Галактичні уподобання народу та вплив на них кадрових рішень
Вівторок, 17 лютого 2004, 09:59
Спантеличені городяни невеличкого, але шляхетного міста N були гранично вражені новим несподіваним призначенням в країні "У" – Святослава Піскуна на посаду заступника голови ради національної безпеки та оборони. Аж тепер стає зрозумілим, чим насправді буде надалі займатися це вкрай утаємничене відомство із такими ж функціями.
Президент Кучма, який підписав відповідний указ, мабуть, очікував такого тупого зніяковіння в стомленому віртуозними політичними змаганнями вітчизняному суспільстві, тому дав команду особливо не коментувати це призначення в офіційних ЗМІ. Призначив, та й годі.
А суспільству цікаво – як же ж так: ще зовсім недавно (29 жовтня минулого року), після зневажливих президентських коментарів та оцінок генпрокурорської діяльності пана Піскуна (пам’ятаєте – знамените президентове: "багато галасу, мало конкретних результатів" і таке інше), новий призначенець із почуттям виконаного обов’язку відбув у забуття, і здавалося, що повернеться він звідти не скоро.
Та не так сталося, як гадалося. Як із чарівної казкової мушлі, він повернувся з такою кришталево-чистою совістю, що її не видно. І таким сором’язливим, що буде, мабуть, тепер навіть соромитися пошарудіти у власних кишенях. Що ж, президенту видніше.
Проте городян міста N, та й усіх небайдужих (їх багатенько: сотень з п’ять) до президентських указів мешканців країни "У" раптово стурбувала подальша доля тодішнього глави Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю (такий собі прокурор над прокурорами із мерехтливими стосунками конкуренції з генпрокуратурою), а тепер заступника генпрокурора Ольги Колінько, яка неодноразово заявляла про численні зловживання тодішнього ж пана генерального прокурора.
Вона навіть зухвало казала про те, що високий посадовець через підлеглих "примушував прокурорів областей ухвалювати незаконні рішення по кримінальних справах" та про дещо інше.
Тоді ж народу показали по телевізору і декількох найбільш сміливих підлеглих пана Піскуна, які "на коня" трішки покидали в безсилого вже шефа елітним вітчизняним брудом. Що тепер чекає на них?
Будуть, мабуть, неприємності і в зазвичай мовчазного останні півтора року глави президентської адміністрації, бо найбільш "продвинуті" вітчизняні аналітики настирливо натякали ще недавно на те, що Медведчук майстерно позбувся незручного генпрокурора. Тепер же маємо очевидну й прикру кризу його як видатного кадрового менеджера сучасності.
А теперішній генпрокурор взагалі опиняється в дуже двозначній ситуації, що цілком може призвести до внутрішнього конфлікту у відомстві. Добре, що він хоч привселюдно не дуже лаяв попередника.
Зрадіє, мабуть, лише колишній віце-прем’єр з АПК, а наразі – в’язень Козаченко, справа якого, порушена ще за часів генпрокурора Піскуна, повернулася із суду на довге дослідування.
Але зараз, очевидно, наше суспільство придбало щось значно більше, ніж втратило восени 2003. Що саме?
Виходячи із тодішніх президентських оцінок з його ж, гаранта, політичного лексикону, цими надбаннями, вочевидь, стануть:
1. РНБО перетвориться на звичний вже "театр", де новопризначений поступово стане "головними режисером", як, скажімо, Марк Захаров;
2. Її діяльність невдовзі "занадто політизується", а новий заступник голови ради знову буде часто майоріти на телеекранах перед змученими слізливою нудьгою за ним очима вітчизняного люду, ведучи "активну публічну діяльність".
Мінуси, таким чином, перетворяться на плюси, а недоліки в незбагненний спосіб - здобутками. Бо екс-генпрокурор пройшов якісь невідомий нам "політичний дисбат" при президенті.
Поважний Вацлав Гавел, якого щиро поціновують в місті N перш за все внаслідок майже вітчизняної прихильності до милозвучного чеського пива, в недавньому інтерв’ю "Дзеркалу тижня" необережно зазначив: "Перехід від тоталітаризму до демократії проходить хворобливо в усіх країнах колишнього радянського блоку, адже період десятиліть несвободи залишив у свідомості людей глибокі зарубки..."
Пане Гавеле, ви навіть не уявляєте собі справжньої глибини цих зарубок в пострадянській країні "У"! А на ваші щирі побажання нашому президентові "гідного виходу на пенсію та створення умов для чесних та справедливих виборів свого наступника", той так само щиро вдався до відповідних кадрових рішень. В країні "У" розумна людина відрізняється від дурня тим, що дурень може двічі наступити на ті ж самі граблі, а розумний – двічі на різні...
На противагу заповітній президентській мрії про масовий, організований, під гаслами СДПУ(О) відліт мешканців країни "У" (29% яких за даними Всесвітнього банку знаходяться нижче межі зубожіння) на Місяць, а потім на Марс, третина населення (а у віці до 30 років – 66%, за даними фонду "Демократичні ініціативи" та Київського міжнародного інституту соціології) висловила все ж бажання емігрувати поки що просто в інші країни.
Це є свідченням того, що це населення нічого не має проти існуючої влади. Йому просто не подобається Сонячна система в цілому...
Володимир Килинич, Інститут політичного моделювання, місто N
Президент Кучма, який підписав відповідний указ, мабуть, очікував такого тупого зніяковіння в стомленому віртуозними політичними змаганнями вітчизняному суспільстві, тому дав команду особливо не коментувати це призначення в офіційних ЗМІ. Призначив, та й годі.
А суспільству цікаво – як же ж так: ще зовсім недавно (29 жовтня минулого року), після зневажливих президентських коментарів та оцінок генпрокурорської діяльності пана Піскуна (пам’ятаєте – знамените президентове: "багато галасу, мало конкретних результатів" і таке інше), новий призначенець із почуттям виконаного обов’язку відбув у забуття, і здавалося, що повернеться він звідти не скоро.
Та не так сталося, як гадалося. Як із чарівної казкової мушлі, він повернувся з такою кришталево-чистою совістю, що її не видно. І таким сором’язливим, що буде, мабуть, тепер навіть соромитися пошарудіти у власних кишенях. Що ж, президенту видніше.
Проте городян міста N, та й усіх небайдужих (їх багатенько: сотень з п’ять) до президентських указів мешканців країни "У" раптово стурбувала подальша доля тодішнього глави Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю (такий собі прокурор над прокурорами із мерехтливими стосунками конкуренції з генпрокуратурою), а тепер заступника генпрокурора Ольги Колінько, яка неодноразово заявляла про численні зловживання тодішнього ж пана генерального прокурора.
Вона навіть зухвало казала про те, що високий посадовець через підлеглих "примушував прокурорів областей ухвалювати незаконні рішення по кримінальних справах" та про дещо інше.
Тоді ж народу показали по телевізору і декількох найбільш сміливих підлеглих пана Піскуна, які "на коня" трішки покидали в безсилого вже шефа елітним вітчизняним брудом. Що тепер чекає на них?
Будуть, мабуть, неприємності і в зазвичай мовчазного останні півтора року глави президентської адміністрації, бо найбільш "продвинуті" вітчизняні аналітики настирливо натякали ще недавно на те, що Медведчук майстерно позбувся незручного генпрокурора. Тепер же маємо очевидну й прикру кризу його як видатного кадрового менеджера сучасності.
А теперішній генпрокурор взагалі опиняється в дуже двозначній ситуації, що цілком може призвести до внутрішнього конфлікту у відомстві. Добре, що він хоч привселюдно не дуже лаяв попередника.
Зрадіє, мабуть, лише колишній віце-прем’єр з АПК, а наразі – в’язень Козаченко, справа якого, порушена ще за часів генпрокурора Піскуна, повернулася із суду на довге дослідування.
Але зараз, очевидно, наше суспільство придбало щось значно більше, ніж втратило восени 2003. Що саме?
Виходячи із тодішніх президентських оцінок з його ж, гаранта, політичного лексикону, цими надбаннями, вочевидь, стануть:
1. РНБО перетвориться на звичний вже "театр", де новопризначений поступово стане "головними режисером", як, скажімо, Марк Захаров;
2. Її діяльність невдовзі "занадто політизується", а новий заступник голови ради знову буде часто майоріти на телеекранах перед змученими слізливою нудьгою за ним очима вітчизняного люду, ведучи "активну публічну діяльність".
Мінуси, таким чином, перетворяться на плюси, а недоліки в незбагненний спосіб - здобутками. Бо екс-генпрокурор пройшов якісь невідомий нам "політичний дисбат" при президенті.
Поважний Вацлав Гавел, якого щиро поціновують в місті N перш за все внаслідок майже вітчизняної прихильності до милозвучного чеського пива, в недавньому інтерв’ю "Дзеркалу тижня" необережно зазначив: "Перехід від тоталітаризму до демократії проходить хворобливо в усіх країнах колишнього радянського блоку, адже період десятиліть несвободи залишив у свідомості людей глибокі зарубки..."
Пане Гавеле, ви навіть не уявляєте собі справжньої глибини цих зарубок в пострадянській країні "У"! А на ваші щирі побажання нашому президентові "гідного виходу на пенсію та створення умов для чесних та справедливих виборів свого наступника", той так само щиро вдався до відповідних кадрових рішень. В країні "У" розумна людина відрізняється від дурня тим, що дурень може двічі наступити на ті ж самі граблі, а розумний – двічі на різні...
На противагу заповітній президентській мрії про масовий, організований, під гаслами СДПУ(О) відліт мешканців країни "У" (29% яких за даними Всесвітнього банку знаходяться нижче межі зубожіння) на Місяць, а потім на Марс, третина населення (а у віці до 30 років – 66%, за даними фонду "Демократичні ініціативи" та Київського міжнародного інституту соціології) висловила все ж бажання емігрувати поки що просто в інші країни.
Це є свідченням того, що це населення нічого не має проти існуючої влади. Йому просто не подобається Сонячна система в цілому...
Володимир Килинич, Інститут політичного моделювання, місто N
