Влада не хоче "Україну в Європі"
Понеділок, 23 лютого 2004, 15:53
Українське мистецтво політичної дискусії дуже своєрідне. Опоненти, здебільшого, спілкуються не безпосередньо, а шлють свої меседжі через медіа. Для більшого "перцю" заяву зробити можна і за кордоном – а потім чекати на відповідь опонента.
Недолік в тому, що, по-перше, втрачається динамічність такого спілкування (виходить не "чат", а "форум"), а по-друге, медіа (а, отже, й аудиторія) у кожного свої.
Однією із цілей, що ставилися перед конференцією "Україна в Європі та світі", поряд з намаганням привернути увагу до України, було посадити за один стіл та провести публічний діалог між українськими політичними опонентами.
З цієї ж метою робота конференції у суботу почалася з двох "цвяхових" доповідей – Віктора Януковича та Віктора Ющенка.
Перший, серед іншого, повідав присутнім, що "політична конкуренція набула в Україні, без перебільшення, збочених форм" та звинуватив "тих, хто поставив все на свій прихід до влади" та діє за принципом "чим гірше, тим краще", не цураючись навіть найгрубіших прийомів політичної боротьби, а також задекларував необхідність завершення політичної реформи.
Другий заявив, що "з вини нинішнього режиму українці не встигла на потяг, який вже повіз наших сусідів до об'єднаної Європи", а конституційну реформу назвав "шоу", ініційованим з метою консервації влади.
"Українська влада все відвертіше хоче посадити нас на потяг у протилежний бік", кінцева станція маршруту якого – "авторитаризм, диктатура, бідність, ізоляція, можливо, за білоруським сценарієм", - наголосив Ющенко.
Говорилося й про позитиви. Янукович похвалився економічним зростанням, якого домігся його уряд, і закликав до об'єднання заради впровадження реформи. Ющенко нагадав, що це зростання триває і досі внаслідок поштовху, якого дав економіці його уряд…
Подальше порівняння могло б бути в тому ж дусі: "Они сошлись, вода и пламень, огонь и лед, волна и камень..."
Це навіть можна було б представити як діалог, якби… якби Янукович затримався принаймні на доповідь Ющенка, котрий виступав одразу за ним. Натомість прем'єр одразу ж по закінченні свого виступу пішов.
Голова Ради національної безпеки Польщі Марек Сівець підсумував свої враження так: "Ми чули два монологи, але не було діалогу, не було спілкування. Я не думаю, що в опозиції є привілей говорити лише погано, а в уряду – лише позитивно. Правда лежить десь посередині".
Ukraine forever!
Але головним завданням конференції було, все ж таки, зібрати в Києві прихильників України з усього світу. Недаремно ж на завершення конференції анонсувалося створення почесного Комітету друзів України.
Тон конференції задав запальний виступ Мадлен Олбрайт, яким вона відкрила конференцію на прийнятті у п'ятницю. Не знаючи про чеські корені колишнього Держсекретаря США, можна було б припустити наявність у її жилах кількох крапель й української крові.
Хоч, власне, у своїй промові американська "залізна леді" говорила передусім про потребу зміцнення демократії в Україні та світі, її "Украина была, есть и будет" пролунало як пересторога творцям будь-яких нових "ліберальних імперій".
При тому, що виступ, як і усі інші, був політично коректним та не переходив "на особистості", деякі загальні, здавалось би, фрази навертали на думку про одну персону:
"Необхідно усвідомити, що сильної влади замало для демократії: сила має поєднуватися з мудрістю. Мудрий лідер впевнений у своїх переконаннях і не намагається залякувати або шкодити своїм політичним опонентам. Мудрий лідер прагне забезпечити, щоб принцип верховенства права застосовувався однаково для всіх, без страху або преференцій. Мудрий лідер поважає Конституцію і не намагається змінити її під себе або обійти її…"
Симпатією до України та вірою в її європейське майбутнє були просякнуті й численні інші виступи. Взагалі, тема європейськості України, її окремості від Росії, необхідності формування підходу до неї з боку Заходу та відкритості останнього, як і тема визначальності наступних президентських виборів проходили лейтмотивом через усю конференцію.
Андерс Аслунд, керівник програм Росії та Євразії американського Фонду Карнегі, взагалі вважає, що "вибори в Україні в цьому році – це найважливіше питання в Європі". Щоправда, констатує він, "мало людей, котрі це розуміють".
Якщо чинна влада доклала зусиль для зниження рівня конференції, як на цьому наполягають організатори та Ющенко, то це є ще однією ілюстрацією дріб'язковості й відсутності державного мислення. Коли немає розуміння, що опозиційність до влади зовсім не виключає корисності для держави.
Ну, приїхали б на конференцію високі зарубіжні урядовці – великого додаткового "піару" серед виборців це Ющенкові не зробило б: ЗМІ й так уже всім втовкмачили, що він "любимчик" Заходу та "американський зять". Крім того, до участі ж запрошувалися й політичні опоненти. З числа вітчизняних "більшовиків" прийшли одиниці.
"Задум співорганізаторів полягав у тому, щоб жодною мірою не дати нікому підстав звинуватити організаторів, що вони діяли в інтересах політичної групи. Ми в наших запрошеннях чітко дотримувалися балансу, навіть десь баланс був на користь представників більшості і влади", - стверджує Борис Тарасюк.
Президент демонстративно проігнорував захід, хоч у п'ятницю після обіду він уже повернувся з Берліна до Києва. Він не надіслав на адресу конференції навіть хоча б вітання, як це зробили ті ж Кваснєвський з Гавелом. Вочевидь, він мав на те свій резон.
І навіть тим гірше, якщо він суто суб'єктивний.
Закрита мерія
Про те, що для влади ця конференція була дуже недоречною, свідчить і історія з орендою приміщення. Про відмову у наданні колонної зали Київської мерії, в якій було заплановане відкриття міжнародної конференції "Україна в Європі та світі" та урочисте зібрання, організаторам офіційно повідомили у п'ятницю зранку. Тобто безпосередньо у день відкриття, коли на місце було доставлено апаратуру й квіти, а за приміщення сплачено.
Кажуть, відмова надійшла від самого столичного градоначальника, який перебував на той момент разом з президентом у Берліні, де відбувалися україно-німецькі політичні консультації. Що має міська влада проти конференції і які причини такого раптового рішення – пояснено не було.
Взагалі-то організаторами захід задумувався як свого роду "неофіційний саміт", в якому візьмуть участь світові лідери та відомі громадські діячі, українська політична еліта.
Було розіслано велику кількість запрошень на адресу відомих європейських політичних та громадських діячів – президентів, прем'єрів, міністрів закордонних справ. Не оминули увагою, зрозуміло, й "рідних" політиків, починаючи від самого президента Кучми – і закінчуючи народними депутатами й представниками відомих аналітичних центрів.
Згода на участь в конференції, як стверджує організатор від української сторони Борис Тарасюк, була отримана від польського президента Олександра Кваснєвського, легендарного колишнього чеського дисидента і президента Вацлава Гавела, колишнього президента Литви Валдуса Адамкуса, низки чинних міністрів закордонних справ.
Від Кучми, щоправда, відповіді так і не дочекалися. Участі, зрозуміло, також. Кілька міністрів теж відмовилися. Участь Януковича була остаточно підтверджена лише напередодні відкриття форуму.
В той же час, через "накладання" на інший візит – в країни Південно-Східної Азії – прийшла відмова від Кваснєвського, через хворобу – від Гавела й Адамкуса. Принаймні, такі були офіційні пояснення. Але глави зовнішньополітичних відомств інших держав також не приїхали.
В результаті іноземні країни були представлені, здебільшого, або своїми послами, або представниками неурядових організацій.
Тарасюк говорить про "спроби знизити рівень" конференції з боку влади. Ющенко – про спроби МЗС зірвати проведення конференції. В кулуарах доводилося навіть чути – від закордонних гостей – що відмовляв іноземців від участі нібито сам міністр закордонних справ Грищенко. Якщо це й так, в що вірити не хотілося б, то це може свідчити лише про "повне торжество" сумновідомого указу гаранта "Про заходи з підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави", виданого наприкінці листопада 2003.
Згідно з ним, нагадаємо, роботу МЗС у нас координує й контролює головне управління з питань зовнішньої політики адміністрації президента.
А може, уся проблема в одному з організаторів конференції Борисі Тарасюкові – мало того що представник "Нашої України", та ще й постійний критик Кучми на Заході. Що гарант взагалі не може стерпіти.
Однак президент не міг не розуміти: чим вищим було б представництво "друзів України", тим вагомішим став би форум. Чим вагомішим буде лобі України (яке плекати треба, а не віднаджувати), чим більше підтримки вона матиме серед держав-членів ЄС, тим суттєвішими будуть її шанси змінити до себе ставлення й офіційного Брюсселя.
До того ж, не слід забувати, що з травня повноправний голос там матимуть і наші західні сусіди з колишнього пострадянського табору.
Втім, не виключено, у декого може виникнути й запитання: "А чи потрібно взагалі ще щось пояснювати, особливо майбутнім новим членам ЄС? Адже Україна чітко заявила про свій "європейський вибір"!
Переконливість і ефективність декларацій нинішньої влади, не підкріплених діями, найнаочніше продемонструвало вітальне слово Вацлава Гавела (його у відеозапису продемонстрували учасникам під закриття конференції):
"Для України дуже важливо прийняти рішення, до якої регіональної організації вона хоче належати. Якщо захоче подати заявку на вступ до НАТО і ЄС, то всі двері мають прочинитися, і Європа має надати всю можливу допомогу". Ви звернули увагу на "якщо"?
Читайте також:
"Україна в Європі": холодний компрес від Олбрайт для українських політреформаторів
Недолік в тому, що, по-перше, втрачається динамічність такого спілкування (виходить не "чат", а "форум"), а по-друге, медіа (а, отже, й аудиторія) у кожного свої.
Однією із цілей, що ставилися перед конференцією "Україна в Європі та світі", поряд з намаганням привернути увагу до України, було посадити за один стіл та провести публічний діалог між українськими політичними опонентами.
З цієї ж метою робота конференції у суботу почалася з двох "цвяхових" доповідей – Віктора Януковича та Віктора Ющенка.
Перший, серед іншого, повідав присутнім, що "політична конкуренція набула в Україні, без перебільшення, збочених форм" та звинуватив "тих, хто поставив все на свій прихід до влади" та діє за принципом "чим гірше, тим краще", не цураючись навіть найгрубіших прийомів політичної боротьби, а також задекларував необхідність завершення політичної реформи.
Другий заявив, що "з вини нинішнього режиму українці не встигла на потяг, який вже повіз наших сусідів до об'єднаної Європи", а конституційну реформу назвав "шоу", ініційованим з метою консервації влади.
"Українська влада все відвертіше хоче посадити нас на потяг у протилежний бік", кінцева станція маршруту якого – "авторитаризм, диктатура, бідність, ізоляція, можливо, за білоруським сценарієм", - наголосив Ющенко.
Говорилося й про позитиви. Янукович похвалився економічним зростанням, якого домігся його уряд, і закликав до об'єднання заради впровадження реформи. Ющенко нагадав, що це зростання триває і досі внаслідок поштовху, якого дав економіці його уряд…
Подальше порівняння могло б бути в тому ж дусі: "Они сошлись, вода и пламень, огонь и лед, волна и камень..."
Це навіть можна було б представити як діалог, якби… якби Янукович затримався принаймні на доповідь Ющенка, котрий виступав одразу за ним. Натомість прем'єр одразу ж по закінченні свого виступу пішов.
Голова Ради національної безпеки Польщі Марек Сівець підсумував свої враження так: "Ми чули два монологи, але не було діалогу, не було спілкування. Я не думаю, що в опозиції є привілей говорити лише погано, а в уряду – лише позитивно. Правда лежить десь посередині".
Ukraine forever!
Але головним завданням конференції було, все ж таки, зібрати в Києві прихильників України з усього світу. Недаремно ж на завершення конференції анонсувалося створення почесного Комітету друзів України.
Тон конференції задав запальний виступ Мадлен Олбрайт, яким вона відкрила конференцію на прийнятті у п'ятницю. Не знаючи про чеські корені колишнього Держсекретаря США, можна було б припустити наявність у її жилах кількох крапель й української крові.
Хоч, власне, у своїй промові американська "залізна леді" говорила передусім про потребу зміцнення демократії в Україні та світі, її "Украина была, есть и будет" пролунало як пересторога творцям будь-яких нових "ліберальних імперій".
При тому, що виступ, як і усі інші, був політично коректним та не переходив "на особистості", деякі загальні, здавалось би, фрази навертали на думку про одну персону:
"Необхідно усвідомити, що сильної влади замало для демократії: сила має поєднуватися з мудрістю. Мудрий лідер впевнений у своїх переконаннях і не намагається залякувати або шкодити своїм політичним опонентам. Мудрий лідер прагне забезпечити, щоб принцип верховенства права застосовувався однаково для всіх, без страху або преференцій. Мудрий лідер поважає Конституцію і не намагається змінити її під себе або обійти її…"
Симпатією до України та вірою в її європейське майбутнє були просякнуті й численні інші виступи. Взагалі, тема європейськості України, її окремості від Росії, необхідності формування підходу до неї з боку Заходу та відкритості останнього, як і тема визначальності наступних президентських виборів проходили лейтмотивом через усю конференцію.
Андерс Аслунд, керівник програм Росії та Євразії американського Фонду Карнегі, взагалі вважає, що "вибори в Україні в цьому році – це найважливіше питання в Європі". Щоправда, констатує він, "мало людей, котрі це розуміють".
Якщо чинна влада доклала зусиль для зниження рівня конференції, як на цьому наполягають організатори та Ющенко, то це є ще однією ілюстрацією дріб'язковості й відсутності державного мислення. Коли немає розуміння, що опозиційність до влади зовсім не виключає корисності для держави.
 |
"Задум співорганізаторів полягав у тому, щоб жодною мірою не дати нікому підстав звинуватити організаторів, що вони діяли в інтересах політичної групи. Ми в наших запрошеннях чітко дотримувалися балансу, навіть десь баланс був на користь представників більшості і влади", - стверджує Борис Тарасюк.
Президент демонстративно проігнорував захід, хоч у п'ятницю після обіду він уже повернувся з Берліна до Києва. Він не надіслав на адресу конференції навіть хоча б вітання, як це зробили ті ж Кваснєвський з Гавелом. Вочевидь, він мав на те свій резон.
І навіть тим гірше, якщо він суто суб'єктивний.
Закрита мерія
Про те, що для влади ця конференція була дуже недоречною, свідчить і історія з орендою приміщення. Про відмову у наданні колонної зали Київської мерії, в якій було заплановане відкриття міжнародної конференції "Україна в Європі та світі" та урочисте зібрання, організаторам офіційно повідомили у п'ятницю зранку. Тобто безпосередньо у день відкриття, коли на місце було доставлено апаратуру й квіти, а за приміщення сплачено.
Кажуть, відмова надійшла від самого столичного градоначальника, який перебував на той момент разом з президентом у Берліні, де відбувалися україно-німецькі політичні консультації. Що має міська влада проти конференції і які причини такого раптового рішення – пояснено не було.
Взагалі-то організаторами захід задумувався як свого роду "неофіційний саміт", в якому візьмуть участь світові лідери та відомі громадські діячі, українська політична еліта.
Було розіслано велику кількість запрошень на адресу відомих європейських політичних та громадських діячів – президентів, прем'єрів, міністрів закордонних справ. Не оминули увагою, зрозуміло, й "рідних" політиків, починаючи від самого президента Кучми – і закінчуючи народними депутатами й представниками відомих аналітичних центрів.
Згода на участь в конференції, як стверджує організатор від української сторони Борис Тарасюк, була отримана від польського президента Олександра Кваснєвського, легендарного колишнього чеського дисидента і президента Вацлава Гавела, колишнього президента Литви Валдуса Адамкуса, низки чинних міністрів закордонних справ.
Від Кучми, щоправда, відповіді так і не дочекалися. Участі, зрозуміло, також. Кілька міністрів теж відмовилися. Участь Януковича була остаточно підтверджена лише напередодні відкриття форуму.
В той же час, через "накладання" на інший візит – в країни Південно-Східної Азії – прийшла відмова від Кваснєвського, через хворобу – від Гавела й Адамкуса. Принаймні, такі були офіційні пояснення. Але глави зовнішньополітичних відомств інших держав також не приїхали.
В результаті іноземні країни були представлені, здебільшого, або своїми послами, або представниками неурядових організацій.
Тарасюк говорить про "спроби знизити рівень" конференції з боку влади. Ющенко – про спроби МЗС зірвати проведення конференції. В кулуарах доводилося навіть чути – від закордонних гостей – що відмовляв іноземців від участі нібито сам міністр закордонних справ Грищенко. Якщо це й так, в що вірити не хотілося б, то це може свідчити лише про "повне торжество" сумновідомого указу гаранта "Про заходи з підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави", виданого наприкінці листопада 2003.
Згідно з ним, нагадаємо, роботу МЗС у нас координує й контролює головне управління з питань зовнішньої політики адміністрації президента.
А може, уся проблема в одному з організаторів конференції Борисі Тарасюкові – мало того що представник "Нашої України", та ще й постійний критик Кучми на Заході. Що гарант взагалі не може стерпіти.
Однак президент не міг не розуміти: чим вищим було б представництво "друзів України", тим вагомішим став би форум. Чим вагомішим буде лобі України (яке плекати треба, а не віднаджувати), чим більше підтримки вона матиме серед держав-членів ЄС, тим суттєвішими будуть її шанси змінити до себе ставлення й офіційного Брюсселя.
До того ж, не слід забувати, що з травня повноправний голос там матимуть і наші західні сусіди з колишнього пострадянського табору.
Втім, не виключено, у декого може виникнути й запитання: "А чи потрібно взагалі ще щось пояснювати, особливо майбутнім новим членам ЄС? Адже Україна чітко заявила про свій "європейський вибір"!
Переконливість і ефективність декларацій нинішньої влади, не підкріплених діями, найнаочніше продемонструвало вітальне слово Вацлава Гавела (його у відеозапису продемонстрували учасникам під закриття конференції):
"Для України дуже важливо прийняти рішення, до якої регіональної організації вона хоче належати. Якщо захоче подати заявку на вступ до НАТО і ЄС, то всі двері мають прочинитися, і Європа має надати всю можливу допомогу". Ви звернули увагу на "якщо"?
Читайте також:
"Україна в Європі": холодний компрес від Олбрайт для українських політреформаторів
