Рецензія на "Матрицю-III" під враженням від української політики
П'ятниця, 7 листопада 2003, 16:28
Ви часто ходите в кіно? У мене, на жаль, якось не виходить. Але загальносвітову прем'єру фільму "Матриця: Революція" я вирішила переглянути.
По-перше, поки тільки система кінопоказу серйозно підходить до інтеграції Києва в систему світових кіностолиць. При цьому Україні дістається ідеальний "часопростір" – у Лос-Анджелесі ще 6 ранку, у Токіо – 11 вечора, а в нас комфортна середина дня – 16.00. І це в той час, як у реальній геополітиці вектор шляху визначається методами дамбобудівництва!
По-друге, перша "Матриця" якось опинилася серед моїх улюблених фільмів – знаєте, з тих, що з кожним новим переглядом наповнюються новими значеннями. І хоча друга серія, прямо скажемо, засмутила багатослівністю та певною плутаниною, завершення трилогії пропускати було не варто. Тим більше, що під час переходу від філософської притчі до масового продукту трилогія почала нагадувати... перипетії української політики.
Але по порядку. Перший фільм наводив глядача на думку про те, що "усе не так просто" – за видимим фасадом так званої реальності ховається якась машинерія, що цинічно використовує людей як джерело харчування.
І тільки фігура Звільненого від ілюзій спроможна прорватися через усі перешкоди, звільнитися самому і вказати шлях людству. Звичайно, корені цієї нехитрої філософеми лежать у християнстві і буддизмі, але ж як схоже! У фіналі першої частини герой знаходить незалежність – і готовий йти до кінця в боротьбі за щастя інших. Пам'ятаєте початок нашої незалежності? Тоді теж здавалося, що в нас з'явився шанс...
А уже в другій "Матриці" з'являється "Головний Архітектор", самозваний автор реальності. Коли він намагався спантеличити героя розповідями про те, що мовляв, багато вас тут таких ходить (таких рятівників було вже багато – і усе марно!), я не могла втриматися від сміху – знайома фігура, правда?
І те, що Оракул виявився частиною машини, теж дуже знайома історія – досить згадати маніпуляції з "аналітичними даними" напередодні будь-яких виборів, щоб зрозуміти, що система поглинає все, до чого доторкається.
Але повернімося до 5 листопада – дня світової кінопрем'єри. Кажуть, у Лос-Анджелесі квитки на цей сеанс були викуплені ледь не за півроку. У Києві глядацька демографія різко відрізнялася від загальносвітової – адже це середина робочого дня, так що в залі була переважно молодь.
На мій погляд, фільм можна сміливо віднести до категорії виховних стрічок – де ще вам розкажуть без тіні іронії, що потрібно вірити, боротися за ідею і тільки в цьому випадку "усе буде добре"!
Щоправда, підростаючому поколінню рідної країни подібний ідеалізм поки якось не властивий, що підтвердив сміх у залі і саркастичні оплески "не в тему" в найбільш зворушливих моментах. Воно і зрозуміло – ідеалісти тут не виживають. Клімат не сприяє.
Саме вік аудиторії визначив відсутність дружного сміху в залі на самому початку "Матриці ІІІ". Один з лиходіїв повідомляє герою, який намагається вибратися зі станції, яка замкнена сама на себе: "Я сам її придумав і створив – і тому тут неприступний!"
А ми ж із вами знаємо цього персонажа! Упевнена, кожному доводилося бродити глухими коліями, побудованими з єдиною метою – закрити вихід...
Але коли неймовірна суміш тонких прозрінь, цитат із Платона, алюзій на теми світової міфології і відвертої банальщини змінилася масштабними батальними сценами, будь-які українські паралелі відійшли на другий план.
Усе-таки молодці вони там, у Голівуді! Зображення віртуальної реальності віртуальними ж методами завжди було сильною стороною американської культури. Ні, правда – поєднання дій красивих людей і комп'ютерного тла на екрані заворожує.
У запалі бою стало зрозумілим, що головне завдання битви – виграти час, поки Нео пробереться у самісеньке лігво ворога і там "порєшаєт вопроси".
Якщо згадати сюжетну лінію стрічки, яка готується до виходу, "Володар Кілець-3", де Фродо несе кільце в Мордор, то може закрастися підозра, що Голівуд останнім часом знімає один і той самий фільм.
Це не важливо – зрештою, всі міфологічні сюжети перегукуються один з одним. Важливо інше – а де ж цей герой, готовий жертвувати собою заради перемоги світлого майбутнього в невіртуальній, нашій реальності? Там, де люди не вміють літати, не володіють кунг-фу й обов'язковим набором зі шкіряного плаща і темних окулярів? Де герой, я вас запитую? А де ті сили, які готові вступати в битву, щоб виграти час – або просто перемогти, нехай навіть без героя? Агов?!!!
Але отут фільм закінчився, і під бадьору позитивну музику глядачі вивалили на холодну вогку вулицю. Настав час повертатися у світ без героя...
Автор: Юлія Тимошенко, народний депутат, лідер Блоку Юлії Тимошенко, партії "Батькивщина"
По-перше, поки тільки система кінопоказу серйозно підходить до інтеграції Києва в систему світових кіностолиць. При цьому Україні дістається ідеальний "часопростір" – у Лос-Анджелесі ще 6 ранку, у Токіо – 11 вечора, а в нас комфортна середина дня – 16.00. І це в той час, як у реальній геополітиці вектор шляху визначається методами дамбобудівництва!
По-друге, перша "Матриця" якось опинилася серед моїх улюблених фільмів – знаєте, з тих, що з кожним новим переглядом наповнюються новими значеннями. І хоча друга серія, прямо скажемо, засмутила багатослівністю та певною плутаниною, завершення трилогії пропускати було не варто. Тим більше, що під час переходу від філософської притчі до масового продукту трилогія почала нагадувати... перипетії української політики.
Але по порядку. Перший фільм наводив глядача на думку про те, що "усе не так просто" – за видимим фасадом так званої реальності ховається якась машинерія, що цинічно використовує людей як джерело харчування.
І тільки фігура Звільненого від ілюзій спроможна прорватися через усі перешкоди, звільнитися самому і вказати шлях людству. Звичайно, корені цієї нехитрої філософеми лежать у християнстві і буддизмі, але ж як схоже! У фіналі першої частини герой знаходить незалежність – і готовий йти до кінця в боротьбі за щастя інших. Пам'ятаєте початок нашої незалежності? Тоді теж здавалося, що в нас з'явився шанс...
А уже в другій "Матриці" з'являється "Головний Архітектор", самозваний автор реальності. Коли він намагався спантеличити героя розповідями про те, що мовляв, багато вас тут таких ходить (таких рятівників було вже багато – і усе марно!), я не могла втриматися від сміху – знайома фігура, правда?
І те, що Оракул виявився частиною машини, теж дуже знайома історія – досить згадати маніпуляції з "аналітичними даними" напередодні будь-яких виборів, щоб зрозуміти, що система поглинає все, до чого доторкається.
Але повернімося до 5 листопада – дня світової кінопрем'єри. Кажуть, у Лос-Анджелесі квитки на цей сеанс були викуплені ледь не за півроку. У Києві глядацька демографія різко відрізнялася від загальносвітової – адже це середина робочого дня, так що в залі була переважно молодь.
На мій погляд, фільм можна сміливо віднести до категорії виховних стрічок – де ще вам розкажуть без тіні іронії, що потрібно вірити, боротися за ідею і тільки в цьому випадку "усе буде добре"!
Щоправда, підростаючому поколінню рідної країни подібний ідеалізм поки якось не властивий, що підтвердив сміх у залі і саркастичні оплески "не в тему" в найбільш зворушливих моментах. Воно і зрозуміло – ідеалісти тут не виживають. Клімат не сприяє.
Саме вік аудиторії визначив відсутність дружного сміху в залі на самому початку "Матриці ІІІ". Один з лиходіїв повідомляє герою, який намагається вибратися зі станції, яка замкнена сама на себе: "Я сам її придумав і створив – і тому тут неприступний!"
А ми ж із вами знаємо цього персонажа! Упевнена, кожному доводилося бродити глухими коліями, побудованими з єдиною метою – закрити вихід...
Але коли неймовірна суміш тонких прозрінь, цитат із Платона, алюзій на теми світової міфології і відвертої банальщини змінилася масштабними батальними сценами, будь-які українські паралелі відійшли на другий план.
Усе-таки молодці вони там, у Голівуді! Зображення віртуальної реальності віртуальними ж методами завжди було сильною стороною американської культури. Ні, правда – поєднання дій красивих людей і комп'ютерного тла на екрані заворожує.
У запалі бою стало зрозумілим, що головне завдання битви – виграти час, поки Нео пробереться у самісеньке лігво ворога і там "порєшаєт вопроси".
Якщо згадати сюжетну лінію стрічки, яка готується до виходу, "Володар Кілець-3", де Фродо несе кільце в Мордор, то може закрастися підозра, що Голівуд останнім часом знімає один і той самий фільм.
Це не важливо – зрештою, всі міфологічні сюжети перегукуються один з одним. Важливо інше – а де ж цей герой, готовий жертвувати собою заради перемоги світлого майбутнього в невіртуальній, нашій реальності? Там, де люди не вміють літати, не володіють кунг-фу й обов'язковим набором зі шкіряного плаща і темних окулярів? Де герой, я вас запитую? А де ті сили, які готові вступати в битву, щоб виграти час – або просто перемогти, нехай навіть без героя? Агов?!!!
Але отут фільм закінчився, і під бадьору позитивну музику глядачі вивалили на холодну вогку вулицю. Настав час повертатися у світ без героя...
Автор: Юлія Тимошенко, народний депутат, лідер Блоку Юлії Тимошенко, партії "Батькивщина"
