Новий опозиційний кандидат

Від "УП". "Українська правда" вміщує цей дискусійний текст, хоча розуміє, що багато підстав для реалізації викладеного уже втрачено і матеріал може здатися утопічним. Однак ми залишаємося відданими своєму принципу і відкриті для різних поглядів. А відтак готові надати слово і опонентам висловлених ідей.


Нездійсненний тріумвірат

Півроку тому я не наважився написати цю статтю. Не через побоювання у несприйнятті, (швидше за все, перша емоційна, а не продумана реакція може бути такою і зараз), а через небезпеку бути непочутим. В 2001 році перед парламентськими виборами я першим запропонував ідею тріумвірату і написав статтю "Як перемогти політичній опозиції", де виклав схему взаємостосунків між трьома ймовірними партнерами (Ющенко–президент, Тимошенко–прем’єр, Мороз–голова Верховної Ради).

Для здійснення цієї схеми спершу треба було узгодити дії на парламентських виборах. Обговорив тоді цю ідею і з Морозом, і з Тимошенко. Вони були "за". Загвоздка залишалися за третьою силою. "Наша Україна" на той момент визначила себе абсолютно самодостатньою бойовою одиницею. Тож почутим я не був.

Результат відомий. Забувши про наявність одномандатних округів, "Наша Україна" з помпою взяла 23,5% списку і... прогавила мажаритарку, де опозиційні кандидати, зіткнувшись лобами між собою, на блюдечці подарували владі непередбачену нацдемівськими аналітиками перемогу.

Близько сорока мажоритарних округів було втрачено нереалізованим "тріумвіратом". Уявляєте, сорок депутатських мандатів! Це вам не вошивий десяток перекинчиків, який через тиск чи гроші, покинув лави опозиції вже у парламенті. Сорок! Ось коли була програна перемога та запрограмоване обрання Литвина головою Верховної Ради.

Виглядає на перемогу Януковича

В Києві моветон припускати, що Янукович переможе. А я вважаю, що він наразі має всі шанси. Більше того, перемогти він може не завдяки фальсифікації, а завдяки голосу народу.

Трохи більше півроку тому мої знайомі політики та політологи не вірили, у проходження Януковича до другого туру. На той час модно було дивитися на рейтинги, де другим йшов Симоненко і просторікувати про перемогу лідера "Нашої України" над головним комуністом якщо не у першому, то, принаймні, у другому турі.

Я ніяк не міг зрозуміти, чому ж поважні політологи не долучали до рейтингів Януковича рейтинги Медведчука, Кирпи, Литвина та їм подібних. Адже всі вони зорієнтовані на провладний електорат, який рано чи пізно все одно перетече до їхнього "єдиного", як тільки вони на ньому зупиняться (що зрештою і стало всього за кілька місяців).

Чому ж мовчали поважні політологи? Підозрюю, що так як незаангажованих науковців від політики у нас майже не лишилося, то більшість цих зовсім не дурних персонажів перекваліфікувалося з політологів на політтехнологів і видає на гора інформацію в своїх "аналізах" лише таку, яку приємно бачити їхнім сьогочасним "клієнтам".

Це хвороба всіх передвиборчих штабів, коли найближче оточення до ночі виборів переконує з десяток кандидатів в їх "виключній" перемозі.(між іншим, впевнені у своїй перемозі у ПЕРШОМУ турі аж двоє: і Ющенко і Янукович. Може у нас як в давній Спарті обирають по два царя водночас?).

Поки нашоукраїнські політтехнологи займалися окозамилюванням, команда Януковича працювала тихою сапою. Я знаю принаймні дві бригади, які ось як мінімум півроку займалися розміщенням заказух про Януковича в регіональній пресі. Нехай статті були і не завжди якісні, але механізм був наддієвий. В київській пресі і по центральному телебаченню – ніяких рухів.

Тож конкуренти і не дуже зважали на Януковича. Коли рейтинг сягнув десятки, опоненти оптимістично стверджували, що то у нього не власна популярність, а "тільки за посадою". Тепер, коли рейтинг досяг загрозливих 16–17%, один з провідних нашоукраїнських політехнологів в ефірі "5–го" каналу говорить, що "рейтинг Януковича досяг свого максимуму". Може чесніше подарувати Ющенкові упаковку турецького мила "Дуру", щоби краще милити очі?

Тепер вже нарешті мало в кого виникає сумніви, що Янукович проходить у другий тур. Розповісти як він може в ньому перемогти? Можу впевнено припустити, що виборча карта нагадуватиме президентську кампанію 1994 року. Бо біда України, що вона досі не почувається єдиною країною. І мовно і географічно. Не секрет, що за мовою спілкування країна поділена приблизно порівну.

Згідно опитувань Інституту соціальних досліджень щодо перспектив другого туру, серед респондентів, котрі спілкуються вдома переважно українською мовою, рівень прихильності до Ющенка становить 55%, до Януковича – 18%. Дзеркально, серед тих, хто спілкується російською мовою частка прихильників В. Януковича становить 43%, В. Ющенка – 17%.

Відмінності в Україні йдуть приблизно по лінії приєднання земель колишньої Речі Посполитої до колишньої Російської імперії. Така собі цивілізаційна межа проходить по сучасній Кіровоградщині. Все що, на Північ та на Захід дасть більшість Ющенкові, все що на Південь та на Схід дасть більшість Януковичу.

Не вірите? Подивіться на результати другого туру 1994 року між Кравчуком (умовно тоді лідером "речепосполитівської" частини) та Кучми (настільки ж умовно тоді лідера "російськоімперської частини").

І от голосів на Сході і на Півдні виявилося на той час більше. В 1994–му в Києві також були абсолютно впевненні в перемозі Кравчука. Ну як же інакше, Київ і Львів за нього! В першому турі той і правда переміг. А в другому турі все вирішили голоси лівих. Не пригадуєте за кого проголосували? Во–во. 52 % за Кучму (Схід і Південь), 45% за Кравчука (Захід, Північ, Центр.) Кіровоградщина дала тоді кожному менше 50%. А що сьогодні?

Так, електорат лівих налаштований проти влади. Але у виборі між Ющенком і Януковичем кого обере лівак в Маріуполі, Охтирці чи Перекопі? Ну що вдієш, якщо Янукович їм ближче ментально? Коли я спілкуюся з право–опозиційними політтехнологами, то вони кажуть: Нє, Україна за цей час сильно змінилася.

Як вона змінилася, перепитую? Наскільки, в Україні змінився цивілізаційний розлам? У відповідь –тиша. На жаль, наші політичні аналітики здебільше надзвичайно ліниві люди. Добре, що вони хоч навчилися рейтинги читати ( щоправда поки що лише найпростіші, там де прізвища тільки).

Тут на користь команди Ющенка могла би зіграти статистика зміни населення України за останнє десятиріччя (між іншим річ не закрита, але, тим не менш я не бачив жодного спроби її аналізу). Між переписами 1989 та 2001 років не зменшилося населення лише чотирьох регіонів: Києва та трьох західноукраїнських областей: Рівненської, Волинської та Закарпатської. Населення скорочувалося кількісно більше в промислових і русифікованих регіонах (тобто, потенційно "проянуковичевих" областях).

Донецька область втратила між переписами 491,3 тис., Луганська – 316,5 тис., Дніпропетровська – 313,6 тис. І це ще не все. Якщо не полінуватися, а нирнути далі в хащі Держкому статистики, то можна побачити що тенденції втрати населення переважно "проянуковичевими" областями залишаються. Так за три роки, що минули після перепису Донецька область втратила ще 133,9 тис., Луганська – 82,3 тис., Дніпропетровська – 72,4тис.

Але на кожен плюс є свій мінус. Якщо промислові регіони відзначаються більшою смертністю, то західні землі – більшою мобільністю трудових ресурсів (так звана "трудова міграція"). Так само не розумію, чому ліниві політтехнологи досі не підняли статистику, скільки же реально знаходиться громадян України за кордоном з розбивкою по регіонах їхнього місця проживання.

Нічим не обґрунтованою цифрою є популярні нині начебто "сім мільйонів" трудових емігрантів, п’ять з яких приписують Галичині. Та все населення трьох галицьких областей за переписом 2001 року складало 5 178,7 тис. (і це разом з немовлятами, що поки що згідно української Конституції права голосу не мають), тож, якби це було правдою, вже давно б по вулицях Львова і Франківська свистів тільки вітер, а передвиборчі листівки не було кому читати.

Але виїзд на заробітки на західних землях нехай не такий колосальний, як це твердять наші слабо обізнані з чисельністю населення депутати, але і правда масований. Якщо припустити, що нехай десь мільйон в день виборів працюватиме закордоном, можете уявити його вагу в електоральному плані?

Робітники вони за кордоном як правило, нелегальні, тож постановки на консульській облік, яка передує голосуванню, держава навряд чи дочекається. А як же їхні голоси? Якщо ви думаєте що не дуже правдиві виборчі технології плануються лише партією влади, то ви надзаідеалізована людина.

Один з моїх галицьких приятелів–депутатів місцевого рівня розповідав, що вони сподіваються на виборах давати бюлетені в одні руки на кілька паспортів, (щоб чи то бабця чи то синок могли голоснути за Ющенка замість рідного нелегала–роботяги). А тепер згадайте, як Кучма неодноразово говорив, про те що в Україні буде максимальна кількість спостерігачів. Повторював про це в Україні і за кордоном, але мало хто звернув на то увагу (на то є окрема причина, що гріха таїти, мало хто довіряє гаранту на слово).

Підозрюю, що в даному випадку, майбутній екс–президент казав таки правду. Більше того, на цих виборах влада може влаштувати максимальну кількість не тільки американо–європейських, а й власних спостерігачів (і в першу чергу в західному регіоні та Києві). І прощавай проющенківські голоси трудових мігрантів західного регіону... (Ви досі вважаєте що їх 5–7 мільйонів? Я б на вашому місці вже кинувся би їх рахувати).

В цій ситуації завадити Януковичу перемогти Ющенка може не його команда, а лише чергова бензинова криза. Ось якщо завдяки Іракові ціни на світових ринках, знову поповзуть догори, російські монополісти ТНК та Лукойл, яким українські високопосадовці подарували наш незайманий ринок, підіймуть ціни на бензин, а далі автоматично зростуть ціни на базарне м’ясо, а це відчує кожна українська родина, а власна кишеня для українця ой як люба... і т.п і т.д. От тоді для Януковича дійсно, прощавай путівка у вищу лігу. А якщо не буде бензинової кризи?

Комуністи – теж опозиція

Отже для перемоги у другому турі потрібний потужний союзник. І щоби знайти такого союзника, потрібна значна світоглядна зміна. Потрібна зрозуміти, що комуністи –теж опозиція...

На президентських виборах вже "Наша Україна" заговорила про тріумвірат.. Біда лише в тому, що того чого вистачало на парламентських (і натисну ще раз на мозоляку – не вистачило через нестачу мудрості), може виявитися не досить на президентських. Основний аргумент "Нашої України", це те що у Ющенко найбільший рейтинг (десь порядку стабільних 25 %) і те що 70% населення налаштовані проти існуючої влади.

І те і те правда. Але чи достатньо це для перемоги саме Ющенка? Абсолютна правда, те що більшість населення України за зміну влади (тобто налаштовані опозиційно). Але опозиція в свою чергу є права ("Наша Україна" та БЮТ) та ліва (КПУ та СПУ). Об’єднання лише частини опозиції ("НУ"+БЮТ+СПУ) може не вистачити для омріяних 51%. Потрібні ще комуністи. З якими Ющенко і Тимошенко, і Мороз уже стояли пліч–о–пліч під час касетного скандалу.

Поки націонал–демократи постійно дорікають комуністам то за старі більшовицькі гріхи, то за загравання з існуючою владою. Щодо більшовизму, то при всьому тому, що витоки КПУ безперечно в КПСС, все ж слід визнати, що в Україні КПУ–є однією з багатьох парламентською партією і, як би вона не тужилася , вже давно не є предвістницею диктатури пролетаріату.

Щодо до стосунків КПУ з владою, то очевидно не меншу рації мають "комі" в аналогічних закидах до "Нашій Україні". За підписом Кучми наймалися на роботу теперішні нашоукраїнці – колишні члени кабміну Ющенко, Червоненко, Драч, Костенко, Заєць, Пинзеник, Юхновський, Жулинський, Тарасюк, Удовенко, Єхануров, колишні керівники місцевих державних адміністрацій – Асадчев, Балога, Гурвиць, Ткач, плюс ще колишній представник президента у парламенті Безсмертний. Комуністи в цьому плані були більш принциповими і такою участь у владі похвалитися не можуть.

Щодо підігрівання Симоненка Кучмі на минулих президентських виборах, то а як було назвати взаємне балотування тоді же рухівців Удовенка та Костенка та відмова висуватися того же Ющенка, незважаючи на всі вмовляння ПРП?

Щодо голосувань у Верховній Раді, то тут ще бабця надвоє сказала, хто частіше співпрацював з провладними силами. Не будемо забувати, що залагодити свої вкрай хисткі стосунки після касетного скандалу з американцями Кучма зміг завдяки відправки українських вояків до Іраку. За допомогою голосів нашоукраїнців і всупереч комуністам і соціалістам.

В Україні є опозиційна більшість населення , але ця опозиційна більшість є наразі лише з комуністами. Якщо хочеться гарантованої перемоги, треба було б шукати компромісу між ЧОТИРМА силами, а не уповати на 25 % рейтинг.

Спільний кандидат

Отже гарантована перемога – це спільний кандидат від четвірки. Спільний компромісний кандидат. Як на мене особисто, то між Ющенком, Тимошенком, Морозом та Симоненком такою компромісною кандидатурою за всіма показниками виглядає Олександр Мороз. І лівий, і проукраїнський. Державник. Реформатор. Демократ... Але ж лідерам партій і блоків вкрай важко погодитися на підвищення поміж собою одного з рівних. Це, на жаль, вже проходили. То ж варто було би знайти політика другого чи навіть третього ешелону.

Людину яка би в першу чергу не викликала негативних емоцій в середовищі потенційних союзників. Який–небудь університетський професор лівих поглядів. Може бути абсолютно без відомого імені, адже спільного ресурсу чотирьох союзників, їхнього вагомого заклику на підтримку та спільної роботи штабів вистачило би з лишком для розкрутки будь–якого містера Ікс.

Може бути і трохи більш відома особа. Так один з провідних комуністів пан Крючков вже пропонував кандидатуру Бориса Олійника, як компромісного кандидата між соціалістами та комуністами.

От тільки спільний й кандидат від двійки, боюся, має так ж саме шанси як і Ющенко від двійки–трійки. Вихід у другий тур з подальшим програшем від кандидата влади. ЄДИНО ГАРАНТОВАНА ПЕРЕМОГА – спільний кандидат від четвірки. І у комуністів тут "золота акція".

Тож решта опозиціонерів мали би погодитися на кандидата–комуніста другоготретього ешелону, але безперечно українського патріота (бо серед комі хоча вже і меншає відвертих українофобів, але у декого любов до Росії пре більше аніж до рідної Батьківщини). То ж Борис Олійник виглядав би абсолютно прийнятною такою кандидатурою від четвірки.

Спільна держава

Але це ще не все. Спільна опозиція мала би повністю розпланувати місце, де знайшлося би застосування для кожної з її складових. Схеметично:

1. Політреформа зі зміщенням центру ваги від президента до уряду.

2. Після перемоги коаліції на президентських виборах – переформатування парламентської коаліції (зрозуміло, що після вдалої кампанії пару десятків голосів доточити не складе великої складності).

3. Призначення Ющенка прем’єром Уряду з усім об’ємом нових повноважень згідно з проведеною політреформою. Тимошенко має стати єдиним віце–прем'єром цього нового уряду.

4. Мороза коаліція обирає на голову Верховної Ради.

То ж кожній силі знаходиться застосування. Комуністам – президентство (нехай і з урізаними повноваженнями, але вони ж мусять усвідомлювати, що в іншій конфігурації їм взагалі нічого не світить в перспективі окрім завжди постійного другого місця (а з роками третього, четвертого і чим далі нижчого).

Ющенко і Тимошенко отримують фактично всі реальні можливості для проведення реформи, деолігархізаіції та боротьби з бідністю, тобто саме тим, за що вони і борються в цій президентській гонці, а Мороз займеться справою, якої краще за нього поки в Україні ніхто себе не зарекомендував, тобто керуванням законотворчим процесом плюс отримує певний контроль за діяльністю уряду.

Політреформа

Звісно для цього потрібно довести до ладу політреформу. Боротьба "Нашої України" та БЮТ проти реформи Конституції у бік зменшення президентських повноважень вже не просто насторожує, а викликає щирі підозри у наявності бонапартистських планів. Те як ліберальні журналісти ополчилися на Мороза з безглуздими звинуваченнями трохи не в братанні з Кучмою свідчить про недалекоглядність.

Єдиний аргумент, який було артикульовано нацдемами, це те що хоч сама по собі реформа і не погана, але ж з рук ворога (тобто адміністрації президента) брати її не можна. А чому не можна?

Те що вона була замислена не від доброго життя владою – безперечний факт. Влада явно хоче двох речей:

1 Застерегтися на всяк випадок від можливої перемоги опозиції на президентських виборах, та продовжувати мати вплив на політику у стінах ВР (у тому числі і через прямий підкуп депутатів).

2. Зберегти стан рівноваги між різними олігархічними угрупуваннями, які є під Кучмою. Ці олігархічні групи не бажають такого вже помітного підвищення однієї з собі рівних шляхом отримання президентського скіпетру. Тож бажання існуючої влади читаються не важко.

Ну то що з того? Приведу один аргумент, який мав би розбити всі застереження з цього приводу. Опозиція один раз вже скористалася дарунком від влади, і якби вона цього не зробила, то хто б тоді проголосив би Українську державу? Ви пригадуєте хто її проголосив? Верховна Рада, де націонал–демократична опозиція складала меншість (близько 30%).

А Незалежність була проголошена завдяки провладній більшості, яка належала тоді українському уламку КПСС. Чи була тоді влада щирою? Думаю, що не більше, аніж нинішня раптово прозріла і захотіла само ні сіло не впало демократизуватися.

Просто влада тоді боялася (як потім виявилося необґрунтовано) репресій і в’язниць із боку крутого єльцинського норову. Кравчук і компанія тоді справедливо вирішили, що краще їм компроміснути з націонал–патріотами. Так що, на тій підставі, що Незалежність була проголошена комуняками, ми маємо від неї відмовитися?

То ж і нині, якщо влада від власного страху пропонує позитивні зрушення, то просто злочинно від такої нагоди відмовлятися. Між іншим, за вже протягнуті у ВР закони про пропорційні вибори до парламенту та органів місцевого самоврядування нацдеми мають ще вклонитися соціалістам та комуністам.

Варто просто взяти голосування по областях і подивитися. Нинішні обласні Ради складаються з провладної більшості, а за пропорційною ознакою, як мінімум в Західній та Центральній та Північній Україні вже гарантовано (60–90 % від загального складу) опиняться при владі сили, які сьогодні є в опозиції.

Передвиборчій процес у розпалі. Часу вже обмаль. Найближчим часом комуністам варто було б шляхом самовисунення виставити кандидатуру Бориса Олійника. Це і засвідчило би їхнє бажання йти на спільну перемогу. Якщо цього не буде зроблено, залишиться лише єдиний можливий спільний кандидат – Олександр Мороз, але і в цьому випадку в усій схемі доведеться шукати місце застереження кадрових інтересів Компартії.

Мораль сієї байки

Ну що, думаєте, що це все божевілля? Хто зна... Можливо... Якщо переможе Ющенко, то не страшно буде забути про всю цю писанину, а от якщо опозиція програє Януковичу...

Вибори може виграти Ющенко. Але не обов’язково. Вибори може виграти Янукович. Але не гарантовано.

Вибори обов’язково і гарантовано виграє опозиція від чотирьох сил (НУ, СПУ, БЮТ, КПУ), якщо вона висуває спільного кандидата. Але вона може не об’єднатися...

Було б бажання гарантовано переобрати владу, думаю, ці чотири сили мали би сісти й домовитися саме за таким алгоритмом. Сумніви в реальності запропонованого? Повно! Ого скільки! Проблема не тільки в амбіціях. Їх у політиків має бути достатньо, хоча б для того щоби свої погляди намагатися впроваджувати в життя.

Проблема у відсутності нових ідей або у спроможності їх сприймати. Ви ж подивіться на владу. Вона ж не просто сильна. Вона вже давно стала розумною. І обігрує опозицію зачасту на нових підходах та ідеях. До останнього моменту ніхто з опозиції не міг впевнено сказати, хто балотуватиметься від влади. Може Янукович?

А може влада висуватиме водночас п’ятьох кандидатів (це ще і був такий спосіб заспокоєння своїх клієнтів дуже компетентними політтехнологами)? А може все таки страшний всесильний третьотерміновий Кучма? Таким робом владі вдалося значною мірою дезорієнтувати супротивника. Нє, влада порозумнішала і дуже сильно.

А що в лавах опозиції? Де неординарні ідеї? Про те, що Ющенко балотуватиметься, було відомо за два роки. Інтрига залишалася, хіба що на рівні – балотуватиметься чи ні ще Тимошенко (а це, вибачте на слові, десь на рівні балотуватиметься чи ні ще Кінах).

Абсолютна впевненість Ющенка у своїх силах (таке собі Святославове легендарне "Іду на Ви") була би на загал добра, якби вона ґрунтувалася на підтримці більшості населення (не 25%, а саме більшості (різницю розумієте?).

У противному випадку, це занадто великий ризик для нації – мати можливість все поміняти і цю нагоду згаяти. Шанс перемогти владу, олігархів, корупцію, бідність, безробіття, одним словом існуючий порядок речей в Україні є. Питання, чи варто йти ризикованим шляхом: підкидати в небо монетку "орел" чи "решка", Ющенко чи Янукович, чи краще би пошукати варіант ГАРАНТОВАНОЇ ПЕРЕМОГИ.

Святослав, між іншим, закінчив тим, що потрапив у засідку і з його черепу хан Куря "сделаши чашю, оковавши лоб его и пияху в нем".

Автор: Олесь Доній, лідер акції "Революція на граніті" – студентського протесту 1990 року на нинішньому майдані Незалежності