Стретович: Клюєв неодноразово бував у офісі "банди Рибака" – вбивць Александрова
П'ятниця, 2 липня 2004, 20:52
Підтримуючи "Громадське радіо" в боротьбі за існування, "Українська правда" розміщує на своєму cайті розшифровки його ефірів. Слухайте також аудіо
Марія Васильєва: В суботу виповнюється третя річниця з дня смерті українського журналіста, директора телерадіокомпанії "Тор" з міста Слов’янськ у Донецькій області Ігора Александрова. Як відомо, його вбили влітку 2001 року біля входу до телекомпанії, де він працював. Вже завершене досудове слідство. Тих, кого вважають вбивцями мають судити. Пане Володимире, як Ви оцінюєте результати слідства?
Володимир Стретович: Оскільки юристи люблять правду і керуються фактами, я трішки Вас поправлю. 3 липня на Александрова було скоєно напад, а 7 липня, не приходячи до свідомості, він помер. Тому день смерті – це 7 липня. Що стосується оцінки слідства, то, вибачте, є таємниця слідства і ніхто не має оцінити її окрім суду, який оцінить докази і механізм проведення слідства, дотримання законодавства, відбору показань свідків. А от що нас непокоїло, чому ми прийшли з Сербіним і Солодуном на прес-конференцію.
Вони були головними, ті майори і капітан Краматорського обозу, яких 2001 у вересні я за руку привів до Генерального прокурора у кабінет. Ми розклали всю схему, де було чітко зрозуміло, що вони знають ниточку до розкриття вбивць Александрова. Але саме цікаве, що ці вбивці, так звана "банда Рибака", вона мала тісні контакти з донецькою номенклатурою, з колишнім прокурором області Пшонкою, із заступником голови Держадміністрації, із Клюєвим, який неодноразово побував там в офісі.
Олександр Лащенко: Вибачте, Клюєв – віце-прем’єр нинішній?
Володимир Стретович: Так. І в Книзі відвідувачів станом на 2001 рік, яка була як речовий доказ, того, хто відвідував його офіс цього бандита, будемо називати його так, хоча це протирічить Конституції, організатора злочинного угрупування Рибака. Зараз ця книга, як речовий доказ, зникла і неможливо доказати, що такий тісний зв’язок існував. Тому ця банда довгий час виходила із-під викриття, із-під покарання, яке їх переслідувало постійно.
Оскільки там були задіяні міліціонери, там була задіяна прокуратура, там була задіяна судова система, там були самі бандити. І потерпілі, фактично, не могли можливості самі оскаржити їх, хоча на їхньому рахунку не один розбійний напад і не одне вбивство. Судове засідання повинне показати всі ці факти.
Олександр Лащенко: І, все ж таки, чим перейшов дорогу Ігор Александров цьому угрупованню?
Володимир Стретович: Ігор Александров був журналістом, в якого вистачало мужності в Краматорську – серці Донеччини – говорити про мафію в такому махровому розумінні. Як сім’ю, як злиття олігархії, капіталу, бандитизму в одному елементі. Він це показував в своїх телепередачах. Коли була готова четверта передача, він мав намір оприлюднити список тих, хто вже вбитий цією бандою.
Цей список він отримав з вуст капітана Сербіна, який був в нього в прямому ефірі. Вони написали, безпосередньо, де хто вбитий і хто очікується. А сам Сербін це почув коли бандити сам Рибак та інші запросили його до розмови і сказали, що, ось ми вбили тих-то і наступні будуть ті-то. Цей капітан про це в прямому ефірі заявив. Був складений список, які жертви є і які будуть. Залишили лише першу графу пустою і Александров запитав: "А чому ти першу не написав?". А той говорить: "Ти не розумієш, що перший тут стоїш? Ти їм заважаєш, коли починаєш все це викривати". Той каже "Добре я кладу це в сейф і будемо чекати, чи здійсниться список, який ви склали".
І справдилося так, що, фактично, наступний удар був нанесений Александрову. І, причому, банда потім злягла, ніяких дій не вживала. Але Ви знаєте, що прокуратура через слідство вже знайшла виконавця – вбивцю Вередюка, якого виправдав донецький суд, суддя Корчистий. Але доля Корчистого склалася так, що влада не пробачає помилок, і сьогодні Корчистий вже не суддя – він працює уповноваженим з прав людини
Олександр Лащенко: Але, зрештою, визнав новий склад Генеральної прокуратури невинним Вередюка в цьому злочині. Наскільки я знаю, притягли до відповідальності тих осіб, кого Ви звинувачуєте.
Володимир Стретович: Посмертно притягли до відповідальності тих, хто безпосередньо виконував. Але, хто був диригентом, хто замовляв і оббілював свій мундир, сьогодні ще залишилися поза увагою. Я маю на увазі тих хто наглядав за проведенням слідства, як того вимагає закон: представників Генеральної прокуратури, прокурора Донецької області, який тепер заступник Генерального прокурора – вони уникнули покарання.
Олександр Лащенко: Пшонку Ви маєте на увазі?
Володимир Стретович: Ну звичайно.
Марія Васильєва: Пане Володимире, колишній міліціонер Олег Солодун і Ігор Сербін – свідки в справі вбивства Ігора Александрова – заявляють, що на них тиснуть прокуратура і міліція Донецької області. Це робиться, начебто, для того, щоб змусити їх не свідчити на процесі над організаторами вбивства і, безпосередньо, над вбивцями Александрова. Вам відомий цей факт?
Володимир Стретович: Звичайно. Ви знаєте, що Солодун і Сербін з 2002 року, фактично, знаходяться під нашою опікою, оскільки вони є свідками, і з їх допомогою розкрито цей злочин. Я не боюся цих голослівних слів, тому що, коли справа була закінчена і банда заарештована, ми отримали офіційно подяку комітету за те, що ми долучилися до розкриття такої резонансної справи.
Тому сьогодні з наближенням суду, працюють тотально, як заявив Олег Солодун по ньому, по його родичах, щоб він, не дай Боже, на судовому засіданні не називав високих посадових осіб прокуратури донецької області, Генеральної прокуратури, які допустили промахи і, фактично, спровокували або недогледіли це фальшиве слідство з приводу Вередюка.
І потім не здійснили відповідних заходів, коли вони зустрічались з міністром внутрішніх справ, коли неодноразово Солодун з Потебеньком зустрічався... Вони це все заявляли, коли їх не поновили на роботі. Не дивлячись на те, що комісія Міністерства внутрішніх справ, коли приїхала в Краматорськ і перевірила всі обставини справи, визнала, що проти Сербіна не може бути ніякого переслідування, але, тим не менше їх не поновили, тому що міліцейська система не пробачає таких відчайдухів, які мають мужність свідчити проти самої системи.
Олександр Лащенко: Пане Володимире, на початку нашої розмови Ви казали, що Олег Солодун і Ігор Сербін були з Вами в кабінеті Генерального прокурора Піскуна. Тоді, з Вашої точки зору почалася розкриватись справа?
Володимир Стретович: Так. Це в серпні відбулося. Після того, як ми поклали течку документів, накреслили схеми як це все діяло, як це все відбувалося, лише після трьох місяців нашої розмови, після моїх неодноразових розмов із заступником Генерального прокурора Шокіним, була створена спеціальна група Генеральної прокуратури і вони почали перевіряти докази, які містились в показаннях Сербіна і Солодуна. Саме при безпосередній їхній участі, при спілкуванні з ними і роботи оперативної слідчої групи Генеральної прокуратури, через 9 місяців Генеральна прокуратура почала інформувати.
Олександр Лащенко: Все ж таки, серед правоохоронців є люди, які намагалися рзслідувати цю справу?
Володимир Стретович: Ні, так справу розкрили, знайшли вбивць, знайшли замовників, які були зацікавлені втому, щоб позбавити Александрова життя. Ми дійшли до висновку, і це підтвердив сьогодні голова тимчасової спеціальної комісії Омельченко, що відбувся ексцес виконавця.
Вони не мали наміру вбивати Александрова, а тільки його полякати. Вони хотіли, відповідним чином, його побити, щоб він не втручався в не свої справи, але вони настільки зухвало це робили, що, можливо, якийсь удар виявився фатальним, і позбавив його життя, був нанесений в життєво важливі ділянки тіла. Так, у всякому випадку, встановила тимчасова комісія Омельченка.
Марія Васильєва: А чи можливо встановити, зрештою, замовників – кому заважав Ігор Александров, і ту низку людей, які були в тому списку, про який він розповідав в своїй передачі?
Володимир Стретович: При нормальному проведенні слідства і вживанні тих заходів, що передбачені кримінально-процесуальним законодавством, звичайно, це можливо встановити. Тим паче зникла плівка, яка була готова до показу і була дискета із закордонною розмовою. Вона повинна була фігурувати в четвертій передачі, де глядачі повинні були почути, хто з ким розмовляє і хто кого замовляє. Але, коли трапилось вбивство, зробили обшук в офісі Александрова і в нього в дома, то і дискета, і касета з відеозаписами, і сама плівка зникли. І таких речових доказів, як і той список, що написав Александров з подачі Сербіна, сьогодні у справі немає. Так повідомили Сербін і Солодун.
Марія Васильєва: Пане Володимире, хто зацікавлений в тому, щоб імена замовників не стали відомими слідству і громадськості?
Володимир Стретович: Власне, тимчасова спеціальна комісія дійшла до висновку, що це ті, про кого повинно було йтися в четвертій передачі. Оскільки вона була проанонсована і список Сербіна на той час вже існував, стало зрозумілим, що в наступному прямому ефірі, а всі передачі виходили в прямому ефірі, Донеччина почує, хто ж ці люди, які можуть це зробити і, кому загрожує гласність, образно кажучи, в донецькому регіоні. І коли ці документи після проведення слідчих дій, ці виїмки з його документів, пропали і не долучені до матеріалів справи... Зрозуміло, що таким чином це не проливає світло на те, хто ж замовник самого залякування і побиття Александрова, що привело, врешті решт, до його смерті.
Хоча в публікаціях "Дзеркала тижня" того часу і інших видань фігурували прізвища народних депутатів, яким заважали, інших впливових осіб Донецької області. Але сьогодні поки суд не назве всі ці прізвища, ми просто не маємо права їх оприлюднювати.
Олександр Лащенко: Пане Володимире, повертаючись до тих передач журналіста Ігора Александрова, через які він, з Вашої точки зору, зрештою, постраждав. Що це були за розборки? Це кримінальні були розборки чи бізнесові, кримінальні, політичні?
Володимир Стретович: Я можу сказати, що це була плата "за непослушание", оскільки встановлювалось злочинним угрупуванням певні правила гри на ринку півночі донецької області. І, якщо суб’єкт підприємницької діяльності не включався в ці правила гри, то він неминуче розраховувався відповідним чином: чи то побиттям, чи то виходом з цього життя. І виконавцем цих всіх замовлень, скажімо, прилякувань, була банда Рибака.
Олександр Лащенко: Але тільки виконавцем?
Володимир Стретович: Ну, звичайно. Над ними стояли ті, яким заважали. Наприклад, вимагали поступитись бізнесом, поділитись долею в якомусь прибутковому бізнесі. Мова йде про 1995, 1996, 1997, 1998 роки. У 1998 році два співробітники Краматорського УБОЗу знайшли ниточку, як воно діє. Чому не розкриваються вбивства, чому відбуваються такі факти в Краматорську. І почали доповідати своєму начальству по команді.
Від них відмахнулися, і вони зрозуміли, що ниточки корупції і оргзлочинності йдуть, безпосередньо, в Краматорський УБОЗ. Називали прізвище керівника підрозділу, який тепер, виграв у Солодуна справу за образу честі і гідності ділової репутації за те, що він оприлюднив таку інформацію. Таким чином система, в особі міліції, прокуратури, суду, податківців, фактично, прикриває злочинців. Це є проявом організованої злочинності, те, що на італійській мові називається одним словом – мафія. Всі вони в одному сидять і один одного закриває, а громадянин, фактично, не має ніякої можливості здійснити супротив цим діям.
Олександр Лащенко: Пане Володимире, Ви очолюєте парламентський комітет з питань боротьби з організованою злочинністю й корупцією, і Ви навели свій погляд щодо ситуацію в Краматорську, що призвело до загибелі Александрова. Ось ця сім’я українська "коза ностра" в багатьох регіонах, на Ваш погляд?
Володимир Стретович: В кожному. Я можу Вам назвати в Полтаві діє "коза ностра", яка прикриває видобуток нафти і газоконденсату, у Львівській області діє "коза ностра", яка прикриває митницю і податківців, у Івно–Франківській області діє "коза ностра", яка прикриває розбазарювання земель, бо вони там дуже дорогі і викрадають ліс, у Житомирській області діє "коза ностра", яка прикриває видобуток каменю, граніту цінних порід і так, практично, в кожному регіоні діє своя група, яка пов’язує всі чотири – п’ять ланок виконавчої влади в одну дугу.
І коли ми отримуємо в комітеті крики душі, коли судді переслідують суддів, коли вчиняються їм протидії, якщо вони діють неправомірно, то зрозуміло, якщо хтось не вписується в цю систему, то чийсь голос подавляється. Влада вже так знахабаніла, що вже вона безкарна. Вона знає, що до неї ніхто не може докопатися, крім того, що парламентарії можуть про це поговорити, немає ж виконавчої системи. Вона діє зараз напролом, тим паче, що дихати їй залишилося чотири місяці.
Олександр Лащенко: Дякую, пане Володимире. Такою є точка зору керівника парламентського комітету з боротьби з організованою злочинністю та корупцією пана Володимира Стретовича.
Марія Васильєва: В суботу виповнюється третя річниця з дня смерті українського журналіста, директора телерадіокомпанії "Тор" з міста Слов’янськ у Донецькій області Ігора Александрова. Як відомо, його вбили влітку 2001 року біля входу до телекомпанії, де він працював. Вже завершене досудове слідство. Тих, кого вважають вбивцями мають судити. Пане Володимире, як Ви оцінюєте результати слідства?
Володимир Стретович: Оскільки юристи люблять правду і керуються фактами, я трішки Вас поправлю. 3 липня на Александрова було скоєно напад, а 7 липня, не приходячи до свідомості, він помер. Тому день смерті – це 7 липня. Що стосується оцінки слідства, то, вибачте, є таємниця слідства і ніхто не має оцінити її окрім суду, який оцінить докази і механізм проведення слідства, дотримання законодавства, відбору показань свідків. А от що нас непокоїло, чому ми прийшли з Сербіним і Солодуном на прес-конференцію.
Вони були головними, ті майори і капітан Краматорського обозу, яких 2001 у вересні я за руку привів до Генерального прокурора у кабінет. Ми розклали всю схему, де було чітко зрозуміло, що вони знають ниточку до розкриття вбивць Александрова. Але саме цікаве, що ці вбивці, так звана "банда Рибака", вона мала тісні контакти з донецькою номенклатурою, з колишнім прокурором області Пшонкою, із заступником голови Держадміністрації, із Клюєвим, який неодноразово побував там в офісі.
Олександр Лащенко: Вибачте, Клюєв – віце-прем’єр нинішній?
Володимир Стретович: Так. І в Книзі відвідувачів станом на 2001 рік, яка була як речовий доказ, того, хто відвідував його офіс цього бандита, будемо називати його так, хоча це протирічить Конституції, організатора злочинного угрупування Рибака. Зараз ця книга, як речовий доказ, зникла і неможливо доказати, що такий тісний зв’язок існував. Тому ця банда довгий час виходила із-під викриття, із-під покарання, яке їх переслідувало постійно.
Оскільки там були задіяні міліціонери, там була задіяна прокуратура, там була задіяна судова система, там були самі бандити. І потерпілі, фактично, не могли можливості самі оскаржити їх, хоча на їхньому рахунку не один розбійний напад і не одне вбивство. Судове засідання повинне показати всі ці факти.
Олександр Лащенко: І, все ж таки, чим перейшов дорогу Ігор Александров цьому угрупованню?
Володимир Стретович: Ігор Александров був журналістом, в якого вистачало мужності в Краматорську – серці Донеччини – говорити про мафію в такому махровому розумінні. Як сім’ю, як злиття олігархії, капіталу, бандитизму в одному елементі. Він це показував в своїх телепередачах. Коли була готова четверта передача, він мав намір оприлюднити список тих, хто вже вбитий цією бандою.
Цей список він отримав з вуст капітана Сербіна, який був в нього в прямому ефірі. Вони написали, безпосередньо, де хто вбитий і хто очікується. А сам Сербін це почув коли бандити сам Рибак та інші запросили його до розмови і сказали, що, ось ми вбили тих-то і наступні будуть ті-то. Цей капітан про це в прямому ефірі заявив. Був складений список, які жертви є і які будуть. Залишили лише першу графу пустою і Александров запитав: "А чому ти першу не написав?". А той говорить: "Ти не розумієш, що перший тут стоїш? Ти їм заважаєш, коли починаєш все це викривати". Той каже "Добре я кладу це в сейф і будемо чекати, чи здійсниться список, який ви склали".
І справдилося так, що, фактично, наступний удар був нанесений Александрову. І, причому, банда потім злягла, ніяких дій не вживала. Але Ви знаєте, що прокуратура через слідство вже знайшла виконавця – вбивцю Вередюка, якого виправдав донецький суд, суддя Корчистий. Але доля Корчистого склалася так, що влада не пробачає помилок, і сьогодні Корчистий вже не суддя – він працює уповноваженим з прав людини
Олександр Лащенко: Але, зрештою, визнав новий склад Генеральної прокуратури невинним Вередюка в цьому злочині. Наскільки я знаю, притягли до відповідальності тих осіб, кого Ви звинувачуєте.
Володимир Стретович: Посмертно притягли до відповідальності тих, хто безпосередньо виконував. Але, хто був диригентом, хто замовляв і оббілював свій мундир, сьогодні ще залишилися поза увагою. Я маю на увазі тих хто наглядав за проведенням слідства, як того вимагає закон: представників Генеральної прокуратури, прокурора Донецької області, який тепер заступник Генерального прокурора – вони уникнули покарання.
Олександр Лащенко: Пшонку Ви маєте на увазі?
Володимир Стретович: Ну звичайно.
Марія Васильєва: Пане Володимире, колишній міліціонер Олег Солодун і Ігор Сербін – свідки в справі вбивства Ігора Александрова – заявляють, що на них тиснуть прокуратура і міліція Донецької області. Це робиться, начебто, для того, щоб змусити їх не свідчити на процесі над організаторами вбивства і, безпосередньо, над вбивцями Александрова. Вам відомий цей факт?
Володимир Стретович: Звичайно. Ви знаєте, що Солодун і Сербін з 2002 року, фактично, знаходяться під нашою опікою, оскільки вони є свідками, і з їх допомогою розкрито цей злочин. Я не боюся цих голослівних слів, тому що, коли справа була закінчена і банда заарештована, ми отримали офіційно подяку комітету за те, що ми долучилися до розкриття такої резонансної справи.
Тому сьогодні з наближенням суду, працюють тотально, як заявив Олег Солодун по ньому, по його родичах, щоб він, не дай Боже, на судовому засіданні не називав високих посадових осіб прокуратури донецької області, Генеральної прокуратури, які допустили промахи і, фактично, спровокували або недогледіли це фальшиве слідство з приводу Вередюка.
І потім не здійснили відповідних заходів, коли вони зустрічались з міністром внутрішніх справ, коли неодноразово Солодун з Потебеньком зустрічався... Вони це все заявляли, коли їх не поновили на роботі. Не дивлячись на те, що комісія Міністерства внутрішніх справ, коли приїхала в Краматорськ і перевірила всі обставини справи, визнала, що проти Сербіна не може бути ніякого переслідування, але, тим не менше їх не поновили, тому що міліцейська система не пробачає таких відчайдухів, які мають мужність свідчити проти самої системи.
Олександр Лащенко: Пане Володимире, на початку нашої розмови Ви казали, що Олег Солодун і Ігор Сербін були з Вами в кабінеті Генерального прокурора Піскуна. Тоді, з Вашої точки зору почалася розкриватись справа?
Володимир Стретович: Так. Це в серпні відбулося. Після того, як ми поклали течку документів, накреслили схеми як це все діяло, як це все відбувалося, лише після трьох місяців нашої розмови, після моїх неодноразових розмов із заступником Генерального прокурора Шокіним, була створена спеціальна група Генеральної прокуратури і вони почали перевіряти докази, які містились в показаннях Сербіна і Солодуна. Саме при безпосередній їхній участі, при спілкуванні з ними і роботи оперативної слідчої групи Генеральної прокуратури, через 9 місяців Генеральна прокуратура почала інформувати.
Олександр Лащенко: Все ж таки, серед правоохоронців є люди, які намагалися рзслідувати цю справу?
Володимир Стретович: Ні, так справу розкрили, знайшли вбивць, знайшли замовників, які були зацікавлені втому, щоб позбавити Александрова життя. Ми дійшли до висновку, і це підтвердив сьогодні голова тимчасової спеціальної комісії Омельченко, що відбувся ексцес виконавця.
Вони не мали наміру вбивати Александрова, а тільки його полякати. Вони хотіли, відповідним чином, його побити, щоб він не втручався в не свої справи, але вони настільки зухвало це робили, що, можливо, якийсь удар виявився фатальним, і позбавив його життя, був нанесений в життєво важливі ділянки тіла. Так, у всякому випадку, встановила тимчасова комісія Омельченка.
Марія Васильєва: А чи можливо встановити, зрештою, замовників – кому заважав Ігор Александров, і ту низку людей, які були в тому списку, про який він розповідав в своїй передачі?
Володимир Стретович: При нормальному проведенні слідства і вживанні тих заходів, що передбачені кримінально-процесуальним законодавством, звичайно, це можливо встановити. Тим паче зникла плівка, яка була готова до показу і була дискета із закордонною розмовою. Вона повинна була фігурувати в четвертій передачі, де глядачі повинні були почути, хто з ким розмовляє і хто кого замовляє. Але, коли трапилось вбивство, зробили обшук в офісі Александрова і в нього в дома, то і дискета, і касета з відеозаписами, і сама плівка зникли. І таких речових доказів, як і той список, що написав Александров з подачі Сербіна, сьогодні у справі немає. Так повідомили Сербін і Солодун.
Марія Васильєва: Пане Володимире, хто зацікавлений в тому, щоб імена замовників не стали відомими слідству і громадськості?
Володимир Стретович: Власне, тимчасова спеціальна комісія дійшла до висновку, що це ті, про кого повинно було йтися в четвертій передачі. Оскільки вона була проанонсована і список Сербіна на той час вже існував, стало зрозумілим, що в наступному прямому ефірі, а всі передачі виходили в прямому ефірі, Донеччина почує, хто ж ці люди, які можуть це зробити і, кому загрожує гласність, образно кажучи, в донецькому регіоні. І коли ці документи після проведення слідчих дій, ці виїмки з його документів, пропали і не долучені до матеріалів справи... Зрозуміло, що таким чином це не проливає світло на те, хто ж замовник самого залякування і побиття Александрова, що привело, врешті решт, до його смерті.
Хоча в публікаціях "Дзеркала тижня" того часу і інших видань фігурували прізвища народних депутатів, яким заважали, інших впливових осіб Донецької області. Але сьогодні поки суд не назве всі ці прізвища, ми просто не маємо права їх оприлюднювати.
Олександр Лащенко: Пане Володимире, повертаючись до тих передач журналіста Ігора Александрова, через які він, з Вашої точки зору, зрештою, постраждав. Що це були за розборки? Це кримінальні були розборки чи бізнесові, кримінальні, політичні?
Володимир Стретович: Я можу сказати, що це була плата "за непослушание", оскільки встановлювалось злочинним угрупуванням певні правила гри на ринку півночі донецької області. І, якщо суб’єкт підприємницької діяльності не включався в ці правила гри, то він неминуче розраховувався відповідним чином: чи то побиттям, чи то виходом з цього життя. І виконавцем цих всіх замовлень, скажімо, прилякувань, була банда Рибака.
Олександр Лащенко: Але тільки виконавцем?
Володимир Стретович: Ну, звичайно. Над ними стояли ті, яким заважали. Наприклад, вимагали поступитись бізнесом, поділитись долею в якомусь прибутковому бізнесі. Мова йде про 1995, 1996, 1997, 1998 роки. У 1998 році два співробітники Краматорського УБОЗу знайшли ниточку, як воно діє. Чому не розкриваються вбивства, чому відбуваються такі факти в Краматорську. І почали доповідати своєму начальству по команді.
Від них відмахнулися, і вони зрозуміли, що ниточки корупції і оргзлочинності йдуть, безпосередньо, в Краматорський УБОЗ. Називали прізвище керівника підрозділу, який тепер, виграв у Солодуна справу за образу честі і гідності ділової репутації за те, що він оприлюднив таку інформацію. Таким чином система, в особі міліції, прокуратури, суду, податківців, фактично, прикриває злочинців. Це є проявом організованої злочинності, те, що на італійській мові називається одним словом – мафія. Всі вони в одному сидять і один одного закриває, а громадянин, фактично, не має ніякої можливості здійснити супротив цим діям.
Олександр Лащенко: Пане Володимире, Ви очолюєте парламентський комітет з питань боротьби з організованою злочинністю й корупцією, і Ви навели свій погляд щодо ситуацію в Краматорську, що призвело до загибелі Александрова. Ось ця сім’я українська "коза ностра" в багатьох регіонах, на Ваш погляд?
Володимир Стретович: В кожному. Я можу Вам назвати в Полтаві діє "коза ностра", яка прикриває видобуток нафти і газоконденсату, у Львівській області діє "коза ностра", яка прикриває митницю і податківців, у Івно–Франківській області діє "коза ностра", яка прикриває розбазарювання земель, бо вони там дуже дорогі і викрадають ліс, у Житомирській області діє "коза ностра", яка прикриває видобуток каменю, граніту цінних порід і так, практично, в кожному регіоні діє своя група, яка пов’язує всі чотири – п’ять ланок виконавчої влади в одну дугу.
І коли ми отримуємо в комітеті крики душі, коли судді переслідують суддів, коли вчиняються їм протидії, якщо вони діють неправомірно, то зрозуміло, якщо хтось не вписується в цю систему, то чийсь голос подавляється. Влада вже так знахабаніла, що вже вона безкарна. Вона знає, що до неї ніхто не може докопатися, крім того, що парламентарії можуть про це поговорити, немає ж виконавчої системи. Вона діє зараз напролом, тим паче, що дихати їй залишилося чотири місяці.
Олександр Лащенко: Дякую, пане Володимире. Такою є точка зору керівника парламентського комітету з боротьби з організованою злочинністю та корупцією пана Володимира Стретовича.
