Омельченко – кандидат в президенти. Вихід на тропу війни з Януковичем?
Неділя, 25 липня 2004, 19:13
Партія Олександра Омельченка "Єдність" не змогла обрати між Ющенком і Януковичем. Так на президентських виборах стало більше ще одним учасником. Балотування київського мера – підсумок найбільш затяжного з'їзду цієї кампанії.
Взаємини Омельченка і центральної влади – це історія холодної війни з тимчасовими перемир'ями. На початку 2002, надумавши іти на час парламентських виборів у відпустку, він ледь не втратив посаду голови Київської держадміністрації. У середині 2003 крісло під Омельченком захиталось вже через пенсійний вік для держслужбовця. Крім того, навряд градоначальнику подобаються постійний шантаж і погрози порушити проти нього кримінальну справу...
І хоча Янукович до цього має лише опосередковане відношення, але Омельченку запрягатися в одну упряжку з Медведчуком і Суркісом в рамках "Форуму підтримки прем'єра" було б занадто. Так само як і відкрито підтримати Ющенка – це отримати масу проблем.
Втім, на словах Омельченко сам може дати фору опозиціонерам:
"Негативні процеси, що охопили всі сфери діяльності суспільства, хаотичний підхід до здійснення реформ, розчарування їх ходом широкого загалу населення загрожують непередбаченими наслідками для політичної незалежності держави..."
"Ми провели в Україні приватизацію гірше, ніж свого часу була Сталінська індустріалізація за рахунок села і голодомору..."
"На жаль, для сучасної політичної системи України притаманні застиглість і нездатність до трансформацій, монополія з боку кланової бюрократії, корупція, відсторонення від політичного життя широких верств населення, контрольованість засобів масової інформації, тотальна цензура..."
"Їй [владі] необхідні лише позбавлені ініціативи та почуття власної гідності громади, залежні суди, зомбовані ЗМІ, просто, вибачаюсь, тупі виконавці. Сутність цієї ідеології повністю оголили вибори в Мукачевому".
"Сьогодні усі підконтрольні олігархам ЗМІ націлені на роз'єднання народу... Задача у них така... Створити в Україні таку ситуацію, щоб "холопи чубились", а самим "руки потирати".
Це лише уривки промови Омельченка на з'їзді. Втім, як казали римляни, розумному досить. Після всього сказаного привітання від Януковича у виконанні першого секретаря Партії регіонів Столяра про "дружбу" і "близькість позицій" видавалися принаймні недоречними.
Як посварилися Олександр Олександрович і Віктор Федорович?
У тексті промови Омельченка були слова про те, "що курс реформ, здійснюваний правлячим урядом, слугує не інтересам народу"! Щоправда, на з'їзді голова "Єдності" їх трохи переінакшив, поставивши слово "уряд" у множині.
Але від того не легше, бо далі він згадав "не злим, тихим" лише Пустовойтенка, Кінаха і Януковича, виключивши з цього ряду Ющенка. Чим немало потішив присутніх у залі.
Далі гірше. Один з виступаючих під час обговорення кандидатури в президенти від партії в пориві агітації за Омельченка явно не стримав емоцій. Із його вуст злетіли слова про "доктора кримінальних наук, який зривав з жінок норкові шапки, а з чоловіків пижикові".
Слова першого заступника Омельченка у мерії Ялового про Віктора Федоровича "як достойного кандидата", який розділяє цінності "Єдності" та якого можна було б підтримати, вже не були нікому потрібні. Реакцією на них були лише свист і вигуки "Ганьба!".
Десь в проміжку між цим виром емоцій неначе Коровьєв в кімнаті Стьопи Ліходєєва в залі виник Володимир Рибак. Один із лідерів Партії регіонів, він був задіяний на Форумі партій та громадський організацій за Януковича, який саме в цей час відбувався в "Українському домі". Певно, у "Єдності" був свій кіт Бєгємот, який вчасно туди телеграфував про неподобства в будинку "Київпроекту".
Рибак, що прибув на з'їзд партії Омельченка, був небагатослівним. Лише передав прохання Януковича не розглядати його кандидатуру, а натомість підтримати іншого достойника від "Єдності".
У коментарі "Українській правді" такий несподіваний поворот Рибак прокоментував так: "Нам це не потрібно! Ми нікого не ображаємо і не хочемо, щоб нас ображали! Я був на багатьох з'їдах, але такого ніде не чув!".
Після цього заступник Януковича по партії зник. Так само непомітно, як і з'явився. А журналісти залишилися обговорювати те, що трапилося.
Ті, кому вранці вдалося продертися через охорону і металошукачі на Форум в підтримку Януковича, стверджували, що в списку 30 партій, які "за" кандидата від влади, 25-ою стояла саме "Єдність". Підпису не було, але начебто попередньо було домовлено про підтримку.
Сам же Омельченко заявив повну необізнаність щодо цього й спочатку навіть не зрозумів про що питають. Втім наголосив, що нічого подібного бути не могло, оскільки не було рішення з'їзду. Звісно, зважена позиція пана Ялового щодо Януковича могла б розглядатися як "попередня згода" на підтримку "єдиного кандидата". Але ж "донецькі" й гадки не могли мати про той "разброд і шатанія", який відбувається в "Єдності".
До речі, подібна історія з партією Омельченка уже траплялася перед виборами 2002 року до парламенту. "Єдність" пішла на вибори самостійно, однак той же Яловий від її імені підписав угоду про створення коаліції навколо "За єду".
"Єдність" без єдності
Нинішній позачерговий з'їзд "Єдності" – перший після виборів 2002 року. В проміжку, як визнав сам Омельченко, через незадовільну роботу секретаріату обласні організації були надані самі собі. Відтак вони виявилися залежними радше від сильних партій свого регіону, ніж від центральної ради "Єдності". Як наслідок – повна демократія і плюралізм думок щодо кандидата в президенти України.
Якщо голова Волинської організації співав оду "господарнику" і "батьку для народу" Омельченку, то миколаївський партієць ратував за лідера ПППУ Анатолія Кінаха, а полтавський – за Олександра Мороза.
Після запевнень, що Омельченко зробить з Києва Париж, комусь дуже хотілось пожити ще трохи з Кучмою, а хтось лобіював "надійного" Януковича. Під час виступу голови Львівської організації перед носом президії раптом виникли два транспаранти з написом "Так! Львів за Ющенка!", які майоріли ще хвилин 10.
При цьому інколи представники різних регіонів ладні були вчепитися один одному в чуби, принаймні свисту, тупотіння ніг і криків "Ганьба!" вистачало. І ніякі нагадування про належність до партії з промовистою назвою "Єдність" нікого не зупиняли.
Втім, Омельченко – це не той лідер, який би мовчки за всім спостерігав. У президії він радше нагадував суворого вчителя молодших класів і не пропустив, здається, за з'їзд жодного рішення, яке б не влаштовувало керівництво партії.
Так само і всі галасування були розбиті об складну арифметику голосування за висунення кандидата на виборах президента.
Слід відзначити, що "Єдність", здається, єдина партія, яка приймає основні свої рішення таємним голосуванням. І процедура висунення кандидата, яка на інших з'їздах займала не більше хвилини, тут розтягнулася на 2 години.
Учасникам з'їзду пропонувалося чотири бюлетені для голосування: за голову партії, президію партії, висунення кандидата в президенти та підтримку іншого, ніж Омельченко, кандидата. Якщо з першими двома пунктами все було ясно, то з третім і четвертим виникла повна "чехарда".
Бюлетень про висунення кандидата містив лише прізвище Омельченка. Бюлетень про підтримку – шість: Кінаха, Кучми, Мороза, Симоненка, Ющенка і Януковича. Галочку слід було ставити тільки на одному з двох папірців. Якщо б десь було дві, то бюлетень визнавався недійсним.
Така арифметика довго не вкладалася в голови делегатів, вони не розуміли й принцип визначення кандидата.
Але все виявилось досить просто – 173 голоси за Омельченка, 30 – за Кучму, по 25 – за Ющенка і Януковича, 9 – за Симоненка, 6 – за Мороза, 4 – за Кінаха. При цьому чомусь навіть кількість виданих бюлетенів з різних питань була різна.
Омельченко тримає паузу...
Після з'їзду Омельченко виглядав незворушним. Коментарі щодо виборів давав вельми розпливчасті, відзначивши лише, що кожен кандидат має право сподіватися на перемогу на виборах. Тому ніяких слів про підтримку на користь Ющенка чи Януковича.
Але, кому з цих двох вигідніша участь Омельченка у виборах – ще питання. Як відомо, електорат Ющенка абсолютно переконаний у своєму лідері й ні на кого його міняти не збирається. Та й, незважаючи на свій різкий виступ щодо влади, лідер "Єдності" опозиціонером не є – і він це сам підтвердив.
Не забере Сан Санич і в Януковича, на відміну від Кінаха, який напевно шукатиме електорат на півдні. Зона Омельченка – лише Київ. Тільки тут він може перебрати потенційний електорат кандидата від влади.
Ще одне питання – члени окружних виборчих комісій, яких Омельченко виставить як кандидат в президенти. Якщо він їх добиратиме за лідерством в регіональних осередках, то вони діятимуть у зв'язці з тими партіями, з якими контактували раніше. Хоча, зважаючи на приналежність багатьох партійців до бюрократичного апарату, вони можуть виявитися і гравцями за Януковича.
Звичайно, якщо донецькі захочуть дружити після суботнього "хамства". І, знаючи норов нашої влади, Омельченку, можливо, ще доведеться жалкувати за демократичних характер свого передвиборчого з'їзду.
Тим більше що рік тому він прямо заявив, що не буде балотуватися: "У нас нема сьогодні у партії "Єдність" лідера, який би міг перемогти на виборах президента. Але партія "Єдність" підтримає одного з кандидатів – це безумовно. Будемо брати участь у виборах активно, демократично…"
Взаємини Омельченка і центральної влади – це історія холодної війни з тимчасовими перемир'ями. На початку 2002, надумавши іти на час парламентських виборів у відпустку, він ледь не втратив посаду голови Київської держадміністрації. У середині 2003 крісло під Омельченком захиталось вже через пенсійний вік для держслужбовця. Крім того, навряд градоначальнику подобаються постійний шантаж і погрози порушити проти нього кримінальну справу...
І хоча Янукович до цього має лише опосередковане відношення, але Омельченку запрягатися в одну упряжку з Медведчуком і Суркісом в рамках "Форуму підтримки прем'єра" було б занадто. Так само як і відкрито підтримати Ющенка – це отримати масу проблем.
Втім, на словах Омельченко сам може дати фору опозиціонерам:
"Негативні процеси, що охопили всі сфери діяльності суспільства, хаотичний підхід до здійснення реформ, розчарування їх ходом широкого загалу населення загрожують непередбаченими наслідками для політичної незалежності держави..."
"Ми провели в Україні приватизацію гірше, ніж свого часу була Сталінська індустріалізація за рахунок села і голодомору..."
"На жаль, для сучасної політичної системи України притаманні застиглість і нездатність до трансформацій, монополія з боку кланової бюрократії, корупція, відсторонення від політичного життя широких верств населення, контрольованість засобів масової інформації, тотальна цензура..."
"Їй [владі] необхідні лише позбавлені ініціативи та почуття власної гідності громади, залежні суди, зомбовані ЗМІ, просто, вибачаюсь, тупі виконавці. Сутність цієї ідеології повністю оголили вибори в Мукачевому".
"Сьогодні усі підконтрольні олігархам ЗМІ націлені на роз'єднання народу... Задача у них така... Створити в Україні таку ситуацію, щоб "холопи чубились", а самим "руки потирати".
Це лише уривки промови Омельченка на з'їзді. Втім, як казали римляни, розумному досить. Після всього сказаного привітання від Януковича у виконанні першого секретаря Партії регіонів Столяра про "дружбу" і "близькість позицій" видавалися принаймні недоречними.
Як посварилися Олександр Олександрович і Віктор Федорович?
У тексті промови Омельченка були слова про те, "що курс реформ, здійснюваний правлячим урядом, слугує не інтересам народу"! Щоправда, на з'їзді голова "Єдності" їх трохи переінакшив, поставивши слово "уряд" у множині.
Але від того не легше, бо далі він згадав "не злим, тихим" лише Пустовойтенка, Кінаха і Януковича, виключивши з цього ряду Ющенка. Чим немало потішив присутніх у залі.
Далі гірше. Один з виступаючих під час обговорення кандидатури в президенти від партії в пориві агітації за Омельченка явно не стримав емоцій. Із його вуст злетіли слова про "доктора кримінальних наук, який зривав з жінок норкові шапки, а з чоловіків пижикові".
Слова першого заступника Омельченка у мерії Ялового про Віктора Федоровича "як достойного кандидата", який розділяє цінності "Єдності" та якого можна було б підтримати, вже не були нікому потрібні. Реакцією на них були лише свист і вигуки "Ганьба!".
Десь в проміжку між цим виром емоцій неначе Коровьєв в кімнаті Стьопи Ліходєєва в залі виник Володимир Рибак. Один із лідерів Партії регіонів, він був задіяний на Форумі партій та громадський організацій за Януковича, який саме в цей час відбувався в "Українському домі". Певно, у "Єдності" був свій кіт Бєгємот, який вчасно туди телеграфував про неподобства в будинку "Київпроекту".
Рибак, що прибув на з'їзд партії Омельченка, був небагатослівним. Лише передав прохання Януковича не розглядати його кандидатуру, а натомість підтримати іншого достойника від "Єдності".
У коментарі "Українській правді" такий несподіваний поворот Рибак прокоментував так: "Нам це не потрібно! Ми нікого не ображаємо і не хочемо, щоб нас ображали! Я був на багатьох з'їдах, але такого ніде не чув!".
Після цього заступник Януковича по партії зник. Так само непомітно, як і з'явився. А журналісти залишилися обговорювати те, що трапилося.
Ті, кому вранці вдалося продертися через охорону і металошукачі на Форум в підтримку Януковича, стверджували, що в списку 30 партій, які "за" кандидата від влади, 25-ою стояла саме "Єдність". Підпису не було, але начебто попередньо було домовлено про підтримку.
Сам же Омельченко заявив повну необізнаність щодо цього й спочатку навіть не зрозумів про що питають. Втім наголосив, що нічого подібного бути не могло, оскільки не було рішення з'їзду. Звісно, зважена позиція пана Ялового щодо Януковича могла б розглядатися як "попередня згода" на підтримку "єдиного кандидата". Але ж "донецькі" й гадки не могли мати про той "разброд і шатанія", який відбувається в "Єдності".
До речі, подібна історія з партією Омельченка уже траплялася перед виборами 2002 року до парламенту. "Єдність" пішла на вибори самостійно, однак той же Яловий від її імені підписав угоду про створення коаліції навколо "За єду".
"Єдність" без єдності
Нинішній позачерговий з'їзд "Єдності" – перший після виборів 2002 року. В проміжку, як визнав сам Омельченко, через незадовільну роботу секретаріату обласні організації були надані самі собі. Відтак вони виявилися залежними радше від сильних партій свого регіону, ніж від центральної ради "Єдності". Як наслідок – повна демократія і плюралізм думок щодо кандидата в президенти України.
Якщо голова Волинської організації співав оду "господарнику" і "батьку для народу" Омельченку, то миколаївський партієць ратував за лідера ПППУ Анатолія Кінаха, а полтавський – за Олександра Мороза.
Після запевнень, що Омельченко зробить з Києва Париж, комусь дуже хотілось пожити ще трохи з Кучмою, а хтось лобіював "надійного" Януковича. Під час виступу голови Львівської організації перед носом президії раптом виникли два транспаранти з написом "Так! Львів за Ющенка!", які майоріли ще хвилин 10.
При цьому інколи представники різних регіонів ладні були вчепитися один одному в чуби, принаймні свисту, тупотіння ніг і криків "Ганьба!" вистачало. І ніякі нагадування про належність до партії з промовистою назвою "Єдність" нікого не зупиняли.
Втім, Омельченко – це не той лідер, який би мовчки за всім спостерігав. У президії він радше нагадував суворого вчителя молодших класів і не пропустив, здається, за з'їзд жодного рішення, яке б не влаштовувало керівництво партії.
Так само і всі галасування були розбиті об складну арифметику голосування за висунення кандидата на виборах президента.
Слід відзначити, що "Єдність", здається, єдина партія, яка приймає основні свої рішення таємним голосуванням. І процедура висунення кандидата, яка на інших з'їздах займала не більше хвилини, тут розтягнулася на 2 години.
Учасникам з'їзду пропонувалося чотири бюлетені для голосування: за голову партії, президію партії, висунення кандидата в президенти та підтримку іншого, ніж Омельченко, кандидата. Якщо з першими двома пунктами все було ясно, то з третім і четвертим виникла повна "чехарда".
Бюлетень про висунення кандидата містив лише прізвище Омельченка. Бюлетень про підтримку – шість: Кінаха, Кучми, Мороза, Симоненка, Ющенка і Януковича. Галочку слід було ставити тільки на одному з двох папірців. Якщо б десь було дві, то бюлетень визнавався недійсним.
Така арифметика довго не вкладалася в голови делегатів, вони не розуміли й принцип визначення кандидата.
Але все виявилось досить просто – 173 голоси за Омельченка, 30 – за Кучму, по 25 – за Ющенка і Януковича, 9 – за Симоненка, 6 – за Мороза, 4 – за Кінаха. При цьому чомусь навіть кількість виданих бюлетенів з різних питань була різна.
Омельченко тримає паузу...
Після з'їзду Омельченко виглядав незворушним. Коментарі щодо виборів давав вельми розпливчасті, відзначивши лише, що кожен кандидат має право сподіватися на перемогу на виборах. Тому ніяких слів про підтримку на користь Ющенка чи Януковича.
Але, кому з цих двох вигідніша участь Омельченка у виборах – ще питання. Як відомо, електорат Ющенка абсолютно переконаний у своєму лідері й ні на кого його міняти не збирається. Та й, незважаючи на свій різкий виступ щодо влади, лідер "Єдності" опозиціонером не є – і він це сам підтвердив.
Не забере Сан Санич і в Януковича, на відміну від Кінаха, який напевно шукатиме електорат на півдні. Зона Омельченка – лише Київ. Тільки тут він може перебрати потенційний електорат кандидата від влади.
Ще одне питання – члени окружних виборчих комісій, яких Омельченко виставить як кандидат в президенти. Якщо він їх добиратиме за лідерством в регіональних осередках, то вони діятимуть у зв'язці з тими партіями, з якими контактували раніше. Хоча, зважаючи на приналежність багатьох партійців до бюрократичного апарату, вони можуть виявитися і гравцями за Януковича.
Звичайно, якщо донецькі захочуть дружити після суботнього "хамства". І, знаючи норов нашої влади, Омельченку, можливо, ще доведеться жалкувати за демократичних характер свого передвиборчого з'їзду.
Тим більше що рік тому він прямо заявив, що не буде балотуватися: "У нас нема сьогодні у партії "Єдність" лідера, який би міг перемогти на виборах президента. Але партія "Єдність" підтримає одного з кандидатів – це безумовно. Будемо брати участь у виборах активно, демократично…"
