Про коаліційність, стриптиз, волю до переворень та одноразовий пакетик чаю

Доки минав тиждень, що виявився фатально нещасливим для президентів кількох країн (відставка "архітектора перебудови" Едуарда Амвросійовича, звинувачення литовського президента у зв'язках із російською мафією, проблеми у президента наймилішої нам країни "У", який змушений "працювати з документами" та "відповідати на телефонні дзвінки" із Феофанії на фоні сумного ювілею з дня так і не розкритого досьогодні вбивства JFK в Америці), городяни міста N зосередилися на двох інших, але не менш фатальних подіях: чемпіонаті країни "У" із стриптизу та річниці діяльності коаліційного уряду.

Стосовно першого, то тут досить швидко дійшли висновку, що у стриптизерш найменший знос робочого одягу. І годі.

Стосовно другого – складніше. Вже віддзвеніли переможні реляції самого уряду про свою ж діяльність (хвороба приймає здорові форми: нещодавно мені зробили операцію на сліпій кишці - тепер вона бачить...), а простому люду легше не стало - корова дуже полюбляла молоко. Але не дотягувалася...

Окрім подорожчання хлібу подейкують й про підвищення цін на ліки. Як відзначив у своїй щотижневій заяві з приводу поточного політичного моменту відомий вже загалу городянин пан Ізя у пивбарі при міській дитячій лікарні: "Хворий поводився погано, за що був прооперований вдруге..."

Коаліційність уряду країни "У" не довела тих класичних політологічних переваг, які добре видно в розвинутих політичних системах.

У нас ця коаліційність, з одного боку, розмила політичну відповідальність Кабміну (незрозуміло, хто повинен нести відповідальність за кризу, скажімо, із зерном: партія, що рекомендувала на урядові посади своїх членів, чи прем’єр).

З іншого боку, ця удавана коаліційність продемонструвала низьку ефективність діяльності уряду, бо прем’єр, що "отримав" міністрів за партійними квотами, не завжди здатен впливати на них.

Сумно, але країна "У" поступово дискредитує цілком гарну ідею коаліції. З тої ж опери й оприлюднена в понеділок заява ЦК ПРУП від імені 500-тисячного загону вітчизняних гірників про рішучу підтримку кабінету міністрів та цілковите неприйняття позиції, звісно, "НУ".

Так, мабуть, важко відтворити справедливість - особливо, коли від неї вже нічого не залишилося. Бо справедливість – це коли на кожну тисячу населення припадає по 1000 яєць. А рівність – це коли на кожну людину – по одному...

Так звана об’єднана опозиція (бо вона така ж об’єднана, як і соціал–демократія країни "У" - соціал-демократія) гучно вступилася за народ з приводу дотримання урядом закону про мінімальну зарплатню, суворо наполягаючи на 237 гривнях, очевидно, не здогадуючись про те, що зарплата бюджетника - як імпотенція: скільки її не підіймай, все одно падає.

Як із зарплатою у 205 гривень (як може уряд), так і в 237 (як вимагає опозиція) пересічний вчитель міста N в стосунках, скажімо, із чарівними городянками – переможницями міського конкурсу стриптизу, може дозволити собі хіба що еротичні сни.

Бо якщо давати офіціанту на чай, то треба давати таксисту - на трамвай, а сантехніку - на прокладки.

А місцеві модельєри врешті-решт повернулися обличчям до простого люду й почали розробляти одяг для повненьких та невисоких жінок. Бачили б ви, як він кумедно виглядає на струнких та високих манекенницях...

В місті N впевнені, що ми настільки глибоко й хронічно хворі, що без зовнішньої допомоги обійтися просто не зможемо. Не примітивної грошової, а інтелектуальної, соціокультурної. Потенціал у нас є, причому чималий. Немає волі до перетворень. Нам треба до Європи, але не такими, якими ми є наразі. Поки що ми простягаємо Заходові руку, але чомусь долонею догори.

"Якщо дівчина поступається тобі місцем у трамваї, немає сенсу до неї залицятися", – кажуть у схожих випадках в місті N.

Життя ж налагоджується тоді, коли пакетик чаю "Lipton" дійсно стає одноразовим...


Володимир Килинич, Інститут політичного моделювання, місто N