Патріотизм: слово і діло української влади
Вівторок, 16 березня 2004, 10:35
Не так давно президент Леонід Кучма виявив оригінальне бачення патріотизму: "зберегти суспільний спокій... – ось у чому полягає істинний патріотизм сучасної доби". Тож не дивно, що виходячи з цього стратегічного визначення, "координатор" парламентської більшості Степан Гавриш назвав демократичну опозицію "антиукраїнською".
Між тим грішки української опозиції по відношенню до патріотизму (бажання поскаржитися західним дядям, щоб ті покритикували місцеву "шпану") неспівмірні з послідовною антипатріотичною політикою влади.
Хоча б такий факт. Не хто інший, як нинішня влада проштовхує ратифікацію в парламенті ганебної угоди про ЄЕП, за результатами якої життєво важливі стратегічні рішення щодо економіки України будуть ухвалюватися за кордоном.
І це при тому, що Україна зовсім нещодавно, під час конфлікту навколо Тузли, чула від глави кремлівської адміністрації погрозу бомбового удару.
І це при тому, що жодна держава, яка має самоповаги хоч на йоту, не доведе до такої ганьби – добровільно дозволити комусь вирішувати свої справи.
І це при тому, що є незаперечний історичний факт – поневолення України 350 років тому, в результаті якого країна майже перейшла межу загибелі, починалося саме з невеличких поступок суверенітетом з боку Богдана Хмельницького.
І це при тому, що саме тоді, коли Україна перебувала в "єдиному євразійському просторі", десятки мільйонів українців було цілеспрямовано винищено і Україна як народ і держава тільки дивом лишилася живою.
Однак в української влади власне, оригінальне розуміння патріотизму. Українська влада добре замацала це слово, як і багато інших вартісних для українців понять. Як правильно відзначив ще "вождь пролетарської революції", найкраще загубити справу (у даному випадку – справу державності) можна зсередини, через участь у її нібито "реалізації". Чим влада успішно й займається до сьогодні.
Що зроблено нинішньою владою для себе, видно неозброєним оком. А що ж нею зроблено для України?
"Досягнення" економіки
Україну минулого року спіткала дивовижна за своєю природою "зернова криза". Ще тисячоліття тому древні розуміли, що роки бувають врожайними й неврожайними, звідси основне призначення тогочасних держав – зберігати надлишки врожаю в урожайний рік і розпродувати їх у рік неврожайний.
Це було відомо людям, які ще не цілком вийшли з кам‘яного віку. Однак ця наука виявилася занадто складною для української влади, перейнятої "кризовим менеджментом" та іншими подібними речами.
За даними Держкомстату, середня заробітна платня в Україні становила в листопаді 2003 року 490 гривень, або ж 91 долар. Візьмемо цю цифру на віру і порівняємо з досягненнями країн Східної Європи. Економічні умови України й Польщі на початку 1990-их були приблизно однаковими. Багато хто ще не забув, як 12 років тому поляки масово скупляли українські товари. Однак сьогодні в Польщі середня зарплатня – 500 американських доларів. У Чехії – 347 доларів, в Угорщині – 300.
У Прибалтиці, яка, як і Україна, була в колишньому СРСР, середня зарплатня в Латвії – 272 доларів США, в Литві – 278, в Естонії – аж 351 долар. (Всі числа – дані Міністерств праці держав Східної Європи на початок 2003 року.)
При цьому країни Балтії одразу після здобуття незалежності перебували в гірших умовах, ніж Україна, адже не мали власної великої промисловості та жодних природних ресурсів, а транспортні можливості Литви, Латвії й Естонії довгий час були паралізовані внаслідок блокади з боку СРСР, а пізніше – Росії.
Чому українці мають так мало у порівнянні навіть з цими колишніми соціалістичними державами, не кажучи вже про країни Заходу? Адже мільйони наших співвітчизників працюють на Заході набагато більше й важче, ніж місцеві мешканці.
Відповідь одна, класична: українці мають те, що мають. А решту вкрадено.
Посткомуністичну владу в 1989-1990 було відсторонено в Східній Європі, в 1991 році – в державах Балтії. Сьогодні ми бачимо досягнення цих країн.
Мільйони українців в тяжких умовах працюють вдома і за кордоном, і все це задля того, щоб результати цієї праці були зруйновані клептоманським стилем управління.
Клептоманія як спосіб господарювання
Нині люди у всьому світі користаються комп’ютерами. На Заході завдяки своєму програмному забезпеченню мільярдер Білл Гейтс заробив свої мільярди.
В Україні олігархи теж мають мільярди. Однак їхні "досягнення" обмежуються переважно вирубкою лісів та привласненням власності, набутої не ними. Великий бізнес, що має ресурси на підкуп влади та лобіювання необхідних рішень, не використовується за призначенням, властивим його природі, і фактично не здійснює масштабних загальнонаціональних проектів.
Великий бізнес поводиться як "тимчасовець", вкладаючи замало інвестицій в економіку держави й виводячи кошти за кордон. Можливо, в Україні справді назріла амністія капіталів, якщо після цього з них справно платитимуться податки.
В Україні запроваджено деструктивний тип господарювання, який не є і не може бути життєздатним. Все, що зроблено доброго в економіці України, зроблено всупереч владі, а не завдяки їй. Фактично, всі досягнення часів незалежності здійснено руками простих трудівників, дрібним і середнім бізнесом в Україні.
Однак саме прості трудівники, а також середній та дрібний бізнес перебувають під найбільшим тиском з боку корумпованого державного механізму та монополістичного капіталу. Саме ці продуктивні маси населення не можуть поки що постояти за себе, тож найбільше потерпають від корупційного тягаря.
Нещодавні події в Уряді, пов‘язані з відставкою Богословської, свідчать, що представники середнього бізнесу розуміють згубність економічної політики, спрямованої на штучну депресивність дрібного й середнього бізнесу. Справді, який сенс в збільшенні податків, якщо значну частину зібраного все одно буде, як завжди, розкрадено?
Нині влада вихваляється 5-8% зростанням економіки на рік. Це зростання відбувається за умов втрати колосальних ресурсів на корупцію, еміграції з країни мільйонів людей працездатного віку. Якщо ж в Україні будуть придушені корупція й хабарництво, створені сприятливі умови для роботи в Україні, то можна прогнозувати, що темпи зростання української економіки поб’ють чимало рекордів.
В Італії в 1950-60-их роках в умовах перших успіхів у боротьбі з корупцією економіка щороку зростала на 15-18%. Нині ця країна стоїть врівень з такими традиційно розвинутими країнами, як Німеччина, Франція й Велика Британія. Між тим, Італія ще в середині минулого століття мало чим відрізнялася від сусідніх аграрних Балкан.
Однак в Італії боротьба з корупцією була реальною, а не словоблудною, як в Україні.
"Корупція вразила все" (Леонід Кучма)
На нараді з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією президент Кучма сказав багато правильного. Він, зокрема, заявив, що "масштаби корупції характеризуються як такі, що вразили всі сфери нашого життя". За словами Кучми, "сформувався окремий прошарок людей, який уже не уявляє своєї діяльності поза корупційними схемами".
Ці слова є добрим знаком того, що вже й влада відчуває – в суспільстві наростає розуміння природи негараздів в державі та протест, поки що глухий. Але чи значать ці слова, що влада робитиме те, про що говорить? Як свідчать останній випадок вибіркового застосування законів проти "Сільських вістей" та беззаконня щодо радіо "Континент" – навряд чи.
Адже саме вибіркове застосування закону є найголовнішою передумовою корупції. І навпаки – всезагальність правових норм є першим і універсальним засобом лікування від корупції.
Вибірковим застосуванням законів та їх перекрученням влада, на жаль, дискредитує не лише себе, але і закон, і державу. Цей нематеріальний збиток коштує набагато дорожче, ніж матеріальний.
У привітанні з приводу 23 лютого Кучма заявив: "Як назвати таких, з дозволу сказати, "патріотів", які з паплюження своєї країни по всіх світах зробили собі ремесло, причому досить прибуткове? А інші лжепатріоти так люблять рідну неньку, що готові задушити її у своїх патологічних обіймах".
Однак насправді опозиція не здатна так дискредитувати українську владу і державу, як це робить сама нинішня українська влада своїми власними діями. Новій владі доведеться докладати величезних зусиль, щоб виправити ситуацію та повернути повагу до закону та державних інституцій.
10 років тому Кучма переміг на виборах під гаслами боротьби з "жирними котами" (корупціонерами та хабарниками). Однак, з того часу ці "коти" розжиріли до неможливого, а заарештовують чи судять їх де завгодно – в Панамі, Швейцарії, Німеччині, Америці – але тільки не в Україні.
Якби президент справді хотів боротися з корупцією, ефективним методом міг би стати його терміновий наказ добрій (якщо не більшій) частині свого оточення, органам влади в центрі й на місцях періодично і сильно битися головою об стіну. І так – аж до повної перемоги над корупцією.
Кричуща несправедливість – масам
За офіційними даними, у нашій країні – 190 тисяч бездомних дітей. Такого немає в жодній іншій європейській державі. Влада досі неспроможна вирішити цю елементарну, за наявності необхідних ресурсів, проблему.
В Україні більше половини економіки перебуває в тіні. Це означає, що одним лише виведенням її на світло можна чи не удвічі збільшити соціальні виплати населенню.
Оптимізувавши роздутий державний апарат та переспрямувавши кошти, що йдуть на хабарництво, ці виплати можна вже потроїти. Це елементарна арифметика, на шляху застосування якої стоять інтереси впливових, але все ж таки поодиноких осіб. Вузький приватний інтерес перемагає суспільний за прямого потурання влади.
Населенню зовсім не з опозиційних ЗМІ, але на власній шкірі відомі кричущі факти несправедливості – у судах, міліції, інших державних органах. У суспільстві встановилася стійка і обґрунтована упевненість, що з грошима чи зв'язками можна обійти будь-який закон. Навіть досягти визнання, що 1+1=1.
Населення у масі своїй все ще не готове миритися з цим станом, хоча й, ніде правди діти, зневірене у власних силах.
Реальні досягнення влади
Було б несправедливим відзначати лише негативи в діяльності нинішньої влади.
Насправді, існують і позитиви. Одним з найголовніших є стабілізація механізму державного управління та ліквідація загрози сепаратизму. Особливо гарно й філігранно українська влада відвернула загрозу сепаратизму в Криму (є чому повчитися й росіянам, і грузинам). Однак, останнім часом навколовладні угруповання нівелюють це поодиноке досягнення влади, стравлюючи регіони та етнічні групи України.
"Пропрезидентські" (тобто майже всі) телевізійні канали фактично ведуть антидержавну політику, підважуючи найголовніший національний інтерес – дотримання єдності держави. Також провідні національні канали закладають бомбу уповільненої дії під майбутнє держави, відроджуючи й культивуючи "совкові" антизахідні та антиєвропейські стереотипи. І це тоді, коли президент визнає, принаймні на словах, очевидний факт, що лише в Європі Україна може мати достойне майбутнє.
Нещодавно російська "Независимая газета" подала коментар неназваного українського депутата, який радив Росії "зрозуміло донести українському суспільству думку про можливість змін не шляхом революцій, а шляхом... підкорення Києва режиму достатньо вмілої і жорсткої "російської руки".
Не виключено, що "НГ" збрехала, і такого коментарю не було. Однак, мало хто сумнівається, що в українському парламенті є люди, які думають цими словами. І очевидно, що ці люди – серед "більшості" і комуністів, а не в демократичній опозиції. Вочевидь, більш патріотично для влади було б розібратися насамперед з ворогами України, і вже лише потім з'ясовувати стосунки з особистими ворогами з середовища опозиції.
Зменшення повноважень президента, запропоноване у проголосованому проекті змін до Конституції, означатиме збільшення труднощів новообраного президента у ліквідації корупційних механізмів в Україні. Нещодавно Кучма заявив, що "президент не знає, куди від безсилля, від злості дітися. Бо важелів немає!", і намагається позбавити майже всіх важелів наступного президента.
В Україні головне питання полягає не стільки в системі влади, скільки в її кадровому наповненні. "Система влади" справді здатна створювати ті чи інші спокуси для осіб, що перебувають при владі, особливо у країнах, що не мають досвіду дієвого контролю суспільства за владою. Однак саме конкретні особистості піддаються цим спокусам або їх контролюють.
Імператорські повноваження Наполеона можна було використати так, як Наполеон, а можна було й зовсім по-іншому. Це ж саме стосується й повноважень Кучми.
У державах із нестабільними політичними системами часто саме діячі, що відчувають відповідальність за долю країни, користуючись своїми значними повноваженнями, спричиняли суб'єктивний вплив на процеси в державах, запроваджували життєздатні механізми, багато з яких діють і досі.
Якби в Туреччині свого часу не було Ататюрка, або якби на його місці був банальний хабарник, то, напевно, не було б і нинішньої Туреччини. Це стосується й багатьох інших держав колишнього СРСР, де будівництво націй і держав відбувалося в значно гірших початкових умовах, ніж в Україні.
Таким чином, навіть у випадку перемоги на загальних виборах кандидата від демократичних сил, існування корупційної системи влади в Україні може бути продовжено ще мінімум на 2 роки, до чергових парламентських виборів в Україні.
Україна знову втрачатиме час. А його й так обмаль – близькі й далекі сусіди обходять нас на всіх поворотах. Особливо наочно це проявляється в питаннях економіки та руху до Європи, де в травні-червні наступного року 7 нових членів – сусідів України – опиняться в НАТО, а 10 – в Європейському союзі.
Східна мудрість говорить: "Стадо баранів, на чолі якого стоїть лев, сильніше за стадо левів, на чолі якого стоїть баран". В Україні влада давно і явно підводить своє населення.
В Україні існує потреба радикально пришвидшити ліквідацію вкрай неефективних і згубних для країни корупційних механізмів управління економікою та політикою, які дискредитують державу, народ, радикально зменшують життєздатність країни, ганьблять державу перед світом. Саме в ліквідації перешкод на шляху вільного розвитку України полягає справжній патріотизм.
Між тим президент Кучма бачить його дещо по-іншому: патріотизм – це "зберегти суспільний спокій". Не заперечуючи вартості суспільного спокою, все ж слід наголосити, що патріот ніколи, ні за яких умов не погодиться на спокій цвинтаря для своєї країни.
А то виходить, як у Шевченка: "Присплять, лукаві,..."
Україні необхідно терміново ліквідувати згубні для держави корупційні механізми в політиці і в економіці. Часу залишається дедалі менше. І президент це, без сумніву, знає.
Однак набагато легше говорити про патріотизм, аніж зробити патріотичний вчинок – поступитися своїми інтересами та інтересами свого оточення задля блага Вітчизни.
Між тим грішки української опозиції по відношенню до патріотизму (бажання поскаржитися західним дядям, щоб ті покритикували місцеву "шпану") неспівмірні з послідовною антипатріотичною політикою влади.
Хоча б такий факт. Не хто інший, як нинішня влада проштовхує ратифікацію в парламенті ганебної угоди про ЄЕП, за результатами якої життєво важливі стратегічні рішення щодо економіки України будуть ухвалюватися за кордоном.
І це при тому, що Україна зовсім нещодавно, під час конфлікту навколо Тузли, чула від глави кремлівської адміністрації погрозу бомбового удару.
І це при тому, що жодна держава, яка має самоповаги хоч на йоту, не доведе до такої ганьби – добровільно дозволити комусь вирішувати свої справи.
І це при тому, що є незаперечний історичний факт – поневолення України 350 років тому, в результаті якого країна майже перейшла межу загибелі, починалося саме з невеличких поступок суверенітетом з боку Богдана Хмельницького.
І це при тому, що саме тоді, коли Україна перебувала в "єдиному євразійському просторі", десятки мільйонів українців було цілеспрямовано винищено і Україна як народ і держава тільки дивом лишилася живою.
Однак в української влади власне, оригінальне розуміння патріотизму. Українська влада добре замацала це слово, як і багато інших вартісних для українців понять. Як правильно відзначив ще "вождь пролетарської революції", найкраще загубити справу (у даному випадку – справу державності) можна зсередини, через участь у її нібито "реалізації". Чим влада успішно й займається до сьогодні.
Що зроблено нинішньою владою для себе, видно неозброєним оком. А що ж нею зроблено для України?
"Досягнення" економіки
Україну минулого року спіткала дивовижна за своєю природою "зернова криза". Ще тисячоліття тому древні розуміли, що роки бувають врожайними й неврожайними, звідси основне призначення тогочасних держав – зберігати надлишки врожаю в урожайний рік і розпродувати їх у рік неврожайний.
Це було відомо людям, які ще не цілком вийшли з кам‘яного віку. Однак ця наука виявилася занадто складною для української влади, перейнятої "кризовим менеджментом" та іншими подібними речами.
За даними Держкомстату, середня заробітна платня в Україні становила в листопаді 2003 року 490 гривень, або ж 91 долар. Візьмемо цю цифру на віру і порівняємо з досягненнями країн Східної Європи. Економічні умови України й Польщі на початку 1990-их були приблизно однаковими. Багато хто ще не забув, як 12 років тому поляки масово скупляли українські товари. Однак сьогодні в Польщі середня зарплатня – 500 американських доларів. У Чехії – 347 доларів, в Угорщині – 300.
У Прибалтиці, яка, як і Україна, була в колишньому СРСР, середня зарплатня в Латвії – 272 доларів США, в Литві – 278, в Естонії – аж 351 долар. (Всі числа – дані Міністерств праці держав Східної Європи на початок 2003 року.)
При цьому країни Балтії одразу після здобуття незалежності перебували в гірших умовах, ніж Україна, адже не мали власної великої промисловості та жодних природних ресурсів, а транспортні можливості Литви, Латвії й Естонії довгий час були паралізовані внаслідок блокади з боку СРСР, а пізніше – Росії.
Чому українці мають так мало у порівнянні навіть з цими колишніми соціалістичними державами, не кажучи вже про країни Заходу? Адже мільйони наших співвітчизників працюють на Заході набагато більше й важче, ніж місцеві мешканці.
Відповідь одна, класична: українці мають те, що мають. А решту вкрадено.
Посткомуністичну владу в 1989-1990 було відсторонено в Східній Європі, в 1991 році – в державах Балтії. Сьогодні ми бачимо досягнення цих країн.
Мільйони українців в тяжких умовах працюють вдома і за кордоном, і все це задля того, щоб результати цієї праці були зруйновані клептоманським стилем управління.
Клептоманія як спосіб господарювання
Нині люди у всьому світі користаються комп’ютерами. На Заході завдяки своєму програмному забезпеченню мільярдер Білл Гейтс заробив свої мільярди.
В Україні олігархи теж мають мільярди. Однак їхні "досягнення" обмежуються переважно вирубкою лісів та привласненням власності, набутої не ними. Великий бізнес, що має ресурси на підкуп влади та лобіювання необхідних рішень, не використовується за призначенням, властивим його природі, і фактично не здійснює масштабних загальнонаціональних проектів.
Великий бізнес поводиться як "тимчасовець", вкладаючи замало інвестицій в економіку держави й виводячи кошти за кордон. Можливо, в Україні справді назріла амністія капіталів, якщо після цього з них справно платитимуться податки.
В Україні запроваджено деструктивний тип господарювання, який не є і не може бути життєздатним. Все, що зроблено доброго в економіці України, зроблено всупереч владі, а не завдяки їй. Фактично, всі досягнення часів незалежності здійснено руками простих трудівників, дрібним і середнім бізнесом в Україні.
Однак саме прості трудівники, а також середній та дрібний бізнес перебувають під найбільшим тиском з боку корумпованого державного механізму та монополістичного капіталу. Саме ці продуктивні маси населення не можуть поки що постояти за себе, тож найбільше потерпають від корупційного тягаря.
Нещодавні події в Уряді, пов‘язані з відставкою Богословської, свідчать, що представники середнього бізнесу розуміють згубність економічної політики, спрямованої на штучну депресивність дрібного й середнього бізнесу. Справді, який сенс в збільшенні податків, якщо значну частину зібраного все одно буде, як завжди, розкрадено?
Нині влада вихваляється 5-8% зростанням економіки на рік. Це зростання відбувається за умов втрати колосальних ресурсів на корупцію, еміграції з країни мільйонів людей працездатного віку. Якщо ж в Україні будуть придушені корупція й хабарництво, створені сприятливі умови для роботи в Україні, то можна прогнозувати, що темпи зростання української економіки поб’ють чимало рекордів.
В Італії в 1950-60-их роках в умовах перших успіхів у боротьбі з корупцією економіка щороку зростала на 15-18%. Нині ця країна стоїть врівень з такими традиційно розвинутими країнами, як Німеччина, Франція й Велика Британія. Між тим, Італія ще в середині минулого століття мало чим відрізнялася від сусідніх аграрних Балкан.
Однак в Італії боротьба з корупцією була реальною, а не словоблудною, як в Україні.
"Корупція вразила все" (Леонід Кучма)
На нараді з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією президент Кучма сказав багато правильного. Він, зокрема, заявив, що "масштаби корупції характеризуються як такі, що вразили всі сфери нашого життя". За словами Кучми, "сформувався окремий прошарок людей, який уже не уявляє своєї діяльності поза корупційними схемами".
Ці слова є добрим знаком того, що вже й влада відчуває – в суспільстві наростає розуміння природи негараздів в державі та протест, поки що глухий. Але чи значать ці слова, що влада робитиме те, про що говорить? Як свідчать останній випадок вибіркового застосування законів проти "Сільських вістей" та беззаконня щодо радіо "Континент" – навряд чи.
Адже саме вибіркове застосування закону є найголовнішою передумовою корупції. І навпаки – всезагальність правових норм є першим і універсальним засобом лікування від корупції.
Вибірковим застосуванням законів та їх перекрученням влада, на жаль, дискредитує не лише себе, але і закон, і державу. Цей нематеріальний збиток коштує набагато дорожче, ніж матеріальний.
У привітанні з приводу 23 лютого Кучма заявив: "Як назвати таких, з дозволу сказати, "патріотів", які з паплюження своєї країни по всіх світах зробили собі ремесло, причому досить прибуткове? А інші лжепатріоти так люблять рідну неньку, що готові задушити її у своїх патологічних обіймах".
Однак насправді опозиція не здатна так дискредитувати українську владу і державу, як це робить сама нинішня українська влада своїми власними діями. Новій владі доведеться докладати величезних зусиль, щоб виправити ситуацію та повернути повагу до закону та державних інституцій.
10 років тому Кучма переміг на виборах під гаслами боротьби з "жирними котами" (корупціонерами та хабарниками). Однак, з того часу ці "коти" розжиріли до неможливого, а заарештовують чи судять їх де завгодно – в Панамі, Швейцарії, Німеччині, Америці – але тільки не в Україні.
Якби президент справді хотів боротися з корупцією, ефективним методом міг би стати його терміновий наказ добрій (якщо не більшій) частині свого оточення, органам влади в центрі й на місцях періодично і сильно битися головою об стіну. І так – аж до повної перемоги над корупцією.
Кричуща несправедливість – масам
За офіційними даними, у нашій країні – 190 тисяч бездомних дітей. Такого немає в жодній іншій європейській державі. Влада досі неспроможна вирішити цю елементарну, за наявності необхідних ресурсів, проблему.
В Україні більше половини економіки перебуває в тіні. Це означає, що одним лише виведенням її на світло можна чи не удвічі збільшити соціальні виплати населенню.
Оптимізувавши роздутий державний апарат та переспрямувавши кошти, що йдуть на хабарництво, ці виплати можна вже потроїти. Це елементарна арифметика, на шляху застосування якої стоять інтереси впливових, але все ж таки поодиноких осіб. Вузький приватний інтерес перемагає суспільний за прямого потурання влади.
Населенню зовсім не з опозиційних ЗМІ, але на власній шкірі відомі кричущі факти несправедливості – у судах, міліції, інших державних органах. У суспільстві встановилася стійка і обґрунтована упевненість, що з грошима чи зв'язками можна обійти будь-який закон. Навіть досягти визнання, що 1+1=1.
Населення у масі своїй все ще не готове миритися з цим станом, хоча й, ніде правди діти, зневірене у власних силах.
Реальні досягнення влади
Було б несправедливим відзначати лише негативи в діяльності нинішньої влади.
Насправді, існують і позитиви. Одним з найголовніших є стабілізація механізму державного управління та ліквідація загрози сепаратизму. Особливо гарно й філігранно українська влада відвернула загрозу сепаратизму в Криму (є чому повчитися й росіянам, і грузинам). Однак, останнім часом навколовладні угруповання нівелюють це поодиноке досягнення влади, стравлюючи регіони та етнічні групи України.
"Пропрезидентські" (тобто майже всі) телевізійні канали фактично ведуть антидержавну політику, підважуючи найголовніший національний інтерес – дотримання єдності держави. Також провідні національні канали закладають бомбу уповільненої дії під майбутнє держави, відроджуючи й культивуючи "совкові" антизахідні та антиєвропейські стереотипи. І це тоді, коли президент визнає, принаймні на словах, очевидний факт, що лише в Європі Україна може мати достойне майбутнє.
Нещодавно російська "Независимая газета" подала коментар неназваного українського депутата, який радив Росії "зрозуміло донести українському суспільству думку про можливість змін не шляхом революцій, а шляхом... підкорення Києва режиму достатньо вмілої і жорсткої "російської руки".
Не виключено, що "НГ" збрехала, і такого коментарю не було. Однак, мало хто сумнівається, що в українському парламенті є люди, які думають цими словами. І очевидно, що ці люди – серед "більшості" і комуністів, а не в демократичній опозиції. Вочевидь, більш патріотично для влади було б розібратися насамперед з ворогами України, і вже лише потім з'ясовувати стосунки з особистими ворогами з середовища опозиції.
Зменшення повноважень президента, запропоноване у проголосованому проекті змін до Конституції, означатиме збільшення труднощів новообраного президента у ліквідації корупційних механізмів в Україні. Нещодавно Кучма заявив, що "президент не знає, куди від безсилля, від злості дітися. Бо важелів немає!", і намагається позбавити майже всіх важелів наступного президента.
В Україні головне питання полягає не стільки в системі влади, скільки в її кадровому наповненні. "Система влади" справді здатна створювати ті чи інші спокуси для осіб, що перебувають при владі, особливо у країнах, що не мають досвіду дієвого контролю суспільства за владою. Однак саме конкретні особистості піддаються цим спокусам або їх контролюють.
Імператорські повноваження Наполеона можна було використати так, як Наполеон, а можна було й зовсім по-іншому. Це ж саме стосується й повноважень Кучми.
У державах із нестабільними політичними системами часто саме діячі, що відчувають відповідальність за долю країни, користуючись своїми значними повноваженнями, спричиняли суб'єктивний вплив на процеси в державах, запроваджували життєздатні механізми, багато з яких діють і досі.
Якби в Туреччині свого часу не було Ататюрка, або якби на його місці був банальний хабарник, то, напевно, не було б і нинішньої Туреччини. Це стосується й багатьох інших держав колишнього СРСР, де будівництво націй і держав відбувалося в значно гірших початкових умовах, ніж в Україні.
Таким чином, навіть у випадку перемоги на загальних виборах кандидата від демократичних сил, існування корупційної системи влади в Україні може бути продовжено ще мінімум на 2 роки, до чергових парламентських виборів в Україні.
Україна знову втрачатиме час. А його й так обмаль – близькі й далекі сусіди обходять нас на всіх поворотах. Особливо наочно це проявляється в питаннях економіки та руху до Європи, де в травні-червні наступного року 7 нових членів – сусідів України – опиняться в НАТО, а 10 – в Європейському союзі.
Східна мудрість говорить: "Стадо баранів, на чолі якого стоїть лев, сильніше за стадо левів, на чолі якого стоїть баран". В Україні влада давно і явно підводить своє населення.
В Україні існує потреба радикально пришвидшити ліквідацію вкрай неефективних і згубних для країни корупційних механізмів управління економікою та політикою, які дискредитують державу, народ, радикально зменшують життєздатність країни, ганьблять державу перед світом. Саме в ліквідації перешкод на шляху вільного розвитку України полягає справжній патріотизм.
Між тим президент Кучма бачить його дещо по-іншому: патріотизм – це "зберегти суспільний спокій". Не заперечуючи вартості суспільного спокою, все ж слід наголосити, що патріот ніколи, ні за яких умов не погодиться на спокій цвинтаря для своєї країни.
А то виходить, як у Шевченка: "Присплять, лукаві,..."
Україні необхідно терміново ліквідувати згубні для держави корупційні механізми в політиці і в економіці. Часу залишається дедалі менше. І президент це, без сумніву, знає.
Однак набагато легше говорити про патріотизм, аніж зробити патріотичний вчинок – поступитися своїми інтересами та інтересами свого оточення задля блага Вітчизни.
