І знову про блокування лівих проти Ющенка
Вівторок, 16 грудня 2003, 23:00
Несподівано для "Української правди" заступник Віктора Медведчука в СДПУ(О) і адміністрації президента Юрій Загородній вирішив продовжити дискусію, розпочату з матеріалу Данила Яневського і Костянтина Малєєва "Юрій Загородній та войовничий антиінтелектуалізм СДПУ(О)", надруковану в листопаді.
Можливо, це якось пов'язано з появою на початку тижня звернення лідера СДПУ(О) Медведчука до лівих сил. "Українська правда" ще раз спробує здивувати пана Загороднього, надавши йому змогу висловитися без цензури. Можливо, цей "широкий" крок вкаже соціал-демократам на певні прогалини їх політики щодо журналістів.
"Українська правда", а також персонально добродії Яневський та Малєєв чимало потішили мене й навіть здивували.
Перша – тим, що повністю опублікувала мою відповідь на перший критичний матеріал "Інституту політичного моделювання", незважаючи на те, що "не згодна з жодною моєю оцінкою "УП", але заперечувати, по суті, не зважилася.
Другі – тим, що, нарешті, спробували висунути конкретні претензії з приводу висловленої мною думки. Вже не розмінюючись на критику Винниченка... Щоправда, при цьому вони знов наламали дров. Але це вже як ведеться.
Претензія №1. "Ніхто в світі не вірить сьогодні, що партія, погляди якої Ви маєте честь репрезентувати, є лівою партією. (...) Нами не виявлені (навіть лабораторними методами) люди, які б при здоровому розумі й тверезій пам'яті підтверджували, що для СДПУ(О) та її лідерів важливіші інтереси найманих робітників, аніж олігархів та чиновників всіх рівнів (...)."
Ну що тут сказати? Вважати, що СДПУ(О) не є лівою партією, право авторів. Правда, дещо дивно, що такий великий шанувальник Скоропадського і такий недруг українських соціалістів початку ХХ сторіччя як Яневський вважає це недоліком, а не позитивом нашої партії. Але це, так би мовити, психологічна проблема самого пана Яневського, а нас більше цікавить те, що у наших опонентів проблем з логікою не менше, ніж із психологією.
Справді, кількома рядками вище вони пишуть: "На останніх парламентських виборах есдеки набрали не більше 7%. Отже, 2/3 соціал-демократично налаштованих громадян просто не бачать у СДПУ(О) силу, спроможну висловлювати і обстоювати їхні погляди".
А одна третина, виходить, усе ж бачить у СДПУ(О) соціал-демократичну силу? Це що – мало? І чи не означає ця фраза, що автори спростовують своє ж твердження про те, що їм не вдалося знайти людей, які б вважали СДПУ(О) лівою партією? Адже вони таких людей усе ж відшукали. Причому без усіляких "лабораторних методів" і в кількості понад 1,5 мільйона осіб. Утім, цієї "знахідки" автори просто не помітили.
Тут доречно послатися на результати дослідження, проведеного у березні 2002 року Київським міжнародним інститутом соціології. За їхніми даними, наприклад, прибічниками "зеленої" ідеології вважають себе майже 13% опитаних, а за ПЗУ готові голосувати лише 3%; прибічників комуністичної ідеології в Україні майже 23%, а збираються голосувати за КПУ усього 14% опитаних. І з тих 6% опитаних, що готові голосувати за СДПУ(О), 90% (!) вважали себе есдеками за переконаннями.
Претензія №2. "Ця теза практично покликана переорієнтувати КПУ та СПУ з боротьби з існуючим політичним режимом та владою на боротьбу проти Ющенка персонально. (...) Отже, якщо КПУ та СПУ прагнуть (...) суттєво послабити свої електоральні позиції, вони повинні скористатися Вашою порадою. Але шанси, що всі вони одночасно збожеволіють, мізерні."
Власне кажучи, я не закликав ліві сили до "повного переорієнтування". Зовсім навпаки – я закликав до створення широкої коаліції лівих і лівоцентристських сил, до якої можуть долучитися демократично налаштовані центристи. І метою цієї коаліції має бути не "боротьба проти Ющенко персонально", а протидія дестабілізації ситуації в країні, що чинять націонал-ліберали, котрі зосередились навколо Ющенка. Відчуйте різницю!
До речі, вельми дивною виглядає думка моїх опонентів про те, що проти Ющенка не можна виступати, тому що він є лідером суспільної довіри. Змушений ще раз послатися на опитування авторитетних центрів громадської думки.
За даними "Демініціатив", уже кілька місяців поспіль кількість тих, хто негативно ставиться до Ющенка, помітно перевищує кількість тих, хто ставиться до нього позитивно. Отже, говорити про Ющенка як про "лідера громадської довіри" можна лише вельми умовно. Та коли б він і був таким, що ж, через це його й критикувати не можна?
Пропонована керівництвом СДПУ(О) широка співпраця лівих сил продиктована цілком природним збігом тактичних і стратегічних інтересів лівих та лівоцентристських партій. І така співпраця аж ніяк не може зашкодити КПУ і СПУ, а от відмова від неї на користь блокування з "Нашою Україною" і БЮТ – може. Поясню свою точку зору.
Уявімо собі, що комуністи і соціалісти об’єдналися з націонал-лібералами. Ющенко переміг. Що вони одержать?
По-перше, більшість виборців КПУ та СПУ ніколи не підтримають ані жорсткого прозахідного курсу в зовнішній політиці, ані радикально ліберального курсу в соціально-економічній політиці команди Ющенка. І ніколи не простять своїм керівникам зради рядових членів партії.
Не знаю, чи означатиме це цілковитий крах теперішніх СПУ і КПУ, чи лише зміну партійного керівництва, але цілком очевидно - лівим силам буде завдано відчутного удару.
По-друге, чи не в блоках Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко перебувають організатори "Нюрнберга – 2"? Чи не ті партії та політики, що входять до цих блоків, послідовно виступають з вкрай правих, антикомуністичних позицій? Пригадаймо хоча б Конгрес українських націоналістів. Хіба не депутати від "Нашої України" голосували у міській раді Тернополя про перейменування однієї з вулиць міста на честь однієї з дивізій СС?
Легко уявити собі картину, коли в результаті цього сумнівного альянсу КПУ буде заборонена, а СПУ ледве животітиме як кишенькова "ліва" опозиція "Нашій Україні". Це, ясна річ, якщо такий атрибут як вибори взагалі буде збережено - адже недарма "Наша Україна" уже зараз виступає з переможними реляціями про неминучість її перемоги. І, здається, переконала в цьому не лише себе, а й лідера грузинських націонал-лібералів Саакашвілі.
Мої шановні опоненти, безумовно, мають право давати поради керівництву лівих партій. Щоправда, з огляду на теперішні погляди Яневського мені здається, що поради ці він дає неспроста. Отже, якщо комуністи хочуть створити собі проблеми, щоб потім їх долати – їм, справді, краще прислухатися до його порад.
Що ж одержать ліві партії від співпраці з лівоцентристськими і демократично налаштованими центристськими силами?
По-перше, демократизацію політичної системи в результаті проведення політичної реформи. Немає нічого дивного в тому, що саме СДПУ(О), КПУ і СПУ послідовно виступають за проведення реформи і впровадження у політичну систему України європейських норм політичної відповідальності. Немає також нічого дивного й у тому, що саме правонаціоналістичні сили всіляко намагаються цієї відповідальності уникнути.
Так, між нами є протиріччя з приводу конкретних особливостей реалізації реформи. Є проблема і щодо узгодження наших позицій із побажаннями наших потенційних союзників. Але всі ці проблеми вирішуються шляхом переговорів. А про що можна вести переговори з політичними силами, які категорично не сприймають демократичних реформ і ладні до останнього блокувати роботу парламенту, аби їх не допустити?
По-друге, мова йде про співпрацю у сфері міжнародних відносин. Усі лівоцентристські сили зацікавлені в розвитку рівноправних відносин із Росією, здобутті максимальної користі для української економіки в процесі економічної інтеграції на пострадянському терені, підтриманні міжнаціональної злагоди і т.д. У той же час, право-націоналістичні сили закликають нас відмовитися від будь-яких інтеграційних проектів із Росією, а нерідко виступають і з етнонаціоналістичних позицій.
По-третє, у нас є значні перспективи співпраці у справі захисту інтересів найманих працівників. Так, у нас є істотні розбіжності у тактиці - ми співпрацюємо з владою, тоді як комуністи і соціалісти перебувають в опозиції. Втім, "казус Мільєрана" виник не вчора... Є у нас і принципові ідеологічні розходження, пов’язані, наприклад, із приватною власністю на землю. Проте це не означає, що ми не можемо співпрацювати.
Хочу також нагадати, що коли відмова від підтримки Ющенка і висування своїх кандидатів є ознакою "божевілля", то доводиться визнати - воно вже вразило керівні органи КПУ і СПУ. Досить, наприклад, почитати дуже характерне інтерв'ю одного з авторитетних соціалістів Рудьковського в "Главреді" (http://www.glavred.info/?art=94585153), де він пояснює причини, з яких очолювана ним Чернігівська обласна організація СПУ виступила з ініціативою висування Мороза на посаду президента. Втім, як я пояснив вище, це, скоріш за все, не "божевілля", а навпаки - здоровий глузд.
Претензія №3: "Олігархами" у сучасних умовах заведено називати осіб, котрі одержали величезні статки, користуючись владними повноваженнями і привілеями, що із цього випливають. У цьому сенсі перераховані Вами представники опозиційних сил (тобто Жванія, Мартиненко, Рибачук, Червоненко, Порошенко, Петро Ющенко – Ю.З.) олігархами не є і бути не можуть".
Якби це було так, то що ж робити з великою групою знаних опозиціонерів, котрі не дуже давно були "при владі", а сьогодні вельми не бідні люди?
Проте, насправді це не зовсім так, а у багатьох випадках - зовсім не так. Як відомо, більшість наших (а також - російських) представників великого капіталу зробили свої статки, не перебуваючи при владі, а часто навіть і не маючи істотного владного лобі. На якомусь етапі це лобі і не було особливо потрібним - адже діяти доводилось в умовах слабкості інститутів новоутворених держав, відсутності ринкового законодавства тощо.
Проте справа, звичайно, не в тому, як визначити "олігарха" і хто саме відноситься до цієї категорії. Значно істотнішим є інше. Якщо самі ж автори вважають, що олігархи постають тільки завдяки використанню владних повноважень, то дуже важко втриматися від такої інтерпретації того, що відбувається.
Поміркуймо самі. Нам відомо, що Віктор Ющенко і "Наша Україна" не просто рвуться до влади й навіть вважають, що вона у них практично в руках. Нам відомо, що вони категорично виступають проти політичної реформи, яка має, зокрема, сприяти зміцненню умов рівної конкуренції для ведення бізнесу. Нам відомо, що Яневський і Малєєв протягом уже кількох місяців публікують в "Українській правді" статті, присвячені критиці реформи. Про що це може свідчити?
А лише про одне - що Яневський і Малєєв послідовно обслуговують інтереси олігархічного капіталу, який уособлюється такими діячами як Жванія, Мартиненко, Рибачук, Червоненко, Порошенко, Петро Ющенко з "Нашої України". Залишається тільки поспівчувати моїм шановним опонентам, якщо вони займаються цим безкоштовно. І похвалити їхню життєву кмітливість в протилежному випадку.
Не буду обвинувачувати моїх опонентів у "антиінтелектуалізмі" - це було б явною неправдою. Але все-таки хотів би звернути увагу на те, що не варто вести дискусію методами маніпулювання соціологічними даними (до речі, не надто вмілими), подачею провокаційних "порад" і прямим підведенням "ідейної" бази під чиїсь бізнес-інтереси. Краще це лишити для агітаційних листівок.
Автор: голова виконкому СДПУ(О), заступник голови СДПУ(О), заступник глави адміністрації президента Юрій Загородній
Читайте також:
Відповідь заступнику глави СДПУ(О) Загороднєму
"А Винниченка за що?"
Юрій Загородній та войовничий антиінтелектуалізм СДПУ(О)
Можливо, це якось пов'язано з появою на початку тижня звернення лідера СДПУ(О) Медведчука до лівих сил. "Українська правда" ще раз спробує здивувати пана Загороднього, надавши йому змогу висловитися без цензури. Можливо, цей "широкий" крок вкаже соціал-демократам на певні прогалини їх політики щодо журналістів.
"Українська правда", а також персонально добродії Яневський та Малєєв чимало потішили мене й навіть здивували.
Перша – тим, що повністю опублікувала мою відповідь на перший критичний матеріал "Інституту політичного моделювання", незважаючи на те, що "не згодна з жодною моєю оцінкою "УП", але заперечувати, по суті, не зважилася.
Другі – тим, що, нарешті, спробували висунути конкретні претензії з приводу висловленої мною думки. Вже не розмінюючись на критику Винниченка... Щоправда, при цьому вони знов наламали дров. Але це вже як ведеться.
Претензія №1. "Ніхто в світі не вірить сьогодні, що партія, погляди якої Ви маєте честь репрезентувати, є лівою партією. (...) Нами не виявлені (навіть лабораторними методами) люди, які б при здоровому розумі й тверезій пам'яті підтверджували, що для СДПУ(О) та її лідерів важливіші інтереси найманих робітників, аніж олігархів та чиновників всіх рівнів (...)."
Ну що тут сказати? Вважати, що СДПУ(О) не є лівою партією, право авторів. Правда, дещо дивно, що такий великий шанувальник Скоропадського і такий недруг українських соціалістів початку ХХ сторіччя як Яневський вважає це недоліком, а не позитивом нашої партії. Але це, так би мовити, психологічна проблема самого пана Яневського, а нас більше цікавить те, що у наших опонентів проблем з логікою не менше, ніж із психологією.
Справді, кількома рядками вище вони пишуть: "На останніх парламентських виборах есдеки набрали не більше 7%. Отже, 2/3 соціал-демократично налаштованих громадян просто не бачать у СДПУ(О) силу, спроможну висловлювати і обстоювати їхні погляди".
А одна третина, виходить, усе ж бачить у СДПУ(О) соціал-демократичну силу? Це що – мало? І чи не означає ця фраза, що автори спростовують своє ж твердження про те, що їм не вдалося знайти людей, які б вважали СДПУ(О) лівою партією? Адже вони таких людей усе ж відшукали. Причому без усіляких "лабораторних методів" і в кількості понад 1,5 мільйона осіб. Утім, цієї "знахідки" автори просто не помітили.
Тут доречно послатися на результати дослідження, проведеного у березні 2002 року Київським міжнародним інститутом соціології. За їхніми даними, наприклад, прибічниками "зеленої" ідеології вважають себе майже 13% опитаних, а за ПЗУ готові голосувати лише 3%; прибічників комуністичної ідеології в Україні майже 23%, а збираються голосувати за КПУ усього 14% опитаних. І з тих 6% опитаних, що готові голосувати за СДПУ(О), 90% (!) вважали себе есдеками за переконаннями.
Претензія №2. "Ця теза практично покликана переорієнтувати КПУ та СПУ з боротьби з існуючим політичним режимом та владою на боротьбу проти Ющенка персонально. (...) Отже, якщо КПУ та СПУ прагнуть (...) суттєво послабити свої електоральні позиції, вони повинні скористатися Вашою порадою. Але шанси, що всі вони одночасно збожеволіють, мізерні."
Власне кажучи, я не закликав ліві сили до "повного переорієнтування". Зовсім навпаки – я закликав до створення широкої коаліції лівих і лівоцентристських сил, до якої можуть долучитися демократично налаштовані центристи. І метою цієї коаліції має бути не "боротьба проти Ющенко персонально", а протидія дестабілізації ситуації в країні, що чинять націонал-ліберали, котрі зосередились навколо Ющенка. Відчуйте різницю!
До речі, вельми дивною виглядає думка моїх опонентів про те, що проти Ющенка не можна виступати, тому що він є лідером суспільної довіри. Змушений ще раз послатися на опитування авторитетних центрів громадської думки.
За даними "Демініціатив", уже кілька місяців поспіль кількість тих, хто негативно ставиться до Ющенка, помітно перевищує кількість тих, хто ставиться до нього позитивно. Отже, говорити про Ющенка як про "лідера громадської довіри" можна лише вельми умовно. Та коли б він і був таким, що ж, через це його й критикувати не можна?
Пропонована керівництвом СДПУ(О) широка співпраця лівих сил продиктована цілком природним збігом тактичних і стратегічних інтересів лівих та лівоцентристських партій. І така співпраця аж ніяк не може зашкодити КПУ і СПУ, а от відмова від неї на користь блокування з "Нашою Україною" і БЮТ – може. Поясню свою точку зору.
Уявімо собі, що комуністи і соціалісти об’єдналися з націонал-лібералами. Ющенко переміг. Що вони одержать?
По-перше, більшість виборців КПУ та СПУ ніколи не підтримають ані жорсткого прозахідного курсу в зовнішній політиці, ані радикально ліберального курсу в соціально-економічній політиці команди Ющенка. І ніколи не простять своїм керівникам зради рядових членів партії.
Не знаю, чи означатиме це цілковитий крах теперішніх СПУ і КПУ, чи лише зміну партійного керівництва, але цілком очевидно - лівим силам буде завдано відчутного удару.
По-друге, чи не в блоках Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко перебувають організатори "Нюрнберга – 2"? Чи не ті партії та політики, що входять до цих блоків, послідовно виступають з вкрай правих, антикомуністичних позицій? Пригадаймо хоча б Конгрес українських націоналістів. Хіба не депутати від "Нашої України" голосували у міській раді Тернополя про перейменування однієї з вулиць міста на честь однієї з дивізій СС?
Легко уявити собі картину, коли в результаті цього сумнівного альянсу КПУ буде заборонена, а СПУ ледве животітиме як кишенькова "ліва" опозиція "Нашій Україні". Це, ясна річ, якщо такий атрибут як вибори взагалі буде збережено - адже недарма "Наша Україна" уже зараз виступає з переможними реляціями про неминучість її перемоги. І, здається, переконала в цьому не лише себе, а й лідера грузинських націонал-лібералів Саакашвілі.
Мої шановні опоненти, безумовно, мають право давати поради керівництву лівих партій. Щоправда, з огляду на теперішні погляди Яневського мені здається, що поради ці він дає неспроста. Отже, якщо комуністи хочуть створити собі проблеми, щоб потім їх долати – їм, справді, краще прислухатися до його порад.
Що ж одержать ліві партії від співпраці з лівоцентристськими і демократично налаштованими центристськими силами?
По-перше, демократизацію політичної системи в результаті проведення політичної реформи. Немає нічого дивного в тому, що саме СДПУ(О), КПУ і СПУ послідовно виступають за проведення реформи і впровадження у політичну систему України європейських норм політичної відповідальності. Немає також нічого дивного й у тому, що саме правонаціоналістичні сили всіляко намагаються цієї відповідальності уникнути.
Так, між нами є протиріччя з приводу конкретних особливостей реалізації реформи. Є проблема і щодо узгодження наших позицій із побажаннями наших потенційних союзників. Але всі ці проблеми вирішуються шляхом переговорів. А про що можна вести переговори з політичними силами, які категорично не сприймають демократичних реформ і ладні до останнього блокувати роботу парламенту, аби їх не допустити?
По-друге, мова йде про співпрацю у сфері міжнародних відносин. Усі лівоцентристські сили зацікавлені в розвитку рівноправних відносин із Росією, здобутті максимальної користі для української економіки в процесі економічної інтеграції на пострадянському терені, підтриманні міжнаціональної злагоди і т.д. У той же час, право-націоналістичні сили закликають нас відмовитися від будь-яких інтеграційних проектів із Росією, а нерідко виступають і з етнонаціоналістичних позицій.
По-третє, у нас є значні перспективи співпраці у справі захисту інтересів найманих працівників. Так, у нас є істотні розбіжності у тактиці - ми співпрацюємо з владою, тоді як комуністи і соціалісти перебувають в опозиції. Втім, "казус Мільєрана" виник не вчора... Є у нас і принципові ідеологічні розходження, пов’язані, наприклад, із приватною власністю на землю. Проте це не означає, що ми не можемо співпрацювати.
Хочу також нагадати, що коли відмова від підтримки Ющенка і висування своїх кандидатів є ознакою "божевілля", то доводиться визнати - воно вже вразило керівні органи КПУ і СПУ. Досить, наприклад, почитати дуже характерне інтерв'ю одного з авторитетних соціалістів Рудьковського в "Главреді" (http://www.glavred.info/?art=94585153), де він пояснює причини, з яких очолювана ним Чернігівська обласна організація СПУ виступила з ініціативою висування Мороза на посаду президента. Втім, як я пояснив вище, це, скоріш за все, не "божевілля", а навпаки - здоровий глузд.
Претензія №3: "Олігархами" у сучасних умовах заведено називати осіб, котрі одержали величезні статки, користуючись владними повноваженнями і привілеями, що із цього випливають. У цьому сенсі перераховані Вами представники опозиційних сил (тобто Жванія, Мартиненко, Рибачук, Червоненко, Порошенко, Петро Ющенко – Ю.З.) олігархами не є і бути не можуть".
Якби це було так, то що ж робити з великою групою знаних опозиціонерів, котрі не дуже давно були "при владі", а сьогодні вельми не бідні люди?
Проте, насправді це не зовсім так, а у багатьох випадках - зовсім не так. Як відомо, більшість наших (а також - російських) представників великого капіталу зробили свої статки, не перебуваючи при владі, а часто навіть і не маючи істотного владного лобі. На якомусь етапі це лобі і не було особливо потрібним - адже діяти доводилось в умовах слабкості інститутів новоутворених держав, відсутності ринкового законодавства тощо.
Проте справа, звичайно, не в тому, як визначити "олігарха" і хто саме відноситься до цієї категорії. Значно істотнішим є інше. Якщо самі ж автори вважають, що олігархи постають тільки завдяки використанню владних повноважень, то дуже важко втриматися від такої інтерпретації того, що відбувається.
Поміркуймо самі. Нам відомо, що Віктор Ющенко і "Наша Україна" не просто рвуться до влади й навіть вважають, що вона у них практично в руках. Нам відомо, що вони категорично виступають проти політичної реформи, яка має, зокрема, сприяти зміцненню умов рівної конкуренції для ведення бізнесу. Нам відомо, що Яневський і Малєєв протягом уже кількох місяців публікують в "Українській правді" статті, присвячені критиці реформи. Про що це може свідчити?
А лише про одне - що Яневський і Малєєв послідовно обслуговують інтереси олігархічного капіталу, який уособлюється такими діячами як Жванія, Мартиненко, Рибачук, Червоненко, Порошенко, Петро Ющенко з "Нашої України". Залишається тільки поспівчувати моїм шановним опонентам, якщо вони займаються цим безкоштовно. І похвалити їхню життєву кмітливість в протилежному випадку.
Не буду обвинувачувати моїх опонентів у "антиінтелектуалізмі" - це було б явною неправдою. Але все-таки хотів би звернути увагу на те, що не варто вести дискусію методами маніпулювання соціологічними даними (до речі, не надто вмілими), подачею провокаційних "порад" і прямим підведенням "ідейної" бази під чиїсь бізнес-інтереси. Краще це лишити для агітаційних листівок.
Автор: голова виконкому СДПУ(О), заступник голови СДПУ(О), заступник глави адміністрації президента Юрій Загородній
Читайте також:
Відповідь заступнику глави СДПУ(О) Загороднєму
"А Винниченка за що?"
Юрій Загородній та войовничий антиінтелектуалізм СДПУ(О)
