"Зелені": партія, яка гуляє сама по собі. На російські гроші?
Вівторок, 27 липня 2004, 18:04
Найбільшою новиною ХІ з’їзду Партії зелених України стало те, що українські "зелені", виявляється, є опозиційною політичною силою. Причому із нахилом до лівизни. Вони навіть збиралися всерйоз підтвердити свою опозиційність, висловивши підтримку кандидату в президенти від Соцпартії Олександру Морозу.
Але вчасно одумалися: такий крок остаточно розсварив би ПЗУ з владою, що явно не на користь партії. Втім, зовсім не використати нинішню кампанію, яка дає шанс нагадати про себе напередодні парламентських виборів–2006, було якось не з руки. Тому "зелені" запропонували балотуватися у президенти своєму незмінному з 1992 року лідеру Віталію Кононову.
"Для того, щоб зберегти своє обличчя і гідно вийти з цих виборів", – пояснювали "Українській правді" близькі до керівництва делегати з’їзду.
2004 кажемо, 2006 – в умі
Питання про висунення кандидата в президенти в порядку денному з’їзду виявилось останнім – після звітів, переобрання лідера партії, обрання заступників і почесного голови. "Зелені" намагалися втримати інтригу до кінця. Але відсутність представників Партії регіонів одразу переконала присутніх журналістів, що ПЗУ не підтримає Віктора Януковича (як сподівалася більшість представників ЗМІ).
Так само підтримка "екологів" не світила і комусь із представників інших політичних сил – зібрання в Будинку вчитися відбувалося без гостей від дружніх політструктур.
Говорили більше про те, якою партії бути завтра. Навіть сам Кононов, якого втретє обрали лідером ПЗУ, дав зрозуміти, що його можливе висунення в президенти – не серйозне: "Вважаю головним етапом не вибори 2004, а вибори 2006 року".
"Я просив би, щоб ви мене підтримали в цьому плані. Від цього залежить не тільки доля нашої партії і доля зеленого руху, від цього залежить і доля нашої держави", – сказав він, дякуючи за переобрання.
Після цих слів логічніше було б взагалі відмовитися від участі у президентських перегонах. Але "зелені" вирішили використати їх як піар–кампанію і таким чином не дозволити рекруктувати своїх обласних і районних активістів у штаби як влади, так і опозиції. Тим більше, що такі спроби були. Зокрема голова Білгород–Дністровської районної організації ПЗУ (Одеська обл.) скаржився, що зараз на регіональних лідерів "давлять і будуть давити".
– Віталію Миколайовичу, – поцікавилася "УП" в перерві у Кононова перед голосуванням. – Поясніть, чому ви самі йдете на вибори, а не підтримуєте когось із кандидатів від опозиції, наприклад, Віктора Ющенка?
– У нас реальна жива дискусія. Ми збиралися вже сім разів із цього приводу. Ми не можемо підтримувати індустріалістів.
– Гаразд, але ж кандидатура Олександра Мороза також обговорювалася. Чому не він?
– Що стосується Мороза, то ми ідеологічно дуже близькі і у нас багато симпатизують йому, але ми вважаємо, що в ситуації, яка склалася сьогодні з висуненням багатьох людей, є проблема, що можуть повторитися вибори 1999 року, коли владні структури виходять з комуністом.
– А чим вас не влаштовує Віктор Янукович?
– Дуже просто. Влада сьогодні веде агресивну індустріальну політику: будуються канали, знищуються заповідники, добудовуються дві ядерні станції – Рівненська і Хмельницька – як ми його можемо підтримувати?
Навіть якби ми дуже любили прем’єр–міністра особисто, політика, яку очолюваний ним уряд веде, анти екологічна. Вони розбили на два фрагменти Міністерство екології, забрали звідти природні ресурси, то ж як воно може тепер впливати на ситуацію – тільки казати, що щось не так.
Відповідь владі і опозиції
Для відмови "фаворитам" знайшли зручний привід – політичну реформу. "Лише в тому випадку, якщо влада буде прозорою, якщо країна уникне авторитарного або тоталітарного сценаріїв розвитку, – пояснював заступник голови партії Сергій Курикін, – Тому для нас було дуже показовим ставлення кандидатів до того, що в країні називається "політична реформа".
За його словами, реформа влади для "зелених" – це "насамперед перерозподіл владних повноважень між президентом, Кабінетом Міністрів і парламентом і ніщо інше". "Саме з цих міркувань ми змушені були відкинути кандидатуру лідера "Нашої України", оскільки, на превеликий жаль, люди, які себе визначають як демократи, зайняли агресивну позицію щодо політичної реформи і вважають своїм великим досягненням те. що політична реформа у парламенті провалена, зокрема, і їхніми зусиллями.
Таким чином єдиний політичний аргумент, який був для нас найпринциповішим, фактично не спрацював на користь лідера "Нашої України", – додав заступник Кононова.
З цих же ж міркувань ПЗУ не влаштував Янукович. "На словах партії парламентської більшості, які сформували діючий уряд, підтримують політичну реформу. На ділі ми бачимо, що вони успішно провалюють кожне вирішальне голосування в парламенті. Не останню роль у цьому процесі відіграють представники партії, до якої входить чинний прем’єр–міністр", – зазначив Курикін.
Окрім того, як уже згадувалося, у зелених є чимало претензій до природоохоронної політики в країні. Зокрема, розпочатим будівництвом каналу Дунай–Чорне море, яке "здійснюється із порушенням як національного природоохоронного законодавства, так і з порушенням міжнародних правових зобов’язань України", не вирішується проблема сховищ промислових відходів, яка "набирає характеру незворотної екологічної катастрофи".
"Таким чином, і чинний лідер опозиції, уособлюваною "Нашою Україною", і чинний представник влади зробили все для того, щоб "зелені" не мали політичних підстав, щоб їх підтримати", – підсумував Курикін.
При цьому він офіційно підтвердив, що зелені всерйоз обговорювали кандидатуру Олександра Мороза "як людини, яка дійсно послідовно відстоює ідею політичної реформи в країні".
Голова СПУ навіть здобув підтримку Політради ПЗУ, але на вирішальному засіданні Центральної координаційної раді у Севастополі, яке відбулося тиждень тому, це рішення несподівано переграли.
"Такий політичний крок міг би мати негативні наслідки як для нас, так і для тієї політичної сили, яку ми в даному випадку підтримували, – багатозначно пояснив причини Курикін, додавши, що секретаріат вирішив не робили "ведмежої посліги" ні собі, ні іншим, оскільки, "якщо хтось любить "зелених", це не означає, що він однаково любить соціалістів, і навпаки".
У результаті "переважна більшість членів ЦКР, визнаючи чесноти інших кандидатів, зійшлася на тому, що все–таки оптимальним варіантом у ситуації, що склалася, буде висунення саме Віталія Миколайовича Кононова".
"Ми йдемо самі, щоб не дезорієнтувати нашого виборця. Вступивши в блок з кимсь, ми просто підпорядковуємо себе іншим ідеологіям, які не мають достатньо спільного із тими ідеями, які обстоюємо ми", – підсумував заступник Кононова. Зал відповів 451 голосом "за" із 468 обраних на з’їзд.
Кандидат на два місяці?
Це вже друге балотування Віталія Кононова в президенти. При чому таке ж безперспективне і незрозуміле, як і в 1999 році, коли він, лідер фракції ПЗУ в парламенті, набрав лише 0,29 відсотка голосів виборців, посівши третє місце з кінця серед 15 учасників перегонів.
"Зелені" висунули Кононова кандидатом у президенти з єдиною метою: мати привід не підтримувати Кучму ще на першому етапі виборів і, завдяки цьому, залишитися в очах більшості виборців більш–менш нейтральними", – так оцінював тоді участь лідера ПЗУ в очевидно програшній грі альманах "Напередодні".
Аналогічну "фішку" партія повторює у 2004–му: робить ставку на свого кандидата. Навіщо? Щоб вийти "чистою" з нинішнього протистояння влади і опозиції і претендувати в 2006–му на політично нейтральний електорат, – ту саму третину виборців, яка наразі не визначилася зі своїми політичними симпатіями, бо 31 жовтня не хоче голосувати ні за Віктора Ющенка, ні за Віктора Януковича.
Уже на з’їзді "зелені" підтвердили, що фінансово до кампанії не готові. "Від дуже багатьох обставин, зокрема, фінансових, буде залежати те, наскільки далеко ми підемо по цьому шляху – я маю на увазі виборчі перегони", – розписався у власному безгрошів’ї Сергій Курикін. Водночас Віталій Кононов пообіцяв взяти в банку кредит.
– А віддавати як? – поцікавилися із залу.
– А віддавати ви будете, ви ж мене висуваєте! – відповів Кононов, ще раз підкреслюючи, що йому нинішнє висунення потрібне, як зайцю стоп–сигнал.
Курикіну довелося відкоригувати несерйозну заяву без 5 хвилин кандидата у президенти. "Не йдеться про те, що ми беремо кредит в мільйон, роздаємо організаціям, а потім сидимо і разом думаємо, як цей кредит повертати, – сказав він. – Йдеться про те, що активний збір коштів можна почати лише тоді, коли ми висунемо свого кандидата".
Але для того, щоб Кононов став претендентом, до Центральної виборчої комісії треба подати 500 тисяч гривень, які попросять у банку, що "погодиться це зробити, бо застави у нас не має на сьогоднішній день".
Позичку зелені братимуть на 2 місяці. "У тому випадку, якщо впродовж двох місяців ми не знаходимо інших, альтернативних коштів, то нам доведеться просто забрати ці кошти в ті терміни, які дозволяються чинним законодавством, – продовжив Курикін. – Йдеться про те, що на цьому етапі виборчої кампанії ми використовуємо доступний нам фінансовий інструмент".
А вже, мовляв, від активності партійців на місцях впродовж найближчих півтора–двох місяців буде видно, знайдуть вони кошти чи ні.
"Загальнопартійними зусиллями на відсотки з кредиту ми гроші якось зберемо. Все–таки в нас 52 тисячі членів", – підсумував Курикін.
При цьому у залі знайшлося четверо тверезомислячих, які утрималися під час голосування. Один із них публічно поставив кілька простих запитань, які часто доводиться чути. Наприклад, навіщо насправді "зелені" ускладнюють роботу виборцям ще одним кандидатом, у кого вони планують відбирати таким чином голоси.
Курикіну постановка питання явно не сподобалася. "Я не знаю в кого ми забираємо голоси. Ми пропонуємо українському народу підтримати певну систему цінностей. Покажіть мені інше політичну силу, яка настільки близька до зелених, що зелені в неї можуть відібрати голоси?" – риторично підсумував він.
З ним можна погодитися, оскільки такий мало популярний політик як Кононов навряд чи здатен зібрати (а відтак і відібрати) суттєву кількість симпатій у виборців.
Одні пішли, інші прийшли
Після неочікуваної поразки на парламентських виборах 2002 року Партія зелених пережила нелегкі часи. Майже одразу від неї відійшов головний "спонсор" і натхненник партії зразка 1998 року Василь Хмельницький, власник "Запоріжсталі" і 25–відсотковго пакету акцій "Київенерго".
Розчарувавшись у партійній ідеї, він потрапив у Верховну Раду, перемігши в мажоритарному окрузі, та пристав до фракції Богдана Губського "Народовладдя". Окрім того, зелених покинув Сергій Кривошея, голова правління АТ "Укрінбанку". Пішов до СДПУ(о) ще один бізнесмен – Воронов.
Також на суботній з’їзд демонстративно не з’явився Олег Яценко, екс–заступник Кононова по партії і голова реформованого днями Державного комітету зв’язку та інформатизації. За однією з версій, Олег Володимирович є далеким родичем дружини президента Людмили Кучми, за іншою – просто добрим другом президентської родини ще з часів спільної роботи на "Південмаші".
Отож його відхід є не менш знаковим, ніж втрата Хмельницького. "Зеленим" нічого не залишалося, ніж повернутися до "екосоціалізму".
Попри це, зовні зібрання в Будинку вчителя виглядало так само бездоганно стильно, як і всі попередні акції ПЗУ. Вхід і сцену прикрашали партійні прапори та гірлянди із біло–зелено–жовтих кульок, в залі грала весела музика, учасникам роздавали папки із закликом "Зеленого повинно бути більше", в яких навіть ручки писали зеленим.
У виступі голова Віталій Кононов говорив про зростання партійних рядів на 12 тисяч членів. "Люди прийшли до нас, люди вибачили нам, що ми пішли на співпрацю з владою. Це серйозний позитив", – запевнив він, переконуючи присутніх, що 52 тисячі – це нарешті "реальна кількість членів партії".
Приваблювати виборців "зелені" будуть через критику влади. "Наше завдання сьогодні – боротися і викривати намагання влади применшувати чи приховувати заподіяну шкоду довкіллю. Те, що коїться сьогодні в Україні по відношенню до природи, інакше, ніж злочином перед нащадками назвати не можна", – констатував Кононов, зірвавши овації присутніх. Звідси і їхнє полівішання у поглядах, звідси і розмови про можливу підтримку Мороза.
При цьому помітно було, що в партії більше не бідують. Хоча делегати нарікали на обмеженість фінансів, відхід банківсько–промислового лобі називали "очищенням" і шансом відродити колишню популярність екологічної ідеї серед населення України.
Як–не–як, а в 1998 році за ПЗУ віддали свої голоси 1 мільйон 444 тисячі 264 виборці або 5,4354 відсотка, забезпечивши "зеленим" 19 депутатських мандатів. Отже, знову знайшовся хтось, хто напередодні пропорційних виборів повірив у "зелений" бренд і допоміг "екологам" фінансово.
Подайкують, що капітал знову російський. Бо, як запевняє Віталій Кононов, депутати–мажоритарники із Верховної Ради нинішнього скликання тут ні при чому.
– Ви ведете якісь переговори з тими мажоритарниками, які зараз є у Верховній Раді, про їхній вступ до партії?
– Ні. Ми зараз вирішили бути тільки самі по собі. Ми вирощуємо свої кадри.
– Тобто очікувати, що в нинішньому парламенті відродиться фракція ПЗУ, не слід?
– Вона може виникнути, але ми її не визнаємо, тому що там немає членів партії. Навіть якщо вони і вступлять, ми не будемо про це говорити.
– Хіба пропозицій від депутатів Верховної Ради, що бажають вступити до ПЗУ, не було?
– Пропозиції були. Але ми їх не сприймаємо. Нам не потрібні люди, які пройшли по "мажоритарці", а сьогодні хочуть використати наше ім’я. Тому що в нас були тяжкі часи – 2002–2003 рік, – і ці люди займалися іншими справами. Нам ніхто не допомагав, ми виросли самі, ми втрималися на ногах, і нам ніхто не потрібен сьогодні. Навіть, якщо будуть такі, ми будемо від них відмовлятися.
* * *
Отже, партія, яку вважали вміло розкрученим і використаним у 1998 році брендом, зробила заявку на повернення у велику політику і її лідери почуваються впевнено у своїх силах, якщо дозволяють собі "розкидатися" "мажоритарниками". От тільки чи сприйматимуть нових "зелених" на лівому фронті, як це було на початку 1990–х, – не відомо. Адже там і без них велика конкуренція.
Але вчасно одумалися: такий крок остаточно розсварив би ПЗУ з владою, що явно не на користь партії. Втім, зовсім не використати нинішню кампанію, яка дає шанс нагадати про себе напередодні парламентських виборів–2006, було якось не з руки. Тому "зелені" запропонували балотуватися у президенти своєму незмінному з 1992 року лідеру Віталію Кононову.
"Для того, щоб зберегти своє обличчя і гідно вийти з цих виборів", – пояснювали "Українській правді" близькі до керівництва делегати з’їзду.
2004 кажемо, 2006 – в умі
Питання про висунення кандидата в президенти в порядку денному з’їзду виявилось останнім – після звітів, переобрання лідера партії, обрання заступників і почесного голови. "Зелені" намагалися втримати інтригу до кінця. Але відсутність представників Партії регіонів одразу переконала присутніх журналістів, що ПЗУ не підтримає Віктора Януковича (як сподівалася більшість представників ЗМІ).
Так само підтримка "екологів" не світила і комусь із представників інших політичних сил – зібрання в Будинку вчитися відбувалося без гостей від дружніх політструктур.
Говорили більше про те, якою партії бути завтра. Навіть сам Кононов, якого втретє обрали лідером ПЗУ, дав зрозуміти, що його можливе висунення в президенти – не серйозне: "Вважаю головним етапом не вибори 2004, а вибори 2006 року".
"Я просив би, щоб ви мене підтримали в цьому плані. Від цього залежить не тільки доля нашої партії і доля зеленого руху, від цього залежить і доля нашої держави", – сказав він, дякуючи за переобрання.
Після цих слів логічніше було б взагалі відмовитися від участі у президентських перегонах. Але "зелені" вирішили використати їх як піар–кампанію і таким чином не дозволити рекруктувати своїх обласних і районних активістів у штаби як влади, так і опозиції. Тим більше, що такі спроби були. Зокрема голова Білгород–Дністровської районної організації ПЗУ (Одеська обл.) скаржився, що зараз на регіональних лідерів "давлять і будуть давити".
– Віталію Миколайовичу, – поцікавилася "УП" в перерві у Кононова перед голосуванням. – Поясніть, чому ви самі йдете на вибори, а не підтримуєте когось із кандидатів від опозиції, наприклад, Віктора Ющенка?
– У нас реальна жива дискусія. Ми збиралися вже сім разів із цього приводу. Ми не можемо підтримувати індустріалістів.
– Гаразд, але ж кандидатура Олександра Мороза також обговорювалася. Чому не він?
– Що стосується Мороза, то ми ідеологічно дуже близькі і у нас багато симпатизують йому, але ми вважаємо, що в ситуації, яка склалася сьогодні з висуненням багатьох людей, є проблема, що можуть повторитися вибори 1999 року, коли владні структури виходять з комуністом.
– А чим вас не влаштовує Віктор Янукович?
– Дуже просто. Влада сьогодні веде агресивну індустріальну політику: будуються канали, знищуються заповідники, добудовуються дві ядерні станції – Рівненська і Хмельницька – як ми його можемо підтримувати?
Навіть якби ми дуже любили прем’єр–міністра особисто, політика, яку очолюваний ним уряд веде, анти екологічна. Вони розбили на два фрагменти Міністерство екології, забрали звідти природні ресурси, то ж як воно може тепер впливати на ситуацію – тільки казати, що щось не так.
Відповідь владі і опозиції
Для відмови "фаворитам" знайшли зручний привід – політичну реформу. "Лише в тому випадку, якщо влада буде прозорою, якщо країна уникне авторитарного або тоталітарного сценаріїв розвитку, – пояснював заступник голови партії Сергій Курикін, – Тому для нас було дуже показовим ставлення кандидатів до того, що в країні називається "політична реформа".
За його словами, реформа влади для "зелених" – це "насамперед перерозподіл владних повноважень між президентом, Кабінетом Міністрів і парламентом і ніщо інше". "Саме з цих міркувань ми змушені були відкинути кандидатуру лідера "Нашої України", оскільки, на превеликий жаль, люди, які себе визначають як демократи, зайняли агресивну позицію щодо політичної реформи і вважають своїм великим досягненням те. що політична реформа у парламенті провалена, зокрема, і їхніми зусиллями.
Таким чином єдиний політичний аргумент, який був для нас найпринциповішим, фактично не спрацював на користь лідера "Нашої України", – додав заступник Кононова.
З цих же ж міркувань ПЗУ не влаштував Янукович. "На словах партії парламентської більшості, які сформували діючий уряд, підтримують політичну реформу. На ділі ми бачимо, що вони успішно провалюють кожне вирішальне голосування в парламенті. Не останню роль у цьому процесі відіграють представники партії, до якої входить чинний прем’єр–міністр", – зазначив Курикін.
Окрім того, як уже згадувалося, у зелених є чимало претензій до природоохоронної політики в країні. Зокрема, розпочатим будівництвом каналу Дунай–Чорне море, яке "здійснюється із порушенням як національного природоохоронного законодавства, так і з порушенням міжнародних правових зобов’язань України", не вирішується проблема сховищ промислових відходів, яка "набирає характеру незворотної екологічної катастрофи".
"Таким чином, і чинний лідер опозиції, уособлюваною "Нашою Україною", і чинний представник влади зробили все для того, щоб "зелені" не мали політичних підстав, щоб їх підтримати", – підсумував Курикін.
При цьому він офіційно підтвердив, що зелені всерйоз обговорювали кандидатуру Олександра Мороза "як людини, яка дійсно послідовно відстоює ідею політичної реформи в країні".
Голова СПУ навіть здобув підтримку Політради ПЗУ, але на вирішальному засіданні Центральної координаційної раді у Севастополі, яке відбулося тиждень тому, це рішення несподівано переграли.
"Такий політичний крок міг би мати негативні наслідки як для нас, так і для тієї політичної сили, яку ми в даному випадку підтримували, – багатозначно пояснив причини Курикін, додавши, що секретаріат вирішив не робили "ведмежої посліги" ні собі, ні іншим, оскільки, "якщо хтось любить "зелених", це не означає, що він однаково любить соціалістів, і навпаки".
У результаті "переважна більшість членів ЦКР, визнаючи чесноти інших кандидатів, зійшлася на тому, що все–таки оптимальним варіантом у ситуації, що склалася, буде висунення саме Віталія Миколайовича Кононова".
"Ми йдемо самі, щоб не дезорієнтувати нашого виборця. Вступивши в блок з кимсь, ми просто підпорядковуємо себе іншим ідеологіям, які не мають достатньо спільного із тими ідеями, які обстоюємо ми", – підсумував заступник Кононова. Зал відповів 451 голосом "за" із 468 обраних на з’їзд.
Кандидат на два місяці?
Це вже друге балотування Віталія Кононова в президенти. При чому таке ж безперспективне і незрозуміле, як і в 1999 році, коли він, лідер фракції ПЗУ в парламенті, набрав лише 0,29 відсотка голосів виборців, посівши третє місце з кінця серед 15 учасників перегонів.
"Зелені" висунули Кононова кандидатом у президенти з єдиною метою: мати привід не підтримувати Кучму ще на першому етапі виборів і, завдяки цьому, залишитися в очах більшості виборців більш–менш нейтральними", – так оцінював тоді участь лідера ПЗУ в очевидно програшній грі альманах "Напередодні".
Аналогічну "фішку" партія повторює у 2004–му: робить ставку на свого кандидата. Навіщо? Щоб вийти "чистою" з нинішнього протистояння влади і опозиції і претендувати в 2006–му на політично нейтральний електорат, – ту саму третину виборців, яка наразі не визначилася зі своїми політичними симпатіями, бо 31 жовтня не хоче голосувати ні за Віктора Ющенка, ні за Віктора Януковича.
Уже на з’їзді "зелені" підтвердили, що фінансово до кампанії не готові. "Від дуже багатьох обставин, зокрема, фінансових, буде залежати те, наскільки далеко ми підемо по цьому шляху – я маю на увазі виборчі перегони", – розписався у власному безгрошів’ї Сергій Курикін. Водночас Віталій Кононов пообіцяв взяти в банку кредит.
– А віддавати як? – поцікавилися із залу.
– А віддавати ви будете, ви ж мене висуваєте! – відповів Кононов, ще раз підкреслюючи, що йому нинішнє висунення потрібне, як зайцю стоп–сигнал.
Курикіну довелося відкоригувати несерйозну заяву без 5 хвилин кандидата у президенти. "Не йдеться про те, що ми беремо кредит в мільйон, роздаємо організаціям, а потім сидимо і разом думаємо, як цей кредит повертати, – сказав він. – Йдеться про те, що активний збір коштів можна почати лише тоді, коли ми висунемо свого кандидата".
Але для того, щоб Кононов став претендентом, до Центральної виборчої комісії треба подати 500 тисяч гривень, які попросять у банку, що "погодиться це зробити, бо застави у нас не має на сьогоднішній день".
Позичку зелені братимуть на 2 місяці. "У тому випадку, якщо впродовж двох місяців ми не знаходимо інших, альтернативних коштів, то нам доведеться просто забрати ці кошти в ті терміни, які дозволяються чинним законодавством, – продовжив Курикін. – Йдеться про те, що на цьому етапі виборчої кампанії ми використовуємо доступний нам фінансовий інструмент".
А вже, мовляв, від активності партійців на місцях впродовж найближчих півтора–двох місяців буде видно, знайдуть вони кошти чи ні.
"Загальнопартійними зусиллями на відсотки з кредиту ми гроші якось зберемо. Все–таки в нас 52 тисячі членів", – підсумував Курикін.
При цьому у залі знайшлося четверо тверезомислячих, які утрималися під час голосування. Один із них публічно поставив кілька простих запитань, які часто доводиться чути. Наприклад, навіщо насправді "зелені" ускладнюють роботу виборцям ще одним кандидатом, у кого вони планують відбирати таким чином голоси.
Курикіну постановка питання явно не сподобалася. "Я не знаю в кого ми забираємо голоси. Ми пропонуємо українському народу підтримати певну систему цінностей. Покажіть мені інше політичну силу, яка настільки близька до зелених, що зелені в неї можуть відібрати голоси?" – риторично підсумував він.
З ним можна погодитися, оскільки такий мало популярний політик як Кононов навряд чи здатен зібрати (а відтак і відібрати) суттєву кількість симпатій у виборців.
Одні пішли, інші прийшли
Після неочікуваної поразки на парламентських виборах 2002 року Партія зелених пережила нелегкі часи. Майже одразу від неї відійшов головний "спонсор" і натхненник партії зразка 1998 року Василь Хмельницький, власник "Запоріжсталі" і 25–відсотковго пакету акцій "Київенерго".
Розчарувавшись у партійній ідеї, він потрапив у Верховну Раду, перемігши в мажоритарному окрузі, та пристав до фракції Богдана Губського "Народовладдя". Окрім того, зелених покинув Сергій Кривошея, голова правління АТ "Укрінбанку". Пішов до СДПУ(о) ще один бізнесмен – Воронов.
Також на суботній з’їзд демонстративно не з’явився Олег Яценко, екс–заступник Кононова по партії і голова реформованого днями Державного комітету зв’язку та інформатизації. За однією з версій, Олег Володимирович є далеким родичем дружини президента Людмили Кучми, за іншою – просто добрим другом президентської родини ще з часів спільної роботи на "Південмаші".
Отож його відхід є не менш знаковим, ніж втрата Хмельницького. "Зеленим" нічого не залишалося, ніж повернутися до "екосоціалізму".
Попри це, зовні зібрання в Будинку вчителя виглядало так само бездоганно стильно, як і всі попередні акції ПЗУ. Вхід і сцену прикрашали партійні прапори та гірлянди із біло–зелено–жовтих кульок, в залі грала весела музика, учасникам роздавали папки із закликом "Зеленого повинно бути більше", в яких навіть ручки писали зеленим.
У виступі голова Віталій Кононов говорив про зростання партійних рядів на 12 тисяч членів. "Люди прийшли до нас, люди вибачили нам, що ми пішли на співпрацю з владою. Це серйозний позитив", – запевнив він, переконуючи присутніх, що 52 тисячі – це нарешті "реальна кількість членів партії".
Приваблювати виборців "зелені" будуть через критику влади. "Наше завдання сьогодні – боротися і викривати намагання влади применшувати чи приховувати заподіяну шкоду довкіллю. Те, що коїться сьогодні в Україні по відношенню до природи, інакше, ніж злочином перед нащадками назвати не можна", – констатував Кононов, зірвавши овації присутніх. Звідси і їхнє полівішання у поглядах, звідси і розмови про можливу підтримку Мороза.
При цьому помітно було, що в партії більше не бідують. Хоча делегати нарікали на обмеженість фінансів, відхід банківсько–промислового лобі називали "очищенням" і шансом відродити колишню популярність екологічної ідеї серед населення України.
Як–не–як, а в 1998 році за ПЗУ віддали свої голоси 1 мільйон 444 тисячі 264 виборці або 5,4354 відсотка, забезпечивши "зеленим" 19 депутатських мандатів. Отже, знову знайшовся хтось, хто напередодні пропорційних виборів повірив у "зелений" бренд і допоміг "екологам" фінансово.
Подайкують, що капітал знову російський. Бо, як запевняє Віталій Кононов, депутати–мажоритарники із Верховної Ради нинішнього скликання тут ні при чому.
– Ви ведете якісь переговори з тими мажоритарниками, які зараз є у Верховній Раді, про їхній вступ до партії?
– Ні. Ми зараз вирішили бути тільки самі по собі. Ми вирощуємо свої кадри.
– Тобто очікувати, що в нинішньому парламенті відродиться фракція ПЗУ, не слід?
– Вона може виникнути, але ми її не визнаємо, тому що там немає членів партії. Навіть якщо вони і вступлять, ми не будемо про це говорити.
– Хіба пропозицій від депутатів Верховної Ради, що бажають вступити до ПЗУ, не було?
– Пропозиції були. Але ми їх не сприймаємо. Нам не потрібні люди, які пройшли по "мажоритарці", а сьогодні хочуть використати наше ім’я. Тому що в нас були тяжкі часи – 2002–2003 рік, – і ці люди займалися іншими справами. Нам ніхто не допомагав, ми виросли самі, ми втрималися на ногах, і нам ніхто не потрібен сьогодні. Навіть, якщо будуть такі, ми будемо від них відмовлятися.
* * *
Отже, партія, яку вважали вміло розкрученим і використаним у 1998 році брендом, зробила заявку на повернення у велику політику і її лідери почуваються впевнено у своїх силах, якщо дозволяють собі "розкидатися" "мажоритарниками". От тільки чи сприйматимуть нових "зелених" на лівому фронті, як це було на початку 1990–х, – не відомо. Адже там і без них велика конкуренція.