Хто насправді носить памперси в українській політиці?
П'ятниця, 25 червня 2004, 00:00
Останні зміни в українській політиці ще раз підтверджують віртуальність України як держави. Правлячі еліти України живуть в ізольованих світах, відірваних від реальності — як у себе вдома, так і поза ним.
Чи стають українські еліти "нормальними"?
Впродовж останніх місяців надходили різні сигнали про те, що українські еліти, може, нарешті зрозуміли, що відбувається в Україні та навколо України. На цьому тлі складається враження, що деякі впливові сегменти української еліти розуміють, що епоха "дикого капіталізму" 1990-тих закінчилася.
Принаймні, в це можна повірити. Віктор Пінчук розпочав шлях дистанціювання від політики, стверджуючи, що між бізнесом і політикою має підтримуватися дистанція. Такий крок, який має тільки вітатися, був підкреслений Головою Верховної Ради Володимиром Литвином та його заступником Олександром Зінченком.
Пінчук спробував ззовні покращити свій імідж, запросивши до України екс-командира НАТО в Європі Веслі Кларка та колишнього президента США Джорджа Буша. Пінчук також спробував встановити зв'язок із Джорджем Соросом і Збігневом Бжезинським, які приїздили до України з приватним візитом. Минулого тижня Пінчук був запрошений на ранчо Бушів у Техасі.
Але які мотиви вчинку Пінчука? Він горить бажанням покращити імідж українських олігархів, який і так не дуже гарний і в Україні, і за її межами. Але ми не можемо просто так подарувати Пінчуку шквал аплодисментів. Він - перш за все зять Кучми, і ніколи не піде проти свого тестя і покровителя.
В цьому іміджмейкерстві треба враховувати ще три фактори.
По-перше, Пінчук, як і більшість правлячого класу України, роздратований тим, що Україну нібито не розуміють на Заході. Пінчук і Янукович скаржилися, що імідж України насправді кращий, ніж те, як його сприймає Захід. Сам президент Кучма звинувачує опозицію у формуванні цього негативного іміджу.
Ці погляди свідчать, що їх виразники не розуміють, чому Україна має саме такий імідж. Українські еліти звичайно відмовлялися брати на себе відповідальність за свої вчинки (в традиційній радянській манері) - особливо впродовж 1992–1999 рр., до початку покращення становища української економіки
Одним з приводів для проведення конституційної реформи є вдосконалення "відповідальності " для уряду, чиновників і парламенту. В той же час, ніхто не пояснив, чому ця "відповідальність" має розпочатися після зміни конституції. Хто візьме на себе відповідальність до того, як Україна змінить свою конституцію?
Президент Кучма мав взяти на себе відповідальність під час перебування при владі з 1992 року, коли він був спочатку прем’єр–міністром, а потім президентом. І його кандидат на цьогорічних виборах (Янукович) не має морального права ігнорувати цю відповідальність, оскільки Янукович був губернатором Донецької області, ставлеником Кучми з 1997 по 2002 рр.
Які висновки ми можемо зробити з "атаки на олігархів", здійсненої Литвином після того, як він був обраний головою Аграрної партії, коли він сказав всьому з’їзду: "Україна стає тотально корумпованою країною, якою правлять олігархи і партійно-кланові групи".
Цей виступ є симптоматичним, і свідчить, що Литвин і його союзники з президентського оточення живуть у віртуальному світі. Україна стала однією з найкорумпованіших країн світу, коли Литвин і його попередник Дмитро Табачник очолювали президентську адміністрацію між 1994 та 2002 рр. Та й "взяття держави" ("state capture" у термінології Світового банку) олігархами в Україні відбувалося за часів Табачника – Литвина і Кучми.
Іншими словами, якщо Литвин хоче, щоб його українські виборці сприймали всерйоз, він має взяти на себе відповідальність за те, що сталося в Україні. коли він очолював Адміністрацію президента.
Так само він має визнати, що президент є головною політичною фігурою, яка має понести відповідальність за те, що Україна стала однією з найкорумпованіших країн світу і державу "взяли" олігархи. Замість того, щоб таврувати 10 років правління Кучми, Литвин починає його вихваляти як "державника".
По-друге, Пінчук, як і інші представники української еліти побоюються західних санкцій, що настануть, якщо не відбудуться цього року прозорі і чесні вибори. У березні Мадлен Олбрайт погрожувала в Нью Йорк Таймс, що США призупинять видачу віз та почнуть розслідування банківських рахунків української еліти. Це буде кроком, аналогічним до того, що вчинили США та ЄС по відношенню до Білорусі та Придністров’я.
По–третє, українські еліти бажають покращити свій імідж в перспективі парламентських виборів-2006. Ці вибори будуть першими, де центристські партії не зможуть скористатися адміністративним ресурсом в одномандатних виборчих округах
Віртуальні зміни
Ці спроби покращити імідж за участі українських олігархів, як і більшість речей в українські політиці, є віртуальними.
Незважаючи на заяви про те, що центристські партії змінюються, вони не насмілюються проголосувати відмінно від бажання Кучми і Медведчука. Ми можемо підтвердити ці зміни лише тоді, коли центристські фракції Верховної Ради не будуть голосувати як єдина група і час від часу голосуватимуть проти президента.
До тих пір, доки ми не побачимо справжню підтримку олігархів стосовно демократизації та поваги до прав людини, ми не сприйматимемо їхні закликам до змін інакше, ніж як віртуальну риторику. Поки це відбувається, українські олігархи залишаються схожими на інших "центристів" в СНД, включаючи Росію, які надають перевагу квазіліберальній економіці і політичному авторитаризму.
Так що зараз нема підстав говорити, що пропрезидентські сили та олігархи в Україні демократизуються. Ці дії, або небажання критикувати дії їхніх колег мають бути належно оцінені. Вони зацікавлені тільки у захисті власної влади в авторитарній державі.
Вибори – 2006
Багато змін у центристських партіях типу "Трудової України" прогнозуються в перспективі виборів –2006. Минулі вибори за змішаною системою 1998 та 2002 рр. показували, що ідеологічно праві та ліві партії отримали б перемогу на пропорційних виборах.
Як поводитимуться українські олігархи, якщо відомо, що вибори – 2006 будуть повністю пропорційними.
По-перше, "Трудова Україна" намагається йти шляхом СДПУ(о) в формулюванні ідеології. Це, як і для СДПУ(о), буде очевидним провалом.
Заявам олігархічних партій про те, що вони є помірковано лівими (як СДПУ(о), Трудова Україна) не вірять ні українські виборці, ні зовнішні спостерігачі. Це було видно ще з відмови Соціалістичного Інтернаціоналу прийняти СДПУ(о) в свої члени.
Що ж до "Регіонів України", то ця партія знаходиться в ідеологічній "чорній дірі". І це навіть не дозволяє їй претендувати навіть на покращення свого іміджу чи розвиток ідеології. Адже у неї навіть немає єдиної партійної газети!
Якщо ці гадані зміни до 2006 року проваляться, то причиною цьому будуть цьогорічні президентські вибори. Рейтинг Януковича вже знизився через те, що він відмовився засудити вибори в Мукачевому.
Натомість Партія Регіонів виключила з фракції 4 депутатів, що проголосували за підтримку засудження мукачівських виборів.
Щодо інших партій, таких як "нова" "Трудова Україна", то віртуальність її косметичних змін можна побачити з її небажанням засудити масовий обман на виборах в Мукачевому. (Ми не можемо очікувати засудження подій у Мукачевому від СДПУ(о), як і від Адміністрації Президента, оскільки вони були втягнені у ці порушення) Як ми можемо вірити, що "Трудова Україна" є "новою" партією, якщо вона йде слідом за СДПУ(о) по відношенню до Мукачева ?
"Нова" Трудова Україна так само як і "нові" Аграрії не помічають того, що ніхто не вірить у правдивість їхніх змін. Вони насправді наївні, якщо вважають, що українські виборці не пам’ятатимуть, що підтримка кандидата від влади (Януковича) на виборах цього року вплине на результати виборів у 2006 році. Партії, що зараз підтримують Януковича, не можуть очікувати, що до виборів 2006 їх сприйматимуть як "нормальні" та "нові" партії, не пов’язані з Кучмою та олігархами.
Сергію Тігіпку слід розуміти, що якщо він повернеться зі своєї відпустки з рішенням прийняти запрошення бути головою штабу Януковича, то він може забути про будь-який новий імідж Трудової України в 2006.
НДП, "Трудова Україна" і Партія промисловців і підприємців погрожували не підтримувати Януковича. Але це показує, наскільки вони насправді, безумовно, наївні. Це нагадує картину, де батько (Кучма) час від часу ляскає своїх дітей (олігархів) коли вони стають надто бешкетливими. "Погрози" Сергія Тигіпка, Литвина, Анатолія Кінаха і Валерія Пустовойтенка не підтримувати Януковича нічого не значать для Кучми і Медведчука.
Кінах, Пустовойтенко, Тигіпко і тепер Литвин хочуть спробувати переконати нас, що вони підуть на вибори самостійно, не підтримуючи Януковича. Але час покаже, що вони підтримуватимуть Януковича і це лише було спробою отримати вигоди для себе. Якби ці партії були б реально "новими", вони б не підтримували Януковича. Той факт, що вони не відмовляться від підтримки, вплине на те, що ми їх будемо розглядати на виборах –2006 як олігархічні партії, причетні до спадку Кучми.
Памперси Януковича
Янукович є найкращим прикладом українського політика, який носить памперси. Він не усвідомлює того, як Україну сприймає світ. Тому неясно, чому Кость Бондаренко (Kyiv Post, 3 June) так твердо вірить в імідж Януковича.
Якби Янукович був громадянином Америки, він би ніколи не став кандидатом у президенти.
Янукович не зміг би стати кандидатом тому що його б не визнали таким у 14 штатах США, де не дозволяють навіть голосувати колишнім засудженим до тюремного ув’язнення. Не маючи права голосувати, Янукович не став би кандидатом у президенти в США.
Янукович має три важливі недоліки як кандидат: його кримінальне минуле, його асоціація з Донбасом і його політична незрілість
По-перше, доти, доки Янукович не став прем’єром у листопаді 2002 року, він не включав два терміни ув’язнення в жодну з опублікований біографій. Ці два строки ув’язнення є тягарем в цій виборчій кампанії і тому ігноруються у біографіях і надалі.
Ганна Герман, нова прес–секретар Януковича, поскаржилася, що: "Хтось дуже хоче дискредитувати чільного претендента на найвищу посаду в нашій державі". Президент Кучма додав, що було "трохи смішно, коли цей фактор використовують".
Але через ці вибори питання не зникне. Одне опитування громадської думки виявило, що 69 відсотків українців не проголосували б за когось з кримінальним минулим.
Не дивно, що опозиція теж піднімає це питання. Депутат від "Нашої України" Микола Томенко дав парламентський запит до міністра внутрішніх справ Миколи Білоконя про надання конкретних відомостей з цих двох засуджень. Це виявилося важким для міністра Білоконя, оскільки оригінальні документи в судах Донецької області, де розглядалися справи Януковича в 1960 –1970 рр., зникли.
По-друге, імідж Януковича також зіпсований тим, що він асоціюється з Донбасом, який в Україні відомий як "політичний родич" Білорусі і є одним з найкорумпованіших регіонів в Україні. Ці два погляди дають нам внутрішній і зовнішній образ Донбасу як одного з таких регіонів, де політичні, економічні і кримінальні еліти тісно пов’язані між собою.
Про що ми говоримо, якщо Партія регіонів закликає виборців голосувати за Януковича, бо "він буде керувати Україною як Донецьком". Я сумніваюся, що українці справді хочуть, щоб України виглядала як Донецьк.
Зв’язок між поведінкою місцевих еліт і сприйняттям регіону в Україні і поза її межами залишається поза розумінням Януковича та його соратників. У лютому Індустріальний Союз Донбасу (ІСД) програв конкурс по приватизації польського металургійного заводу в Гуті Ченчстоховій.
Тендер ІСД був відхилений за пропозицією польського Агентства внутрішньої безпеки (ABW), що запідозрило ІСД в тому, що він отримав " капітал невідомого походження, невідома його бізнес – структура і можливо причетний до відмивання грошей" (Rzezcpospolita, 4 березня).
Інші речі також викликають занепокоєння. Індустріальний Союз Донбасу (ІСД) скаржиться на нечесну конкуренцію в процесі приватизації польського металургійного заводу. Напевне, Ринат Ахметов (фінансист Януковича і Партії регіонів) і "новий" Пінчук приватизували Криворіжсталь таким же нечесним шляхом. Чому хтось має співчувати ІСД, якщо їхні донбаські колеги використовують такі самі приватизаційні схеми в Україні?
Зрештою, Янукович змушений вдосконалювати свій імідж, будучи кандидатом від влади. Якщо від 60 до 70 відсотків українців вірять у те, що цьогорічні вибори не будуть вільними і чесними, не дивно, що ніхто не повірить, що Янукович буде обраний вільно і чесно, як в Україні, так і в світі.
На засіданні Вашингтонської групи Української асоціації професіоналі і ділових людей 11–13 червня на секції, присвяченій виборам, жоден доповідач не був впевнений у тому, що вибори –2004 будуть вільними і чесними. На секції були присутні посол Нельсон Ледський (Національний інститут демократії), Надія Дюк (Національний фонд підтримки демократії), Марта Коломієць (Партнерство за прозоре суспільство, Україна), Джин Фішель (Державний департамент США), і Тарас Кузьо (Університет Джорджа Вашингтона).
Рейтинги Януковича постраждали через його відмову засудити зловживання з боку влади на квітневих виборах мера в Мукачевому. Але це не перший приклад донбаського шахрайства на виборах. На виборах –2002, як мінімум 6–8 % голосів були вкрадені у "Нашої України", що не дало їй змоги подолати 4% –ний прохідний бар’єр.
Янукович спробував покращити свій імідж, найнявши Герман, голову українського представництва Радіо Свобода. Янукович проголосив, що вона буде допомагати йому, якщо він виграє вибори, розвивати свободу медіа в Україні. Янукович сказав, що він зробить "посилення свободи медіа одним з пріоритетів його виборчої кампанії."
Але чому свобода медіа має розпочатися після того, як Янукович прийде до влади? Чому він не спробував розвивати свободу медіа в Донецькій області, коли був там губернатором?
Нова підтримка медіа від Януковича важко суміщається з репутацією його пропрезидентських союзників та його власною репутацією губернатора Донбасу. Як відзначив Микола Томенко в депутатському запиті до Януковича, Донбас мав найгіршу репутацію в Україні стосовно свободи слова.
Робота генпрокурора Васильєва - додатковий фактор, який показує наскільки наївно вірити, що Україні буде краще якщо Янукович трансформує свій донецький досвід на всю Україну. Витік документів до британської "Індепендент" показує, що він навмисно гальмує розслідування в справі Гонгадзе.
Коментарі Януковича стосовно ЄС також некогерентні. Сказати, що не має значення, вступить Україна до ЄС чи ні, або, що Україна має будувати свою "Європу" всередині — політично наївно. Для України неможливо наздогнати за рівнем життя, технологічними вдосконаленнями, підтримкою соціального добробуту і освіти ЄС, якщо вона залишиться поза ним.
Погляньте, як радикально ЄС трансформував колишні "відсталі" країни — Ірландію, Португалію, Іспанію I Грецію. І як ЄС допоможе посткомуністичним державам, які вступили туди цього року. Януковича мають запитати, яким чином Україна має можливості досягнути стандартів життя ЄС, якщо вона залишиться поза ним?
Чи можемо ми сприймати серйозно заяви Януковича про рівні права тим, хто воював за Україну в Другій світовій війні? На виборах 2002 такі самі заяви про потребу реабілітувати УПА були зроблені Кінахом і Медведчуком, але після того нічого не сталося.. Навпаки, пропрезидентські сили почали кампанію проти націоналістів (фактично проти "Нашої України").
Як Янукович може пов’язати свою нову підтримку УПА з своєю вірою в українські сталінські репресивні органи державної безпеки, які воювали проти УПА і репресували тих, хто її підтримував на Західній Україні. Янукович написав передмову до історії місцевих органів таємної поліції СРСР, коли він був губернатором Донецької області. Він вірить, що ЧК, НКВС і КДБ захищали "наші народні інтереси" і служили "вірну службу українській державі і народу" (Див. В. Зуєв, І. Кулага "Органи державної безпеки в Донецькій області"— Донецьк, 2000 )
Кандидатура Януковича має бути проаналізована не лише з огляду на його репутацію на посаді прем’єр-міністра з листопада 2002 року, але й на посаді губернатора Донбасу 1997 –2002 рр.
За цей шестирічний період Донбас став одним з найкорумпованіших регіонів України, з численними замовними вбивствами і з однією з найгірших репутацій стосовно свободи медіа.
Число україномовних шкіл в Донбасі дуже обмежене. Тільки в Криму менше учнів навчаються в україномовних школах, ніж в Донбасі. Українські школи часто закриваються в Донецьку.
Чи цією репутацією в Україні при Кучмі (1992 – 2004) і в Донецьку (1997–2002) пишається Янукович? І якщо так, він візьме на себе зобов’язання проводити таку саму, як у 1992 -2004 рр., політику, якщо він стане президентом?
Ющенко як реальний український Володимир Путін
Можна зробити тільки одне узагальнення з проведеного аналізу: українські олігархи проводять косметичні зміни, що відбивають їхнє життя в віртуальному світі України. Як і в Росії, українські олігархи зміняться лише тоді, коли нова президентська влада примусить їх до цього. Після перемоги Володимира Путіна на виборах у березні 2000 він дав російським олігархам зробити простий вибір: залишатися поза політикою або понести відповідальність.
Деякі олігархи, як Роман Абрамович, прислухалися. Інші відмовилися повірити у те, що епоха Бориса Єльцина закінчилася, так як Борис Березовський, який пішов у вигнання і тепер живе в Англії. Інші проігнорували попередження Путіна і продовжували втручатися у політику, як Михайло Ходорковський, який тепер ув’язнений.
Вирішення проблеми "взяття держави" російськими олігархами вимагало вибрати людину, яка не представляє жодну з олігархічних груп. Такою людиною був Путін, що вийшов з середовища КДБ.
Хто буде рівним Путіну в Україні? З тих кандидатів, які мають серйозні шанси на бути обраним цього року, Янукович не стане українським Путіним. Янукович просто поглибить в Україні "взяття держави" олігархами, так як він представляє Донбас як найбільш "взятий" регіон в Україні.
Якщо ми візьмемо Донбас за приклад того, як Янукович перетворить Україну, ми побачимо, що Янукович ніколи не діятиме так, як Путін у 2000 році. Нереально сподіватися, що Янукович зрадить свою олігархічну підтримку на цьогорічних виборах або свого фінансового спонсора — Рината Ахметова.
Ющенко є єдиним кандидатом на цих виборах, за якого може насправді відбутися допоки віртуальні спроби перетворення українських олігархів в "бізнесменів". Тільки людина, яка не має зв’язків з олігархічними кланами України може перебувати на позиції Путіна у 2000 році і запропонувати олігархам залишити політику в Україні (як проголосили Литвин і Пінчук).
Без цього, як застеріг Зінченко, Україна може опинитися в небезпечній ситуації, якщо олігархічні структури не будуть поборені. Будь-який президент, який застосовуватиме путінський підхід до олігархів, буде популярним. Центр Разумкова виявив, що 79% українців хочуть владу, яка гарантуватиме кампанію проти олігархів (Дзеркало тижня, 15-21 травня).
Якщо Янукович стане президентом, він ніколи не почне таку кампанію. Замість цього Україна еволюціонуватиме у напрямку Азербайджану, консолідуючи автократичну систему. Довіра населення до президента та інших держінституцій залишатиметься дуже низькою. Україна і далі перебуватиме у глибокій політичній кризі.
Чи це буде погано для них? Небагато сліз проллється за СДПУ(о), яка втратить найбільше (або навіть над вигнанням Медведчука, якщо ми повіримо Андерсу Асланду, який порівняв Медведчука з Березовським).
В Україні будуть підтримуватися справжні центристські соціал – демократичні і ліберальні партії. Центристські партії не будуть як, зараз, віртуальними олігархічними бізнес-холдингами. Російськомовні виборці отримають можливість голосувати за справжні демократичні партії, не будучи змушеними голосувати за теперішніх антидемократичних центристів.
Пропозиції
Політичні сили, що підтримують на цих виборах Ющенка, мають наголошувати на наївному, некогерентному та віртуальному виборчому "слогануванню" та іміджмейкерству Януковича і його центристських союзників.
Союзники Ющенка мають зробити виклик Януковичу і його союзникам, змусивши їх прямо відповісти на такі 4 питання:
1. Чи підтримує Януковича президент Кучма? Якщо так, то "Наша Україна" має публікувати цю підтримку по Україні, наскільки це можливо в інтересах виборців, які мають отримувати найповнішу інформацію. Однією із здогадок може бути бігборд або ТВ – ролик, де Кучма каже виборцю: "Підтримай мого кандидата — Януковича"!
2. Як кандидат Кучми і колишній донецький губернатор, Янукович може вважати за честь взяти відповідальність за весь період розвитку України з 1992 р, до цього часу, коли Кучма був прем’єром і президентом, в той час як він сам був губернатором Донецької області. "Наша Україна" має запропонувати виборцям запитати, яким чином Янукович і його союзники можуть надати реальні гарантії, що вони не повернуть Україну до кризи і злочинності 1990-тих?
3. Запитайте Януковича, чому його уряд тримає українські війська в Іраку, коли три чверті українців хочуть їх відкликання. Чи має Янукович таку переконаність, щоб підвестися і сказати, що уряд підтримує українську військову присутність в Іраку?
4. Якщо центристські партії підтримують кандидата від Кучми цього року, чи вони не уявляють, що їх будуть розглядати як очолювані олігархами та недемократичні політичні партії на виборах - 2006? "Наша Україна" має оголосити про підтримку центристами кандидата від Кучми і запропонувати виборцям згадати про це, коли вони підуть голосувати на парламентських виборах –2006. Центристські партії не можуть розраховувати на те, що вони проголосують за кандидата від Кучми і потім заявлять українським виборцям у 2006 р, що вони є "новими" партіями.
Як ми бачимо, справжні носії памперсів серед українських політиків – ті центристські політичні сили, які живуть у своєму віртуальному світі. Відсутність довіри чи їхні несумісні погляди, справжні питання
Тож, насправді Памперси в українській політиці носять центристські сили, що живуть у своєму вигаданому світі. Відсутність віри у будь-що, суперечливі погляди, антиукраїнські вчинки - у цьому їхня слабкість і в цьому ж - сила опозиції.
Автор: Тарас Кузьо, професор Університету Джорджа Вашингтона, США
Чи стають українські еліти "нормальними"?
Впродовж останніх місяців надходили різні сигнали про те, що українські еліти, може, нарешті зрозуміли, що відбувається в Україні та навколо України. На цьому тлі складається враження, що деякі впливові сегменти української еліти розуміють, що епоха "дикого капіталізму" 1990-тих закінчилася.
Принаймні, в це можна повірити. Віктор Пінчук розпочав шлях дистанціювання від політики, стверджуючи, що між бізнесом і політикою має підтримуватися дистанція. Такий крок, який має тільки вітатися, був підкреслений Головою Верховної Ради Володимиром Литвином та його заступником Олександром Зінченком.
Пінчук спробував ззовні покращити свій імідж, запросивши до України екс-командира НАТО в Європі Веслі Кларка та колишнього президента США Джорджа Буша. Пінчук також спробував встановити зв'язок із Джорджем Соросом і Збігневом Бжезинським, які приїздили до України з приватним візитом. Минулого тижня Пінчук був запрошений на ранчо Бушів у Техасі.
Але які мотиви вчинку Пінчука? Він горить бажанням покращити імідж українських олігархів, який і так не дуже гарний і в Україні, і за її межами. Але ми не можемо просто так подарувати Пінчуку шквал аплодисментів. Він - перш за все зять Кучми, і ніколи не піде проти свого тестя і покровителя.
В цьому іміджмейкерстві треба враховувати ще три фактори.
По-перше, Пінчук, як і більшість правлячого класу України, роздратований тим, що Україну нібито не розуміють на Заході. Пінчук і Янукович скаржилися, що імідж України насправді кращий, ніж те, як його сприймає Захід. Сам президент Кучма звинувачує опозицію у формуванні цього негативного іміджу.
Ці погляди свідчать, що їх виразники не розуміють, чому Україна має саме такий імідж. Українські еліти звичайно відмовлялися брати на себе відповідальність за свої вчинки (в традиційній радянській манері) - особливо впродовж 1992–1999 рр., до початку покращення становища української економіки
Одним з приводів для проведення конституційної реформи є вдосконалення "відповідальності " для уряду, чиновників і парламенту. В той же час, ніхто не пояснив, чому ця "відповідальність" має розпочатися після зміни конституції. Хто візьме на себе відповідальність до того, як Україна змінить свою конституцію?
Президент Кучма мав взяти на себе відповідальність під час перебування при владі з 1992 року, коли він був спочатку прем’єр–міністром, а потім президентом. І його кандидат на цьогорічних виборах (Янукович) не має морального права ігнорувати цю відповідальність, оскільки Янукович був губернатором Донецької області, ставлеником Кучми з 1997 по 2002 рр.
Які висновки ми можемо зробити з "атаки на олігархів", здійсненої Литвином після того, як він був обраний головою Аграрної партії, коли він сказав всьому з’їзду: "Україна стає тотально корумпованою країною, якою правлять олігархи і партійно-кланові групи".
Цей виступ є симптоматичним, і свідчить, що Литвин і його союзники з президентського оточення живуть у віртуальному світі. Україна стала однією з найкорумпованіших країн світу, коли Литвин і його попередник Дмитро Табачник очолювали президентську адміністрацію між 1994 та 2002 рр. Та й "взяття держави" ("state capture" у термінології Світового банку) олігархами в Україні відбувалося за часів Табачника – Литвина і Кучми.
Іншими словами, якщо Литвин хоче, щоб його українські виборці сприймали всерйоз, він має взяти на себе відповідальність за те, що сталося в Україні. коли він очолював Адміністрацію президента.
Так само він має визнати, що президент є головною політичною фігурою, яка має понести відповідальність за те, що Україна стала однією з найкорумпованіших країн світу і державу "взяли" олігархи. Замість того, щоб таврувати 10 років правління Кучми, Литвин починає його вихваляти як "державника".
По-друге, Пінчук, як і інші представники української еліти побоюються західних санкцій, що настануть, якщо не відбудуться цього року прозорі і чесні вибори. У березні Мадлен Олбрайт погрожувала в Нью Йорк Таймс, що США призупинять видачу віз та почнуть розслідування банківських рахунків української еліти. Це буде кроком, аналогічним до того, що вчинили США та ЄС по відношенню до Білорусі та Придністров’я.
По–третє, українські еліти бажають покращити свій імідж в перспективі парламентських виборів-2006. Ці вибори будуть першими, де центристські партії не зможуть скористатися адміністративним ресурсом в одномандатних виборчих округах
Віртуальні зміни
Ці спроби покращити імідж за участі українських олігархів, як і більшість речей в українські політиці, є віртуальними.
Незважаючи на заяви про те, що центристські партії змінюються, вони не насмілюються проголосувати відмінно від бажання Кучми і Медведчука. Ми можемо підтвердити ці зміни лише тоді, коли центристські фракції Верховної Ради не будуть голосувати як єдина група і час від часу голосуватимуть проти президента.
До тих пір, доки ми не побачимо справжню підтримку олігархів стосовно демократизації та поваги до прав людини, ми не сприйматимемо їхні закликам до змін інакше, ніж як віртуальну риторику. Поки це відбувається, українські олігархи залишаються схожими на інших "центристів" в СНД, включаючи Росію, які надають перевагу квазіліберальній економіці і політичному авторитаризму.
Так що зараз нема підстав говорити, що пропрезидентські сили та олігархи в Україні демократизуються. Ці дії, або небажання критикувати дії їхніх колег мають бути належно оцінені. Вони зацікавлені тільки у захисті власної влади в авторитарній державі.
Вибори – 2006
Багато змін у центристських партіях типу "Трудової України" прогнозуються в перспективі виборів –2006. Минулі вибори за змішаною системою 1998 та 2002 рр. показували, що ідеологічно праві та ліві партії отримали б перемогу на пропорційних виборах.
Як поводитимуться українські олігархи, якщо відомо, що вибори – 2006 будуть повністю пропорційними.
По-перше, "Трудова Україна" намагається йти шляхом СДПУ(о) в формулюванні ідеології. Це, як і для СДПУ(о), буде очевидним провалом.
Заявам олігархічних партій про те, що вони є помірковано лівими (як СДПУ(о), Трудова Україна) не вірять ні українські виборці, ні зовнішні спостерігачі. Це було видно ще з відмови Соціалістичного Інтернаціоналу прийняти СДПУ(о) в свої члени.
Що ж до "Регіонів України", то ця партія знаходиться в ідеологічній "чорній дірі". І це навіть не дозволяє їй претендувати навіть на покращення свого іміджу чи розвиток ідеології. Адже у неї навіть немає єдиної партійної газети!
Якщо ці гадані зміни до 2006 року проваляться, то причиною цьому будуть цьогорічні президентські вибори. Рейтинг Януковича вже знизився через те, що він відмовився засудити вибори в Мукачевому.
Натомість Партія Регіонів виключила з фракції 4 депутатів, що проголосували за підтримку засудження мукачівських виборів.
Щодо інших партій, таких як "нова" "Трудова Україна", то віртуальність її косметичних змін можна побачити з її небажанням засудити масовий обман на виборах в Мукачевому. (Ми не можемо очікувати засудження подій у Мукачевому від СДПУ(о), як і від Адміністрації Президента, оскільки вони були втягнені у ці порушення) Як ми можемо вірити, що "Трудова Україна" є "новою" партією, якщо вона йде слідом за СДПУ(о) по відношенню до Мукачева ?
"Нова" Трудова Україна так само як і "нові" Аграрії не помічають того, що ніхто не вірить у правдивість їхніх змін. Вони насправді наївні, якщо вважають, що українські виборці не пам’ятатимуть, що підтримка кандидата від влади (Януковича) на виборах цього року вплине на результати виборів у 2006 році. Партії, що зараз підтримують Януковича, не можуть очікувати, що до виборів 2006 їх сприйматимуть як "нормальні" та "нові" партії, не пов’язані з Кучмою та олігархами.
Сергію Тігіпку слід розуміти, що якщо він повернеться зі своєї відпустки з рішенням прийняти запрошення бути головою штабу Януковича, то він може забути про будь-який новий імідж Трудової України в 2006.
НДП, "Трудова Україна" і Партія промисловців і підприємців погрожували не підтримувати Януковича. Але це показує, наскільки вони насправді, безумовно, наївні. Це нагадує картину, де батько (Кучма) час від часу ляскає своїх дітей (олігархів) коли вони стають надто бешкетливими. "Погрози" Сергія Тигіпка, Литвина, Анатолія Кінаха і Валерія Пустовойтенка не підтримувати Януковича нічого не значать для Кучми і Медведчука.
Кінах, Пустовойтенко, Тигіпко і тепер Литвин хочуть спробувати переконати нас, що вони підуть на вибори самостійно, не підтримуючи Януковича. Але час покаже, що вони підтримуватимуть Януковича і це лише було спробою отримати вигоди для себе. Якби ці партії були б реально "новими", вони б не підтримували Януковича. Той факт, що вони не відмовляться від підтримки, вплине на те, що ми їх будемо розглядати на виборах –2006 як олігархічні партії, причетні до спадку Кучми.
Памперси Януковича
Янукович є найкращим прикладом українського політика, який носить памперси. Він не усвідомлює того, як Україну сприймає світ. Тому неясно, чому Кость Бондаренко (Kyiv Post, 3 June) так твердо вірить в імідж Януковича.
Якби Янукович був громадянином Америки, він би ніколи не став кандидатом у президенти.
Янукович не зміг би стати кандидатом тому що його б не визнали таким у 14 штатах США, де не дозволяють навіть голосувати колишнім засудженим до тюремного ув’язнення. Не маючи права голосувати, Янукович не став би кандидатом у президенти в США.
Янукович має три важливі недоліки як кандидат: його кримінальне минуле, його асоціація з Донбасом і його політична незрілість
По-перше, доти, доки Янукович не став прем’єром у листопаді 2002 року, він не включав два терміни ув’язнення в жодну з опублікований біографій. Ці два строки ув’язнення є тягарем в цій виборчій кампанії і тому ігноруються у біографіях і надалі.
Ганна Герман, нова прес–секретар Януковича, поскаржилася, що: "Хтось дуже хоче дискредитувати чільного претендента на найвищу посаду в нашій державі". Президент Кучма додав, що було "трохи смішно, коли цей фактор використовують".
Але через ці вибори питання не зникне. Одне опитування громадської думки виявило, що 69 відсотків українців не проголосували б за когось з кримінальним минулим.
Не дивно, що опозиція теж піднімає це питання. Депутат від "Нашої України" Микола Томенко дав парламентський запит до міністра внутрішніх справ Миколи Білоконя про надання конкретних відомостей з цих двох засуджень. Це виявилося важким для міністра Білоконя, оскільки оригінальні документи в судах Донецької області, де розглядалися справи Януковича в 1960 –1970 рр., зникли.
По-друге, імідж Януковича також зіпсований тим, що він асоціюється з Донбасом, який в Україні відомий як "політичний родич" Білорусі і є одним з найкорумпованіших регіонів в Україні. Ці два погляди дають нам внутрішній і зовнішній образ Донбасу як одного з таких регіонів, де політичні, економічні і кримінальні еліти тісно пов’язані між собою.
Про що ми говоримо, якщо Партія регіонів закликає виборців голосувати за Януковича, бо "він буде керувати Україною як Донецьком". Я сумніваюся, що українці справді хочуть, щоб України виглядала як Донецьк.
Зв’язок між поведінкою місцевих еліт і сприйняттям регіону в Україні і поза її межами залишається поза розумінням Януковича та його соратників. У лютому Індустріальний Союз Донбасу (ІСД) програв конкурс по приватизації польського металургійного заводу в Гуті Ченчстоховій.
Тендер ІСД був відхилений за пропозицією польського Агентства внутрішньої безпеки (ABW), що запідозрило ІСД в тому, що він отримав " капітал невідомого походження, невідома його бізнес – структура і можливо причетний до відмивання грошей" (Rzezcpospolita, 4 березня).
Інші речі також викликають занепокоєння. Індустріальний Союз Донбасу (ІСД) скаржиться на нечесну конкуренцію в процесі приватизації польського металургійного заводу. Напевне, Ринат Ахметов (фінансист Януковича і Партії регіонів) і "новий" Пінчук приватизували Криворіжсталь таким же нечесним шляхом. Чому хтось має співчувати ІСД, якщо їхні донбаські колеги використовують такі самі приватизаційні схеми в Україні?
Зрештою, Янукович змушений вдосконалювати свій імідж, будучи кандидатом від влади. Якщо від 60 до 70 відсотків українців вірять у те, що цьогорічні вибори не будуть вільними і чесними, не дивно, що ніхто не повірить, що Янукович буде обраний вільно і чесно, як в Україні, так і в світі.
На засіданні Вашингтонської групи Української асоціації професіоналі і ділових людей 11–13 червня на секції, присвяченій виборам, жоден доповідач не був впевнений у тому, що вибори –2004 будуть вільними і чесними. На секції були присутні посол Нельсон Ледський (Національний інститут демократії), Надія Дюк (Національний фонд підтримки демократії), Марта Коломієць (Партнерство за прозоре суспільство, Україна), Джин Фішель (Державний департамент США), і Тарас Кузьо (Університет Джорджа Вашингтона).
Рейтинги Януковича постраждали через його відмову засудити зловживання з боку влади на квітневих виборах мера в Мукачевому. Але це не перший приклад донбаського шахрайства на виборах. На виборах –2002, як мінімум 6–8 % голосів були вкрадені у "Нашої України", що не дало їй змоги подолати 4% –ний прохідний бар’єр.
Янукович спробував покращити свій імідж, найнявши Герман, голову українського представництва Радіо Свобода. Янукович проголосив, що вона буде допомагати йому, якщо він виграє вибори, розвивати свободу медіа в Україні. Янукович сказав, що він зробить "посилення свободи медіа одним з пріоритетів його виборчої кампанії."
Але чому свобода медіа має розпочатися після того, як Янукович прийде до влади? Чому він не спробував розвивати свободу медіа в Донецькій області, коли був там губернатором?
Нова підтримка медіа від Януковича важко суміщається з репутацією його пропрезидентських союзників та його власною репутацією губернатора Донбасу. Як відзначив Микола Томенко в депутатському запиті до Януковича, Донбас мав найгіршу репутацію в Україні стосовно свободи слова.
Робота генпрокурора Васильєва - додатковий фактор, який показує наскільки наївно вірити, що Україні буде краще якщо Янукович трансформує свій донецький досвід на всю Україну. Витік документів до британської "Індепендент" показує, що він навмисно гальмує розслідування в справі Гонгадзе.
Коментарі Януковича стосовно ЄС також некогерентні. Сказати, що не має значення, вступить Україна до ЄС чи ні, або, що Україна має будувати свою "Європу" всередині — політично наївно. Для України неможливо наздогнати за рівнем життя, технологічними вдосконаленнями, підтримкою соціального добробуту і освіти ЄС, якщо вона залишиться поза ним.
Погляньте, як радикально ЄС трансформував колишні "відсталі" країни — Ірландію, Португалію, Іспанію I Грецію. І як ЄС допоможе посткомуністичним державам, які вступили туди цього року. Януковича мають запитати, яким чином Україна має можливості досягнути стандартів життя ЄС, якщо вона залишиться поза ним?
Чи можемо ми сприймати серйозно заяви Януковича про рівні права тим, хто воював за Україну в Другій світовій війні? На виборах 2002 такі самі заяви про потребу реабілітувати УПА були зроблені Кінахом і Медведчуком, але після того нічого не сталося.. Навпаки, пропрезидентські сили почали кампанію проти націоналістів (фактично проти "Нашої України").
Як Янукович може пов’язати свою нову підтримку УПА з своєю вірою в українські сталінські репресивні органи державної безпеки, які воювали проти УПА і репресували тих, хто її підтримував на Західній Україні. Янукович написав передмову до історії місцевих органів таємної поліції СРСР, коли він був губернатором Донецької області. Він вірить, що ЧК, НКВС і КДБ захищали "наші народні інтереси" і служили "вірну службу українській державі і народу" (Див. В. Зуєв, І. Кулага "Органи державної безпеки в Донецькій області"— Донецьк, 2000 )
Кандидатура Януковича має бути проаналізована не лише з огляду на його репутацію на посаді прем’єр-міністра з листопада 2002 року, але й на посаді губернатора Донбасу 1997 –2002 рр.
За цей шестирічний період Донбас став одним з найкорумпованіших регіонів України, з численними замовними вбивствами і з однією з найгірших репутацій стосовно свободи медіа.
Число україномовних шкіл в Донбасі дуже обмежене. Тільки в Криму менше учнів навчаються в україномовних школах, ніж в Донбасі. Українські школи часто закриваються в Донецьку.
Чи цією репутацією в Україні при Кучмі (1992 – 2004) і в Донецьку (1997–2002) пишається Янукович? І якщо так, він візьме на себе зобов’язання проводити таку саму, як у 1992 -2004 рр., політику, якщо він стане президентом?
Ющенко як реальний український Володимир Путін
Можна зробити тільки одне узагальнення з проведеного аналізу: українські олігархи проводять косметичні зміни, що відбивають їхнє життя в віртуальному світі України. Як і в Росії, українські олігархи зміняться лише тоді, коли нова президентська влада примусить їх до цього. Після перемоги Володимира Путіна на виборах у березні 2000 він дав російським олігархам зробити простий вибір: залишатися поза політикою або понести відповідальність.
Деякі олігархи, як Роман Абрамович, прислухалися. Інші відмовилися повірити у те, що епоха Бориса Єльцина закінчилася, так як Борис Березовський, який пішов у вигнання і тепер живе в Англії. Інші проігнорували попередження Путіна і продовжували втручатися у політику, як Михайло Ходорковський, який тепер ув’язнений.
Вирішення проблеми "взяття держави" російськими олігархами вимагало вибрати людину, яка не представляє жодну з олігархічних груп. Такою людиною був Путін, що вийшов з середовища КДБ.
Хто буде рівним Путіну в Україні? З тих кандидатів, які мають серйозні шанси на бути обраним цього року, Янукович не стане українським Путіним. Янукович просто поглибить в Україні "взяття держави" олігархами, так як він представляє Донбас як найбільш "взятий" регіон в Україні.
Якщо ми візьмемо Донбас за приклад того, як Янукович перетворить Україну, ми побачимо, що Янукович ніколи не діятиме так, як Путін у 2000 році. Нереально сподіватися, що Янукович зрадить свою олігархічну підтримку на цьогорічних виборах або свого фінансового спонсора — Рината Ахметова.
Ющенко є єдиним кандидатом на цих виборах, за якого може насправді відбутися допоки віртуальні спроби перетворення українських олігархів в "бізнесменів". Тільки людина, яка не має зв’язків з олігархічними кланами України може перебувати на позиції Путіна у 2000 році і запропонувати олігархам залишити політику в Україні (як проголосили Литвин і Пінчук).
Без цього, як застеріг Зінченко, Україна може опинитися в небезпечній ситуації, якщо олігархічні структури не будуть поборені. Будь-який президент, який застосовуватиме путінський підхід до олігархів, буде популярним. Центр Разумкова виявив, що 79% українців хочуть владу, яка гарантуватиме кампанію проти олігархів (Дзеркало тижня, 15-21 травня).
Якщо Янукович стане президентом, він ніколи не почне таку кампанію. Замість цього Україна еволюціонуватиме у напрямку Азербайджану, консолідуючи автократичну систему. Довіра населення до президента та інших держінституцій залишатиметься дуже низькою. Україна і далі перебуватиме у глибокій політичній кризі.
Чи це буде погано для них? Небагато сліз проллється за СДПУ(о), яка втратить найбільше (або навіть над вигнанням Медведчука, якщо ми повіримо Андерсу Асланду, який порівняв Медведчука з Березовським).
В Україні будуть підтримуватися справжні центристські соціал – демократичні і ліберальні партії. Центристські партії не будуть як, зараз, віртуальними олігархічними бізнес-холдингами. Російськомовні виборці отримають можливість голосувати за справжні демократичні партії, не будучи змушеними голосувати за теперішніх антидемократичних центристів.
Пропозиції
Політичні сили, що підтримують на цих виборах Ющенка, мають наголошувати на наївному, некогерентному та віртуальному виборчому "слогануванню" та іміджмейкерству Януковича і його центристських союзників.
Союзники Ющенка мають зробити виклик Януковичу і його союзникам, змусивши їх прямо відповісти на такі 4 питання:
1. Чи підтримує Януковича президент Кучма? Якщо так, то "Наша Україна" має публікувати цю підтримку по Україні, наскільки це можливо в інтересах виборців, які мають отримувати найповнішу інформацію. Однією із здогадок може бути бігборд або ТВ – ролик, де Кучма каже виборцю: "Підтримай мого кандидата — Януковича"!
2. Як кандидат Кучми і колишній донецький губернатор, Янукович може вважати за честь взяти відповідальність за весь період розвитку України з 1992 р, до цього часу, коли Кучма був прем’єром і президентом, в той час як він сам був губернатором Донецької області. "Наша Україна" має запропонувати виборцям запитати, яким чином Янукович і його союзники можуть надати реальні гарантії, що вони не повернуть Україну до кризи і злочинності 1990-тих?
3. Запитайте Януковича, чому його уряд тримає українські війська в Іраку, коли три чверті українців хочуть їх відкликання. Чи має Янукович таку переконаність, щоб підвестися і сказати, що уряд підтримує українську військову присутність в Іраку?
4. Якщо центристські партії підтримують кандидата від Кучми цього року, чи вони не уявляють, що їх будуть розглядати як очолювані олігархами та недемократичні політичні партії на виборах - 2006? "Наша Україна" має оголосити про підтримку центристами кандидата від Кучми і запропонувати виборцям згадати про це, коли вони підуть голосувати на парламентських виборах –2006. Центристські партії не можуть розраховувати на те, що вони проголосують за кандидата від Кучми і потім заявлять українським виборцям у 2006 р, що вони є "новими" партіями.
Як ми бачимо, справжні носії памперсів серед українських політиків – ті центристські політичні сили, які живуть у своєму віртуальному світі. Відсутність довіри чи їхні несумісні погляди, справжні питання
Тож, насправді Памперси в українській політиці носять центристські сили, що живуть у своєму вигаданому світі. Відсутність віри у будь-що, суперечливі погляди, антиукраїнські вчинки - у цьому їхня слабкість і в цьому ж - сила опозиції.
Автор: Тарас Кузьо, професор Університету Джорджа Вашингтона, США
