На чию користь зняв Кучма проблему Тузли "раз і назавжди"?
Четвер, 25 грудня 2003, 22:40
Запитання: Тобто канал
залишається українським?
Леонід Кучма: Абсолютно точно.
Повинен залишитися українським.
Якщо хтось робить спроби з цього
приводу, щоб змінити цю ситуацію,
то я це відкидаю однозначно.
Я думаю, що росіяни переконалися,
що ми не збираємося вести переговори
по тих питаннях, які для України є вирішеними.
(Прес-конференція Кучми в Керчі
23 жовтня 2003, у розпал кризи Тузли)
"Общая Тузла", "Керченский прорыв", "Путин отобрал у Кучмы пролив", "Украине подарят косу? Чтобы ее окончательно не перекосило", - під такими заголовками вийшли сьогодні у багатьох російських газетах статті, що розповідають про результати вчорашньої зустрічі між Кучмою та Путіним, з її напівтаємною до останньої хвилини переговорів тематикою.
Чого б це, питається? Адже заступник глави адміністрації президента Росії чітко заявив журналістам (а українські ЗМІ слухняно розтиражували його заяву) про те, що "Питання Тузли [на зустрічі] не обговорювалося" і "такої проблеми в російсько-українських відносинах немає".
Справді, обидва президенти жодного разу перед журналістами не згадали слова "Тузла", немає його й у підписаних ними документах. Разом з тим, не можна стверджувати, що Тузла "ні при чому". А російські ЗМІ просто назвали речі своїми іменами.
"Дамбовий шантаж", проведений Росією щодо України, дав, висловлюючись мовою дипломатів та політиків, "новий імпульс" розв'язанню україно-російських суперечок щодо статусу Азовського моря.
І, як завжди, там, де дипломати місяцями ламали списи, український "головний начальник" вирішив питання зі своїм російським візаві протягом двох годин "безкраваткової" зустрічі. Здавши позиції, які весь цей час відстоювалися українською стороною на переговорах з Москвою.
В усякому разі, авторитетне російське ділове видання "Ведомости", посилаючись на співбесідника у Білому домі російського уряду, пояснює поступливість Києва так:
від підготовки договору було "практично відсічене українське МЗС, яке займає у питанні Тузли вкрай негнучку, націоналістичну позицію".
Другою обставиною, за словами цього ж джерела, є бажання Кучми зберегти владу. "Йому потрібна була мовчазна згода Москви на зміну Конституції [України, яка дозволить Верховній Раді обирати президента]", - цитують своє джерело "Ведомости".
Про те, що для громадянина Кучми ще з часів його прем'єрської бутності примноження й утримання влади є головною й самодостатньою метою, українці знають не гірше від росіян.
Але чи виправдовує навіть така "стратегічна" мета здачу національних інтересів країни? Питання риторичне, але не утрируване.
Власне, таку ж оцінку подіям в Керчі, тільки без емоцій, дає інше російське популярне медіа – "Газета.Ru".
"Згода Києва на створення такого підприємства на паритетних началах з Москвою (спільної україно-російської корпорації зі співробітництва в Азово-Керченській акваторії, включаючи експлуатацію Керч-Єнікальського судноплавного каналу – "УП") можна трактувати як добровільну відмову від суверенітету над стратегічно важливим КЄКом".
Але "відмовою від суверенітету" над судноплавним каналом може не закінчитися. Вочевидь, дехто в сусідній державі вважає це недостатньою ціною за єдину зроблену Росією поступку - згоду на проведення міждержавного кордону по воді в Азовському морі.
Про врегулювання лінії державного кордону в Керченській протоці у підписаному президентами договорі немає жодного слова - йдеться лише про встановлення кордону в Азовському морі. І це залишає відкритою можливість продовження в будь-який момент будівництва Росією дамби до Тузли.
Статися таке може вже невдовзі – коли переговорники з "недружнього" до Росії зовнішньополітичного українського відомства будуть недостатньо поступливими у деталях при доопрацюванні документів про держкордон та спільне використання КЄК.
Втім, газета "Время новостей" припускає, що "...після поступки Росії з питання кордону на Азові Україна зніме свої претензії щодо будівництва дамби до Тузли з боку Таманського півострова".
Принаймні, як стало відомо цій газеті, у середу "в Керчі росіяни передали українцям свої пропозиції з цього приводу". Тож, якщо в адміністрації президента дадуть попереднє "добро", можна очікувати звернення дюжини працівників розташованого на острові Коса Тузла якогось відомчого пансіонату з проханням про добудову російської дамби.
(Кілька днів тому подібну "фішку" зі зверненням трудового колективу Керченського морського порту про спільне використання КЄК можна було спостерігати на усіх центральних телеканалах. Так що досвід є.)
І не дивуйтеся, якщо Україна ще й компенсує російській стороні половину витрат на спорудження цієї гідротехнічної споруди, як це пропонував, якщо не помиляюся, один з головних персонажів Тузлинського конфлікту, краснодарський губернатор Олександр Ткачов. Мовляв, для спільного ж блага Росія старалася.
До речі, журнал "Корреспондент" назвав Ткачова іноземцем, який найбільше вплинув на Україну 2003 році.
Висновок із побаченого мало відрізняється від традиційних емоцій: державою керують люди, які, вчасно зорієнтувавшись у політичній кон'юнктурі, у свій час змінили червоні значки на лацканах піджаків на синьо-жовті. Зрозуміло, що внутрішньо – за методами керівництва, за поглядами, за поведінковими реакціями – ця популяція залишилася старою.
Як наслідок - маємо незалежну державу, в якій незалежність нічого не дала народу, і в якій державницька риторика, державні символи, зрештою, сама державна мова є лише формальністю. Але схоже, що чимдалі більшою формальністю стає й сам суверенітет цієї держави.
Ще в жовтні президент Кучма заявляв, що Керч-Єнікальський канал "абсолютно точно" залишиться українським (саме про це свідчить епіграф до цієї статті). Двох місяців було достатньо, щоби де-факто мати в цьому місці спільний кордон з Росією...
Але навіть нині, коли Путін підписав "Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки", росіяни, як і шість років тому, цілком щиро все ж не розуміють: для чого українцям якийсь кордон у внутрішніх (а значить, переконані росіяни, спільних) водах?
І це сіє в них підозру, що Україна хитрує, а отже, слід чекати підступу. А тому треба брати "быка за рога" і додавлювати українців у питанні Керченської протоки.
Непорушність державного суверенітету й територіальної цілісності є аксіомами. І відстоювати Тузлу потрібно було б навіть лише через цей єдиний аргумент.
Але так само зрозуміло, що стратегічна цінність клаптика суші під назвою острів Коса Тузла мала яскраво виражене економічне значення, оскільки вибивала з рук Москви будь-які правові підстави претендувати на контроль над Керч-Єнікальським каналом.
Тепер виявляється, меткі росіяни досягли цього контролю й без Тузли – хай, мовляв, "хахли" тішаться й надалі формальною непорушністю своєї території.
Протока буде внутрішніми водами Росії й України, а Керч-Єнікальський канал – спільним підприємством.
Читайте по темі:
Кучма віддає Путіну те, заради чого "воювали" на Тузлі?
Кучма відтузлився до кінця
Як Кучма віддав Керченську протоку і Азовське море. Стенограма прес-конференції
Кучма не здав частину України, а просто залагодив 12-літню сварку
Кучма на Тузлі та після Тузли
залишається українським?
Леонід Кучма: Абсолютно точно.
Повинен залишитися українським.
Якщо хтось робить спроби з цього
приводу, щоб змінити цю ситуацію,
то я це відкидаю однозначно.
Я думаю, що росіяни переконалися,
що ми не збираємося вести переговори
по тих питаннях, які для України є вирішеними.
(Прес-конференція Кучми в Керчі
23 жовтня 2003, у розпал кризи Тузли)
"Общая Тузла", "Керченский прорыв", "Путин отобрал у Кучмы пролив", "Украине подарят косу? Чтобы ее окончательно не перекосило", - під такими заголовками вийшли сьогодні у багатьох російських газетах статті, що розповідають про результати вчорашньої зустрічі між Кучмою та Путіним, з її напівтаємною до останньої хвилини переговорів тематикою.
Чого б це, питається? Адже заступник глави адміністрації президента Росії чітко заявив журналістам (а українські ЗМІ слухняно розтиражували його заяву) про те, що "Питання Тузли [на зустрічі] не обговорювалося" і "такої проблеми в російсько-українських відносинах немає".
Справді, обидва президенти жодного разу перед журналістами не згадали слова "Тузла", немає його й у підписаних ними документах. Разом з тим, не можна стверджувати, що Тузла "ні при чому". А російські ЗМІ просто назвали речі своїми іменами.
"Дамбовий шантаж", проведений Росією щодо України, дав, висловлюючись мовою дипломатів та політиків, "новий імпульс" розв'язанню україно-російських суперечок щодо статусу Азовського моря.
І, як завжди, там, де дипломати місяцями ламали списи, український "головний начальник" вирішив питання зі своїм російським візаві протягом двох годин "безкраваткової" зустрічі. Здавши позиції, які весь цей час відстоювалися українською стороною на переговорах з Москвою.
В усякому разі, авторитетне російське ділове видання "Ведомости", посилаючись на співбесідника у Білому домі російського уряду, пояснює поступливість Києва так:
від підготовки договору було "практично відсічене українське МЗС, яке займає у питанні Тузли вкрай негнучку, націоналістичну позицію".
Другою обставиною, за словами цього ж джерела, є бажання Кучми зберегти владу. "Йому потрібна була мовчазна згода Москви на зміну Конституції [України, яка дозволить Верховній Раді обирати президента]", - цитують своє джерело "Ведомости".
 |
Але чи виправдовує навіть така "стратегічна" мета здачу національних інтересів країни? Питання риторичне, але не утрируване.
Власне, таку ж оцінку подіям в Керчі, тільки без емоцій, дає інше російське популярне медіа – "Газета.Ru".
"Згода Києва на створення такого підприємства на паритетних началах з Москвою (спільної україно-російської корпорації зі співробітництва в Азово-Керченській акваторії, включаючи експлуатацію Керч-Єнікальського судноплавного каналу – "УП") можна трактувати як добровільну відмову від суверенітету над стратегічно важливим КЄКом".
Але "відмовою від суверенітету" над судноплавним каналом може не закінчитися. Вочевидь, дехто в сусідній державі вважає це недостатньою ціною за єдину зроблену Росією поступку - згоду на проведення міждержавного кордону по воді в Азовському морі.
Про врегулювання лінії державного кордону в Керченській протоці у підписаному президентами договорі немає жодного слова - йдеться лише про встановлення кордону в Азовському морі. І це залишає відкритою можливість продовження в будь-який момент будівництва Росією дамби до Тузли.
Статися таке може вже невдовзі – коли переговорники з "недружнього" до Росії зовнішньополітичного українського відомства будуть недостатньо поступливими у деталях при доопрацюванні документів про держкордон та спільне використання КЄК.
Втім, газета "Время новостей" припускає, що "...після поступки Росії з питання кордону на Азові Україна зніме свої претензії щодо будівництва дамби до Тузли з боку Таманського півострова".
Принаймні, як стало відомо цій газеті, у середу "в Керчі росіяни передали українцям свої пропозиції з цього приводу". Тож, якщо в адміністрації президента дадуть попереднє "добро", можна очікувати звернення дюжини працівників розташованого на острові Коса Тузла якогось відомчого пансіонату з проханням про добудову російської дамби.
(Кілька днів тому подібну "фішку" зі зверненням трудового колективу Керченського морського порту про спільне використання КЄК можна було спостерігати на усіх центральних телеканалах. Так що досвід є.)
І не дивуйтеся, якщо Україна ще й компенсує російській стороні половину витрат на спорудження цієї гідротехнічної споруди, як це пропонував, якщо не помиляюся, один з головних персонажів Тузлинського конфлікту, краснодарський губернатор Олександр Ткачов. Мовляв, для спільного ж блага Росія старалася.
До речі, журнал "Корреспондент" назвав Ткачова іноземцем, який найбільше вплинув на Україну 2003 році.
Висновок із побаченого мало відрізняється від традиційних емоцій: державою керують люди, які, вчасно зорієнтувавшись у політичній кон'юнктурі, у свій час змінили червоні значки на лацканах піджаків на синьо-жовті. Зрозуміло, що внутрішньо – за методами керівництва, за поглядами, за поведінковими реакціями – ця популяція залишилася старою.
Як наслідок - маємо незалежну державу, в якій незалежність нічого не дала народу, і в якій державницька риторика, державні символи, зрештою, сама державна мова є лише формальністю. Але схоже, що чимдалі більшою формальністю стає й сам суверенітет цієї держави.
Ще в жовтні президент Кучма заявляв, що Керч-Єнікальський канал "абсолютно точно" залишиться українським (саме про це свідчить епіграф до цієї статті). Двох місяців було достатньо, щоби де-факто мати в цьому місці спільний кордон з Росією...
Але навіть нині, коли Путін підписав "Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки", росіяни, як і шість років тому, цілком щиро все ж не розуміють: для чого українцям якийсь кордон у внутрішніх (а значить, переконані росіяни, спільних) водах?
І це сіє в них підозру, що Україна хитрує, а отже, слід чекати підступу. А тому треба брати "быка за рога" і додавлювати українців у питанні Керченської протоки.
Непорушність державного суверенітету й територіальної цілісності є аксіомами. І відстоювати Тузлу потрібно було б навіть лише через цей єдиний аргумент.
Але так само зрозуміло, що стратегічна цінність клаптика суші під назвою острів Коса Тузла мала яскраво виражене економічне значення, оскільки вибивала з рук Москви будь-які правові підстави претендувати на контроль над Керч-Єнікальським каналом.
Тепер виявляється, меткі росіяни досягли цього контролю й без Тузли – хай, мовляв, "хахли" тішаться й надалі формальною непорушністю своєї території.
Протока буде внутрішніми водами Росії й України, а Керч-Єнікальський канал – спільним підприємством.
Читайте по темі:
Кучма віддає Путіну те, заради чого "воювали" на Тузлі?
Кучма відтузлився до кінця
Як Кучма віддав Керченську протоку і Азовське море. Стенограма прес-конференції
Кучма не здав частину України, а просто залагодив 12-літню сварку
Кучма на Тузлі та після Тузли
