Про небезпеку надмірного лібералізму Леоніда Кучми
П'ятниця, 5 березня 2004, 11:02
"Не варто забувати про те, що вона сама (опозиція) зобов'язана своїм існуванням Леоніду Кучмі. Адже його лібералізм і став причиною виникнення в Україні найбільш потужної на теренах колишнього СРСР опозиції, яка вважає, що має право бути непатріотичною, антиукраїнською і таким чином "піднімати" свій статус".
Ці слова, запозичені з газети "День" за 3 березня, належать одному з наймудріших українських політиків, ім'я якого відомо всій країні. Це – Степан Гавриш.
Скільки туги за цивілізованою опозицією а-ля НДП, "Нова Україна", в крайньому випадку – КПУ звучить у цих словах! Мимоволі спадає на думку: як стабільно, передбачувано та лагідно жили б ми в нашій співочій європо- (ЄЕПо-) орієнтованій Вітчизні з такою опозицією!
Але і без опозиції проблем в країні вистачає. Днями парламентська більшість, яка, як стверджують, своїм існуванням також зобов'язана Леоніду Кучмі, ухвалила закон (зміст його в цьому контексті значення не має; допитливим назвемо номер – 4000-1), на який президент був змушений накласти вето.
Чи можливо таке в цивілізованому світі – чи то в Росії, чи то в США – щоби "єдинороська" (в Держдумі) або республіканська (в Конгресі) пропрезидентські більшості ухвалювали закони, не милі серцю свого голови держави?
Тільки лібералізм нашого шановного президента – на відміну від авторитарних діячів типу Путіна або Буша – робить можливими такі речі.
Ми особисто цілковито погоджуємося із лідером парламентської більшості Гавришем і засуджуємо такий лібералізм, який, на нашу думку, межує навіть із сентиментальністю.
Адже такі риси характеру лідера країни схильні використовувати у своїх інтересах всі кому не ліньки. Ось, наприклад, український уряд та його керівник. Президент гранично ясно сказав: Кабмін, якщо не станеться чогось надзвичайного, буде працювати як мінімум до осені 2004.
І тут ми несподівано дізнаємося, що уряд інтригує в парламенті з метою перенесення питання про власний звіт з травня на березень. Тобто на період ДО остаточного голосування по конституційній реформі.
Результат інтриги – Верховна Рада заслухає звіт уряду про виконання програми діяльності Кабінету міністрів "Відкритість, дієвість, результативність" вже у наступний сесійний вівторок, 16 березня.
366 депутатів підтримали консолідовану позицію товаришів Гавриша, Толстоухова (фракція НДП), Гапочки ("Народний вибір"), Пєхоти ("Регіони України"), Ващук (Аграрна партія) та, що особливо красномовно, Шурми (СДПУ(О).
Практично це означає, що 16 березня в парламенті відбудеться ритуальне заслуховування звіту уряду з наступною видачею йому, уряду, гарантійної грамоти про недоторканість принаймні до президентських виборів.
Ухвалення постанови в такій редакції також означає, що президент та "донецькі" досягли чергового "історичного" компромісу. Лібералізм його полягає в тому, що президент – попри хронічну демонстрацію недовіри до його обіцянок з боку різних політичних сил – все ж таки згоден дати необхідні гарантії в обмін на необхідне для нього голосування спочатку по пропорційному виборчому закону, а згодом і по реформі в цілому.
Але видача гарантій тим, хто дозволяє собі висловлювати сумнів у правильності будь-яких слів та дій голови держави, є справою невдячною: той, хто здатний ставити під сумнів слово лідера, здатний і сам порушити дані йому обіцянки.
Мимоволі виникає підозра, що представники одного з добре відомих "індустріальних районів" країни забули, кому вони зобов'язані геть усім добрим, що є в їх теперішньому політико-економічному бутті, і прагнуть вести власну, самостійну, незалежну та суверенну політичну лінію – аж до претензій на вищу владу в країні.
Але якщо кожен буде вести свою політичну лінію, про яку стабільність може йти мова? Мова може йти тільки про фактичний саботаж політичної лінії президента.
Ми, як виборці, вимагаємо від голови держави покласти край політиці гнілого лібералізму! Якщо шантажувати голову держави вже сьогодні дозволяють собі представники лише одного, але добре відомого "індустріального району" країни, то завтра такі спроби може здійснювати будь-хто.
Наприклад, всіма шанований координатор парламентської більшості почне чомусь вимагати для себе хоч яких-небудь гарантій; лідери фракцій – на свій власний розсуд – відкликати повноваження у президентських ставлеників на посаді чи то координатора більшості, чи то голови адміністрації абощо. А це може остаточно підірвати в очах європейського та ЄЕПівського співтовариств і без того підупалий імдіж як української держави, так і її голови.
Ці слова, запозичені з газети "День" за 3 березня, належать одному з наймудріших українських політиків, ім'я якого відомо всій країні. Це – Степан Гавриш.
Скільки туги за цивілізованою опозицією а-ля НДП, "Нова Україна", в крайньому випадку – КПУ звучить у цих словах! Мимоволі спадає на думку: як стабільно, передбачувано та лагідно жили б ми в нашій співочій європо- (ЄЕПо-) орієнтованій Вітчизні з такою опозицією!
Але і без опозиції проблем в країні вистачає. Днями парламентська більшість, яка, як стверджують, своїм існуванням також зобов'язана Леоніду Кучмі, ухвалила закон (зміст його в цьому контексті значення не має; допитливим назвемо номер – 4000-1), на який президент був змушений накласти вето.
Чи можливо таке в цивілізованому світі – чи то в Росії, чи то в США – щоби "єдинороська" (в Держдумі) або республіканська (в Конгресі) пропрезидентські більшості ухвалювали закони, не милі серцю свого голови держави?
Тільки лібералізм нашого шановного президента – на відміну від авторитарних діячів типу Путіна або Буша – робить можливими такі речі.
Ми особисто цілковито погоджуємося із лідером парламентської більшості Гавришем і засуджуємо такий лібералізм, який, на нашу думку, межує навіть із сентиментальністю.
Адже такі риси характеру лідера країни схильні використовувати у своїх інтересах всі кому не ліньки. Ось, наприклад, український уряд та його керівник. Президент гранично ясно сказав: Кабмін, якщо не станеться чогось надзвичайного, буде працювати як мінімум до осені 2004.
І тут ми несподівано дізнаємося, що уряд інтригує в парламенті з метою перенесення питання про власний звіт з травня на березень. Тобто на період ДО остаточного голосування по конституційній реформі.
Результат інтриги – Верховна Рада заслухає звіт уряду про виконання програми діяльності Кабінету міністрів "Відкритість, дієвість, результативність" вже у наступний сесійний вівторок, 16 березня.
366 депутатів підтримали консолідовану позицію товаришів Гавриша, Толстоухова (фракція НДП), Гапочки ("Народний вибір"), Пєхоти ("Регіони України"), Ващук (Аграрна партія) та, що особливо красномовно, Шурми (СДПУ(О).
Практично це означає, що 16 березня в парламенті відбудеться ритуальне заслуховування звіту уряду з наступною видачею йому, уряду, гарантійної грамоти про недоторканість принаймні до президентських виборів.
Ухвалення постанови в такій редакції також означає, що президент та "донецькі" досягли чергового "історичного" компромісу. Лібералізм його полягає в тому, що президент – попри хронічну демонстрацію недовіри до його обіцянок з боку різних політичних сил – все ж таки згоден дати необхідні гарантії в обмін на необхідне для нього голосування спочатку по пропорційному виборчому закону, а згодом і по реформі в цілому.
Але видача гарантій тим, хто дозволяє собі висловлювати сумнів у правильності будь-яких слів та дій голови держави, є справою невдячною: той, хто здатний ставити під сумнів слово лідера, здатний і сам порушити дані йому обіцянки.
Мимоволі виникає підозра, що представники одного з добре відомих "індустріальних районів" країни забули, кому вони зобов'язані геть усім добрим, що є в їх теперішньому політико-економічному бутті, і прагнуть вести власну, самостійну, незалежну та суверенну політичну лінію – аж до претензій на вищу владу в країні.
Але якщо кожен буде вести свою політичну лінію, про яку стабільність може йти мова? Мова може йти тільки про фактичний саботаж політичної лінії президента.
Ми, як виборці, вимагаємо від голови держави покласти край політиці гнілого лібералізму! Якщо шантажувати голову держави вже сьогодні дозволяють собі представники лише одного, але добре відомого "індустріального району" країни, то завтра такі спроби може здійснювати будь-хто.
Наприклад, всіма шанований координатор парламентської більшості почне чомусь вимагати для себе хоч яких-небудь гарантій; лідери фракцій – на свій власний розсуд – відкликати повноваження у президентських ставлеників на посаді чи то координатора більшості, чи то голови адміністрації абощо. А це може остаточно підірвати в очах європейського та ЄЕПівського співтовариств і без того підупалий імдіж як української держави, так і її голови.
