Лист Литвина до депутатів
Понеділок, 19 січня 2004, 10:38
Голова Верховної Ради Володимир Литвин звернувся особисто до кожного народного депутата з листом, у якому викладає своє бачення ситуації, що склалася у парламенті, та інформує про заходи, які вживалися ним для нормалізації роботи законодавчого органу держави.
Нижче наводиться повний текст листа:
Звернутися до Вас і всіх народних депутатів мене спонукають події, які відбулися останнім часом у Верховній Раді України і поставили під сумнів можливості її нормальної діяльності. По суті, маємо гостру парламентську кризу, яка загрожує переростанням у всеосяжну політичну.
Жорстка перманентна боротьба за владу, що є характерною особливістю України і різко загострилася з розгортанням президентської кампанії відразу ж після виборів до Верховної Ради, призвела до того, що наш парламент почав уже працювати за циклічним принципом – від протистояння до протистояння. Так, протягом четвертої сесії блокувалося кожне четверте з пленарних засідань.
В апогей такого конфлікту вилилося винесення на розгляд парламенту питання політичної реформи. Якщо відкинути високу риторику навколо цього, то причина загострення очевидна – прагнення реалізувати свої цілі у боротьбі за владу.
Політична реформа, мова про яку ведеться вже більше трьох років, стала заручницею цієї боротьби. На мою думку, саме зазначена обставина завадила керівникам депутатських фракцій і груп прийти до взаємоприйнятної позиції для ухвалення всіма нами відповідного рішення.
І це при тому, що вносилися пропозиції, для несприйняття яких просто не було аргументів. Але незгоду з ними керівники здебільшого обґрунтовували думкою членів своїх фракцій (груп).
У підсумку депутатський корпус був фактично відсторонений від оцінки варіантів розв’язання цієї загальнодержавної проблеми.
Тому, очевидно, сьогодні варто нагадати усім нам, що ініціатором реформування системи влади виступила парламентська опозиція у складі ще попереднього скликання. Більш як 50 її представників перебуває і в нинішньому складі, однак тепер частина цих депутатів взагалі не сприймає того, що раніше обстоювала. Мабуть, тому, що завершується каденція діючого президента України.
До сказаного слід додати й таке: три відомі Вам законопроекти щодо внесення змін до Конституції (№3207-1, №4105 і №4180) увібрали в себе раніше пропоновані ідеї і фактично містять лише одне нововведення, яке і стало каменем спотикання – щодо способу обрання Глави держави.
Звідси напрошуються два очевидні висновки.
Перший – потреба у реформуванні державної влади, як і її зміст, не є "винаходом" нинішньої Верховної Ради.
Другий – погляди на політичну реформу діаметрально змінюються якраз із закінченням повноважень Л.Кучми.
Ви добре знаєте, що від самого початку загострення ситуації, по суті, безперервно проводилися засідання Погоджувальної ради, обговорювалася маса пропозицій (зокрема, фракції НУ, БЮТ і СПУ внесли дев’ять вимог, сім з яких було узгоджено відразу, а дві пропонувалося винести на голосування у залі), спрямованих на зняття протистояння та розблокування роботи.
Скажу про те, що вносилося у цьому контексті мною, виходячи з узагальнення думок уповноважених представників фракцій і груп, а також із власної позиції:
1. Мову ультиматумів, до якої спочатку вдалася опозиція, перевести в русло діалогу.
2. Продовжувати роботу сесії під керівництвом одного із заступників Голови Верховної Ради з одночасним проведенням мною засідань Погоджувальної ради – до вироблення компромісного рішення.
3. Провести всебічне обговорення у сесійній залі всіх трьох законопроектів, виділивши для цього стільки часу, скільки буде необхідно, а потім зробити перерву в їх розгляді для пошуку оптимального проекту постанови Верховної Ради.
4. Виробити і зафіксувати домовленість про перенесення розгляду питання з 23 грудня 2003 року на 15 січня 2004 року з тим, щоб мати можливість для необхідних консультацій і продовження нормальної роботи парламенту.
5. Прийняти постанову, яка надавала б Голові Верховної Ради можливість самостійно визначати розклад засідань на основі порядку денного. Це дало б можливість адекватно й оперативно реагувати на зміни ситуації в парламенті, забезпечуючи його продуктивну роботу і попереджаючи можливі загострення.
6. Забезпечення максимально відкритої, прозорої і відповідальної процедури голосування шляхом вставання кожного народного депутата і виголошення ним своєї позиції (з прямою теле- і радіотрансляцією).
Проте жодна з перелічених позицій не знайшла консолідованої підтримки серед керівників фракцій і груп.
Після попереднього схвалення Верховною Радою законопроекту №4105 представники трьох депутатських фракцій ("Наша Україна", БЮТ і СПУ) висунули як необхідну умову налагодження нашої роботи 11 вимог. З ними погодилися. З урахуванням дискусії, що відбулася, мною було сформульовано п’ять пунктів проекту відповідної постанови. Основні з них стосувалися:
– попереднього схвалення і направлення до Конституційного Суду ще двох законопроектів (№ 3207-1 і № 4180), доопрацьованих Тимчасовою спеціальною комісією;
– набуття чинності новим порядком обрання Президента України з урахуванням результатів всеукраїнського референдуму з цього питання;
– опрацювання процедури остаточного розгляду законопроектів з тим, щоб попередити та унеможливити виникнення непорозумінь на наступній сесії.
Дані пропозиції підтримали представники всіх фракцій і груп, за винятком БЮТ. Однак уже наступного дня (13 січня) досягнуті домовленості були зруйновані.
Поділяючи настрої втоми та роздратування, що наростають у депутатському середовищі, я зробив ще одну спробу підштовхнути Погоджувальну раду до пошуку точок дотику для порозуміння. Вранці 15 січня мною було внесено на її розгляд три проекти постанов.
Перший з них передбачав прийняття на наступній сесії законопроекту № 4105 в цілому як закону, із збереженням чинного механізму всенародного обрання Президента України. Керівникам фракцій та груп пропонувалося завізувати цей документ і одночасно підписати політичну угоду про консолідоване голосування за його прийняття.
Другим проектом Верховній Раді пропонувалося прийняти цього ж дня (15 січня) рішення про доповнення її постанови щодо попереднього схвалення законопроекту № 4105. Суть цього доповнення – у вилученні з названого законопроекту положень стосовно обрання Президента України парламентом.
Нарешті, третій проект стосувався того, що положення законопроекту № 4105 про обрання Президента України парламентом може набути чинності лише після підтвердження цієї норми двома третинами голосів Верховної Ради наступного скликання.
Ці напрацювання, як і попередні, не знайшли підтримки, яка дозволила б вивести роботу парламенту на потрібний режим.
На жаль, весь час у цей період був витрачений на фактично безперервні переговори та консультації – як на Погоджувальній раді, так і на окремих зустрічах з керівниками фракцій та груп. Це, а також ситуація в сесійній залі позбавили мене можливості в усталеному режимі пленарних засідань інформувати Вас про варіанти рішень, які могли б нормалізувати роботу парламенту. Не було можливості зробити це й 15 січня, а тим більше винести всі пропозиції на вирішення Верховною Радою, що я мав намір зробити. Тому не залишалося нічого іншого, як закрити четверту сесію.
Останню спробу знайти прийнятний вихід було здійснено 16 січня на скликаному мною засіданні Погоджувальної ради. На ньому, крім усього іншого, йшлося і про можливість та доцільність проведення позачергової сесії парламенту. Проте взяло гору наше традиційне: поживемо – побачимо.
Шановний колего!
Критичність моменту, який переживає Верховна Рада і який може мати далекосяжні наслідки для держави та суспільства, вимагає від кожного з нас безпосередньо визначити свою позицію. Ми просто приречені на те, щоб знайти оптимальний вихід із ситуації, що склалася, – не виключаючи і проведення позачергової сесії.
Не маючи жодного сумніву в тому, що у всіх нас спільне велике занепокоєння нинішніми процесами у парламенті, я й пішов на такий дещо незвичний крок, як звернення особисто до кожного народного депутата України.
Нижче наводиться повний текст листа:
Звернутися до Вас і всіх народних депутатів мене спонукають події, які відбулися останнім часом у Верховній Раді України і поставили під сумнів можливості її нормальної діяльності. По суті, маємо гостру парламентську кризу, яка загрожує переростанням у всеосяжну політичну.
Жорстка перманентна боротьба за владу, що є характерною особливістю України і різко загострилася з розгортанням президентської кампанії відразу ж після виборів до Верховної Ради, призвела до того, що наш парламент почав уже працювати за циклічним принципом – від протистояння до протистояння. Так, протягом четвертої сесії блокувалося кожне четверте з пленарних засідань.
В апогей такого конфлікту вилилося винесення на розгляд парламенту питання політичної реформи. Якщо відкинути високу риторику навколо цього, то причина загострення очевидна – прагнення реалізувати свої цілі у боротьбі за владу.
Політична реформа, мова про яку ведеться вже більше трьох років, стала заручницею цієї боротьби. На мою думку, саме зазначена обставина завадила керівникам депутатських фракцій і груп прийти до взаємоприйнятної позиції для ухвалення всіма нами відповідного рішення.
І це при тому, що вносилися пропозиції, для несприйняття яких просто не було аргументів. Але незгоду з ними керівники здебільшого обґрунтовували думкою членів своїх фракцій (груп).
У підсумку депутатський корпус був фактично відсторонений від оцінки варіантів розв’язання цієї загальнодержавної проблеми.
Тому, очевидно, сьогодні варто нагадати усім нам, що ініціатором реформування системи влади виступила парламентська опозиція у складі ще попереднього скликання. Більш як 50 її представників перебуває і в нинішньому складі, однак тепер частина цих депутатів взагалі не сприймає того, що раніше обстоювала. Мабуть, тому, що завершується каденція діючого президента України.
До сказаного слід додати й таке: три відомі Вам законопроекти щодо внесення змін до Конституції (№3207-1, №4105 і №4180) увібрали в себе раніше пропоновані ідеї і фактично містять лише одне нововведення, яке і стало каменем спотикання – щодо способу обрання Глави держави.
Звідси напрошуються два очевидні висновки.
Перший – потреба у реформуванні державної влади, як і її зміст, не є "винаходом" нинішньої Верховної Ради.
Другий – погляди на політичну реформу діаметрально змінюються якраз із закінченням повноважень Л.Кучми.
Ви добре знаєте, що від самого початку загострення ситуації, по суті, безперервно проводилися засідання Погоджувальної ради, обговорювалася маса пропозицій (зокрема, фракції НУ, БЮТ і СПУ внесли дев’ять вимог, сім з яких було узгоджено відразу, а дві пропонувалося винести на голосування у залі), спрямованих на зняття протистояння та розблокування роботи.
Скажу про те, що вносилося у цьому контексті мною, виходячи з узагальнення думок уповноважених представників фракцій і груп, а також із власної позиції:
1. Мову ультиматумів, до якої спочатку вдалася опозиція, перевести в русло діалогу.
2. Продовжувати роботу сесії під керівництвом одного із заступників Голови Верховної Ради з одночасним проведенням мною засідань Погоджувальної ради – до вироблення компромісного рішення.
3. Провести всебічне обговорення у сесійній залі всіх трьох законопроектів, виділивши для цього стільки часу, скільки буде необхідно, а потім зробити перерву в їх розгляді для пошуку оптимального проекту постанови Верховної Ради.
4. Виробити і зафіксувати домовленість про перенесення розгляду питання з 23 грудня 2003 року на 15 січня 2004 року з тим, щоб мати можливість для необхідних консультацій і продовження нормальної роботи парламенту.
5. Прийняти постанову, яка надавала б Голові Верховної Ради можливість самостійно визначати розклад засідань на основі порядку денного. Це дало б можливість адекватно й оперативно реагувати на зміни ситуації в парламенті, забезпечуючи його продуктивну роботу і попереджаючи можливі загострення.
6. Забезпечення максимально відкритої, прозорої і відповідальної процедури голосування шляхом вставання кожного народного депутата і виголошення ним своєї позиції (з прямою теле- і радіотрансляцією).
Проте жодна з перелічених позицій не знайшла консолідованої підтримки серед керівників фракцій і груп.
Після попереднього схвалення Верховною Радою законопроекту №4105 представники трьох депутатських фракцій ("Наша Україна", БЮТ і СПУ) висунули як необхідну умову налагодження нашої роботи 11 вимог. З ними погодилися. З урахуванням дискусії, що відбулася, мною було сформульовано п’ять пунктів проекту відповідної постанови. Основні з них стосувалися:
– попереднього схвалення і направлення до Конституційного Суду ще двох законопроектів (№ 3207-1 і № 4180), доопрацьованих Тимчасовою спеціальною комісією;
– набуття чинності новим порядком обрання Президента України з урахуванням результатів всеукраїнського референдуму з цього питання;
– опрацювання процедури остаточного розгляду законопроектів з тим, щоб попередити та унеможливити виникнення непорозумінь на наступній сесії.
Дані пропозиції підтримали представники всіх фракцій і груп, за винятком БЮТ. Однак уже наступного дня (13 січня) досягнуті домовленості були зруйновані.
Поділяючи настрої втоми та роздратування, що наростають у депутатському середовищі, я зробив ще одну спробу підштовхнути Погоджувальну раду до пошуку точок дотику для порозуміння. Вранці 15 січня мною було внесено на її розгляд три проекти постанов.
Перший з них передбачав прийняття на наступній сесії законопроекту № 4105 в цілому як закону, із збереженням чинного механізму всенародного обрання Президента України. Керівникам фракцій та груп пропонувалося завізувати цей документ і одночасно підписати політичну угоду про консолідоване голосування за його прийняття.
Другим проектом Верховній Раді пропонувалося прийняти цього ж дня (15 січня) рішення про доповнення її постанови щодо попереднього схвалення законопроекту № 4105. Суть цього доповнення – у вилученні з названого законопроекту положень стосовно обрання Президента України парламентом.
Нарешті, третій проект стосувався того, що положення законопроекту № 4105 про обрання Президента України парламентом може набути чинності лише після підтвердження цієї норми двома третинами голосів Верховної Ради наступного скликання.
Ці напрацювання, як і попередні, не знайшли підтримки, яка дозволила б вивести роботу парламенту на потрібний режим.
На жаль, весь час у цей період був витрачений на фактично безперервні переговори та консультації – як на Погоджувальній раді, так і на окремих зустрічах з керівниками фракцій та груп. Це, а також ситуація в сесійній залі позбавили мене можливості в усталеному режимі пленарних засідань інформувати Вас про варіанти рішень, які могли б нормалізувати роботу парламенту. Не було можливості зробити це й 15 січня, а тим більше винести всі пропозиції на вирішення Верховною Радою, що я мав намір зробити. Тому не залишалося нічого іншого, як закрити четверту сесію.
Останню спробу знайти прийнятний вихід було здійснено 16 січня на скликаному мною засіданні Погоджувальної ради. На ньому, крім усього іншого, йшлося і про можливість та доцільність проведення позачергової сесії парламенту. Проте взяло гору наше традиційне: поживемо – побачимо.
Шановний колего!
Критичність моменту, який переживає Верховна Рада і який може мати далекосяжні наслідки для держави та суспільства, вимагає від кожного з нас безпосередньо визначити свою позицію. Ми просто приречені на те, щоб знайти оптимальний вихід із ситуації, що склалася, – не виключаючи і проведення позачергової сесії.
Не маючи жодного сумніву в тому, що у всіх нас спільне велике занепокоєння нинішніми процесами у парламенті, я й пішов на такий дещо незвичний крок, як звернення особисто до кожного народного депутата України.
