Антон Бутейко: Одна відома партія хоче розставляти своїх кадрів по всій системі МЗС

Госпіталізація у Феофанії не впливає на робоче натхнення президента. Минулої суботи Леонід Кучма підписав указ із складною назвою "Про заходи щодо підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави". Документ, який формалізує те, чого давно домагається Банкова – підпорядкування МЗС адміністрації президента. Але якщо раніше таку субординацію намагалися встановити "по факту", то тепер – і "по формі".

Серед іншого тепер МЗС має узгоджувати в АП всі кандидатури на посади середньої ланки у дипломатичній структурі України. Також Банкова буде "координувати заходи щодо забезпечення реалізації президентом повноважень, що здійснюються МЗС..." Одним словом, у міжнародній політиці України легалізується новий учасник – який відтепер наділений правами, наданими указом президента.

Цей документ дехто з фахівців вважає незаконним. У чому полягає його суперечливість, "Українській правді" розповів екс-перший заступник міністра закордонних справ, екс-посол України в США і Румунії Антон Бутейко. Після підписання угоди про ЄЕП він відмовився від посади у Бухаресті, а по приїзді в Київ вступив до Української народної партії, яка є членом "Нашої України".

"Українська правда" також спробувала дізнатися позицію стосовно документу в управлінні зовнішньої політики адміністрації президента. Його керівник Анатолій Орел відсутній у Києві. Водночас один із заступників Орла висловив готовність у п'ятницю розповісти, чому документ ні в чому не суперечить ані законам, ані усталеній практиці взаємин президента і МЗС аж з 1992 року.

Поки ж – позиція Бутейка.

- Пане Антоне, Україна є президентською республікою, тому чи не є протест проти цього указу недоречним – президент все одно повністю координує роботу МЗС. І все одно всі основні політичні рішення на міжнародній арені ухвалюються з президентської точки зору?

- Дійсно, опоненти говорять, що президент в нас має повноваження видавати такі укази. І в цьому зв'язку я хочу сказати, що однозначно опоненти мають право на таку точку зору.

Я абсолютно не ставлю під сумнів право президента приймати укази, які стосуються регулювання зовнішніх зносин України. Це зафіксовано Конституцією, цього ніхто не заперечує. Мова йде про те, якого змісту укази. А в цьому плані указ президента суперечить і Конституції, і закону про дипломатичну службу.

А саме, що стосується Конституції: там абсолютно чітко в статті 106 сказано про право президента призначати послів і представників України в іноземних державах та при міжнародних організаціях.

Це так. Але в цьому указі президента в пункті 4 говориться, що уже і "кандидатури на посади керівників та заступників керівників структурних підрозділів міністерства закордонних справ України, радників-посланників, радників дипломатичних представництв України в іноземних державах та при міжнародних організаціях, а також осіб, на яких покладається тимчасове виконання обов'язків голови дипломатичного представництва України в іноземній державі, попередньо погоджуються у встановленому порядку з президентом України".

Це означає, що президент опускає свої повноваження вниз, аж до радника. І в Конституції цього не передбачено.

- Але ж і не заборонено...

- Справа в тому, що багато людей вважають, що ці повноваження президента, описані в указі, є само собою зрозумілими – виходячи із загального правила "що не заборонено, те дозволено". Але цей принцип існує в інших галузях права, але не в конституційному. В конституційному президент може робити лише те, що йому передбачено.

Нинішня ситуація, оточення навколо президента створює з нього своєрідного диктатора. І якщо глянете на веб-сайт президента, то там написані просто жахливі з точки зору правової держави речі.

Я цитую веб-сайт: "статус президента покладає на нього обов'язок припиняти будь-які дії законодавчої, виконавчої чи судової влади, які прямо чи опосередковано порушують основний закон України". І цей пасаж твориться з посиланням на статтю 102 Конституції.

Це абсолютний абсурд. Як може президент втручатись у діяльність законодавчої чи, тим більше, судової влади? А от оточення, яке писало цей веб-сайт, і, очевидно, вбиває в голову президента, що він має такі повноваження. Які однозначно порушують і законодавство України, і Конституцію України, і принцип верховенства права.

Якщо цю тезу далі розширити, можна сказати, що нині президент по деяких параметрах узурпував свою владу, яка йому не належить за Конституцією. Зокрема, він видає укази чи доручення з питань, які сьогодні не належать до його компетенції – в галузі економіки, інвестицій.

Зокрема, є такі доручення Кабінету міністрів, державній адміністрації щодо розробки стратегії управління місцевим та регіональним розвитком. Або доручення про прискорення реформування спрощеної системи оподаткування малого бізнесу. За Конституцією, президент не має жодних повноважень у цій сфері. Це все повноваження Кабінету міністрів.

На жаль, от такий сьогодні у нас підхід. А якби підходили до регулювання правових відносин з точки зору Конституції, то не потрібно було б змінювати Конституцію!

Ще одне. Президент, як я читав у деяких ЗМІ, скасував частину постанови Кабінету міністрів, яка стосувалася сприятливих заходів для розвитку автомобільної промисловості. Я вже не кажу про принцип дискримінації, але частину постанови він скасував щодо Луцького заводу, тому що частина значна акцій належить члену опозиції.

Хоча, якщо виходити чітко з Конституції, президент взагалі не мав повноважень це робити. І мені дивно, як на це погоджуються і прем'єр-міністр, і відповідні міністри, яких це стосується. Тому що, за статтею 106 Конституції, акти президента (а указ – це є акт президента) можуть бути чинними за умови підпису на них і прем'єр-міністра і міністра, який є відповідальним за виконання цього акту.

- Якщо повернутися до суботнього указу Кучми щодо узгодження МЗС своєї діяльності в адміністрації президента...

- Другий пункт, який суперечить законодавству України... Відомо, що укази президента мають видаватись в рамках законів України.

Що робиться тут? Подивіться, пункт 5 указу: "Покласти на головне управління з питань зовнішньої політики адміністрації президента України координацію заходів щодо забезпечення реалізації президентом України повноважень у зовнішньополітичній сфері, що здійснюються міністерством закордонних справ України та іншими органами виконавчої влади, дипломатичними представництвами України в іноземних державах та міжнародних організаціях".

Це йде всупереч закону України "Про дипломатичну службу", яким передбачено, що центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення і координацію зовнішньополітичної діяльності, є МЗС.

Крім цих документів, є положення, яке затверджено указом президента України, і яке не відмінено: згідно з пунктом 1 МЗС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зовнішніх відносин та координації заходів у цій сфері.

Пункт 18 говорить, що МЗС координує заходи, здійснювані органами виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин. Коли мова йде про повноваження самого міністра, пункт 10-2 говорить, що міністр здійснює управління у сфері зовнішніх зносин і спрямовує та координує діяльність інших органів виконавчої влади. Президентом не відмінено цього положення. І воно не може бути відмінено, тому що воно відповідає закону "Про дипломатичну службу".


ЦЕ ПРИНИЗЛИВО ДЛЯ ПРЕЗИДЕНТА – ОПУСКАТИСЯ ДО РІВНЯ РАДНИКІВ

- Що ж тоді, на вашу думку, буде після появи цього указу?

- Я як людина, яка займалась зовнішніми відносинами, будучи і на Банковій, і в МЗС, я собі не уявляю, яким чином це можна здійснювати реалістично. Це йде дублювання, а ми ж кажемо про адмінреформу, яка має привести діяльність наших органів влади до такого стану, щоб вони були ефективними. А про яку ефективність тут може йти мова?

І для мене дивно, що з цим указом погодився нинішній міністр закордонних справ. Адже положення цього указу не лише суперечать законам України, а вони ставлять і міністра, і міністерство, у положення своєрідного інформатора головного управління АП, яке за Конституцією не має ніяких повноважень, щоб бути вище міністра закордонних справ.

Воно принижує статус і гідність міністра, посада якого в ієрархії всіх держав світу є надзвичайно високою. І це принизливо і для працівників міністерства закордонних справ.

І, звичайно, я думаю, що це принизливо й для самого президента. Тому що опускатись до рівня впливу на призначення уже аж радників в МЗС чи в посольстві – це не є орбіта, на якій повинен літати президент.

- Ви працювали послом у США. І, отже, знаєте, який є у цій президентській республіці досвід в сфері призначення дипломатів?

- У США є категорія посад, які мають пройти через публічне слухання, через решето відповідних комітетів. І посли проходять через процедуру розгляду комітету у закордонних справах Сенату.

Коли я був в Америці, був прецедент: американський президент не хотів подати договір, який був підписаний і, по ідеї, мав би бути поданий на розгляд Сенату на ратифікацію. Але оскільки адміністрація, як я зрозумів, вважала, що не буде гарантовано його ратифікацію, то вона не посилала договір до Конгресу.

Так от, голова комітету заблокував всі призначення послів, відстоюючи саме цю конституційну норму. І маса американських диппредставників були підвішені. Вони не мали посад Надзвичайного і Повноважного посла США лише тому, що не була дотримана та процедура, якої домагався цей голова комітету. Тобто це абсолютно нормально.

- Можливо, в прихильників цього указу Кучми така точка зору, що президент лише координує призначення чиновників у МЗС аж до рівня радників. Тобто він не обов’язково буде це робити. А з іншого боку, може, це управління зовнішньої політики АП буде лише інформувати президента, а впливу на діяльність МЗС воно не матиме?

- А що, президента не може безпосередньо інформувати міністр закордонних справ? Чи міністр закордонних справ має бути підпорядкований цьому управлінню зовнішніх зносин? Де це в Конституції написано?

В Конституції чітко вказана роль міністра закордонних справ. Він є і членом ради національної безпеки, і так далі. І він має в даному випадку інформувати не президента, а головне управління? Такого ніде не повинно бути.

- Але ж АП працює при президенті?...

- Однозначно, має бути співпраця управління АП, яке займається зовнішніми зносинами, із МЗС. Але ця співпраця не має бути у контексті підпорядкованості МЗС управлінню.

Тут мова йде абсолютно про інше – про домінування в цій сфері, практично, однієї партії. Мова йде про те, щоб ця партія розставляла своїх кадрів у системі зовнішніх зносин України.

Абсолютно нормально, коли партія, яка набрала більшість на виборах, розставляє свої кадри на певних ланках державної ієрархії. Але ж не в сфері державних службовців. Не можна проводити через решето державних службовців чи кандидатів на посаду через лише партійну ідеологію. У даному випадку, це абсолютно суперечить і закону "Про державну службу України".

Але тут мова йде не лише про це. Напередодні виборів однозначними є зусилля саме цієї команди, щоб встановити домінування над виключно активною, інтелектуально і професійно розвиненою структурою держави.

І однозначно, це мова йде про просування своїх бізнесових і економічних інтересів. Тому що, якщо вища дипломатична ланка призначається саме через решето партійної структури, то це дає можливість проводити оборудки і економічні, і бізнесові, без якогось контролю з іншого боку.

Зараз, ви бачите, Ігор Осташ протестує проти призначення посла України до Німеччини, тому що не було дотримано, як він каже, вимог нинішнього законодавства про консультації із комітетом в закордонних справах при призначенні послів. Ця норма існує, але вона не виконується. Це є загальне ігнорування права в державі, це є біда велика.

[Ігор Осташ, заступник голови комітету Верховної Ради з міжнародних відносин, зазначив у коментарі "Українській правді", що 13 стаття закону про дипломатичну службу передбачає консультації МЗС із комітетом перед тим, як кандидатура посла вноситься на затвердження президентом.

За його словами, ця норма не виконується. Тому комітет звернувся до МЗС, щоб той виклав свої пропозиції, як зробити цей пункт закону дієвим].


ВСІМ ВІДОМО, ХТО ОЧОЛЮЄ ТАКУ ДІЯЛЬНІСТЬ АП

- Пане Антоне, ви назвали зацікавленість однієї партії в цьому указі – про кого йде мова?

- Я думаю, що це абсолютно зрозуміло, хто очолює зараз ці рухи у адміністрації президента. І громадськість має виступити проти цього. Я називав, як президент уже керує не лише в цій міжнародній сфері, яка Конституцією йому визначена, а й в інших галузях, але всі мовчать.

І маса документів, які видаються президентом у галузі економіки, вони реєструються і Міністерством юстиції, яке повинно було би стояти на сторожі в рамках своєї компетенції, і Генеральною прокуратурою, яка мала б звернути увагу на це. І Верховна Рада, звичайно, тому що це є практично порушенням Конституції.

Повноваження президента в економічній сфері закінчені 28 червня 1999 року. Бо він мав можливість видавати укази з економічних питань, які не врегульовані законодавством, впродовж лише 3 років після прийняття Конституції України. Крапка. Що робиться зараз?

- А вам відома якась негласна реакція, можливо, всередині структури МЗС на цей указ?

- Я уже не є частиною МЗС, і я не знаю, що робиться там всередині.

- Може, колеги вам щось казали?

- Ні, я не спілкувався з ними.

- А як ви можете охарактеризувати цю людину, яка зараз очолює управління міжнародних відносин АП – Анатолія Орла, який фактично тепер буде посередником між МЗС і президентом?

- Я думаю, що і керівник головного управління доклав руку до формулювання цього закону, як зацікавлена особа. Безперечно.

Я пам’ятаю, я очолював в свій час службу президента України з міжнародних питань, і був радником президента України з міжнародних питань. В мене було три працівники. Повірте мені, у 1992 році, і 1993, і 1994 перед Україною стояло не менше зовнішньополітичних проблем, коли потрібно було допомагати президентові урегулювати їх, і відповідно виконувати свої функції.

Ми це робили із Міністерством закордонних справ у тісній співпраці. І в мене ніколи, жодного разу не було навіть якогось маленького бажання ступити на територію компетенції МЗС. Ми співпрацювали тісно, однозначно.

Але я ніколи не пригинався, будучи 1-м заступником міністра закордонних справ, ні перед кабмінівськими працівниками, ні перед працівниками з Банкової. Це вже залежить від людей, від керівників – якщо вони погодились на такий ганебний указ, то це для мене сумно.

- А сам Анатолій Орел, він яких поглядів дотримується як дипломат?

- Я дуже давно вже з ним спілкувався, мені важко зараз щось говорити.


ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ В АНТИКОНСТИТУЦІЙНОМУ РЕЖИМІ

- У вашому виступі на радіо "Свобода" ви повідомили про те, що посла України з Македонії відкликали через те, що він зустрівся з Ющенком, коли той перебував у балканській державі...

- Практика у галузі міжнародних відносин України є закритою, і це абсолютно нормально. Але вона має бути у певній частині закритою, і прозорою для громадськості у нормальній правовій державі. Те, що останні роки, фактично після 1999 року, твориться у багатьох напрямках – це вимагає спеціальних розслідувань.

У системі МЗС працюють основною масою виключно кваліфіковані люди, порядні, але дуже часто вони залякані саме з Банкової. І що стосується звільнень, то я можу називати конкретні приклади, коли звільнялися люди без пояснення жодних причин. Вони звільнялись, наприклад, маючи у своєму доробку значне збільшення товарообігу із країною перебування.

- Приклади можете навести?

- Можу навести свій приклад [Бутейко у 1999 був відкликаний з посади посла України у США]. Щоб не підставляти тих працівників, які є. Зараз є люди, які ходять уже впродовж кількох місяців, не маючи конкретної роботи в МЗС, після того, як вони звільнились. Подивіться, деякі посли також, які звільнились... Кажуть, вони не були в системі міністерства закордонних справ.

Так, звичайно, це не торкається МЗС, але за законом, вони мають бути працевлаштовані. І за законом, вони мають бути працевлаштовані на посадах не нижче тих, які вони займали. А вони вже впродовж кількох місяців ходять, не маючи жодної посади.

- Про кого йде мова?

- Мова йде про посла колишнього України в Грузії, мова йде про радника-посланника Соколовського, про інших людей. Це сфера, яка не є видимою для багатьох, для українського суспільства. Але, на мою думку, це має кардинально мінятися. Ми маємо будувати Україну правовою державою.

Знаєте, кажуть, що нас в Європі не чекають. Є там упередженість, однозначно, я можу це констатувати. Але уявіть собі: приходить отака команда в Європейський союз, і починає себе поводити так само, такими ж методами.

Конституцію Європейського союзу ще не змогли до цього часу остаточно узгодити. Як тільки її узгодять, прийдемо ми і будемо пропонувати оцими своїми методами її негайно міняти? Тому що неправова поведінка домінує у свідомості команди при владі. На жаль, і значної частини опозиції.

Насамкінець я б ще хотів на такій темі зупинитися... За Конституцією України, зовнішні відносини держави мають здійснюватися і регулюватися законами. І до цього часу закону про засади зовнішньої політики і зовнішніх відносин України не існує. І, таким чином, українська зовнішня політика з точки зору права здійснюється в антиконституційному режимі. Це може звучати для вас парадоксом, але це є фактом.

І я подавав багато разів цей проект закону про засади зовнішніх відносин, і, на жаль, він ігнорувався. І ті проекти, які були в Верховній Раді, там не було проекту від МЗС, не від президента, які є за Конституцією відповідальними за цю сферу безпосередньо. Ви можете уявити собі щось подібне в іншій нормальній правовій державі? А у нас воно є.

В той же час, був такий випадок. До Верховної Ради подався проект – в основу ліг мій текст, але його опрацьовували експерти і сам Геннадій Удовенко – людина, яка була міністром закордонних справ, була головою Генеральної асамблеї ООН. Для представника України така можливість світить лише через найближчі 150 років! Де ще можна знайти кращого експерта? І його проект при рейтинговому голосуванні набрав аж 7 голосів.

Оце і є ставлення до професіоналізму у нашій державі, і ставлення до права. І це однозначно треба міняти, якщо ми хочемо, щоб для нас була дійсно європейська перспектива.

Тому що рух до Європейського союзу передбачає, в першу чергу, встановлення високих нормативів в галузі захисту прав людини, свободи слова, верховенства права, захисту національних меншин, і аж тоді має бути підготовлена економіка України, яка здатна конкурувати на ринку ЄС. Чомусь у нас про ці перші речі люди замислюються дуже-дуже мало. І особливо ті, хто є провідниками держави.