Пригоди пропорційки

Якби пропорційний виборчий закон з пристойним прохідним бар'єром мав шанс протриматись до наступних парламентських виборів – його ухвалення у ВР мало б вважатися перемогою опозиції, яка значно переважає владу в партійному структуруванні.

Можливо, це було б корисно й для політичного структурування загалом: ми перестали б після парламентських виборів розрізняти багатопартійну опозицію та авторитарну, але фактично безпартійну владу, а отримали б, як в усьому світі, лівих та правих. Той конгломерат штучних утворень, що гордо зве себе "правлячою коаліцією", але тримається виключно на ручному керуванні адмінресурсом, можливо, нарешті знайшов би собі партнерів в правих та лівих структурах, і не потай, як от тепер, а легально, і вже у відповідності до цього поділу виборював би владу...

Якби ж то пропорційний виборчий закон ухвалювався внаслідок готовності політеліти до такої трансформації, що її досить давно потребує рівень розвитку суспільства на завершальному етапі розподілу власності.

Але такого шансу в пропорційки немає, бо й ухвалюється він, як відомо, зовсім з інших причин і з іншою метою.

Більше того, в самому парламенті немає жодної людини, яка б не давала собі звіт: щойно пропорційний закон виконає свою спеціальну роль для проштовхуванні політреформи – потреба в ньому у теперішньої влади відпаде, і вона поверне собі та своїм прибічникам наданий лівим "хабар", але вже з процентами: більшість до чергових парламентських виборів завжди встигне ухвалити інший, мажоритарний виборчий закон.

Мабуть, саме тому під час обговорення виборчого закону в межах конституційної комісії раптом зник з переліку пропонованих до ухвалення проект Гавриша-Йоффе, такий собі мікс з партійної та мажоритарної систем. Навіщо втрачати час на незрозумілі речі, якщо можна зробити поступку лівій опозиції у вигляді бажаного для неї закону, залишивши достатньо незадоволених мажоритарників, аби потім було кому здійснити виборчу "контрреволюцію"?

І хіба не це є класичним принципом "кризового менеджменту", який завжди створює середовище для незадоволених, аби ними рухати вигідні собі процеси? Сильна, як ніколи, влада ж не здається, вона лише програє бій, аби виграти війну...

Насправді, як про те свідчили і той же законопроект Гавриша-Йоффе, і розглянутий ВР проект Гошовського, і також зниклий з горизонту проект Губського, – кучмістів цікавить реформа виборчої системи, але виключно з точки зору повернення мажоритарки.

А з наведених прикладів видно, що наразі можливості повернути Україну до мажоритарної системи, окрім як спочатку схвалити пропорційку – не було. Теперішній же змішаний закон для кучмістів давно назріла потреба зліквідувати, бо саме він вже довів сучасну владу до межі краху.

Якби не спеціальні зусилля з негайного руйнування опозиційної єдності та використання суто суб'єктивних факторів в стосунках політичних еліт, то від початку роботи парламенту теперішнього скликання Кучма й його команда давно опинилися б в кюветі.

І вже принаймні виборчий закон не винен, що так не сталося. І ще не відомо, чи не легше було б владі "розводити" Ющенка, Тимошенко, Мороза й Симоненка, якби вони отримали не на 50, а на всі 100% свій теперішній партійний результат в парламенті.

Адже "розводки" – це зовсім інші технології, ніж виборча система... Натомість за умов виправлення своїх суб'єктивних помилок досить вірогідно, що й за сучасним змішаним законом опозиційні сили могли б в майбутньому отримати справжню перемогу. Було б бажання. Звісно, пропорційна система краща, але ж не тоді, коли вона виступає в ролі "сиру в мишоловці".

Відтак, сам по собі теперішній закон вже був загрозою для авторитарної влади. І прибрати його, змінивши на набагато зручніший мажоритарний, схоже, вирішили просто не в один прийом, а в два.

Відомо, втім, що убезпечити пропорційку від наступних замахів більшості опозиція має намір завдяки одному з перехідних положень конституційних змін, де має бути сказано, що парламентські вибори 2006 року відбудуться саме на пропорційній основі. Але ця норма давно стала мішенню депутатів-одномандатників, від яких, як відомо, не меншою мірою залежить ухвалення змін до Конституції.

А вони навіть напередодні ухвалення пропорційного закону офіційно твердять (заява депутатської групи "Народовладдя"), що в жодному разі не можна плутати виборче законодавство з конституційним, а відтак – ні за що в світі не можна вносити пропорційну систему в конституційні положення.

Мовляв, побавимося в пропорційку задля амбіцій лівих, без яких ті не проголосують ані за скасування змішаної системи, ані за реформу, а вже потім, коли півсправи буде зроблено – власними силами повернемо собі бажаний важіль для безмежної дії адмінресурсу.

Кому, питається, з більшовицьких партійців це може бути не до вподоби? СДПУ(О), в якої в руках той самий адмінресурс і перебуває? Чи "Регіонам", що голосували за пропорційну модель виключно заради утримання на посаді прем'єра свого Януковича? Чи, може, аграріям з НДП? Не смішіть.

Більше того, стає абсолютно зрозуміло, що саме це – уникнення гарантування пропорційної моделі – і було обіцяно мажоритарникам на пореформену добу. І вони, мажори, не забувають нагадувати про ці обіцянки.

Наведені аргументи викликають питання: хіба виборчий закон і конституційна реформа не пов'язані між собою з самого початку ідеологічно, а не лише технологічно? Пов'язані, але в нашому випадку – виключно завдяки лівим. Щодо планів Банкової, то, наскільки можна зрозуміти, вона просто як завжди скористалася обставинами, хоча потреба в поверненні мажоритарки в два ходи існувала в неї набагато раніше, ніж вона усвідомила користь для себе самої конституційної реформи, вкраденої в лівих.

Чи можна було ухвалити пропорційний закон раніше, але з цією ж метою – просто усунути змішану систему? Ні, бо в цьому разі, отримавши пропорційку, опозиція могла б негайно створити штучну парламентську кризу й якнайшвидше провести дочасні парламентські вибори. Тоді не було б коли й кому повернути суто мажоритарний закон.

Операцію треба було провести лише в період, коли дострокові парламентські вибори заборонені Конституцією. Це буває лише один раз – протягом півроку до виборів президентських. Причому за чинною Конституцією, і навіть без урахування реформи. Відтак якщо в березні-квітні пропорційний закон і буде остаточно ухвалено й введено в дію, то скористатися ним опозиція не встигне: аби зорганізувати кризу, їй потрібен принаймні місяць непрацездатності ВР, хоча за наявності спікера Литвина це взагалі неможливо.

Є інший варіант – здати свої мандати – не менше як 151, аби ВР стала неконституційною за кількісним складом. Але навіть за наявності такого бажання в лідерів опозиції – не всі рядові члени зараз погодилися б на це, хоча приблизно з рік тому це було досить реально.

Отже, нині – найбезпечніший момент для влади, коли досить безболісно можна ухвалювати й навіть вводити в дію пропорційний закон: скористатися ним негайно опозиція не здатна. Або, принаймні, їй це не просто, беручи до уваги стан її "консолідації".

В той же час, оскільки хоч 1% ризику існує, владі не легко було примусити проголосувати за пропорційку мажоритарників, ба навіть – свої ручні партії. Адже ті на практиці виборів 2002 року знають, що сам по собі виборчий закон без адмінресурсу для них – ніщо. Та й добре відомо, як влада повелася з деякими пропрезидентськими силами в 2002-му, згадати хоч би тих же "зелених" чи "Жінок за майбутнє..." Звісно ж, за пропорційної моделі в теперішніх умовах ставку Банкової буде зроблено виключно на СДПУ(О), а всі решта можуть відпочивати.

То тоді як їх примусити голосувати? Так, від декого з мажоритарників можна просто відкупитися, декому – особливо наївним – пообіцяти місця в якихось міфічних нових партіях на кшталт анонсованої Гавришем. Але опитування у ВР показало, що, наприклад, "Регіони" до себе зайвих мажоритарників не запрошують, самим непереливки. Так саме – "трудовики". А до СДПУ(О), здається, вже хто міг – і так вступив, більше самі не хочуть, навіть (а може, й особливо тому) заради політичного майбутнього...

То що ж треба було зробити, аби пропорційний виборчий закон підтримали його принципові і в цьому абсолютно чесні мажоритарники з пропрезидентської більшості, а головне – розпорядники адмінресурсу? Ті самі, які з ухваленням цього закону, коли вірити його адептам, втратять свою "чарівну паличку", що нею наповнюється й тримається в покорі парламент?

Треба було зробити так, аби проти пропорційного закону виступили прибічники Ющенка. Проект "антиЮщенко" має свою універсальну силу.

Що треба було зробити, аби "Наша Україна" – щира прихильниця пропорційки – виступила проти цієї виборчої системи?

Треба, аби цей закон виконував не пряму, а посередницьку роль в створенні механізму, який завадить Ющенкові та його прибічникам прийти до влади. Таким механізмом є конституційна реформа, а якби вона не була цим механізмом, пропорційний закон ніколи не був би схвалений в цьому парламенті, як уже відхилявся ним же кілька разів.

5 березня це й зробили. Щоправда, лише наполовину, себто ухваливши пропорційний виборчий закон тільки в першому читанні, і не тією більшістю голосів, яка б гарантувала подальше ухвалення конституційних змін в остаточній редакції.

Чому не ухвалили закон в цілому й остаточно, аби негайно віддати на підпис президента? З кількох причин. Офіційно – аби не порушувати регламент, який передбачає не менш як двотижневий період між першим і другим читаннями. Хоча насправді про регламент останніми тижнями говорити в цій Верховній Раді просто смішно.

Тому реальні причини інші. Зокрема, ще відбудуться спроби посперечатися про прохідний бар'єр і замість вже узгоджених з частиною мажоритарників трьох відсотків повернути чотири. Це – задля усунення знов-таки офіційного мотиву "Нашої України" щодо її неучасті в голосуванні.

Буде 4% – насправді, для щирих одномандатників це не велика різниця із трьома – може, ющенківці ще й проголосують й знімуть тягар з душі хоча б у СПУ, якій досі незручно чути, що вона "заковтнула наживку" чи "взяла хабара". Але, схоже, тепер такий аргумент – лише для Мороза. У владних же операторів процесу мають бути інші причини.

Ще одна з них – вже згадуване застереження, щоб опозиція не встигла скористатися пропорційним законом для власних цілей і не влаштувала дострокові парламентські вибори раніше президентських. Хоч воно ніби й утопія, але про всяк випадок. Та й це ще не все.

Нині існує розрахунок: 16 березня голосується пропорційний виборчий закон в цілому, а вже 18-го, щоб не встигли оговтатися – зміни до Конституції. Для цього, щоправда, має підписати закон сам Кучма. Може, й підпише. А може – запустять чутки, що вже підписав і спрямував до редакцій офіційних видань, а тоді, після ухвалення конституційних змін – виявиться, що то було приблизно як із попередніми "відставками" Єрмілова...

В усякому разі, скорочення розриву в часі між остаточним ухваленням пропорційного виборчого закону та остаточним ухваленням конституційних змін – є принциповим.

Уважний читач в цьому місці схопить автора на слові: адже щойно сказано про намір влади з допомогою пропорційної моделі скасувати передусім змішаний закон, відтак – Кучма має підписати пропорційку навіть незалежно від того, чи проголосують після цього ліві фракції за реформу, чи ні...Воно-то й справді так, але існує ще одне "але".

Це "але" – потенційні дострокові парламентські вибори одразу після президентських... Якщо президентом стане Ющенко – він, мабуть, таки розпустить цей парламент, особливо якщо завдяки реформі матиме для цього додаткові повноваження, а восени, після бюджетного процесу, це буде йому неважко. Якщо ж переможе хтось від влади – опозиція сама зможе застосувати згаданий механізм і піти на дочасні парламентські вибори.

Ба більше – існує певна інформація, що на дострокові парламентські вибори після президентських вже роблять ставку люди з оточення Януковича, які бачать його президентом і не бачать прем'єром (тим більше – з посиленими повноваженнями) нікого з інших олігархічних груп, перш за все – з СДПУ(О).

Тож за наявності всіх цих обставин та варіантів – мати на той момент пропорційний закон для кучмістів означає випустити з рук всі виграші, які надає реформа. Особливо якщо мажоритарники зуміють наполягти на своїй вимозі... викреслити з перехідних положень Конституції норму про пропорційну систему виборів. Разом із цією нормою зникне й дата введення в дію пропорційного закону, а це розв'яже руки всім, кого цікавлять дострокові парламентські вибори за партійною моделлю.

З огляду на цю перспективу й кон'юнктуру виходить: мета запровадження пропорційного виборчого закону й реформа а-ля Кучма суперечать одне одному. Якщо, звісно, розглядати реальний політичний процес з реальними його суб'єктами, а не абстрактне малювання класичних моделей влади.

Тому у Кучми може не вистачити й без того обмеженої волі й віри в своїх маніпуляторів у ВР, і він в останню мить здатен все зупинити: нехай би вже залишився теперішній змішаний закон, який утримуватиме опозицію від дострокових парламентських виборів ще й після президентських. А вже після них теперішня більшість із задоволенням поверне мажоритарку. Просто на тлі провалу пропорційки...

Це все в разі, якщо пани з Банкової заздалегідь не зможуть гарантувати, що встигнуть поміняти підписаний Кучмою в березні пропорційний закон на мажоритарний ще до виборів президентських. Якщо ж вважатимуть, що встигнуть – то Кучма все підпише, й закон діятиме аж до ухвалення змін до Конституції й трохи довше...

Треба також чітко зорієнтуватися, наскільки здатні тримати своє слово щодо голосування з реформи лише після підписання Кучмою пропорційки ті ж комуністи й соціалісти. А раптом вони дадуть себе "кинути" й не помітити, що насправді закон не підписаний...От аби розрахувати всі ці обставини – й потрібен додатковий час до другого читання виборчого закону.

Втім, багато про що подумати є всім.

Зокрема – про цифру 262, яка, за визнанням багатьох учасників процесу, досить таки далека від 300. Можуть сказати, що 5 березня, тим більше – в п'ятницю, більшість і не намагалася забезпечити тотальну явку своїх депутатів: досить і тих, що всупереч парламентським традиціям провели передсвятковий день в стінах ВР, аби підтвердити Кучмі, що його накази виконуються.

Хоча, з іншого боку, якби добре постаралися й засвідчили всі 300 голосів, – наступні дні й тижні пройшли б спокійніше, в тім числі й з точки зору спілкування з "татом".

А так в нього може виникнути підозра про справжню змову: вони собі ухвалюють необхідні їм пропорційні закони (попереду – ще аналогічний щодо обрання місцевих рад) та закон про вибори президента, вициганять в президента його підпис, а потім візьмуть та й не доберуть голосів для самої реформи. Про таку можливість теж чути в парламенті, і було б дивно, якби ні в кого не виникло бажання "кинути" навіть не так "тата", як Медведчука.

Може, в такий спосіб від нього, нарешті, вдалося б позбавитися: от візьме президент і вижене його за нездатність зреалізувати обіцяний план.

Зустрічні підозри, втім, мають виникнути й в лівих фракцій, які реформи бажають щиро, але з приводу щирості Кучми мають відомості виключно від Медведчука, і це – якщо не втрачено останнього почуття реальності – має насторожувати.

Так само, до речі, як і демонстративна відсутність в президії ВР під час розгляду будь-яких питань, пов'язаних із пропорційним законом та реформою, спікера Литвина. Воно ніби й пояснено ним самим: і пропорційку він особисто не підтримує, і керування процесом з боку Гавриша та Задорожнього йому не подобається.

Можливо, не подобається йому й маніпулювання регламентом: все ж таки вже має справу з судовим позовом особисто до себе з приводу голосування 24 грудня... Але врешті-решт, він – спікер, і просто саботувати найважливіший процес не має права. До того ж, Литвин неодноразово перевірений: жодна з його "фрондистських" поз не призвела до найменшої шкоди курсу Кучми.

То якщо так поводиться – чи не означає це його особисте знання про справжні плани президента? Зовсім не такі, які вбачають в своєму політичному азарті "локомотиви" реформи – КПУ та СПУ...

До речі, цифра 262 свідчить, що якби не один момент з серії голосувань щодо п'яти запропонованих законопроектів, то навіть в першому читанні цей пропорційний закон Рудьковського-Ключковського міг і не пройти.

А сталося так: фракція "Регіони" запропонувала свій варіант, з регіональними списками. Дуже схожа модель була й в проекті одного із членів "НУ" Асадчева. На цій підставі напередодні голосування дехто передбачав, що пропорційка з регіональними списками за участю "Регіонів", "Нашої України" та декого ще з мажоритарних фракцій може якщо й не перемогти, то, принаймні, набрати близько 200 голосів.

А відтак – ті ж "Регіони" та інші мажори могли б за проект Рудьковського-Ключковського й не проголосувати. І це зовсім його б завалило: навіть без 58 голосів "Регіонів" – порахуйте... Але за проект з регіональними списками проголосувала лише фракція "Регіони" в повному складі, інші потенційні учасники – ні. Після цього "Регіони", зрозумівши, що їх знову підставили, здалися на пропорційку...

А от як все відбудеться під час голосування за друге читання закону – невідомо. А раптом Янукович дізнається від Литвина щось, що вкаже на чергову кардинальну зміну тактики й стратегії "папи"?

Може, не доведеться навіть нічого дізнаватись: сама лише відставка Єрмілова, так само і вето Кучми на закон 4000-1, так само і нищівна критика уряду з питань, наприклад, сільхозмашинобудування та податкової політики, хоча й після похвали Кабміну на останній прес-конференції Кучми – самі по собі відкриють очі цим дивним "донецьким"...

Тоді так званий звіт уряду про виконання програми, призначений знов-таки на 16 березня, може виявитись для Януковича не святом, і вже тим більше не приводом для його фракції голосувати за пропорційний закон. Ні, зняти його з посади руками парламенту 16 березня ще неможливо, але з того, що буде сказано – він нарешті має все зрозуміти...

І в цьому випадку остаточне ставлення до пропорційного закону з боку "Нашої України" та БЮТ буде вирішальним. Хоч би як їм нині не показували, що обійдуться й без них.

Тимчасом, окрім виборчого закону для депутатів, справа чомусь не рухається із іншими "передумовами" до реформи – законами про вибори до місцевих рад і виборами президента. А також із постановою про процедуру остаточного голосування конституційних змін. Ці закони, до речі, також мають ухвалюватися в два читання й отримати підпис президента. Так коли ж це все встигнути, якщо оператори реформи чітко заявили: в березні все буде завершено?

Може, вони виявляться зайвими, й до реформи перейдуть без них? Чи вони зайві просто тому, що до реформи вже не перейдуть зовсім?

Адже Кучма, очевидно, дуже збудився, побачивши рейтинг в 12 відсотків. І так активно повів свою нібито не пов'язану з участю у виборах, але очевидну передвиборчу кампанію, починаючи із популізму про ціни на транспорт і таке інше...

І хоча про це нині намагаються активно не думати всі учасники процесу, але якщо все ж таки подумати – то навіщо Кучмі-3 позбавлення повноважень і, звісно ж, пропорційний виборчий закон?