Там, де два українці – там три... джентльмени
Понеділок, 29 березня 2004, 12:10
Все далі від 300
Після ухвалення парламентом 25 березня суто пропорційного виборчого закону залишилось дочекатись підпису президента Кучми та опублікування тексту закону в офіційних ЗМІ – і шлях до остаточного голосування з проекту №4105 відкрито.
Це випливає не лише з відомої конституційної угоди, але й зі слів лідера КПУ Симоненка в нічних кулуарах ВР на межі 25 та 26 березня, коли він давав заспаним й розлюченим журналістам своє підсумкове інтерв'ю.
Дійсно, чекати ухвалення аналогічного, себто пропорційного закону про вибори до місцевих рад, а тим більше – його підписання Кучмою, комуністи ніколи не обіцяли й ні від кого не вимагали. Це – додаткова вимога соціалістів, які на тлі розчарування мажоритарників поступом та перспективами конституційної реформи власні 20 багнетів вважають дедалі більш вагомими для завершення реформи.
Щоправда, саме голосування за пропорційний закон поставило під сумнів корисність для реформи навіть усіх без винятку 20 соціалістів та 59 комуністів. Адже разом із ними пропорційка набрала лише 255 голосів "за" – найменшу з усіх "контрольних цифр" напередодні очікуваного набрання не менш як 300 голосів.
Скарги від 10 до 20 депутатів з різних фракцій, що нібито електронна система "Рада "загадковим" чином на сприймає їхні картки, також не обнадіюють: навіть якщо врахувати цих скаржників – 275 все одно не становлять 300...
Тож черговий тайм-аут, взятий депутатами замість останнього штурму на реформу – спричинений знову не так регламентом, себто вільними від пленарних засідань днями для підготовки до другого читання місцевого виборчого законодавства, як важкими роздумами та підрахунками: як повернути в табір прихильників реформи мажоритарників та що пообіцяти їм на постреформенний період.
Дострокові вибори – вже в законі
Треба сказати, що насправді одна з незаперечних принад для "мажорів" міститься безпосередньо в ... тексті нового пропорційного виборчого закону, а саме – в його прикінцевих положеннях, де сказано, що цей закон вступить в дію лише 1 жовтня 2005 року.
Це – термін початку виборчого процесу чергових парламентських виборів березня 2006 року.
Себто уже в щойно ухваленому законі, а навіть не в перехідних положеннях змін до Конституції, закладено, що наступні ЧЕРГОВІ парламентські вибори відбудуться на пропорційній основі.
А якщо "раптом" до 1 жовтня 2005 року станеться розпуск парламенту – то ДОСТРОКОВІ вибори Верховної Ради пройдуть за теперішньою ЗМІШАНОЮ системою.
З деяких пояснень першого віце-спікера Мартинюка на прес-конференції, яка передувала голосуванню з виборчого закону, можна було зрозуміти, що ця норма є заспокійливим засобом для "мажорів".
Оскільки спочатку передбачалося записати, що пропорційка розповсюджується одразу й на дострокові парламентські вибори. Але цей запис прибрали. Так само, як відтермінували й дату набуття законом чинності, що спочатку була – 1 липня 2005-го...
Відтак, мажоритарників заспокоюють, але зовсім не тим, що вводиться запобіжник для позачергових парламентських виборів взагалі. Навіть навпаки! Зроблено все, аби позачергові вибори могли відбутися, і саме за змішаною системою.
Відтак, теперішнім одномандатним депутатам не варто надто побоюватись ближчого майбутнього, а тим більше смикатися в пошуках місця в якійсь політичній партії, а треба лише максимально сприяти тим, хто зорганізує найближчі дострокові парламентські вибори.
А оскільки, як зазначав ще Конституційний суд, в проекті конституційних змін відсутні норми, які б визначали термін перебування при владі обраного на позачергових виборах парламенту, – то й сподіватися можна на всі п'ять (до речі, не чотири, а саме п'ять) років каденції, також закладеної для депутатів в проекті №4105.
Що стосується приводу для дочасних парламентських виборів після реформи, то, як відомо, дефіциту тут не очікується. Перший же пункт статті, що дозволятиме президенту розганяти парламент, – це пункт про створення коаліції для призначення уряду.
"Коаліція урядова" проти "коаліції конституційної"
Нині майже не існує у ВР депутатів, які б не давали собі й журналістам звіту про переформування більшості після реформи. Хоча наразі ніхто не знає, як саме виглядатиме ця більшість.
Але підозри, що дуже кулуарно, та все ж ведуться перемовини Банкової з лівими щодо зміни коаліції, висловив навіть дещо ображений цією надмірною кулуарністю координатор більшості Гавриш. Більше того, він вважав би помилкою, якби такі переговори не відбувалися.
Важко визначити, чи саме переговорами з Банковою слід пояснювати епізод із зміною регламентних норм, які провів напередодні голосування з виборчого закону спікер Литвин, але ліві – комуністи й соціалісти – брали в цьому найактивнішу участь.
А от більшовиків, причому разом із їхніми керманичами, вони пошили в дурні. Це відбулося дуже цікавим шляхом.
Після славетної сварки Литвина з Гавришем щодо темпів впровадження реформи саме ліві фракції провалили голосування постанови, яка мала на меті встановлення жорсткого графіку голосувань: 24 березня, середа – закон про парламентських приставів, 25 березня, четвер – закон про вибори на пропорційній основі, 26, п'ятниця – закон про вибори місцевих рад, також на пропорційній основі, потім – 29-31 березня, з понеділка по середу наступного тижня – ще один пленарний "забіг", фіналом якого мало стати ухвалення змін до Конституції в остаточній редакції.
Так от, в середу цю постанову до порядку денного таки внесли, а от провести – не змогли: не проголосували комуністи та соціалісти. Натомість після двох-трьох усних пропозицій про схвалення змін до регламенту, якими б відновлювалося щоденне голосування законів одразу після їхнього розгляду, Литвин – також усно перелічивши статті та пункти регламенту, що вилучалися – провів ці нові зміни майже 400 голосів.
Потім журналісти, які прочитали регламент, вітали його з вдалою "оксамитовою реформацією", яка не лише ставить теперішню більшість в незручне становище пересічних депутатів, що мають кожного пленарного дня сидіти на своїх робочих місцях і тиснути на кнопки, але й з іншими особистими перемогами.
Зокрема, спікер знову захищений старими регламентними нормами від легкого усунення з посади, причому це стосується не лише спікера, але й його заступників.
Причому кількість депутатів, від яких тепер залежить стабільність президії – не 226, що відповідає нинішній "керівній коаліції", а 300. Ця цифра також відповідає певній теперішній реальності – "конституційній коаліції", до якої входять комуністи з соціалістами, або, принаймні, лише комуністи...
Це до того, що, не порадившись із ними, змінити конфігурацію більшості в майбутньому, після реформи, буде неможливо. А як можна порадитись з лівими, не надавши їм відповідних привілеїв?
Принаймні, як видається, саме для цього, а не лише заради тимчасового союзу з Литвином, пішли вони на підрив плану Медведчука-Гавриша щодо зміни регламенту разом із черговим відтермінуванням фіналу реформи.
Насправді ліві в такий спосіб лише пояснили і самому Литвину, і Банковій також свою вагу, і дали всім час на роздуми щодо переговорів про майбутню конфігурацію коаліції.
Дійсно, уявити собі щоденне голосування більшовиків, в яких і досі далеко не завжди вистачало голосів, просто неможливо. Рятувати їхні законопроекти в цьому випадку можуть або ліві, або праві.
Так відбувається й досі із звичайних лобістських питань. Але коли справа торкнеться принципових рішень, пов'язаних із майбутніми політичними та економічними зрушеннями, – ці голосування залежатимуть вже від більш концептуальних домовленостей. Виходячи з того, що вже відбулося на рівні конституційної реформи: свої умови намагаються диктувати саме ліві.
Водночас цим демаршем, що вийшов далеко за межі "конституційної угоди", ліві самі спонукають своїх "партнерів" з президентської команди надалі шукати меншої залежності від тимчасових попутників. І від таких членів команди, як Литвин – також.
Власне кажучи, розпуск парламенту й дострокові парламентські вибори – один із найбільш спокусливих способів для теперішньої влади докорінно "переформувати коаліцію", підсилити її керовану складову.
Зробити це на змішаній виборчій основі за рахунок мажоритарників буде легше в разі, якщо весь час до наступних позачергових парламентських виборів продовжувати компрометувати партійні структури тих самих лівих.
А цей процес і сам відбувається досить активно завдяки співпраці комуністів та соціалістів із більшовиками.
Кучма, пропорційка й олігархи
Хоча, звісно, найбільшого удару може завдати по тимчасових і непотрібних в майбутньому союзниках влади вето Кучми на пропорційний закон.
Який, до речі, не обов'язково зруйнує перспективу реформи. Бо, відмовляючись голосувати за реформу навіть без пропорційки, ліві одразу ж визнають, що займалися дурницями свідомо. А їм треба доводити, що коли реформа й зривається, то не з їхньої вини.
Пропорційний закон як передумова? Та яка ж це, насправді, передумова, якщо йдеться про набуття законом чинності лише за півтора роки? До 2006-го ще часу з горою.
Навіть є зручний аргумент: от виграє вибори президента, скажімо, Симоненко чи Мороз – й одразу підпишуть пропорційний виборчий закон. А що, може, задля виправдання тепер вже участі у президентській кампанії лідерів лівих вето Кучми буде дуже зручним... Сам же він нікому ніколи підписати цей закон не обіцяв...
А потім – хіба такою ж "передумовою", скажімо, для соціалістів не було підтвердження Конституційним судом легітимності попереднього голосування з реформи від 24 грудня? Нині ця передумова відкинута, хоча й не виконана. Так чому ж це не може відбутися з пропорційкою?
Не виключено також, що свої аргументи проти партійних виборів ще надасть Кучмі Литвин, за часів перебування якого в АП президент протистояв пропорційці послідовно й наполегливо. Одним із таких аргументів, до речі, була й залишається потреба самого Кучми отримати депутатський мандат разом із недоторканністю, а жодна політична партія цього йому не забезпечить.
І, нарешті, ця його загадкова фраза "Олігархам не місце в парламенті та уряді"... Якби цю фразу (а вона дуже нагадує передвиборчий 1999 рік) Кучма одразу доповнив твердженням про те, що замість олігархів в парламенті мають перебувати політичні партії – тоді все зрозуміло. А так...
А так можна лише пригадати останні російські вибори в Думу (на змішаній, до речі, основі) і взагалі переконатися, що Кучма просто вже остаточно настроює майбутню свою систему влади на безглуздий для України, але невідворотній для самого гаранта путінський кшталт.
От в нього безперешкодно вписуються й нинішні "ображені" мажоритарники, й ті самі олігархи (а ви доведіть, що в них є свій офіційний бізнес!), і будь-яка "третя сила", яку можуть зліпити хіба що відомі своїми програшами в самій Росії політтехнологи.
Все це, можливо, не відповідає досягнутим з приводу реформи угодам олігархів з лівими та Кучми з олігархами. А можливо, не відповідає й обіцянці гаранта не балотуватися на "Кучму-3". То й що?
Фальшувати чи провокувати
Втім, подальша перевірка "джентльменських угод" ще попереду, а підготовка до останнього ключового голосування вже перетворюється на фарс в інший спосіб.
Так, загадкова поведінка системи "Рада", чомусь виявлена регламентним комітетом, хоча жодного неподобства з боку опозиції щодо парламентської електроніки вже давно не спостерігається, стала приводом для Гавриша запропонувати голосування за конституційні зміни в славнозвісному режимі подання бюлетенів.
Бідна "Рада" тут, зрозуміло, ні до чого. Просто у відповідальних за реформу так очевидно не вистачає голосів, що вони шукають приводу приховати їхню відсутність в будь-який спосіб.
Щоправда, тепер вже не всі способи проходять. Зокрема, спочатку очікувалось, що привід для чергового нестандартного голосування дасть знову сама ж опозиція, ще під час ухвалення пропорційки заблокувавши трибуну.
Сподівання на БЮТ, до речі, майже виправдались, і Тимошенко навіть заявила, що готова робити все, аби дії більшості й надалі залишалися щодо реформи абсолютно нелегітимними, бо тоді можна буде легко скасувати наслідки таких голосувань.
Але в "Нашій Україні" вирішили не ризикувати, тим більше, що доказів нелегітимності дій влади й так вже задосить. Тож було припинено навіть найменші спроби піддатися на провокації в парламентській залі. Це вже на другий день, коли жодних рішень не ухвалювалось, невеличкий "цирк" для телекамер був розіграний дуетом Кармазін ("НУ") – Соломатін (КПУ).
Та стриманість "нашоукраїнців" виявилась дуже правильною, бо саме в той день, коли вони відмовились підгравати більшовикам в створенні чергової парламентської кризи, відбулись відомі вже тривожні події в Криму.
І можна собі лише уявити, як виглядали б кадри парламентської бійки поруч із кадрами "міжнаціональних розборок" за участю кримських татар. Мабуть, саме для цього моменту, що отримав значний резонанс у Києві, і спрямував Кучма негайно в Крим найвищих силовиків. А не всі вони туди дісталися, відрядивши заступників, лише тому, що події у Києві, у ВР, фактично дали "відбій"... Лише через це, схоже, не був задіяний і указ про пряме президентське правління.
Але тепер вже можна бути певними, що сценаристи глобальної кризи будуть невідступно шукати нових шляхів для досягнення мети, яка полягає не в реформі Конституції, а в створенні підстав для силового вирішення проблеми українських президентських виборів.
А конституційна реформа, як тепер вже абсолютно зрозуміло, є лише одним із знарядь цієї дестабілізації. Зокрема і така її "передумова", як пропорційний закон для місцевих рад...
Взяти хоч б той самий Крим. Повернути півострів під владу Грача, прибравши його знову з дороги Симоненка – це, звісно, дуже цікава ідея. Але що тоді відбудеться на самому півострові, як не двобій між комуністами та кримськими татарами, якщо знайти привід і для цих дострокових виборів через створення штучної кризи ВРК й тамтешнього уряду?
Втім, повернімось до Києва. Спроба провести голосування з реформи в нелегітимний спосіб, яким можна було б приховати кількість поданих голосів, тепер також залежить від Литвина.
Якщо він погодиться на певних умовах своїм особистим підписом скріпити цю фальсифікацію – а його підпис після відомого "відмовного" рішення КС є взагалі єдино потрібним від парламенту – то братися до цієї справи можна. Якщо ні – то ні.
Відтак, тепер славетна "золота акція" тільки в одних руках, і проблема Кучми – як саме її розміняти. Самої лише стабільності Литвина в кріслі спікера до ближчих парламентських виборів – мабуть, недостатньо. А чого ще він вимагатиме – можна лише здогадуватися.
Але, скажімо, призначення до Конституційного суду пані Станік можна розглядати як повернення тієї команди, що працювала в часи обіймання Литвином посади, яку нині займає Медведчук.
До речі, чи не до цієї команди треба також зарахувати чоловіка пані Станік Долганова, і чи не чекає його якась важлива для майбутніх виборів посада в керівництві ЗМІ, яка дещо змінить "темниковий" стиль кучмістської "четвертої влади", поверне їй, так би мовити, "індивідуальне" звучання? Чи, навпаки, відродить хоч сяку-таку "поліфонію" в "мочилові" опозиції...
Ой, ми тут зовсім забули про "єдиного кандидата від влади". А, між іншим, дарма. Терміни його висування "коаліцією" відкладаються. Принаймні до того моменту, як Кучма підпише, нарешті, або не підпише новий закон про вибори президента, а відтак – встановить часову межу в 120 або залишить в 180 днів.
Натомість з кандидатурою все знову "ускладнюється": Кучма вже кричить про незадоволення енергетичним блоком уряду й обіцяє з тріском вигнати віце-прем'єра Клюєва. Це – попередження не просто Януковичу, а коаліції у цілому, яка навіть не може погодити кандидатуру нового міністра з ПЕК.
Втім, справи енергетичні – це лише привід, а причина – в поганій поведінці "регіоналів", що намагалися зіграти свою власну гру з "НУ" у виборчому законі і були навіть на межі успіху з регіональними списками.
От на цьому досить прозорому тлі й варто подивитися на перспективи чинної "коаліції", голови уряду та реформи. Перспективи, особливо щодо готовності гаранта, нарешті, повністю зректися прямого впливу на формування виконавчої влади, досить сумнівні.
Про готовність Кучми зректися самої влади, вочевидь, зовсім не йдеться.
Натомість хиткість всіляких коаліцій лише стимулює Кучму до повернення в русло його звичайної політики сильної президентської влади, за яку останнім часом активно агітує й вся права опозиція.
А ці обставини тепер вплинуть лише на одне – на остаточний текст конституційних змін, який буде погоджено (або й не погоджено) на конституційній комісії, але пропонуватиметься схвалити чи фальшувати під підпис Литвина.
І якщо раптом в цьому тексті залишаться зовсім не ті статті, на які розраховували ліві, і навіть збережеться норма про обрання президента парламентом – не треба дивуватись або навіть лізти на трибуну й влаштовувати бійку. Треба просто пригадати про угоди джентльменів й про наявність таких в українському політикумі.
Читайте також інші матеріали Ірини Погорєлової в "Українській правді":
"Антиющенко-2" й "Антиющенко-3" як додаток до реформи
Всю владу – конституційному суду?!
Пригоди пропорційки
Кучма зарано ховає КДБ
Остання фаза реформи. Самознищення
"Конституційна угода" – 2
Один необережний рух – і ти батько "Кучми-3"
Після ухвалення парламентом 25 березня суто пропорційного виборчого закону залишилось дочекатись підпису президента Кучми та опублікування тексту закону в офіційних ЗМІ – і шлях до остаточного голосування з проекту №4105 відкрито.
Це випливає не лише з відомої конституційної угоди, але й зі слів лідера КПУ Симоненка в нічних кулуарах ВР на межі 25 та 26 березня, коли він давав заспаним й розлюченим журналістам своє підсумкове інтерв'ю.
Дійсно, чекати ухвалення аналогічного, себто пропорційного закону про вибори до місцевих рад, а тим більше – його підписання Кучмою, комуністи ніколи не обіцяли й ні від кого не вимагали. Це – додаткова вимога соціалістів, які на тлі розчарування мажоритарників поступом та перспективами конституційної реформи власні 20 багнетів вважають дедалі більш вагомими для завершення реформи.
Щоправда, саме голосування за пропорційний закон поставило під сумнів корисність для реформи навіть усіх без винятку 20 соціалістів та 59 комуністів. Адже разом із ними пропорційка набрала лише 255 голосів "за" – найменшу з усіх "контрольних цифр" напередодні очікуваного набрання не менш як 300 голосів.
Скарги від 10 до 20 депутатів з різних фракцій, що нібито електронна система "Рада "загадковим" чином на сприймає їхні картки, також не обнадіюють: навіть якщо врахувати цих скаржників – 275 все одно не становлять 300...
Тож черговий тайм-аут, взятий депутатами замість останнього штурму на реформу – спричинений знову не так регламентом, себто вільними від пленарних засідань днями для підготовки до другого читання місцевого виборчого законодавства, як важкими роздумами та підрахунками: як повернути в табір прихильників реформи мажоритарників та що пообіцяти їм на постреформенний період.
Дострокові вибори – вже в законі
Треба сказати, що насправді одна з незаперечних принад для "мажорів" міститься безпосередньо в ... тексті нового пропорційного виборчого закону, а саме – в його прикінцевих положеннях, де сказано, що цей закон вступить в дію лише 1 жовтня 2005 року.
Це – термін початку виборчого процесу чергових парламентських виборів березня 2006 року.
Себто уже в щойно ухваленому законі, а навіть не в перехідних положеннях змін до Конституції, закладено, що наступні ЧЕРГОВІ парламентські вибори відбудуться на пропорційній основі.
А якщо "раптом" до 1 жовтня 2005 року станеться розпуск парламенту – то ДОСТРОКОВІ вибори Верховної Ради пройдуть за теперішньою ЗМІШАНОЮ системою.
З деяких пояснень першого віце-спікера Мартинюка на прес-конференції, яка передувала голосуванню з виборчого закону, можна було зрозуміти, що ця норма є заспокійливим засобом для "мажорів".
Оскільки спочатку передбачалося записати, що пропорційка розповсюджується одразу й на дострокові парламентські вибори. Але цей запис прибрали. Так само, як відтермінували й дату набуття законом чинності, що спочатку була – 1 липня 2005-го...
Відтак, мажоритарників заспокоюють, але зовсім не тим, що вводиться запобіжник для позачергових парламентських виборів взагалі. Навіть навпаки! Зроблено все, аби позачергові вибори могли відбутися, і саме за змішаною системою.
Відтак, теперішнім одномандатним депутатам не варто надто побоюватись ближчого майбутнього, а тим більше смикатися в пошуках місця в якійсь політичній партії, а треба лише максимально сприяти тим, хто зорганізує найближчі дострокові парламентські вибори.
А оскільки, як зазначав ще Конституційний суд, в проекті конституційних змін відсутні норми, які б визначали термін перебування при владі обраного на позачергових виборах парламенту, – то й сподіватися можна на всі п'ять (до речі, не чотири, а саме п'ять) років каденції, також закладеної для депутатів в проекті №4105.
Що стосується приводу для дочасних парламентських виборів після реформи, то, як відомо, дефіциту тут не очікується. Перший же пункт статті, що дозволятиме президенту розганяти парламент, – це пункт про створення коаліції для призначення уряду.
"Коаліція урядова" проти "коаліції конституційної"
Нині майже не існує у ВР депутатів, які б не давали собі й журналістам звіту про переформування більшості після реформи. Хоча наразі ніхто не знає, як саме виглядатиме ця більшість.
Але підозри, що дуже кулуарно, та все ж ведуться перемовини Банкової з лівими щодо зміни коаліції, висловив навіть дещо ображений цією надмірною кулуарністю координатор більшості Гавриш. Більше того, він вважав би помилкою, якби такі переговори не відбувалися.
Важко визначити, чи саме переговорами з Банковою слід пояснювати епізод із зміною регламентних норм, які провів напередодні голосування з виборчого закону спікер Литвин, але ліві – комуністи й соціалісти – брали в цьому найактивнішу участь.
А от більшовиків, причому разом із їхніми керманичами, вони пошили в дурні. Це відбулося дуже цікавим шляхом.
Після славетної сварки Литвина з Гавришем щодо темпів впровадження реформи саме ліві фракції провалили голосування постанови, яка мала на меті встановлення жорсткого графіку голосувань: 24 березня, середа – закон про парламентських приставів, 25 березня, четвер – закон про вибори на пропорційній основі, 26, п'ятниця – закон про вибори місцевих рад, також на пропорційній основі, потім – 29-31 березня, з понеділка по середу наступного тижня – ще один пленарний "забіг", фіналом якого мало стати ухвалення змін до Конституції в остаточній редакції.
Так от, в середу цю постанову до порядку денного таки внесли, а от провести – не змогли: не проголосували комуністи та соціалісти. Натомість після двох-трьох усних пропозицій про схвалення змін до регламенту, якими б відновлювалося щоденне голосування законів одразу після їхнього розгляду, Литвин – також усно перелічивши статті та пункти регламенту, що вилучалися – провів ці нові зміни майже 400 голосів.
Потім журналісти, які прочитали регламент, вітали його з вдалою "оксамитовою реформацією", яка не лише ставить теперішню більшість в незручне становище пересічних депутатів, що мають кожного пленарного дня сидіти на своїх робочих місцях і тиснути на кнопки, але й з іншими особистими перемогами.
Зокрема, спікер знову захищений старими регламентними нормами від легкого усунення з посади, причому це стосується не лише спікера, але й його заступників.
Причому кількість депутатів, від яких тепер залежить стабільність президії – не 226, що відповідає нинішній "керівній коаліції", а 300. Ця цифра також відповідає певній теперішній реальності – "конституційній коаліції", до якої входять комуністи з соціалістами, або, принаймні, лише комуністи...
Це до того, що, не порадившись із ними, змінити конфігурацію більшості в майбутньому, після реформи, буде неможливо. А як можна порадитись з лівими, не надавши їм відповідних привілеїв?
Принаймні, як видається, саме для цього, а не лише заради тимчасового союзу з Литвином, пішли вони на підрив плану Медведчука-Гавриша щодо зміни регламенту разом із черговим відтермінуванням фіналу реформи.
Насправді ліві в такий спосіб лише пояснили і самому Литвину, і Банковій також свою вагу, і дали всім час на роздуми щодо переговорів про майбутню конфігурацію коаліції.
Дійсно, уявити собі щоденне голосування більшовиків, в яких і досі далеко не завжди вистачало голосів, просто неможливо. Рятувати їхні законопроекти в цьому випадку можуть або ліві, або праві.
Так відбувається й досі із звичайних лобістських питань. Але коли справа торкнеться принципових рішень, пов'язаних із майбутніми політичними та економічними зрушеннями, – ці голосування залежатимуть вже від більш концептуальних домовленостей. Виходячи з того, що вже відбулося на рівні конституційної реформи: свої умови намагаються диктувати саме ліві.
Водночас цим демаршем, що вийшов далеко за межі "конституційної угоди", ліві самі спонукають своїх "партнерів" з президентської команди надалі шукати меншої залежності від тимчасових попутників. І від таких членів команди, як Литвин – також.
Власне кажучи, розпуск парламенту й дострокові парламентські вибори – один із найбільш спокусливих способів для теперішньої влади докорінно "переформувати коаліцію", підсилити її керовану складову.
Зробити це на змішаній виборчій основі за рахунок мажоритарників буде легше в разі, якщо весь час до наступних позачергових парламентських виборів продовжувати компрометувати партійні структури тих самих лівих.
А цей процес і сам відбувається досить активно завдяки співпраці комуністів та соціалістів із більшовиками.
Кучма, пропорційка й олігархи
Хоча, звісно, найбільшого удару може завдати по тимчасових і непотрібних в майбутньому союзниках влади вето Кучми на пропорційний закон.
Який, до речі, не обов'язково зруйнує перспективу реформи. Бо, відмовляючись голосувати за реформу навіть без пропорційки, ліві одразу ж визнають, що займалися дурницями свідомо. А їм треба доводити, що коли реформа й зривається, то не з їхньої вини.
Пропорційний закон як передумова? Та яка ж це, насправді, передумова, якщо йдеться про набуття законом чинності лише за півтора роки? До 2006-го ще часу з горою.
Навіть є зручний аргумент: от виграє вибори президента, скажімо, Симоненко чи Мороз – й одразу підпишуть пропорційний виборчий закон. А що, може, задля виправдання тепер вже участі у президентській кампанії лідерів лівих вето Кучми буде дуже зручним... Сам же він нікому ніколи підписати цей закон не обіцяв...
А потім – хіба такою ж "передумовою", скажімо, для соціалістів не було підтвердження Конституційним судом легітимності попереднього голосування з реформи від 24 грудня? Нині ця передумова відкинута, хоча й не виконана. Так чому ж це не може відбутися з пропорційкою?
Не виключено також, що свої аргументи проти партійних виборів ще надасть Кучмі Литвин, за часів перебування якого в АП президент протистояв пропорційці послідовно й наполегливо. Одним із таких аргументів, до речі, була й залишається потреба самого Кучми отримати депутатський мандат разом із недоторканністю, а жодна політична партія цього йому не забезпечить.
І, нарешті, ця його загадкова фраза "Олігархам не місце в парламенті та уряді"... Якби цю фразу (а вона дуже нагадує передвиборчий 1999 рік) Кучма одразу доповнив твердженням про те, що замість олігархів в парламенті мають перебувати політичні партії – тоді все зрозуміло. А так...
А так можна лише пригадати останні російські вибори в Думу (на змішаній, до речі, основі) і взагалі переконатися, що Кучма просто вже остаточно настроює майбутню свою систему влади на безглуздий для України, але невідворотній для самого гаранта путінський кшталт.
От в нього безперешкодно вписуються й нинішні "ображені" мажоритарники, й ті самі олігархи (а ви доведіть, що в них є свій офіційний бізнес!), і будь-яка "третя сила", яку можуть зліпити хіба що відомі своїми програшами в самій Росії політтехнологи.
Все це, можливо, не відповідає досягнутим з приводу реформи угодам олігархів з лівими та Кучми з олігархами. А можливо, не відповідає й обіцянці гаранта не балотуватися на "Кучму-3". То й що?
Фальшувати чи провокувати
Втім, подальша перевірка "джентльменських угод" ще попереду, а підготовка до останнього ключового голосування вже перетворюється на фарс в інший спосіб.
Так, загадкова поведінка системи "Рада", чомусь виявлена регламентним комітетом, хоча жодного неподобства з боку опозиції щодо парламентської електроніки вже давно не спостерігається, стала приводом для Гавриша запропонувати голосування за конституційні зміни в славнозвісному режимі подання бюлетенів.
Бідна "Рада" тут, зрозуміло, ні до чого. Просто у відповідальних за реформу так очевидно не вистачає голосів, що вони шукають приводу приховати їхню відсутність в будь-який спосіб.
Щоправда, тепер вже не всі способи проходять. Зокрема, спочатку очікувалось, що привід для чергового нестандартного голосування дасть знову сама ж опозиція, ще під час ухвалення пропорційки заблокувавши трибуну.
Сподівання на БЮТ, до речі, майже виправдались, і Тимошенко навіть заявила, що готова робити все, аби дії більшості й надалі залишалися щодо реформи абсолютно нелегітимними, бо тоді можна буде легко скасувати наслідки таких голосувань.
Але в "Нашій Україні" вирішили не ризикувати, тим більше, що доказів нелегітимності дій влади й так вже задосить. Тож було припинено навіть найменші спроби піддатися на провокації в парламентській залі. Це вже на другий день, коли жодних рішень не ухвалювалось, невеличкий "цирк" для телекамер був розіграний дуетом Кармазін ("НУ") – Соломатін (КПУ).
Та стриманість "нашоукраїнців" виявилась дуже правильною, бо саме в той день, коли вони відмовились підгравати більшовикам в створенні чергової парламентської кризи, відбулись відомі вже тривожні події в Криму.
І можна собі лише уявити, як виглядали б кадри парламентської бійки поруч із кадрами "міжнаціональних розборок" за участю кримських татар. Мабуть, саме для цього моменту, що отримав значний резонанс у Києві, і спрямував Кучма негайно в Крим найвищих силовиків. А не всі вони туди дісталися, відрядивши заступників, лише тому, що події у Києві, у ВР, фактично дали "відбій"... Лише через це, схоже, не був задіяний і указ про пряме президентське правління.
Але тепер вже можна бути певними, що сценаристи глобальної кризи будуть невідступно шукати нових шляхів для досягнення мети, яка полягає не в реформі Конституції, а в створенні підстав для силового вирішення проблеми українських президентських виборів.
А конституційна реформа, як тепер вже абсолютно зрозуміло, є лише одним із знарядь цієї дестабілізації. Зокрема і така її "передумова", як пропорційний закон для місцевих рад...
Взяти хоч б той самий Крим. Повернути півострів під владу Грача, прибравши його знову з дороги Симоненка – це, звісно, дуже цікава ідея. Але що тоді відбудеться на самому півострові, як не двобій між комуністами та кримськими татарами, якщо знайти привід і для цих дострокових виборів через створення штучної кризи ВРК й тамтешнього уряду?
Втім, повернімось до Києва. Спроба провести голосування з реформи в нелегітимний спосіб, яким можна було б приховати кількість поданих голосів, тепер також залежить від Литвина.
Якщо він погодиться на певних умовах своїм особистим підписом скріпити цю фальсифікацію – а його підпис після відомого "відмовного" рішення КС є взагалі єдино потрібним від парламенту – то братися до цієї справи можна. Якщо ні – то ні.
Відтак, тепер славетна "золота акція" тільки в одних руках, і проблема Кучми – як саме її розміняти. Самої лише стабільності Литвина в кріслі спікера до ближчих парламентських виборів – мабуть, недостатньо. А чого ще він вимагатиме – можна лише здогадуватися.
Але, скажімо, призначення до Конституційного суду пані Станік можна розглядати як повернення тієї команди, що працювала в часи обіймання Литвином посади, яку нині займає Медведчук.
До речі, чи не до цієї команди треба також зарахувати чоловіка пані Станік Долганова, і чи не чекає його якась важлива для майбутніх виборів посада в керівництві ЗМІ, яка дещо змінить "темниковий" стиль кучмістської "четвертої влади", поверне їй, так би мовити, "індивідуальне" звучання? Чи, навпаки, відродить хоч сяку-таку "поліфонію" в "мочилові" опозиції...
Ой, ми тут зовсім забули про "єдиного кандидата від влади". А, між іншим, дарма. Терміни його висування "коаліцією" відкладаються. Принаймні до того моменту, як Кучма підпише, нарешті, або не підпише новий закон про вибори президента, а відтак – встановить часову межу в 120 або залишить в 180 днів.
Натомість з кандидатурою все знову "ускладнюється": Кучма вже кричить про незадоволення енергетичним блоком уряду й обіцяє з тріском вигнати віце-прем'єра Клюєва. Це – попередження не просто Януковичу, а коаліції у цілому, яка навіть не може погодити кандидатуру нового міністра з ПЕК.
Втім, справи енергетичні – це лише привід, а причина – в поганій поведінці "регіоналів", що намагалися зіграти свою власну гру з "НУ" у виборчому законі і були навіть на межі успіху з регіональними списками.
От на цьому досить прозорому тлі й варто подивитися на перспективи чинної "коаліції", голови уряду та реформи. Перспективи, особливо щодо готовності гаранта, нарешті, повністю зректися прямого впливу на формування виконавчої влади, досить сумнівні.
Про готовність Кучми зректися самої влади, вочевидь, зовсім не йдеться.
Натомість хиткість всіляких коаліцій лише стимулює Кучму до повернення в русло його звичайної політики сильної президентської влади, за яку останнім часом активно агітує й вся права опозиція.
А ці обставини тепер вплинуть лише на одне – на остаточний текст конституційних змін, який буде погоджено (або й не погоджено) на конституційній комісії, але пропонуватиметься схвалити чи фальшувати під підпис Литвина.
І якщо раптом в цьому тексті залишаться зовсім не ті статті, на які розраховували ліві, і навіть збережеться норма про обрання президента парламентом – не треба дивуватись або навіть лізти на трибуну й влаштовувати бійку. Треба просто пригадати про угоди джентльменів й про наявність таких в українському політикумі.
Читайте також інші матеріали Ірини Погорєлової в "Українській правді":
"Антиющенко-2" й "Антиющенко-3" як додаток до реформи
Всю владу – конституційному суду?!
Пригоди пропорційки
Кучма зарано ховає КДБ
Остання фаза реформи. Самознищення
"Конституційна угода" – 2
Один необережний рух – і ти батько "Кучми-3"
