Олігархи втратять контроль над партіями?
Середа, 10 грудня 2003, 10:29
В Україні може відбутися хоч маленька, але перемога демократії. Провідні партії мають шанс уникнути фінансової залежності від своїх тіньових спонсорів - отримуючи гроші не від патронів, а з бюджету України. Для цього треба лише, щоб президент Кучма підписав закон про запровадження державного фінансування політичних партій.
Відповідний законопроект, який був розроблений Лабораторією законодавчих ініціатив ще в 2001 році та внесений до парламенту народним депутатом Ігорем Гринівим з "Нашої України", 27 листопада був остаточно схвалений Верховною Радою.
За законопроект "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку із запровадженням державного фінансування політичних партій" віддали свої голоси 276 народних обранців із семи фракцій.
Законопроект, спрямований на зниження корупції в політичній системі та створення цивілізованих умов діяльності партійних структур в Україні, був підтриманий "Нашою Україною", БЮТ, СПУ, КПУ, Аграрною партією, НДП та фракцією ПППУ-"Трудова Україна".
Комуністи, до речі, впродовж певного часу вагалася з визначенням свого ставлення до законопроекту: йшла боротьба між бажанням отримати в майбутньому свою частину бюджетних грошей та побоюванням, що виборці не зрозуміють необхідності фінансувати діяльність політорганізацій. Довіра до яких, у цілому, є не дуже високою.
Але, на щастя для прихильників прямої держпідтримки партій, прагматизм та принципова позиція перемогли над можливим популізмом з боку КПУ, без голосів яких закон не був би ухвалений.
Проти державного фінансування партій виступили фракції СДПУ(О), "Регіони України", групи "Демократичні ініціативи", "Народовладдя", "Народний вибір". Можливо, тому, що складаються вони переважно з депутатів-мажоритарників, які не дуже переймаються проблемами партійного будівництва.
Складніше, з огляду на прозорість рішень та реалізацію власних програмних положень, пояснити позицію фракції СДПУ(О), яка 27 листопада, як і під час голосування за законопроект у першому читанні, виступила принципово проти держфінансування партій.
Не вплинула на рішення фракції і власна передвиборча програма, з якою партія йшла на вибори 2002 року і яка у перших рядках передбачає "становлення партійно-політичної системи, підвищення ролі партій".
Можна помилятися щодо ролі, яку гратиме бюджетне фінансування в житті українських партій, але в європейській політико-правовій думці давно вже закріпилось розуміння важливості "фінансування політики" - саме для становлення партійно-політичної системи та підвищення ролі партій в суспільних процесах.
Голосування по названому законопроекту свідчить, що українські об’єднані соціал-демократи мають свої стандарти та уявлення щодо становлення партійної системи. Які, проте, навряд чи можна віднести до загальноприйнятих в розвинених демократичних країнах.
Що ж із себе являє закон, який наразі очікує президентського вердикту?
Він передбачає два види державного фінансування політичних партій:
1. Пряме загальне фінансування, тобто фінансування статутної діяльності партій.
Це, за законопроектом: наукові дослідження, підготовка пропозицій до законодавства, організація публічних обговорень державних рішень, поширення власних політичних поглядів та інформації про себе, випуск друкованих видань, матеріально-технічне забезпечення діяльності партії та її регіональних осередків, підтримка партійних молодіжних, жіночих та інших організацій тощо.
Для того, щоб отримати право на таке фінансування, політичній партії необхідно на останніх виборах подолати виборчий 4% бар’єр.
Партії-щасливиці щорічно отримуватимуть з Державного бюджету України фінансування, пропорційне загальній кількості голосів, поданих за списки таких партій (блоків).
При цьому загальний щорічний обсяг становитиме суму, яка вираховуватиметься шляхом множення 0,01 розміру мінімальної зарплати, встановленого на 1 січня року, що передує рокові виділення коштів, на кількість громадян, внесених до списку виборців на останніх чергових виборах народних депутатів.
2. Спеціальне фінансування, або відшкодування витрат політичних партій, у тому числі й тих, що входили до виборчих блоків партій, пов’язаних з фінансуванням їхньої передвиборної агітації під час виборів.
Право на таке відшкодування також отримають лише ті партії (блоки), що подолають 4% бар’єр. Відшкодування обмежуватиметься розміром фактично здійснених витрат – але в межах граничної суми витрат виборчого фонду партії (блоку), встановленої законом.
Бухгалтерія для партій-чемпіонів
Якщо Кучма підпише закон, то вперше державне фінансування, як загальне, так і спеціальне, буде виділене за результатами наступних парламентських виборів, що мають відбутися в 2006 році.
Проте, можна для прикладу вирахувати, скільки бюджетних коштів отримали б партії, які потрапили до парламенту за результатами останніх виборів, у 2004 році - якби закон діяв на час виборів-2002.
До списку виборців під час виборів народних депутатів України в 2002 році було внесено 37 403 661 осіб - згідно з даними ЦВК. Розмір мінімальної зарплати на початок наступного року - 205 грн. відповідно до закону "Про Державний бюджет на 2004 рік". Виходить, що розмір державного фінансування статутної діяльності політичних партій у 2004 році становив би близько 76,7 млн. гривень або 14,4 млн. доларів США.
Тепер розподілимо цю загальну суму між 6 партіями і блоками, які подолали бар’єр в 2002, пропорційно до загальної кількості голосів.
У результаті отримаємо такі цифри щодо уявного бюджетного фінансування в 2004 році:
- партії, які входили до виборчого блоку "Блок Віктора Ющенка "Наша Україна" – близько 23,8 млн. грн. або 4,4 млн. дол. США;
- Комуністична партія України – близько 20,2 млн. грн. або 3,8 млн. дол. США;
- партії, які входили до виборчого блоку "За Єдину Україну!" – близько 11,9 млн. грн. або 2,2 млн. дол. США;
- партії, які входили до виборчого Блоку Юлії Тимошенко, – близько 7,3 млн. грн. або 1,4 млн. дол. США;
- Соціалістична партія України – близько 6,9 млн. грн. або 1,3 млн. дол. США;
- Соціал-демократична партія України (об’єднана) – близько 6,3 млн. грн. або 1,2 млн. дол. США.
Стосовно цього постає кілька запитань.
Чи достатньо таких обсягів щорічного фінансування для того, щоб партії позбулися залежності від фінансово-промислових груп, стали самостійними елементами політичної системи країни та представляли реальні інтереси виборців?
Чи готова Україна до цивілізованих, загальновизнаних підходів фінансування політики?
Чи є адекватною така ціна демократії та міцної партійної системи, що сплачуватиметься щороку у вигляді державного фінансування партій?
Більшість парламентського складу (як з "опозиційних" фракцій, так і частини "пропрезидентських") відповіла ствердно. Черга за президентом.
Автор: Дмитро Котляр, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив
Історію проходження та аналітичні матеріали до законопроекту дивіться тут
Відповідний законопроект, який був розроблений Лабораторією законодавчих ініціатив ще в 2001 році та внесений до парламенту народним депутатом Ігорем Гринівим з "Нашої України", 27 листопада був остаточно схвалений Верховною Радою.
За законопроект "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку із запровадженням державного фінансування політичних партій" віддали свої голоси 276 народних обранців із семи фракцій.
Законопроект, спрямований на зниження корупції в політичній системі та створення цивілізованих умов діяльності партійних структур в Україні, був підтриманий "Нашою Україною", БЮТ, СПУ, КПУ, Аграрною партією, НДП та фракцією ПППУ-"Трудова Україна".
Комуністи, до речі, впродовж певного часу вагалася з визначенням свого ставлення до законопроекту: йшла боротьба між бажанням отримати в майбутньому свою частину бюджетних грошей та побоюванням, що виборці не зрозуміють необхідності фінансувати діяльність політорганізацій. Довіра до яких, у цілому, є не дуже високою.
Але, на щастя для прихильників прямої держпідтримки партій, прагматизм та принципова позиція перемогли над можливим популізмом з боку КПУ, без голосів яких закон не був би ухвалений.
Проти державного фінансування партій виступили фракції СДПУ(О), "Регіони України", групи "Демократичні ініціативи", "Народовладдя", "Народний вибір". Можливо, тому, що складаються вони переважно з депутатів-мажоритарників, які не дуже переймаються проблемами партійного будівництва.
Складніше, з огляду на прозорість рішень та реалізацію власних програмних положень, пояснити позицію фракції СДПУ(О), яка 27 листопада, як і під час голосування за законопроект у першому читанні, виступила принципово проти держфінансування партій.
Не вплинула на рішення фракції і власна передвиборча програма, з якою партія йшла на вибори 2002 року і яка у перших рядках передбачає "становлення партійно-політичної системи, підвищення ролі партій".
Можна помилятися щодо ролі, яку гратиме бюджетне фінансування в житті українських партій, але в європейській політико-правовій думці давно вже закріпилось розуміння важливості "фінансування політики" - саме для становлення партійно-політичної системи та підвищення ролі партій в суспільних процесах.
Голосування по названому законопроекту свідчить, що українські об’єднані соціал-демократи мають свої стандарти та уявлення щодо становлення партійної системи. Які, проте, навряд чи можна віднести до загальноприйнятих в розвинених демократичних країнах.
Що ж із себе являє закон, який наразі очікує президентського вердикту?
Він передбачає два види державного фінансування політичних партій:
1. Пряме загальне фінансування, тобто фінансування статутної діяльності партій.
Це, за законопроектом: наукові дослідження, підготовка пропозицій до законодавства, організація публічних обговорень державних рішень, поширення власних політичних поглядів та інформації про себе, випуск друкованих видань, матеріально-технічне забезпечення діяльності партії та її регіональних осередків, підтримка партійних молодіжних, жіночих та інших організацій тощо.
Для того, щоб отримати право на таке фінансування, політичній партії необхідно на останніх виборах подолати виборчий 4% бар’єр.
Партії-щасливиці щорічно отримуватимуть з Державного бюджету України фінансування, пропорційне загальній кількості голосів, поданих за списки таких партій (блоків).
При цьому загальний щорічний обсяг становитиме суму, яка вираховуватиметься шляхом множення 0,01 розміру мінімальної зарплати, встановленого на 1 січня року, що передує рокові виділення коштів, на кількість громадян, внесених до списку виборців на останніх чергових виборах народних депутатів.
2. Спеціальне фінансування, або відшкодування витрат політичних партій, у тому числі й тих, що входили до виборчих блоків партій, пов’язаних з фінансуванням їхньої передвиборної агітації під час виборів.
Право на таке відшкодування також отримають лише ті партії (блоки), що подолають 4% бар’єр. Відшкодування обмежуватиметься розміром фактично здійснених витрат – але в межах граничної суми витрат виборчого фонду партії (блоку), встановленої законом.
Бухгалтерія для партій-чемпіонів
Якщо Кучма підпише закон, то вперше державне фінансування, як загальне, так і спеціальне, буде виділене за результатами наступних парламентських виборів, що мають відбутися в 2006 році.
Проте, можна для прикладу вирахувати, скільки бюджетних коштів отримали б партії, які потрапили до парламенту за результатами останніх виборів, у 2004 році - якби закон діяв на час виборів-2002.
До списку виборців під час виборів народних депутатів України в 2002 році було внесено 37 403 661 осіб - згідно з даними ЦВК. Розмір мінімальної зарплати на початок наступного року - 205 грн. відповідно до закону "Про Державний бюджет на 2004 рік". Виходить, що розмір державного фінансування статутної діяльності політичних партій у 2004 році становив би близько 76,7 млн. гривень або 14,4 млн. доларів США.
Тепер розподілимо цю загальну суму між 6 партіями і блоками, які подолали бар’єр в 2002, пропорційно до загальної кількості голосів.
У результаті отримаємо такі цифри щодо уявного бюджетного фінансування в 2004 році:
- партії, які входили до виборчого блоку "Блок Віктора Ющенка "Наша Україна" – близько 23,8 млн. грн. або 4,4 млн. дол. США;
- Комуністична партія України – близько 20,2 млн. грн. або 3,8 млн. дол. США;
- партії, які входили до виборчого блоку "За Єдину Україну!" – близько 11,9 млн. грн. або 2,2 млн. дол. США;
- партії, які входили до виборчого Блоку Юлії Тимошенко, – близько 7,3 млн. грн. або 1,4 млн. дол. США;
- Соціалістична партія України – близько 6,9 млн. грн. або 1,3 млн. дол. США;
- Соціал-демократична партія України (об’єднана) – близько 6,3 млн. грн. або 1,2 млн. дол. США.
Стосовно цього постає кілька запитань.
Чи достатньо таких обсягів щорічного фінансування для того, щоб партії позбулися залежності від фінансово-промислових груп, стали самостійними елементами політичної системи країни та представляли реальні інтереси виборців?
Чи готова Україна до цивілізованих, загальновизнаних підходів фінансування політики?
Чи є адекватною така ціна демократії та міцної партійної системи, що сплачуватиметься щороку у вигляді державного фінансування партій?
Більшість парламентського складу (як з "опозиційних" фракцій, так і частини "пропрезидентських") відповіла ствердно. Черга за президентом.
Автор: Дмитро Котляр, експерт Лабораторії законодавчих ініціатив
Історію проходження та аналітичні матеріали до законопроекту дивіться тут
