Олег Тягнибок: "Мені б не хотілося, щоби мої погляди і моя позиція нашкодили Ющенкові"
Середа, 31 березня 2004, 16:55
Моє перше знайомство з Соціал-національною партією України припадає ще на 1992 рік, коли до рук потрапила партійна листівка. Найбільше враження справили тоді дві речі: схожа на свастику емблема партії та промовисте формулювання, що "у своїй діяльності СНПУ керується не поняттями добра і зла, а принципом справедливості". Пізніше дізнався, що останнє було одним із пунктів тодішньої партійної програми.
Навіть сама лише "дружба" з лідером ультраправого Національного фронту Франції Жан-Марі Ле Пеном (останній кілька років тому навіть приїжджав в Україну на з'їзд СНПУ та агітував за кандидата у нардепи від СНПУ Андрія Парубія), партнерство з іншими європейськими ультраправими, врешті-решт, входження в такий собі "націоналістичний інтернаціонал" – "Євронац" – сприяли б занесенню СНПУ в чорний список "страшилок".
Але ще від дня утворення СНПУ супроводжувало неодноразове пряме порівнювання з німецькими фашистами – і символіка, мовляв, схожа, і формені чорні сорочки неспроста, і навіть назва, яка з НСДАП перегукується, вибрана нібито свідомо. Щоправда, сама СНПУ нібито ніколи офіційно й не заявляла про свої симпатії до націонал-соціалізму.
Віднедавна такої партії немає. Рішенням партійного з'їзду, що відбувся 14 лютого, затверджено її нову назву – Всеукраїнське об'єднання "Свобода".
Нову-стару партію очолив народний депутат України Олег Тягнибок. Змінивши на посаді незмінного голову СНПУ від часу її заснування у 1991 році Ярослава Андрушківа. Більше того, попередній голова пішов з партії.
Давати будь-які пояснення з цього приводу новий лідер відмовляється, підкреслюючи, що для нього попередник був "учителем" в політиці, а також одним із ініціаторів партійних реформ.
Крім того, прийнято нову редакцію програми партії, в якій розширено розділи, що стосуються економічної, соціальної екологічної політики, науки і освіти, культури тощо. Водночас вирішено перенести центральні статутні органи партії, що донині мали осередок у Львові, до столиці. В партії планують активну масово-роз'яснювальну роботу, очікують сплеску активності й популярності.
Олег Тягнибок – медик-хірург за першою освітою та юрист за другою, колишній активіст студентського руху у Львові, учасник і один з керівників знаменитого студентського голодування в 1990 році на тодішній площі Жовтневої революції (нинішній майдан Незалежності).
І разом з тим – член СНПУ з 1991-го, тобто з року заснування.
Сьогоднішня депутатська каденція для Тягнибока вже друга. До минулого складу парламенту він пройшов по одномандатному виборчому округу у Львові як висуванець блоку "Менше слів", в якому першу скрипку грала СНПУ (сам виборчий блок посів друге місце з кінця, набравши лише 0,16% голосів).
У 2002-му Тягнибока висунула "Наша Україна" (НСПУ не була суб'єктом засновником блоку, і тому на момент висунення, відповідно до вимог чинного законодавства, кандидат призупинив членство у своїй партії). Відтоді президент Федерації українського рукопашу гопак Олег Тягнибок входить до депутатської фракції "Наша Україна".
Взагалі-то, припущення, що від "соціал-націонал"-партійності Тягнибока багато хто у "Нашій Україні" не в захваті, є цілком логічним. У впертих і методичних (і, треба сказати, небезуспішних) намаганнях влади створити Ющенкові імідж такого собі "нацика", член партії з іміджем "нацистської" у складі фракції є просто "подарунком долі" для політичних противників.
Принаймні, коли в засобах масової інформації йдеться про "націонал-радикальну опозицію", глядач (слухач, читач) розуміє, що мають на увазі передусім "Нашу Україну". Найсмішніше, щоправда, що власне націонал-радикалів у фракції – на пальцях полічити.
Натомість ліберально налаштованих політиків там куди більше. Але коли йдеться про політтехнології – статистика відпочиває. А підібрати потрібну цитату чи відео, щоби проілюструвати "націонал-радикалізм" нібито всього блоку, лише справа техніки.
Зрештою, про те, "хто є хто", найкраще запитати в самого голови партії – Олега Тягнибока. Котрий переконаний, що імідж "поганих хлопців" був створений для СНПУ незаслужено, а Всеукраїнське об'єднання "Свобода" стане партією масовою і респектабельною.
– Які були причини реформування партії?
– Ми відчули, що ті методи пропаганди і агітації, які ми впроваджуємо в життя, стали менш сучасними, вони не є такими ефективними, як це було на початку 1990-х років. Ми відчули певну пасивність нашого членства, відчули певну втрату єдності духу всередині організації, і почали розуміти, що для того, щоби бути успішними в сьогоднішній державі, грати активно серед політичної еліти, нам потрібно як внутрішньо, так і зовнішньо змінитися.
– Але хіба зміна назви партії якось вплине на підвищення активності членства?
– Зміна назви партії – певний старт до чогось нового. Тобто то є певний перехід в якийсь новий етап організації. А вдасться нам бути успішними, зараз буде залежати тільки від нас самих – чи ми будемо активно працювати, чи ми не будемо робити стратегічних помилок, чи ми будемо вибирати тактично правильні напрямки нашого руху.
– Тобто можна сказати, ви зрозуміли, що назва вашої партії відлякує виборця?
– Так, так. Наша назва, з одного боку, відлякує виборців. З другого боку, ще перші демократи на початку 1990-х років нам створили імідж таких собі "нациків-фашистів" – "хлопців в чорних сорочках зі сталевим поглядом", як говорили років 10 тому теперішні мої колеги, члени фракції "Наша Україна". Далі цю ідею підхопила нині діюча влада.
– Але ж коли про вас говорили як про "хлопців в чорних сорочках" і порівнювали з фашистами, партія сама давала для того підстави?
– Партійну форму ми ще років 10 тому відмінили. Вона залишилася лише в одного з підрозділів – Служби охорони інформації.
Ми ніколи не були фашистами, ми ніколи не поділяли ідеологію німецького націонал-соціалізму. Я вам чесно кажу, що ні я, ні мої побратими не є прибічниками цієї ідеології. Ми не можемо ними бути вже хоча б тому, що то був націонал-соціалізм.
Ми є українськими націоналістами – цим все сказано. Ми не хочемо нікого наслідувати. Наш кумир як політичний діяч – Степан Бандера. Ми базуємо нашу ідеологію на працях Міхновського, Донцова, просто намагаємося їх осучаснити до теперішніх реалій і умов нашого життя.
– А причина стилізації, в такому разі, символіки, схожості назви?..
– Я вам можу розповісти історію створення символіки. Знак має бути простий у написанні, він має бути ефективний, він має бути чіткий – такий, щоби, скажімо, підліток, який його побачив, захотів його написати на стіні або на парті.
Знак, де є перехрещення двох літер – "І" та "Н", перших літер нашого гасла "Ідея нації", виник спонтанно. Це не було мавпування з чогось іншого. Ми думали, як скріпити дві літери – літеру "І" і літеру "Н" (взяли давнє написання останньої, бо інакше "Ж" виходило).
– А вас не лякало, що воно на свастику схоже?
– На початковому етапі нас це абсолютно не хвилювало. Тому що коли ми створювалися, в нас була своя ідея, і нам було абсолютно байдуже, як ми називаємося і які наші символи. Нам навіть важливо було тоді – людям доволі молодим, які прийшли в політику з перших днів української революції, – нам навіть хотілося виділитися серед інших.
Нам тоді було по 20 років, ми романтиками тоді були більше, ніж прагматиками. Ми були тоді іншими і радикальнішими – для нас це було набагато важливіше.
Ми побачили, що це є геніальний знак, це прекрасний знак. Якщо дивитися зараз не поглядом журналіста, який пише про політику, а дивитися поглядом рекламника, дизайнера – простий знак, ніхто такого не має. Не має і не буде мати. Відрізнятися від інших – раз плюнути. Нам вартувало просто з одним прапором прийти на будь-який мітинг – ми чітко відрізнялися від всіх інших.
Тепер ми розуміємо, що ми живемо в цьому світі. Так, якщо ми хочемо мати просто клуб за інтересами, ми собі це лишаємо, і собі в своєму колі крутимося. Але ми розуміємо, що сприйняття наших ідей дуже часто гальмується через, скажемо так, не зовсім адекватну символіку і назву партії. Тому є тепер "Свобода".
Був тяжкий процес, вийшли на назву Всеукраїнське об'єднання "Свобода", наразі призупинили використання символіки. Зараз є дуже цікаві пропозиції щодо наших нових символів – скажімо, це може бути смолоскип з синьо-жовтим полум'ям чи інші атрибути.
Прапор буде мати форму видовженого трикутника (ми подивилися, що раніше це були прапори, які використовували воїни Святослава, козаки) в національних барвах – синя і жовта, і буде написано "Свобода".
Але я думаю, що не від назви буде залежати наша активність, а від того, наскільки ми грамотно будемо працювати.
– Ви належите до "радикалів" у фракції "Наша Україна". І та ж влада, коли хоче полякати виборців, показує або стяги СНПУ, або цитує Тягнибока… Вам не доводилося чути докорів від колег по фракції, по опозиції?
– Докорів я не чув, але часом міг впіймати такий… не дуже приємний погляд. Але я вам хочу сказати, що я мав розмову з цього приводу з Віктором Андрійовичем Ющенком, і я йому казав: "Віктор Андрійович, мені би найбільше не хотілося, щоб теперішня влада використала – звичайно, з притаманним їй перекручуванням фактів і зміщуванням акцентів – мою політичну діяльність, мої погляди, мій світогляд проти вас".
На що Ющенко… гаразд, я не буду про те говорити. Словом, я йому казав, що я би не хотів, щоб так сталося.
– І наскільки таке пояснення вдовольнило Ющенка?
– Він свідомо ішов на співпрацю з нами. Він це робив свідомо. Хоч йому багато хто закидав і закидає зараз – він це зробив свідомо. Ще раз кажу: мені би не хотілося, щоби мої погляди і моя позиція якимось чином впливала на результати виборів. Хоч, думаю, зовсім не те буде впливати на результати виборів.
– Я маю підозру, що до рішення про зміну іміджу й назви партії вас підштовхували нинішні політичні союзники.
– Це неправда. Звичайно, дуже часто мені доводилося чути певні закиди або такі думки, як "от якби ви змінили назву, змінили символіку, до вас прийшло би більше людей", або "от якби у вас була інша назва, з вами можна було б якось активніше співпрацювати".
Але, повірте – не це вплинуло, не це стало основним поштовхом до власне отих змін. Тобто, не кон'юнктурні якісь там думки. Трохи інше це було. Ми відчули внутрішньо, що ми дозріли до того, що ми мусимо помінятися, мусимо стати іншими. Тим більше, в нас дійсно осередки на місцях співпрацюють як з "НУ", так і з БЮТ.
– Зараз об’єднання "Свобода" прийняло третю редакцію програми партії. Мені доводилося чути, в тому числі й від членів СНПУ, що, принаймні, на раніших стадіях СНПУ мала дві програми – для внутрішнього вжитку і, так би мовити, публічного використання. Чи так це було, і чи так це лишилося?
– Була перша редакція програми партії, яка складалася з 33 пунктів. Але коли ми подали офіційні документи на реєстрацію в 1995 році, ми прийняли програму партії, яка повинна була би влаштувати Міністерство юстиції.
Ця програма була зареєстрована, і ми офіційно користувалися другою програмою, хоча внутрішньо, світоглядно нам залишалася симпатичнішою перша – бо вона була коротка, чітка, абсолютно зрозуміла. Хоча суть усіх трьох програм одна й та сама. Виклад інший.
– СНПУ була завжди радикальною партією і нерідко навіть вдавалася до рукоприкладства щодо своїх опонентів. Чи зміниться із назвою партії й ця, так би мовити, психологія?
– Коли ми говоримо про дух бійця, дух воїна – це не найгірший дух в політиці. Звичайно, ми не є прихильниками рукоприкладства в українській політиці.
Просто дуже часто політика і поведінка наших теперішніх політичних опонентів, які переступили не тільки межу закону, але й межу моралі, десь внутрішньо викликає бажання комусь стукнути по голові. Це правда. Але, повірте, я і мої колеги – ми стримуємося (посміхається).
Крім того, хочу вам сказати, теперішнє суспільство зараз дуже радикалізоване. І навіть різні соціологічні опитування показують, що якщо би правильно запропонувати ідею радикальну, ідею націоналістичну, вона б знайшла відгук в значної частини українського суспільства.
Коли я дивлюся останні опитування по Україні, такий історичний персонаж і політичний діяч, як Степан Бандера, має прихильності більше, ніж Михайло Горбачов.
– Чому ж тоді націоналістичні сили мають таку мізерну підтримку?
– Тому що вони неправильно подають самі себе, і неправильно подають ідею, яку вони пропагують. Крім того, є ще навіть певні зовнішні форми будь-якої організації – виборцю треба подобатися, треба говорити те, що він хоче чути – але щоб це не суперечило твоїм ідеалам.
От якщо ми знайдемо цю формулу, якщо ми дійдемо до кожної людини, яка психологічно готова нас сприйняти, я думаю, це й буде нашим успіхом. Можна тільки сказати одне – якщо грамотно це все представити, це буде успіх, це буде підтримка.
Адже ви мені назвіть хоч один постулат, який ми пропагуємо, котрий може негативно сприйматися в теперішньому українському суспільстві.
– Ваше трактування нації, що ґрунтується на етнічному принципі.
– Ну, а що тут поганого?
– Тому що в контексті демократичних принципів прийнято розуміти політичну націю як сукупність етносів, які її складають.
– Наша позиція є такою: в Україні етнічна більшість, тобто українці, повинні законодавчо врегулювати свої стосунки з національними меншинами. Національні меншини, звичайно, можуть існувати, і вони будуть існувати в нашій державі.
Мене тільки одне хвилює – щоб вони існували в межах чинного законодавства, щоб вони знали, які в них є права, але щоб вони і знали, які в них є обов'язки. Погодьтеся, це абсолютно нормально.
– Тобто, ви за преференції для українців чи за рівноправ'я громадян різних національностей?
– Звичайно, ми виступаємо за громадянське суспільство. Зрозуміло, що ми виступаємо за те, щоб громадяни були рівноправними в тій державі, за те, що в нашій державі можуть жити різні нації – і творити, і працювати.
Тільки що вони це мають робити не на шкоду Українській державі. Все, більше нічого ми не хочемо. Ми хочемо, щоби в Україні запанували традиційні українські цінності, підтримувалися наші традиції, щоби у нас відповідним чином існувала єдина християнська церква, до якої була би певна повага, щоб панувала українська мова, яка би не притіснялася, яка би не висміювалася.
Нічого більшого! Національні меншини – прошу собі, існуйте. Майте собі недільні школи, майте собі церкви, дотримуйтеся своїх традицій – прошу дуже. Нема ніяких проблем. Ми розуміємо, що Україна є багатонаціональною державою. Ми ж не за те, щоб всіх виселити…
Отой момент нашого осучаснення означає, що ми хочемо грати за тими правилами політичної поведінки, які сьогодні встановлені, і, більше того – вносити щось своє, щось нове. Наприклад, ми би дуже хотіли (і ми активно плануємо це робити) навіть своїм прикладом показати, що в українській політиці повинні запанувати принципи честі і благородства, хоч це і дуже складно.
Якщо партнери домовляються між собою, вони свого слова дотримують. Зараз такого, на превеликий жаль, в українській політиці немає.
– Попри 12 років існування ваша партія залишилася і де-факто, і в громадській свідомості, регіональною структурою. Тобто її основна потуга – в західному регіоні.
– Так, ми хочемо це змінити, хоч і усвідомлюємо, що більшість наших прихильників буде все одно на Західній Україні. Хоча, якщо Східній і Центральній Україні правильно представити нашу ідею, наш світогляд, ми зможемо мати навіть більший успіх, ніж зараз на Заході.
Я думаю, ми в дуже швидкому темпі зробимо серйозний прорив, особливо що стосується Центральної і Східної України. Нас там зрозуміють. Тим більше, що суспільство радикалізується, суспільство потребує рішучих дій політиків.
– Чи достатньо для того у ВО "Свобода" кадрів і коштів?
– Для того потрібно 5 речей: ідеологія, ефективна пропаганда і агітація, лідери, структури, і, звичайно, фінанси. Ми над тим працюємо.
– Ви є єдиним народним депутатом у ВО "Свобода" і входите у фракцію "Наша Україні". Означає це, що ваша партія автоматично підтримуватиме Ющенка чи, якщо такий буде, єдиного лідера від опозиції?
– Це не означає, але це дуже ймовірно. Це питання ми будемо вирішувати на з'їзді, який відбудеться в квітні. Ми ніколи не будемо підтримувати ні лівого кандидата, який би він не був – чи соціаліст чи комуніст, ніколи не будемо підтримувати кандидата від пропрезидентських сил – оті всі партії нафтової і газової труби і т.д., ми ніколи не будемо підтримувати самого Кучму.
Ми однозначно будемо підтримувати кандидата, який буде представляти нині діючі опозиційні сили. Нам би дуже хотілося, щоб це був об'єднаний кандидат. Цілком можливо, що це буде Віктор Ющенко. Але офіційного рішення ще немає.
Навіть сама лише "дружба" з лідером ультраправого Національного фронту Франції Жан-Марі Ле Пеном (останній кілька років тому навіть приїжджав в Україну на з'їзд СНПУ та агітував за кандидата у нардепи від СНПУ Андрія Парубія), партнерство з іншими європейськими ультраправими, врешті-решт, входження в такий собі "націоналістичний інтернаціонал" – "Євронац" – сприяли б занесенню СНПУ в чорний список "страшилок".
Але ще від дня утворення СНПУ супроводжувало неодноразове пряме порівнювання з німецькими фашистами – і символіка, мовляв, схожа, і формені чорні сорочки неспроста, і навіть назва, яка з НСДАП перегукується, вибрана нібито свідомо. Щоправда, сама СНПУ нібито ніколи офіційно й не заявляла про свої симпатії до націонал-соціалізму.
Віднедавна такої партії немає. Рішенням партійного з'їзду, що відбувся 14 лютого, затверджено її нову назву – Всеукраїнське об'єднання "Свобода".
Нову-стару партію очолив народний депутат України Олег Тягнибок. Змінивши на посаді незмінного голову СНПУ від часу її заснування у 1991 році Ярослава Андрушківа. Більше того, попередній голова пішов з партії.
Давати будь-які пояснення з цього приводу новий лідер відмовляється, підкреслюючи, що для нього попередник був "учителем" в політиці, а також одним із ініціаторів партійних реформ.
Крім того, прийнято нову редакцію програми партії, в якій розширено розділи, що стосуються економічної, соціальної екологічної політики, науки і освіти, культури тощо. Водночас вирішено перенести центральні статутні органи партії, що донині мали осередок у Львові, до столиці. В партії планують активну масово-роз'яснювальну роботу, очікують сплеску активності й популярності.
Олег Тягнибок – медик-хірург за першою освітою та юрист за другою, колишній активіст студентського руху у Львові, учасник і один з керівників знаменитого студентського голодування в 1990 році на тодішній площі Жовтневої революції (нинішній майдан Незалежності).
І разом з тим – член СНПУ з 1991-го, тобто з року заснування.
Сьогоднішня депутатська каденція для Тягнибока вже друга. До минулого складу парламенту він пройшов по одномандатному виборчому округу у Львові як висуванець блоку "Менше слів", в якому першу скрипку грала СНПУ (сам виборчий блок посів друге місце з кінця, набравши лише 0,16% голосів).
У 2002-му Тягнибока висунула "Наша Україна" (НСПУ не була суб'єктом засновником блоку, і тому на момент висунення, відповідно до вимог чинного законодавства, кандидат призупинив членство у своїй партії). Відтоді президент Федерації українського рукопашу гопак Олег Тягнибок входить до депутатської фракції "Наша Україна".
Взагалі-то, припущення, що від "соціал-націонал"-партійності Тягнибока багато хто у "Нашій Україні" не в захваті, є цілком логічним. У впертих і методичних (і, треба сказати, небезуспішних) намаганнях влади створити Ющенкові імідж такого собі "нацика", член партії з іміджем "нацистської" у складі фракції є просто "подарунком долі" для політичних противників.
Принаймні, коли в засобах масової інформації йдеться про "націонал-радикальну опозицію", глядач (слухач, читач) розуміє, що мають на увазі передусім "Нашу Україну". Найсмішніше, щоправда, що власне націонал-радикалів у фракції – на пальцях полічити.
Натомість ліберально налаштованих політиків там куди більше. Але коли йдеться про політтехнології – статистика відпочиває. А підібрати потрібну цитату чи відео, щоби проілюструвати "націонал-радикалізм" нібито всього блоку, лише справа техніки.
Зрештою, про те, "хто є хто", найкраще запитати в самого голови партії – Олега Тягнибока. Котрий переконаний, що імідж "поганих хлопців" був створений для СНПУ незаслужено, а Всеукраїнське об'єднання "Свобода" стане партією масовою і респектабельною.
– Які були причини реформування партії?
– Ми відчули, що ті методи пропаганди і агітації, які ми впроваджуємо в життя, стали менш сучасними, вони не є такими ефективними, як це було на початку 1990-х років. Ми відчули певну пасивність нашого членства, відчули певну втрату єдності духу всередині організації, і почали розуміти, що для того, щоби бути успішними в сьогоднішній державі, грати активно серед політичної еліти, нам потрібно як внутрішньо, так і зовнішньо змінитися.
– Але хіба зміна назви партії якось вплине на підвищення активності членства?
– Зміна назви партії – певний старт до чогось нового. Тобто то є певний перехід в якийсь новий етап організації. А вдасться нам бути успішними, зараз буде залежати тільки від нас самих – чи ми будемо активно працювати, чи ми не будемо робити стратегічних помилок, чи ми будемо вибирати тактично правильні напрямки нашого руху.
– Тобто можна сказати, ви зрозуміли, що назва вашої партії відлякує виборця?
– Так, так. Наша назва, з одного боку, відлякує виборців. З другого боку, ще перші демократи на початку 1990-х років нам створили імідж таких собі "нациків-фашистів" – "хлопців в чорних сорочках зі сталевим поглядом", як говорили років 10 тому теперішні мої колеги, члени фракції "Наша Україна". Далі цю ідею підхопила нині діюча влада.
– Але ж коли про вас говорили як про "хлопців в чорних сорочках" і порівнювали з фашистами, партія сама давала для того підстави?
– Партійну форму ми ще років 10 тому відмінили. Вона залишилася лише в одного з підрозділів – Служби охорони інформації.
Ми ніколи не були фашистами, ми ніколи не поділяли ідеологію німецького націонал-соціалізму. Я вам чесно кажу, що ні я, ні мої побратими не є прибічниками цієї ідеології. Ми не можемо ними бути вже хоча б тому, що то був націонал-соціалізм.
Ми є українськими націоналістами – цим все сказано. Ми не хочемо нікого наслідувати. Наш кумир як політичний діяч – Степан Бандера. Ми базуємо нашу ідеологію на працях Міхновського, Донцова, просто намагаємося їх осучаснити до теперішніх реалій і умов нашого життя.
– А причина стилізації, в такому разі, символіки, схожості назви?..
– Я вам можу розповісти історію створення символіки. Знак має бути простий у написанні, він має бути ефективний, він має бути чіткий – такий, щоби, скажімо, підліток, який його побачив, захотів його написати на стіні або на парті.
 |
– А вас не лякало, що воно на свастику схоже?
– На початковому етапі нас це абсолютно не хвилювало. Тому що коли ми створювалися, в нас була своя ідея, і нам було абсолютно байдуже, як ми називаємося і які наші символи. Нам навіть важливо було тоді – людям доволі молодим, які прийшли в політику з перших днів української революції, – нам навіть хотілося виділитися серед інших.
Нам тоді було по 20 років, ми романтиками тоді були більше, ніж прагматиками. Ми були тоді іншими і радикальнішими – для нас це було набагато важливіше.
Ми побачили, що це є геніальний знак, це прекрасний знак. Якщо дивитися зараз не поглядом журналіста, який пише про політику, а дивитися поглядом рекламника, дизайнера – простий знак, ніхто такого не має. Не має і не буде мати. Відрізнятися від інших – раз плюнути. Нам вартувало просто з одним прапором прийти на будь-який мітинг – ми чітко відрізнялися від всіх інших.
Тепер ми розуміємо, що ми живемо в цьому світі. Так, якщо ми хочемо мати просто клуб за інтересами, ми собі це лишаємо, і собі в своєму колі крутимося. Але ми розуміємо, що сприйняття наших ідей дуже часто гальмується через, скажемо так, не зовсім адекватну символіку і назву партії. Тому є тепер "Свобода".
Був тяжкий процес, вийшли на назву Всеукраїнське об'єднання "Свобода", наразі призупинили використання символіки. Зараз є дуже цікаві пропозиції щодо наших нових символів – скажімо, це може бути смолоскип з синьо-жовтим полум'ям чи інші атрибути.
Прапор буде мати форму видовженого трикутника (ми подивилися, що раніше це були прапори, які використовували воїни Святослава, козаки) в національних барвах – синя і жовта, і буде написано "Свобода".
Але я думаю, що не від назви буде залежати наша активність, а від того, наскільки ми грамотно будемо працювати.
– Ви належите до "радикалів" у фракції "Наша Україна". І та ж влада, коли хоче полякати виборців, показує або стяги СНПУ, або цитує Тягнибока… Вам не доводилося чути докорів від колег по фракції, по опозиції?
– Докорів я не чув, але часом міг впіймати такий… не дуже приємний погляд. Але я вам хочу сказати, що я мав розмову з цього приводу з Віктором Андрійовичем Ющенком, і я йому казав: "Віктор Андрійович, мені би найбільше не хотілося, щоб теперішня влада використала – звичайно, з притаманним їй перекручуванням фактів і зміщуванням акцентів – мою політичну діяльність, мої погляди, мій світогляд проти вас".
На що Ющенко… гаразд, я не буду про те говорити. Словом, я йому казав, що я би не хотів, щоб так сталося.
– І наскільки таке пояснення вдовольнило Ющенка?
– Він свідомо ішов на співпрацю з нами. Він це робив свідомо. Хоч йому багато хто закидав і закидає зараз – він це зробив свідомо. Ще раз кажу: мені би не хотілося, щоби мої погляди і моя позиція якимось чином впливала на результати виборів. Хоч, думаю, зовсім не те буде впливати на результати виборів.
– Я маю підозру, що до рішення про зміну іміджу й назви партії вас підштовхували нинішні політичні союзники.
– Це неправда. Звичайно, дуже часто мені доводилося чути певні закиди або такі думки, як "от якби ви змінили назву, змінили символіку, до вас прийшло би більше людей", або "от якби у вас була інша назва, з вами можна було б якось активніше співпрацювати".
Але, повірте – не це вплинуло, не це стало основним поштовхом до власне отих змін. Тобто, не кон'юнктурні якісь там думки. Трохи інше це було. Ми відчули внутрішньо, що ми дозріли до того, що ми мусимо помінятися, мусимо стати іншими. Тим більше, в нас дійсно осередки на місцях співпрацюють як з "НУ", так і з БЮТ.
– Зараз об’єднання "Свобода" прийняло третю редакцію програми партії. Мені доводилося чути, в тому числі й від членів СНПУ, що, принаймні, на раніших стадіях СНПУ мала дві програми – для внутрішнього вжитку і, так би мовити, публічного використання. Чи так це було, і чи так це лишилося?
– Була перша редакція програми партії, яка складалася з 33 пунктів. Але коли ми подали офіційні документи на реєстрацію в 1995 році, ми прийняли програму партії, яка повинна була би влаштувати Міністерство юстиції.
Ця програма була зареєстрована, і ми офіційно користувалися другою програмою, хоча внутрішньо, світоглядно нам залишалася симпатичнішою перша – бо вона була коротка, чітка, абсолютно зрозуміла. Хоча суть усіх трьох програм одна й та сама. Виклад інший.
– СНПУ була завжди радикальною партією і нерідко навіть вдавалася до рукоприкладства щодо своїх опонентів. Чи зміниться із назвою партії й ця, так би мовити, психологія?
– Коли ми говоримо про дух бійця, дух воїна – це не найгірший дух в політиці. Звичайно, ми не є прихильниками рукоприкладства в українській політиці.
Просто дуже часто політика і поведінка наших теперішніх політичних опонентів, які переступили не тільки межу закону, але й межу моралі, десь внутрішньо викликає бажання комусь стукнути по голові. Це правда. Але, повірте, я і мої колеги – ми стримуємося (посміхається).
Крім того, хочу вам сказати, теперішнє суспільство зараз дуже радикалізоване. І навіть різні соціологічні опитування показують, що якщо би правильно запропонувати ідею радикальну, ідею націоналістичну, вона б знайшла відгук в значної частини українського суспільства.
Коли я дивлюся останні опитування по Україні, такий історичний персонаж і політичний діяч, як Степан Бандера, має прихильності більше, ніж Михайло Горбачов.
– Чому ж тоді націоналістичні сили мають таку мізерну підтримку?
– Тому що вони неправильно подають самі себе, і неправильно подають ідею, яку вони пропагують. Крім того, є ще навіть певні зовнішні форми будь-якої організації – виборцю треба подобатися, треба говорити те, що він хоче чути – але щоб це не суперечило твоїм ідеалам.
От якщо ми знайдемо цю формулу, якщо ми дійдемо до кожної людини, яка психологічно готова нас сприйняти, я думаю, це й буде нашим успіхом. Можна тільки сказати одне – якщо грамотно це все представити, це буде успіх, це буде підтримка.
Адже ви мені назвіть хоч один постулат, який ми пропагуємо, котрий може негативно сприйматися в теперішньому українському суспільстві.
– Ваше трактування нації, що ґрунтується на етнічному принципі.
– Ну, а що тут поганого?
– Тому що в контексті демократичних принципів прийнято розуміти політичну націю як сукупність етносів, які її складають.
– Наша позиція є такою: в Україні етнічна більшість, тобто українці, повинні законодавчо врегулювати свої стосунки з національними меншинами. Національні меншини, звичайно, можуть існувати, і вони будуть існувати в нашій державі.
Мене тільки одне хвилює – щоб вони існували в межах чинного законодавства, щоб вони знали, які в них є права, але щоб вони і знали, які в них є обов'язки. Погодьтеся, це абсолютно нормально.
– Тобто, ви за преференції для українців чи за рівноправ'я громадян різних національностей?
– Звичайно, ми виступаємо за громадянське суспільство. Зрозуміло, що ми виступаємо за те, щоб громадяни були рівноправними в тій державі, за те, що в нашій державі можуть жити різні нації – і творити, і працювати.
Тільки що вони це мають робити не на шкоду Українській державі. Все, більше нічого ми не хочемо. Ми хочемо, щоби в Україні запанували традиційні українські цінності, підтримувалися наші традиції, щоби у нас відповідним чином існувала єдина християнська церква, до якої була би певна повага, щоб панувала українська мова, яка би не притіснялася, яка би не висміювалася.
Нічого більшого! Національні меншини – прошу собі, існуйте. Майте собі недільні школи, майте собі церкви, дотримуйтеся своїх традицій – прошу дуже. Нема ніяких проблем. Ми розуміємо, що Україна є багатонаціональною державою. Ми ж не за те, щоб всіх виселити…
Отой момент нашого осучаснення означає, що ми хочемо грати за тими правилами політичної поведінки, які сьогодні встановлені, і, більше того – вносити щось своє, щось нове. Наприклад, ми би дуже хотіли (і ми активно плануємо це робити) навіть своїм прикладом показати, що в українській політиці повинні запанувати принципи честі і благородства, хоч це і дуже складно.
Якщо партнери домовляються між собою, вони свого слова дотримують. Зараз такого, на превеликий жаль, в українській політиці немає.
– Попри 12 років існування ваша партія залишилася і де-факто, і в громадській свідомості, регіональною структурою. Тобто її основна потуга – в західному регіоні.
– Так, ми хочемо це змінити, хоч і усвідомлюємо, що більшість наших прихильників буде все одно на Західній Україні. Хоча, якщо Східній і Центральній Україні правильно представити нашу ідею, наш світогляд, ми зможемо мати навіть більший успіх, ніж зараз на Заході.
Я думаю, ми в дуже швидкому темпі зробимо серйозний прорив, особливо що стосується Центральної і Східної України. Нас там зрозуміють. Тим більше, що суспільство радикалізується, суспільство потребує рішучих дій політиків.
– Чи достатньо для того у ВО "Свобода" кадрів і коштів?
– Для того потрібно 5 речей: ідеологія, ефективна пропаганда і агітація, лідери, структури, і, звичайно, фінанси. Ми над тим працюємо.
– Ви є єдиним народним депутатом у ВО "Свобода" і входите у фракцію "Наша Україні". Означає це, що ваша партія автоматично підтримуватиме Ющенка чи, якщо такий буде, єдиного лідера від опозиції?
– Це не означає, але це дуже ймовірно. Це питання ми будемо вирішувати на з'їзді, який відбудеться в квітні. Ми ніколи не будемо підтримувати ні лівого кандидата, який би він не був – чи соціаліст чи комуніст, ніколи не будемо підтримувати кандидата від пропрезидентських сил – оті всі партії нафтової і газової труби і т.д., ми ніколи не будемо підтримувати самого Кучму.
Ми однозначно будемо підтримувати кандидата, який буде представляти нині діючі опозиційні сили. Нам би дуже хотілося, щоб це був об'єднаний кандидат. Цілком можливо, що це буде Віктор Ющенко. Але офіційного рішення ще немає.
