Епідемія електоральних міфів
Середа, 10 грудня 2003, 15:27
Початок зими ознаменувався новим сплеском електоральних міфів, байок і казок. Вони, як і будь-яка пошесть, мають різне походження, переносяться різними фізичними особами, можуть мати різні, але завжди неприємні наслідки. Як і водиться під час епізотій, хтось страждає, а хтось заробляє на поставках отрути та протиотрути.
Всі ці міфи народжуються в благодатному бульйоні численних сценаріїв та прогнозів, що абсолютно природно виникають за рік до принципово важливих президентських виборів. Логіка сценаріїв та прогнозів (як правило, небездоганна) вимагає легітимації, тобто виправдання в очах шановної публіки.
Оскільки в межах однієї статті розглянути все те неможливо, зупинимося сьогодні лише на найбільш розповсюджених міфах.
Міф перший. Леонід Кучма як єдиний кандидат від влади за будь-яких умов буде мати у першому турі 35-37%, незалежно від рівня суспільної підтримки.
Реально. За будь-якого рівня контролю, навіть організованого як парламентською четвіркою, так і позапарламентськими партіями, громадськими організаціями абощо, так званий "адміністративний ресурс" в масштабах всієї країни не може додати нехай навіть 4% провладному кандидатові. За умови ефективного, багаторівневого та багатоступеневого контролю в день голосування цей показник буде наближатися до 0,0000001%.
Формулювати питання так, що "кандидат від влади за будь-яких умов буде мати у першому турі 35-37"%, для будь-якого політика означає завчасну і ганебну капітуляцію, капітуляцію ДО початку виборів та спробу зняти з себе відповідальність за їх результати та наслідки.
Висновок: демократичні опозиційні сили існують перш за все для того, щоб не дати (або, принаймні, значно ускладнити) владі сфальсифікувати вибори, або, як це цнотливо називається в Україні, застосувати адмінресурс.
Саме заради цього повинні об'єднуватися опозиційні сили, а не для того, щоб вирішувати беззмістовні по суті арифметичні задачі додавання та віднімання електоратів.
Отже, якщо шановний глава держави, рівень підтримки якого стрімко наближається до 7% (наприклад), може набрати в першому турі не тільки 35%, а хоча б 15%, то це не тільки злочин влади, але й злочинна безвідповідальність самої опозиції.
Другий міф вичерпно сформульовано Тимошенко. Його суть: учасники акції "Повстань Україно!" - БЮТ, СПУ, КПУ "та велика кількість правих позапарламентських партій - висувають єдиного кандидата-не-комуніста", що гарантує його прохід до 2-го туру з тими ж 40%. У цьому випадку частина прихильників Ющенка проголосує за такого кандидата. І справу зроблено: Ющенко може сміливо посідати посаду прем'єра.
Реально. Зазначені політичні сили ПРИНЦИПОВО не можуть висунути такого кандидата. КПУ не піде на це тому, що це буде означати кінець їх партії – електорат ніколи не простить такої зради.
Більше того. Від 10% до 40% прихильників комуністів проголосують за провладного кандидата – в залежності від його прізвища. Отже, вся комбінація унеможливлюється відпочатку.
Цей варіант неможливий не тільки політично, але й електорально. Річ у тім, що у повній відповідності зі словами самої шановної пані Тимошенко електорати не додаються один до одного, тим більше у випадку їх абсолютної ідеологічної несумісності. Практично це означає, що Симоненко, якого висуне КПУ, отримає голосів більше, ніж не-комуністичний кандидат, якого "висуне" "Повстань, Україно!".
Третій міф. Звучить він так: до другого туру "гарантовано" проходить кандидат від "двійки" (Мороз-Тимошенко); там він спроможний консолідувати крайніх правих та крайніх лівих.
Реально. Будь-яка персона від "двійки" може набрати в першому турі хіба що 10%. Якщо точно, результат Мороза в цьому випадку складе 9,8%, Тимошенко – 9,9% (джерело: загальноукраїнське репрезентативне опитування, 5906 опитаних, жовтень 2003 р., "Імідж-контроль" на замовлення Інституту політичного моделювання).
Висновок. Політична теорія вчить, що додавати треба не електорати, а зусилля. Як вчив класик (в даному випадку - імператор всіх французів Наполеон), "рухатись – окремо, воювати – разом".
В наших умовах доля опозиції – не в приречених наперед спробах об'єднувати необ'єднуване (тобто електорати), а в об'єднанні дій, спрямованих на проведення вільних та прозорих виборів.
Автори: Костянтин Малєєв, Данило Яневський, Інститут політичного моделювання
Читайте також:
Тимошенко про Ющенка у Канаді й Києві. Знайдіть різницю
Всі ці міфи народжуються в благодатному бульйоні численних сценаріїв та прогнозів, що абсолютно природно виникають за рік до принципово важливих президентських виборів. Логіка сценаріїв та прогнозів (як правило, небездоганна) вимагає легітимації, тобто виправдання в очах шановної публіки.
Оскільки в межах однієї статті розглянути все те неможливо, зупинимося сьогодні лише на найбільш розповсюджених міфах.
Міф перший. Леонід Кучма як єдиний кандидат від влади за будь-яких умов буде мати у першому турі 35-37%, незалежно від рівня суспільної підтримки.
Реально. За будь-якого рівня контролю, навіть організованого як парламентською четвіркою, так і позапарламентськими партіями, громадськими організаціями абощо, так званий "адміністративний ресурс" в масштабах всієї країни не може додати нехай навіть 4% провладному кандидатові. За умови ефективного, багаторівневого та багатоступеневого контролю в день голосування цей показник буде наближатися до 0,0000001%.
Формулювати питання так, що "кандидат від влади за будь-яких умов буде мати у першому турі 35-37"%, для будь-якого політика означає завчасну і ганебну капітуляцію, капітуляцію ДО початку виборів та спробу зняти з себе відповідальність за їх результати та наслідки.
Висновок: демократичні опозиційні сили існують перш за все для того, щоб не дати (або, принаймні, значно ускладнити) владі сфальсифікувати вибори, або, як це цнотливо називається в Україні, застосувати адмінресурс.
Саме заради цього повинні об'єднуватися опозиційні сили, а не для того, щоб вирішувати беззмістовні по суті арифметичні задачі додавання та віднімання електоратів.
Отже, якщо шановний глава держави, рівень підтримки якого стрімко наближається до 7% (наприклад), може набрати в першому турі не тільки 35%, а хоча б 15%, то це не тільки злочин влади, але й злочинна безвідповідальність самої опозиції.
Другий міф вичерпно сформульовано Тимошенко. Його суть: учасники акції "Повстань Україно!" - БЮТ, СПУ, КПУ "та велика кількість правих позапарламентських партій - висувають єдиного кандидата-не-комуніста", що гарантує його прохід до 2-го туру з тими ж 40%. У цьому випадку частина прихильників Ющенка проголосує за такого кандидата. І справу зроблено: Ющенко може сміливо посідати посаду прем'єра.
Реально. Зазначені політичні сили ПРИНЦИПОВО не можуть висунути такого кандидата. КПУ не піде на це тому, що це буде означати кінець їх партії – електорат ніколи не простить такої зради.
Більше того. Від 10% до 40% прихильників комуністів проголосують за провладного кандидата – в залежності від його прізвища. Отже, вся комбінація унеможливлюється відпочатку.
Цей варіант неможливий не тільки політично, але й електорально. Річ у тім, що у повній відповідності зі словами самої шановної пані Тимошенко електорати не додаються один до одного, тим більше у випадку їх абсолютної ідеологічної несумісності. Практично це означає, що Симоненко, якого висуне КПУ, отримає голосів більше, ніж не-комуністичний кандидат, якого "висуне" "Повстань, Україно!".
Третій міф. Звучить він так: до другого туру "гарантовано" проходить кандидат від "двійки" (Мороз-Тимошенко); там він спроможний консолідувати крайніх правих та крайніх лівих.
Реально. Будь-яка персона від "двійки" може набрати в першому турі хіба що 10%. Якщо точно, результат Мороза в цьому випадку складе 9,8%, Тимошенко – 9,9% (джерело: загальноукраїнське репрезентативне опитування, 5906 опитаних, жовтень 2003 р., "Імідж-контроль" на замовлення Інституту політичного моделювання).
Висновок. Політична теорія вчить, що додавати треба не електорати, а зусилля. Як вчив класик (в даному випадку - імператор всіх французів Наполеон), "рухатись – окремо, воювати – разом".
В наших умовах доля опозиції – не в приречених наперед спробах об'єднувати необ'єднуване (тобто електорати), а в об'єднанні дій, спрямованих на проведення вільних та прозорих виборів.
Автори: Костянтин Малєєв, Данило Яневський, Інститут політичного моделювання
Читайте також:
Тимошенко про Ющенка у Канаді й Києві. Знайдіть різницю
