увійти у другий тур – якщо зникнуть сильніші кандидати. Але не має шансів перемогти за жодного розкладу.
Зате він може попсувати нерви або попіаритися, чим і збирається зайнятися. Він може бути елементом політтехнологій, як фактор "відтягування" протесаного електорату на користь опозиції, як засіб розпорошення електоральних симпатій, як псевдо-переможний лідер. А може бути навпаки, засобом боротьби із владою в таких регіонах як Донбас чи південь України. Це вже як хто домовиться. А Симоненко не раз доводив, що, клянучи всіх, можна допомогти комусь одному. Та й просто як політик, який не хоче зникнути з київського Олімпу, він не міг не піти. Тому пішов.
У день з’їзду позицією Компартії вдалося скористатися антиющенківцям. Упродовж усього часу зібрання, яке тривало більше п’яти годин, "Український дім" пікетувала група молодих людей у жовтих майках під прапором "Так, Ющенко!". Звертаючись до перехожих, пікетувальники скандували: "Ющенко – наш президент!".
Спочатку навіть важко було зрозуміти, справжні це "ющенківці" чи ні, бо розмовляли вони українською. Принаймні, у мене підозра закралася аж тоді, коли хлопці, явно студенти першого-другого курсу, мило спілкувалися з міліціонером на тему, чи варто їм постояти ще. Згодом з’явилося роз’яснення прес-служби "Нашої України".
"Колір майок відрізняється від того, котрий використовується у виборчій кампанії Віктора Ющенко", - пояснили там, повідомляючи, що футболки були жовтими, у той час як справжня символіка має більш насичений колір - жовтогарячий.
Тим часом по інший бік Хрещатика, біля пам’ятника Леніна, був помічений інший гурт молодиків, які під вождем світового пролетаріату безсоромно ... справили нужду. Схоже, це акції одного порядку – профінансовані з метою ще більше розсварити протестні сили.
Коли після з’їзду комуністи вийшли на вулицю, їх зустріли несміливими окриками: "Ми вас закриємо!". Деякі з представників КПУ вступали з організаторами мітингу в дискусію, відповідаючи фразами, "як вам не соромно", а інші, навпаки, закликали молодь вступати в ряди Компартії України. Вони мали час на агітацію, бо в Центрвиборчком не квапилися. Симоненко пообіцяв здати документи без помпи, в понеділок, сам.