Поради нестороннього
Вівторок, 11 травня 2004, 12:53
1 травня об’єднана Європа святкувала своє розширення. Але для України, яка відтепер межує з ЄС, це було свято з присмаком гіркоти. Адже ми раптом особливо гостро відчули себе, за образним висловом авторитетної київської журналістки Олени Зварич, недоЄвропою, Європою другого ґатунку.
Шанси перетворитися (бодай у віддаленій перспективі) на Європу справжню пов’язані сьогодні з майбутніми президентськими виборами. Ці вибори фактично стануть водночас референдумом щодо дальшої стратегії розвитку держави. Або ми рухаємося до стандартів цивілізованої Європи, або розчиняємося в незатишних просторах Євразії.
Проте останні дні квітня поставили чимало тривожних запитань щодо долі цих виборів-референдуму. Декілька оприлюднених з невеликим часовим розривом результатів соціологічних опитувань серйозних фірм, яким можна довіряти, показали:
– позитивний рейтинг Ющенка лишається високим, але "застиг" на позначці 23-24%, а негативний – впевнено росте (промивка мізків населенню популярними телеканалами, що належать відомим олігархам, дається взнаки);
– рейтинг Януковича реально росте (піднесення економіки хоч і відбувається переважно завдяки сприятливій світовій кон’юнктурі на метал та пересланим в Україну грошам мільйонів заробітчан, але "грає" на авторитет прем’єра); і хоча в першому турі Ющенко станом на сьогодні матиме стабільну перевагу 3:2, але в другому їхні показники вже дуже близькі, бо голоси "лівих" перебирає саме Янукович;
– і, нарешті, майже половина тих, хто голосуватимуть за Ющенка, не вірять у його кінцеву перемогу (вважаючи, очевидно, що все одно гору візьмуть адмінресурс і фальсифікації).
Якщо цю тенденцію не переломити, то владі зовсім не треба організовувати повсюдного Мукачевого. Янукович переможе й так, спираючись на необмежені фінансові й адміністративні можливості, підтримку потужних загальнонаціональних ЗМІ та зусилля високофахової команди (чого варте лишень залучення Ганни Стеців-Герман у ролі прес-секретаря!).
Звичайно, Ющенкові може суттєво допомогти тертя у владному таборі (ознак такого тертя є доволі багато, – навіть Віктор Пінчук виразно дистанціюється від найодіозніших витівок керівника адміністрації свого тестя).
Але якщо цей табір таки сконсолідується? Тоді, за відсутності потужних і нестандартних ходів з боку команди Ющенка, ми отримаємо Януковича з повноваженнями Кучми (мої вітання всім, хто переможно завалив конституційну реформу 8 квітня!).
Зроблю невеличкий відступ. У Вінницький облраді днями сталася помітна подія. Зникла група "Народовладдя", яка об’єднувала всіх опозиційних депутатів (їх було аж семеро з сотні – керівник обласного штабу Ющенка Гамрецький, двоє членів УРП "Собор", троє позапартійних, один член "Солідарності" й один соціаліст). Натомість виникла фракція "Нашої України" в складі 6 депутатів – усіх перелічених вище, окрім соціаліста.
ЗМІ, прихильні до "Нашої України", піднесли це як неабиякий успіх. Насправді ж, боюся, така тактика лише знизить показники Ющенка на Вінниччині, де позиції соціалістів традиційно сильні.
Це, схоже, лише одна, але, на жаль, далеко не єдина помилка, що її припустилися конструктори виборчої кампанії кандидата, з яким чверть українців пов’язують свої надії на гідне майбутнє.
В цілому ж сьогодні виборча кампанія Ющенка (попри чималі організаційні досягнення й вдалі "технологічні знахідки") все ще ведеться переважно в колі прибічників і надто загальними гаслами (людина нейтральна, позаполітична, або, ще гірше, зомбована передачею "Проте", не розуміє, чим саме перемога Ющенка може змінити її життя на краще).
Водночас витягування Ющенка в різко опозиційну нішу суттєво поламало імідж розважливого, поміркованого політика, який відповідає національному архетипові обережного українця, й відтак відлякало частину "поміркованого" електорату. А гострий конфлікт із Морозом з приводу конституційної реформи різко ускладнює шанси Ющенка на залучення голосів "лівих" у другому турі.
Панацеї проти цих проблем, очевидно, немає.
Але можна, спираючись на досвід успішних кампаній у посттоталітарній Європі, порадити одне: оперативно керувати кампанією повинні не політики, а дуже якісні й кваліфіковані експерти й технологи (й не лише українські). Політики (у тому числі й сам Ющенко) повинні наймати цих експертів – і виконувати їхні рекомендації. І на те немає ради – інакше серйозні кампанії в демократичному світі вже не виграють.
Інтелектуальні зусилля цих експертів повинні бути скеровані на термінову розробку конкретних програм і ключових повідомлень, орієнтованих на конкретні соціальні верстви та фахові групи, – щоб "маленькі українці" зрозуміли: чому саме їм потрібен Ющенко. Чому з іншим президентом їм житиметься гірше. (Не говорю вже про те, що ці програми й ключові повідомлення має бути донесено до мільйонів виборців в умовах жорсткої інформаційної блокади – й на це теж потрібна неабияка вигадливість).
На правах людини з бездоганно радикальним минулим (від членства в демблоці першої демократичної Київради аж до участі в заснуванні Форуму Національного Порятунку) ризикну висловити єретичну думку: сам Ющенко в жодному разі не повинен "радикалізуватися". Цю місію можуть успішно виконати члени команди (а інші члени тієї ж команди нехай їх "урівноважуватимуть", наводячи містки до тих угруповань із сьогоднішнього владного табору, які готові до пошуку компромісу). Але пересічний українець мусить бачити в своєму кандидатові насамперед утілення розважливої впевненості.
І, нарешті, слід докласти надзусиль для досягнення порозуміння (якщо це вже неможливо – то до укладання "пакту про ненапад") з Морозом, голоси прибічників якого вирішуватимуть долю другого туру. Якщо треба, заради цього варто проголосувати конституційний законопроект Мороза-Матвієнка №3207 вже на цій сесії (або "кров’ю розписатися", що це буде зроблено в майбутньому).
Звичайно, серйозні політики й експерти не можуть не думати про різні варіанти. Зокрема й про те, що нам усім робити після можливої поразки Ющенка. Бо з нею життя теж не закінчиться.
Але значно важливіше сьогодні думати про інше – як домогтися таки перемоги Ющенка. Не для того, щоб Віктор Андрійович просто замінив Леоніда Даниловича в кабінеті на вулиці Банковій. А для того, щоб Україна таки реалізувала свій історичний шанс на цивілізовану європейську перспективу.
Автор: Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики
Шанси перетворитися (бодай у віддаленій перспективі) на Європу справжню пов’язані сьогодні з майбутніми президентськими виборами. Ці вибори фактично стануть водночас референдумом щодо дальшої стратегії розвитку держави. Або ми рухаємося до стандартів цивілізованої Європи, або розчиняємося в незатишних просторах Євразії.
Проте останні дні квітня поставили чимало тривожних запитань щодо долі цих виборів-референдуму. Декілька оприлюднених з невеликим часовим розривом результатів соціологічних опитувань серйозних фірм, яким можна довіряти, показали:
– позитивний рейтинг Ющенка лишається високим, але "застиг" на позначці 23-24%, а негативний – впевнено росте (промивка мізків населенню популярними телеканалами, що належать відомим олігархам, дається взнаки);
– рейтинг Януковича реально росте (піднесення економіки хоч і відбувається переважно завдяки сприятливій світовій кон’юнктурі на метал та пересланим в Україну грошам мільйонів заробітчан, але "грає" на авторитет прем’єра); і хоча в першому турі Ющенко станом на сьогодні матиме стабільну перевагу 3:2, але в другому їхні показники вже дуже близькі, бо голоси "лівих" перебирає саме Янукович;
– і, нарешті, майже половина тих, хто голосуватимуть за Ющенка, не вірять у його кінцеву перемогу (вважаючи, очевидно, що все одно гору візьмуть адмінресурс і фальсифікації).
Якщо цю тенденцію не переломити, то владі зовсім не треба організовувати повсюдного Мукачевого. Янукович переможе й так, спираючись на необмежені фінансові й адміністративні можливості, підтримку потужних загальнонаціональних ЗМІ та зусилля високофахової команди (чого варте лишень залучення Ганни Стеців-Герман у ролі прес-секретаря!).
Звичайно, Ющенкові може суттєво допомогти тертя у владному таборі (ознак такого тертя є доволі багато, – навіть Віктор Пінчук виразно дистанціюється від найодіозніших витівок керівника адміністрації свого тестя).
Але якщо цей табір таки сконсолідується? Тоді, за відсутності потужних і нестандартних ходів з боку команди Ющенка, ми отримаємо Януковича з повноваженнями Кучми (мої вітання всім, хто переможно завалив конституційну реформу 8 квітня!).
Зроблю невеличкий відступ. У Вінницький облраді днями сталася помітна подія. Зникла група "Народовладдя", яка об’єднувала всіх опозиційних депутатів (їх було аж семеро з сотні – керівник обласного штабу Ющенка Гамрецький, двоє членів УРП "Собор", троє позапартійних, один член "Солідарності" й один соціаліст). Натомість виникла фракція "Нашої України" в складі 6 депутатів – усіх перелічених вище, окрім соціаліста.
ЗМІ, прихильні до "Нашої України", піднесли це як неабиякий успіх. Насправді ж, боюся, така тактика лише знизить показники Ющенка на Вінниччині, де позиції соціалістів традиційно сильні.
Це, схоже, лише одна, але, на жаль, далеко не єдина помилка, що її припустилися конструктори виборчої кампанії кандидата, з яким чверть українців пов’язують свої надії на гідне майбутнє.
В цілому ж сьогодні виборча кампанія Ющенка (попри чималі організаційні досягнення й вдалі "технологічні знахідки") все ще ведеться переважно в колі прибічників і надто загальними гаслами (людина нейтральна, позаполітична, або, ще гірше, зомбована передачею "Проте", не розуміє, чим саме перемога Ющенка може змінити її життя на краще).
Водночас витягування Ющенка в різко опозиційну нішу суттєво поламало імідж розважливого, поміркованого політика, який відповідає національному архетипові обережного українця, й відтак відлякало частину "поміркованого" електорату. А гострий конфлікт із Морозом з приводу конституційної реформи різко ускладнює шанси Ющенка на залучення голосів "лівих" у другому турі.
Панацеї проти цих проблем, очевидно, немає.
Але можна, спираючись на досвід успішних кампаній у посттоталітарній Європі, порадити одне: оперативно керувати кампанією повинні не політики, а дуже якісні й кваліфіковані експерти й технологи (й не лише українські). Політики (у тому числі й сам Ющенко) повинні наймати цих експертів – і виконувати їхні рекомендації. І на те немає ради – інакше серйозні кампанії в демократичному світі вже не виграють.
Інтелектуальні зусилля цих експертів повинні бути скеровані на термінову розробку конкретних програм і ключових повідомлень, орієнтованих на конкретні соціальні верстви та фахові групи, – щоб "маленькі українці" зрозуміли: чому саме їм потрібен Ющенко. Чому з іншим президентом їм житиметься гірше. (Не говорю вже про те, що ці програми й ключові повідомлення має бути донесено до мільйонів виборців в умовах жорсткої інформаційної блокади – й на це теж потрібна неабияка вигадливість).
На правах людини з бездоганно радикальним минулим (від членства в демблоці першої демократичної Київради аж до участі в заснуванні Форуму Національного Порятунку) ризикну висловити єретичну думку: сам Ющенко в жодному разі не повинен "радикалізуватися". Цю місію можуть успішно виконати члени команди (а інші члени тієї ж команди нехай їх "урівноважуватимуть", наводячи містки до тих угруповань із сьогоднішнього владного табору, які готові до пошуку компромісу). Але пересічний українець мусить бачити в своєму кандидатові насамперед утілення розважливої впевненості.
І, нарешті, слід докласти надзусиль для досягнення порозуміння (якщо це вже неможливо – то до укладання "пакту про ненапад") з Морозом, голоси прибічників якого вирішуватимуть долю другого туру. Якщо треба, заради цього варто проголосувати конституційний законопроект Мороза-Матвієнка №3207 вже на цій сесії (або "кров’ю розписатися", що це буде зроблено в майбутньому).
Звичайно, серйозні політики й експерти не можуть не думати про різні варіанти. Зокрема й про те, що нам усім робити після можливої поразки Ющенка. Бо з нею життя теж не закінчиться.
Але значно важливіше сьогодні думати про інше – як домогтися таки перемоги Ющенка. Не для того, щоб Віктор Андрійович просто замінив Леоніда Даниловича в кабінеті на вулиці Банковій. А для того, щоб Україна таки реалізувала свій історичний шанс на цивілізовану європейську перспективу.
Автор: Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики
