Поразка Польщі під Ченстоховом
Вівторок, 24 лютого 2004, 15:49
Оголошений польськими урядовцями політичний програш корпорації "Індустріальний союз Донбасу" у справі купівлі польського металургійного комбінату "Гута Ченстохова" є публічним і політичним шмаганням України і матиме, очевидно, серйозні наслідки для всіх учасників цього скандалу.
Абсурдність ситуації полягає у тому, що офіційно за економічними показниками українська компанія перемогла свої конкурентів, але рішення було прийнято з політичних мотивів. І польська сторона дозволяє собі, будучи за крок від вступу в ЄС, заявляти про це засобам масової інформації. Все це викликає, щонайменше, чималу кількість запитань і не меншу кількість роздумів про долю України.
Ситуація, у яку потрапила ІСД і в яку з таким же успіхом може потрапити в дружній Польщі будь-хто з українською пропискою, висвітлила низку закономірностей і тенденцій, характерних для сучасного політичного і економічного життя – і не лише України, а й Східної Європи в цілому.
Насамперед – це проблеми економічного сусідства і суперництва в регіоні, а також проблема стратегічного партнерства і того, що і яка сторона вкладає в значення "стратегічне партнерство".
Але для початку – коротка передісторія проблеми.
Індустріальний союз Донбасу наприкінці червня минулого року вирішив взяти участь у оголошеному Міністерством державного майна Польщі конкурсі з продажу активів "Гути Ченстохова". Про це чимало писалося як в українській, так і польській пресі. При цьому вже влітку минулого року перспективи української компанії польські експерти оцінювали як суттєві.
Як результат – після трьох етапів конкурсу, 9 січня 2004 року, міністерство державного майна оголосило, що основна боротьба розгорнеться між двома основними претендентами – корпорацією ІСД та міжнародною групою LNM (ще два учасники конкурсу припинили свою участь у ньому).
Остання має прописку в Індії, але останнім часом доволі активно діє на світових ринках. Скажімо, під контролем LNM перебуває Карагандинський меткомбінат в Казахстані тощо. Тендерна комісія звернулася і до ІСД, і до LNM з пропозицією надати відповідні оферти.
Спочатку джерела з тендерної комісії, а також керівництво металургійного підприємства "Гута Ченстохова" в бесідах з представниками ІСД повідомили, що пропозиції ІСД з розвитку підприємства є набагато привабливішими, аніж у індійської сторони. 5 лютого 2004 року стало відомо, що тендерна комісія одноголосно проголосувала за визнання перемоги за ІСД.
В процесі офіційних переговорів ІСД було заявлено, що до 13 лютого мають бути оголошені результати конкурсу, затверджені Міністерством державного майна. З цього часу почали відбуватися незрозумілі речі для всіх, хто брав участь та слідкував за конкурсом.
9 лютого в польські ЗМІ просотується інформація про те, що компанія LNM направила в Міністерство державного майна поза рамками конкурсу (тобто, після подання останньої пропозиції) виправлену оферту. Це свідчить про можливість витоку інформації про зміст оферти ІСД, а також про порушення правил тендеру на користь одного з претендентів.
На початку лютого 2004 року заступник міністра державного майна Польщі Анджей Шараварський, відповідаючи на запитання журналістів щодо затягування прийняття рішення по "Гуті Ченстохова", заявив про те, що прийняття даного рішення перейшло на рівень прем'єр-міністра та президента Республіки Польща.
Тобто, питання продажу "Гути" перейшло з економічної у політичну площину. Хоча – що дивно – під час візиту Леоніда Кучми у Польщу у лютому 2004 року Александр Кваснєвський, за однією інформацією, це питання старанно обходив стороною, а за іншою – привітав Україну з тим, що питання про найбільшу українську інвестицію в економіку Польщі вирішено...
Нарешті 20 лютого 2004 року, о 22 годині 30 хвилин (зверніть увагу на час) ПАП розповсюдив заяву міністра державного майна Збігнєва Каневського, згідно з якою переможцем конкурсу з продажу активів "Гути Ченстохова" було визнано LNM.
Це рішення було несподіванкою практично для всіх, хто спостерігав за перебігом конкурсу. Можливо, найбільшою несподіванкою це стало не тільки для ІСД, а й для представників польських ЗМІ, які відверто говорили про "незграбну помилку" і про те, що "бути такого не може, бо для цього нема жодних підстав".
Наступного дня Анжей Шараварський, спілкуючись із журналістами, дуже своєрідно пояснив рішення міністерства: "Ми хочемо мати справу з гравцями вищої ліги, а не з випадковими інвесторами".
Ця заява викликала і здивування, і обурення. Здивування в тому, що індійцям безпідставно і попри висновки тендерної комісії віддали комбінат (оборот ІСД становить десятки мільярдів доларів, і випадковими їх інвестиції ніяк не назвеш). Обурення, бо чесні і прозорі умови тендеру було замінено політичними та волюнтаристськими рішеннями на користь компанії з відомою сумнівною репутацією.
Таким чином, Україна отримала поразку у своєму намаганні пробитися на європейські (наразі – східноєвропейські) ринки. Що ж маємо в результаті?
Результат, на жаль, невтішний. Завдано удару не лише по одній українській фірмі – удар прийшовся по Україні в цілому. Точніше, по її проєвропейському курсові, по політиці, спрямованій на інтеграцію в Європу.
Прихильники політичного зближення з Росією отримали в свої руки додаткові козирі. Зауваження скептиків – мовляв, у Європі ніхто нас не чекає – отримали своє додаткове підтвердження. Український капітал вирішив піти у Європу – перед ним поставили бар'єр і, що називається, "кинули".
Вдвічі прикро і те, що ситуація мала місце саме тепер, в рік, який в Україні оголошено Роком Польщі. Наші президенти можуть чимало говорити про зближення двох держав і двох братніх народів, про стратегічне партнерство і бажання спільно рухатися в Європу, але у той же час є реальний стан співпраці в економічній сфері. "Ченстохова-2004" один в один повторює "Тузлу-2003".
Волюнтаристське і економічно нічим не обґрунтоване рішення польського уряду ставить під удар подальший розвиток співробітництва між двома країнами. Тобто, навряд чи дійде до "холодної війни", але чимала кількість українських бізнесменів (особливо представників великого бізнесу) відтепер добряче подумають, перш ніж приходити зі своїми грішми, капіталами, пропозиціями на територію Польщі.
В бізнесі важливе не лише саме вкладення грошей. Важливо також, аби капітали були захищені, а умови гри на ринку були прозорими. Польща продемонструвала приклад непрозорості економічних схем. Прикро, але за такого режиму "співробітництва" навіть нафтопровід "Одеса – Броди" (вірніше, гілка в напрямку на Гданськ) ризикує залишитися довгобудом. Якщо Україна не проковтне те, що з нею втнула Польща.
Ситуація довкола "Гути Ченстохова" позбавила Польщу права давати зауваження Україні з приводу недемократичності режиму чи непрозорості політичних та економічних процесів в нашій державі.
Якщо раніше Польща могла собі дозволити злегка посваритися пальчиком – від імені Європи – вбік України, а Александр Кваснєвський міг ставити у приклад Леонідові Кучмі свою державу, то тепер Україна вправі дорікнути Польщі словами героя відомого анекдоту: "І ці люди ще й забороняють мені колупати в носі!". Леонід Кучма отримав можливість на будь-які закиди з боку Польщі відповідати в стилі: "Сам такий!"
Тепер навряд чи закиди польської сторони щодо історичної несправедливості і звинувачення українців у волинській різні 1943 року чи у акціях дивізії СС "Галичина" на польській території матимуть резонанс. Історія історією, а сучасність – сучасністю. Чи матиме польська сторона моральне право звинувачувати українців у тому, що цвинтарі "Орлят" у Львові встановлено "не ті" надписи?
Чи матиме моральне право Польща говорити про недотримання Україною принципів історичної справедливості? Адже тепер між нами встає не історія, а більш актуальні проблеми – проблеми сучасного та майбутнього співіснування. І ці проблеми – не українська ініціатива, і тим більше – хочеться вірити – не українська доля.
...Кожна поразка – це не привід для плачів, а привід для засвоєння уроків. Якими ж є уроки Ченстохова для української політичної та бізнесової еліти?
Перше. В жодному випадку не можна складати руки і займатися наріканням на нечесну гру супротивника. Західний вектор діяльності – в першу чергу бізнесової діяльності – не можна згортати. Перший крок дитини, як правило, закінчується падінням. Але це не привід для того, аби потім все життя не ходити. Так само і з українським бізнесом.
Друге. Захід не зводиться лише до Польщі. І тому цілком природно розвивати стосунки із іншими державами регіону – з Чехією, Хорватією, Угорщиною, Словаччиною, Румунією, тощо. Тим більше, що та ж ІСД має позитивний досвід співпраці, скажімо, з Угорщиною, де минулого року також придбала металургійний комбінат.
Просто у нас склався стереотип Польщі як найближчого потенційного партнера України, і саме на розвиток співпраці з Польщею було кинуто чималі сили. Що поробиш: мусимо дати собі звіт у тому, що, напевне, стереотип виявився хибним. Полякам добре відома стара галицька приказка: "Любімося, як брати, рахуймося, як жиди". Очевидно, відтепер саме за цим принципом Україні слід розвивати стосунки з Польщею. І при цьому – жодних авансів! Жодних поблажок! Польща має бути поставлена в рівні умови з іншими країнами.
Третє. Україна повинна продемонструвати злагодженість дій на зовнішньополітичному відтинку. Всередині України може бути конкуренція і навіть неприязнь між ІСД і, скажімо, "риватом" чи бізнес-середовищем СДПУ (О). На зовнішньому фронті потрібно пам'ятати про гасло "Наших б'ють" і виступати спільно, єдиними лавами, пам'ятаючи, що сьогодні поразку отримав ІСД, а завтра – хтось інший.
Більше того – питання захисту прав та інтересів українського великого бізнесу за кордоном має стати питанням, яке повинно отримати підтримку на загальнодержавному рівні. Тому Леонід Кучма повинен обов'язково втрутитися в ситуацію і обов'язково сказати своє слово. І Ющенко, і Янукович, і всі інші, хто претендують на посаду перших осіб держави, – також. У першу чергу. Якщо вони промовчать сьогодні – їх запитають завтра.
Четверте. Україна повинна поінформувати про ситуацію найширші кола громадськості, в першу чергу Європейський Союз. Справа "Ченстухови" має бути викладена у спеціальному меморандумі, який необхідно розповсюдити в Брюсселі та серед держав-учасниць ЄС.
Принаймні, непрозорість та недемократичність польського уряду у підході до економічних питань мають стати предметом розгляду в європейському співтоваристві. Польща, здається, сама продемонструвала, хто їй ближчий і миліший серцю – європейці-українці чи азіати-індуси.
Поразка під Ченстоховом продемонструвала: Україна входить в нову фазу розвитку, і перед Україною стоять нові завдання. Закінчився період замріяного споглядання на Захід і надій на те, що "заграниця нам допоможе".
Закінчився період авансів і геополітичних забавок – Україну вже ніхто не буде толерувати і сприяти їй тільки тому, що у неї вигідне геополітичне становище і непогані перспективи. Тепер Україна опиняється сам-на-сам з прагматичним і жорстоким світом. І цьому світу Україна повинна протиставити власні зуби і власні пазурі.
На європейські (та й азійські, африканські, американські) ринки не можна йти, вдягнувши рожеві окуляри. У кращому випадку слід запасатися оптичними прицілами та приборами нічного бачення. Бізнес світового рівня – це постійна війна з власними законами, з власними своїми битвами, з власними розвідниками та десантниками, з власними поразками і перемогами. І з власними правилами.
Час дитинства України минув. Починається період зрілості. Період здобування свого місця під сонцем. Для молодого організму поразка є або приводом для вироблення комплексу неповноцінності, або тим елементом, на основі якого виховуються досвід, мудрість, сила волі, бажання реваншу.
Хочеться вірити, що Україну чекає саме другий варіант, і після того, що сталося в ІСД під Ченстоховом, ми повинні взяти реванш. Бо в Європу потрібно рухатися не у ролі прохачів і бідних родичів, а ставлячи перед фактом і голосно заявляючи про свої претензії і наміри. І втілюючи ці наміри.
Бо ми – незалежні.
Автор: Костянтин Бондаренко, політолог
Читайте також:
"Гута Ченстохова" дістанеться не "донецьким", а індусам
Huta Czestochowa не дісталась "донецьким" через хабарі чи через політику?
"ІСД" переміг у Польщі, але заважають хабарі від індусо-бритаців?
Донецькі "зачаровують" поляків
Абсурдність ситуації полягає у тому, що офіційно за економічними показниками українська компанія перемогла свої конкурентів, але рішення було прийнято з політичних мотивів. І польська сторона дозволяє собі, будучи за крок від вступу в ЄС, заявляти про це засобам масової інформації. Все це викликає, щонайменше, чималу кількість запитань і не меншу кількість роздумів про долю України.
Ситуація, у яку потрапила ІСД і в яку з таким же успіхом може потрапити в дружній Польщі будь-хто з українською пропискою, висвітлила низку закономірностей і тенденцій, характерних для сучасного політичного і економічного життя – і не лише України, а й Східної Європи в цілому.
Насамперед – це проблеми економічного сусідства і суперництва в регіоні, а також проблема стратегічного партнерства і того, що і яка сторона вкладає в значення "стратегічне партнерство".
Але для початку – коротка передісторія проблеми.
Індустріальний союз Донбасу наприкінці червня минулого року вирішив взяти участь у оголошеному Міністерством державного майна Польщі конкурсі з продажу активів "Гути Ченстохова". Про це чимало писалося як в українській, так і польській пресі. При цьому вже влітку минулого року перспективи української компанії польські експерти оцінювали як суттєві.
Як результат – після трьох етапів конкурсу, 9 січня 2004 року, міністерство державного майна оголосило, що основна боротьба розгорнеться між двома основними претендентами – корпорацією ІСД та міжнародною групою LNM (ще два учасники конкурсу припинили свою участь у ньому).
Остання має прописку в Індії, але останнім часом доволі активно діє на світових ринках. Скажімо, під контролем LNM перебуває Карагандинський меткомбінат в Казахстані тощо. Тендерна комісія звернулася і до ІСД, і до LNM з пропозицією надати відповідні оферти.
Спочатку джерела з тендерної комісії, а також керівництво металургійного підприємства "Гута Ченстохова" в бесідах з представниками ІСД повідомили, що пропозиції ІСД з розвитку підприємства є набагато привабливішими, аніж у індійської сторони. 5 лютого 2004 року стало відомо, що тендерна комісія одноголосно проголосувала за визнання перемоги за ІСД.
В процесі офіційних переговорів ІСД було заявлено, що до 13 лютого мають бути оголошені результати конкурсу, затверджені Міністерством державного майна. З цього часу почали відбуватися незрозумілі речі для всіх, хто брав участь та слідкував за конкурсом.
9 лютого в польські ЗМІ просотується інформація про те, що компанія LNM направила в Міністерство державного майна поза рамками конкурсу (тобто, після подання останньої пропозиції) виправлену оферту. Це свідчить про можливість витоку інформації про зміст оферти ІСД, а також про порушення правил тендеру на користь одного з претендентів.
На початку лютого 2004 року заступник міністра державного майна Польщі Анджей Шараварський, відповідаючи на запитання журналістів щодо затягування прийняття рішення по "Гуті Ченстохова", заявив про те, що прийняття даного рішення перейшло на рівень прем'єр-міністра та президента Республіки Польща.
Тобто, питання продажу "Гути" перейшло з економічної у політичну площину. Хоча – що дивно – під час візиту Леоніда Кучми у Польщу у лютому 2004 року Александр Кваснєвський, за однією інформацією, це питання старанно обходив стороною, а за іншою – привітав Україну з тим, що питання про найбільшу українську інвестицію в економіку Польщі вирішено...
Нарешті 20 лютого 2004 року, о 22 годині 30 хвилин (зверніть увагу на час) ПАП розповсюдив заяву міністра державного майна Збігнєва Каневського, згідно з якою переможцем конкурсу з продажу активів "Гути Ченстохова" було визнано LNM.
Це рішення було несподіванкою практично для всіх, хто спостерігав за перебігом конкурсу. Можливо, найбільшою несподіванкою це стало не тільки для ІСД, а й для представників польських ЗМІ, які відверто говорили про "незграбну помилку" і про те, що "бути такого не може, бо для цього нема жодних підстав".
Наступного дня Анжей Шараварський, спілкуючись із журналістами, дуже своєрідно пояснив рішення міністерства: "Ми хочемо мати справу з гравцями вищої ліги, а не з випадковими інвесторами".
Ця заява викликала і здивування, і обурення. Здивування в тому, що індійцям безпідставно і попри висновки тендерної комісії віддали комбінат (оборот ІСД становить десятки мільярдів доларів, і випадковими їх інвестиції ніяк не назвеш). Обурення, бо чесні і прозорі умови тендеру було замінено політичними та волюнтаристськими рішеннями на користь компанії з відомою сумнівною репутацією.
Таким чином, Україна отримала поразку у своєму намаганні пробитися на європейські (наразі – східноєвропейські) ринки. Що ж маємо в результаті?
Результат, на жаль, невтішний. Завдано удару не лише по одній українській фірмі – удар прийшовся по Україні в цілому. Точніше, по її проєвропейському курсові, по політиці, спрямованій на інтеграцію в Європу.
Прихильники політичного зближення з Росією отримали в свої руки додаткові козирі. Зауваження скептиків – мовляв, у Європі ніхто нас не чекає – отримали своє додаткове підтвердження. Український капітал вирішив піти у Європу – перед ним поставили бар'єр і, що називається, "кинули".
Вдвічі прикро і те, що ситуація мала місце саме тепер, в рік, який в Україні оголошено Роком Польщі. Наші президенти можуть чимало говорити про зближення двох держав і двох братніх народів, про стратегічне партнерство і бажання спільно рухатися в Європу, але у той же час є реальний стан співпраці в економічній сфері. "Ченстохова-2004" один в один повторює "Тузлу-2003".
Волюнтаристське і економічно нічим не обґрунтоване рішення польського уряду ставить під удар подальший розвиток співробітництва між двома країнами. Тобто, навряд чи дійде до "холодної війни", але чимала кількість українських бізнесменів (особливо представників великого бізнесу) відтепер добряче подумають, перш ніж приходити зі своїми грішми, капіталами, пропозиціями на територію Польщі.
В бізнесі важливе не лише саме вкладення грошей. Важливо також, аби капітали були захищені, а умови гри на ринку були прозорими. Польща продемонструвала приклад непрозорості економічних схем. Прикро, але за такого режиму "співробітництва" навіть нафтопровід "Одеса – Броди" (вірніше, гілка в напрямку на Гданськ) ризикує залишитися довгобудом. Якщо Україна не проковтне те, що з нею втнула Польща.
Ситуація довкола "Гути Ченстохова" позбавила Польщу права давати зауваження Україні з приводу недемократичності режиму чи непрозорості політичних та економічних процесів в нашій державі.
Якщо раніше Польща могла собі дозволити злегка посваритися пальчиком – від імені Європи – вбік України, а Александр Кваснєвський міг ставити у приклад Леонідові Кучмі свою державу, то тепер Україна вправі дорікнути Польщі словами героя відомого анекдоту: "І ці люди ще й забороняють мені колупати в носі!". Леонід Кучма отримав можливість на будь-які закиди з боку Польщі відповідати в стилі: "Сам такий!"
Тепер навряд чи закиди польської сторони щодо історичної несправедливості і звинувачення українців у волинській різні 1943 року чи у акціях дивізії СС "Галичина" на польській території матимуть резонанс. Історія історією, а сучасність – сучасністю. Чи матиме польська сторона моральне право звинувачувати українців у тому, що цвинтарі "Орлят" у Львові встановлено "не ті" надписи?
Чи матиме моральне право Польща говорити про недотримання Україною принципів історичної справедливості? Адже тепер між нами встає не історія, а більш актуальні проблеми – проблеми сучасного та майбутнього співіснування. І ці проблеми – не українська ініціатива, і тим більше – хочеться вірити – не українська доля.
...Кожна поразка – це не привід для плачів, а привід для засвоєння уроків. Якими ж є уроки Ченстохова для української політичної та бізнесової еліти?
Перше. В жодному випадку не можна складати руки і займатися наріканням на нечесну гру супротивника. Західний вектор діяльності – в першу чергу бізнесової діяльності – не можна згортати. Перший крок дитини, як правило, закінчується падінням. Але це не привід для того, аби потім все життя не ходити. Так само і з українським бізнесом.
Друге. Захід не зводиться лише до Польщі. І тому цілком природно розвивати стосунки із іншими державами регіону – з Чехією, Хорватією, Угорщиною, Словаччиною, Румунією, тощо. Тим більше, що та ж ІСД має позитивний досвід співпраці, скажімо, з Угорщиною, де минулого року також придбала металургійний комбінат.
Просто у нас склався стереотип Польщі як найближчого потенційного партнера України, і саме на розвиток співпраці з Польщею було кинуто чималі сили. Що поробиш: мусимо дати собі звіт у тому, що, напевне, стереотип виявився хибним. Полякам добре відома стара галицька приказка: "Любімося, як брати, рахуймося, як жиди". Очевидно, відтепер саме за цим принципом Україні слід розвивати стосунки з Польщею. І при цьому – жодних авансів! Жодних поблажок! Польща має бути поставлена в рівні умови з іншими країнами.
Третє. Україна повинна продемонструвати злагодженість дій на зовнішньополітичному відтинку. Всередині України може бути конкуренція і навіть неприязнь між ІСД і, скажімо, "риватом" чи бізнес-середовищем СДПУ (О). На зовнішньому фронті потрібно пам'ятати про гасло "Наших б'ють" і виступати спільно, єдиними лавами, пам'ятаючи, що сьогодні поразку отримав ІСД, а завтра – хтось інший.
Більше того – питання захисту прав та інтересів українського великого бізнесу за кордоном має стати питанням, яке повинно отримати підтримку на загальнодержавному рівні. Тому Леонід Кучма повинен обов'язково втрутитися в ситуацію і обов'язково сказати своє слово. І Ющенко, і Янукович, і всі інші, хто претендують на посаду перших осіб держави, – також. У першу чергу. Якщо вони промовчать сьогодні – їх запитають завтра.
Четверте. Україна повинна поінформувати про ситуацію найширші кола громадськості, в першу чергу Європейський Союз. Справа "Ченстухови" має бути викладена у спеціальному меморандумі, який необхідно розповсюдити в Брюсселі та серед держав-учасниць ЄС.
Принаймні, непрозорість та недемократичність польського уряду у підході до економічних питань мають стати предметом розгляду в європейському співтоваристві. Польща, здається, сама продемонструвала, хто їй ближчий і миліший серцю – європейці-українці чи азіати-індуси.
Поразка під Ченстоховом продемонструвала: Україна входить в нову фазу розвитку, і перед Україною стоять нові завдання. Закінчився період замріяного споглядання на Захід і надій на те, що "заграниця нам допоможе".
Закінчився період авансів і геополітичних забавок – Україну вже ніхто не буде толерувати і сприяти їй тільки тому, що у неї вигідне геополітичне становище і непогані перспективи. Тепер Україна опиняється сам-на-сам з прагматичним і жорстоким світом. І цьому світу Україна повинна протиставити власні зуби і власні пазурі.
На європейські (та й азійські, африканські, американські) ринки не можна йти, вдягнувши рожеві окуляри. У кращому випадку слід запасатися оптичними прицілами та приборами нічного бачення. Бізнес світового рівня – це постійна війна з власними законами, з власними своїми битвами, з власними розвідниками та десантниками, з власними поразками і перемогами. І з власними правилами.
Час дитинства України минув. Починається період зрілості. Період здобування свого місця під сонцем. Для молодого організму поразка є або приводом для вироблення комплексу неповноцінності, або тим елементом, на основі якого виховуються досвід, мудрість, сила волі, бажання реваншу.
Хочеться вірити, що Україну чекає саме другий варіант, і після того, що сталося в ІСД під Ченстоховом, ми повинні взяти реванш. Бо в Європу потрібно рухатися не у ролі прохачів і бідних родичів, а ставлячи перед фактом і голосно заявляючи про свої претензії і наміри. І втілюючи ці наміри.
Бо ми – незалежні.
Автор: Костянтин Бондаренко, політолог
Читайте також:
"Гута Ченстохова" дістанеться не "донецьким", а індусам
Huta Czestochowa не дісталась "донецьким" через хабарі чи через політику?
"ІСД" переміг у Польщі, але заважають хабарі від індусо-бритаців?
Донецькі "зачаровують" поляків
