До Європи зі своїми "памперсами"

Рік тому щоденна польська "Gazeta Wyborcza" "привітала" Віктора Януковича з призначенням на посаду прем’єр-міністра України аналітичною статтею "Хлопці з донецької гопкомпанії".

Впливове у країні видання, описуючи "трудовий шлях" новопризначеного голови українського уряду, згадало тоді про його "юнацькі витівки", зокрема, знімання шапок із перехожих, а також про два з половиною роки, проведені ним у виправно-трудовій колонії.

А розповідаючи польському читачеві про "предивну структуру", "справжню імперію" під назвою "Промышленный союз Донбасса", GW порівняла Віктора Януковича та Ріната Ахметова, які "стоять за Союзом", з двома легенями одного організму (штрихом до біографії Ахметова була згадка про перші великі гроші, зароблені ним грою у наперстки).

"Боротьба за наступництво після Кучми, - резюмувала тоді газета, - розпочалася призначенням на прем’єра Віктора Януковича, котрий за реалізації певних сценаріїв "може стати українським Путіним".

Минув рік. У "GW" слідами подій у Донецьку вміщено розгорнутий журналістський матеріал із підзаголовком "Методи боротьби з Віктором Ющенком та опозицією в Україні". Посеред статті - велике фото донецького студента, що палить газету з портретом Ющенка.

Цитовано Януковича, котрий радив Ющенкові "одягнути памперси і гратися у пісочниці" замість вести "тверду чоловічу політику". У фіналі статті вельми промовисте твердження українського експерта: "Суспільне життя в Україні останнім часом здичавіло...".

У річницю свого прем’єрства кандидат на "українського Путіна" – у Варшаві. За підсумками саміту Центральноєвропейської ініціативи у польській столиці – його прес-конференція. Хоча й у щільному прем’єрському графікові вона, організована українським посольством, ледь вміщується, і довідатися, де й коли відбуватиметься - непроста справа, українські журналісти, котрі мешкають у Варшаві, усіма правдами і неправдами на неї таки потрапляють.

Навколо – різномовний людський вир. Відбуваються прес-конференції голів урядів. Чекаємо на зустріч з "нашим". Раптом у передпокої, де тимчасово розмістилися, вловлюємо дивну російсько-українську мовну мішанину. Якийсь молодий, але поважної зовнішності пан веде енергійну, повну взаєморозуміння розмову з групою своїх земляків.

Домовляючись російською (під впевненим диригуванням того пана) про те, хто, коли і про що запитуватиме прем’єра, вони вголос українською повторюють... зміст своїх запитань. Здивовано переглядаємося. Що це??? Позаяк не дали зрозуміти, що знаємо обидві мови, можемо безперешкодно слухати далі. "Ну и в конце ты, – "головний" звертається до тендітної білявки, – добиваешь его своим вопросом!".

Маючи іще хвильку часу перед початком прес-конференції, гарячково обговорюємо в своєму колі те, свідками чого мимоволі довелося стати. Мабуть, київські колеги уміють злагоджено працювати...

Заходимо до зали, де відбуватиметься прес-конференція. На столі – дві поставлені поряд картки: "Прем’єр-міністр" і "Тарас Аврахов" (прес-секретар). Хтось із журналістів кепкує, мовляв, ми думали, що українським прем’єром є Віктор Янукович.

Білявка, завдання якої - "добити" на прес-конференції голову українського уряду, прибирає стіл, за яким через хвилину сидітиме "приречений" прем’єр.

Нарешті впевненою ходою у залі з’являється головний герой. Пан, що у передпокої енергійно спілкувався зі своїми земляками, сідає у крісло... прес-секретаря. Його співрозмовники з коридору також тут. Це - журналісти кількох українських інформагентств і телеканалів.

Розмова з українським прем’єром розпочинається з кількахвилинної мовчанки. Журналістів просять почекати, поки Віктор Янукович прочитає текст із картки, покладеної йому на стіл прес-секретарем.

Відтак стаємо свідками реалізації закулісної репетиції, якій не можуть зашкодити навіть кілька запитань "зі сторони", як, наприклад, питання однієї з авторів цих рядків про недавні події в Донецьку.

Ствердивши у відповіді, що донецькі події – провокація (чия???) і що "Партія регіонів" пропонує учасникам політичного процесу в Україні підписати угоду про рівні умови, прем’єр надалі розлогими конструкціями відповідає на бадьоро озвучені запитання, які ми уже чули...

Розповідає, зокрема, про досягнені впродовж року його перебування на посаді успіхи в народному та комунальному господарстві, ліквідацію заборгованостей по зарплатні, зростання ВВП і т. ін.

Звісно, що такій квітучій країні місце не десь, а у НАТО (де будемо, як впевнений прем’єр, через кілька років) та у Європейському союзі, куди от-от ввійдемо асоційованим членом.

І ось фінал. Останнє запитання. Прес-секретар встановлює зоровий контакт з пані, якій довірено "добити прем’єра". Готова! Зараз щось станеться – прем’єр у пастці...

- Моє питання неофіційне, - зосереджує вона на собі увагу нетрадиційним як на такі форуми вступом, - чи вистачає у Вас часу для своєї родини, випити з нею філіжанку кави?"

Прем’єр на мить впадає у глибоку задуму. Мабуть у його голові вихор думок: "Маю чи не маю час на каву?!".

- Маю! – відповідає з осяяним посмішкою обличчям. – Коли є бажання, завжди вистачає.

Хух! – зітхаємо з полегшенням, живий! Замах не відбувся...

Вийшовши на свіже повітря, обговорюємо "те", що побачили та почули: "На кого була розрахована ця "пісочниця", і в чому полягає "чоловіча політика", для втілення якої прем’єр використовує такі "памперси"???

Ростислав Крамар, Остап Процик, Анна Вінницька, Варшава