"Наша Україна" і БЮТ можуть прорвати блокаду політреформи
П'ятниця, 21 листопада 2003, 12:46
Прихильникам політичної реформи в Україні, напевно, повинен сподобатися "Меморандум солідарності демократичних сил", що з'явився днями, оскільки в ньому виразно проглядається елемент конструктивності.
Важливо, що цей документ, який не виключає прийняття парламентом конституційних змін ще до президентських виборів, підписав лідер "Нашої України" Віктор Ющенко.
Щоправда, конституційні зміни припускаються ним лише за умови попереднього ухвалення Верховною Радою виборчого закону на пропорційній основі, що має на меті "обрання народних депутатів у єдиному загальнонаціональному багатомандатному окрузі за списками політичних партій і блоків".
Що ж, ця умова цілком справедлива і, головне, украй необхідна для розвитку демократії в сьогоднішній Україні. Найцікавіше, що саме таке обрання депутатів – "у багатомандатному загальнонаціональному окрузі" за списками кандидатів від партій і блоків - передбачено "Заключними положеннями" (ч.2) так званого "Законопроекту-292", підготовленого спільно "партією влади" і лівими, і схваленого Конституційним Судом.
Судячи з того, що під "Меморандумом" стоїть підпис Ющенка, "праві" також повинні бути готові розглянути цей проект – адже пропорційна система в законопроекті визначена точно так, як того вимагає опозиція.
Здавалося б, усе просто. Протягом найближчих кількох тижнів треба проголосувати за даний законопроект простою більшістю (одержати яку, у принципі, не дуже складно), а потім – на наступній сесії – проголосувати за виборчий закон. Що відповідає положенням ч.2 "Заключних положень" уже ухваленого в першому читанні проекту конституційних змін. Після чого підтримати конституційний проект голосами 300 депутатів, і перший етап політичної реформи завершено.
На жаль, зовнішня простота часто буває оманливою. У своєму нинішньому вигляді законопроект не влаштовує не тільки "Нашу Україну", але і багатьох депутатів пропрезидентських фракцій.
"Наша Україна", мабуть, не може погодитися тим, що майбутній президент (а Ющенко – найбільш ймовірний кандидат на цю посаду) буде переобиратися парламентом уже через півтора роки після свого всенародного обрання.
А кілька десятків депутатів-мажоритарників з партій більшості дуже бояться за "чистої пропорціоналки" позбутися шансу потрапити в майбутній парламент. Саме тиском мажоритарників на керівництво пропрезидентських партій пояснюється той факт, що більшість не голосує за виборчий законопроект соціалістів.
У той же час ймовірно, що на зміну всієї системи влади прихильники Кучми йдуть не від гарного життя, а тільки тому, що не мають кандидата, здатного перемогти на президентських виборах Ющенка. Реформа їм украй необхідна.
І вони зроблять усе, щоб за допомогою комуністів прийняти конституційні зміни. Не маючи підтримки праворуч, "більшовики" повинні будуть поступитися найбільш радикальним "мажоритарникам" і з їх допомогою провести законопроект, але... забравши з нього настільки потрібну опозиції частину 2 "Заключних положень". І ухвалити простою більшістю в 226 голосів, що у них поки є, виборчий закон зі збереженням, припустимо, 25% місць за "мажоритарниками" (і тоді в парламенті буде 113 "вільних депутатів", здатних завалити роботу будь-якого уряду).
Після цього пропрезидентська більшість укупі з комуністами може дружно проголосувати за законопроект конституційних змін, але вже без "чистої пропорціоналки" і зі збереженням ст. 103, що передбачає обрання президента парламентом у 2006 році. Зовсім не виключено, що триста голосів їм у такий спосіб набрати удасться.
Чи корисний такий варіант розвитку подій країні? Сумніваюся.
Чи можна спрямувати процес у потрібне для демократії русло? Упевнений, що так.
Справа в тому, що основна маса "більшовиків" цілком може потрапити в прохідну частину списків тих пропрезидентських партій, яким під силу перебороти 4%-бар'єр при пропорційних виборах у 2006 році. Я маю на увазі СДПУ(О), "Регіони України", блок партій, що об'єдналися навколо "Трудової України", а також "Аграрну партію" (у випадку, якщо її очолить Литвин).
Але все-таки залишається трохи більше 30 депутатів, які навряд чи можуть на це сподіватися. Через них увесь сир-бор. Без них законопроект не пройде, навіть якщо за нього проголосують соціалісти. Заради них і буде "більшість" наполягати на частковому збереженні "мажоритарки".
Вирішити цю проблему можна лише тоді, коли недостача "більшовицьких" голосів на користь конституційного законопроекту з "чистою пропорціоналкою" буде компенсована голосами депутатів від БЮТ і "Нашої України".
Але для цього необхідно, щоб "праві" захотіли конструктивно підійти до рішення проблеми і чітко представили свою позицію стосовно законопроекту-292, а не обмежувалися б загальними розмовами на тему: Кучма – бяка, і будь-яка підтримка його ініціатив – зло (до речі, не раз і не два "нашоукраїнці" підтримували ініціативу Банкової).
Конструктивна позиція "Нашої України", на мій погляд, могла б бути виражена в публічній заяві з приводу того єдиного конституційного законопроекту, що ще має шанси пройти перше голосування до кінця цієї сесії (звичайно ж, це обговорюваний законопроект-292).
Дуже важливо, щоб "Наша Україна" оголосила: за такі й такі зміни конституції ми готові голосувати, а за обмеження пропорційної виборчої системи і за обрання президента парламентом у 2006 році не будемо голосувати ні за яких обставин. І твердо на тім стояла.
Оскільки в цих вимогах прихильників Ющенка, напевно, підтримають соціалісти і бютовці, а також, не виключаю, і комуністи, Банкова змушена буде поступитись. Варіантів у неї не так вже й багато.
У висуванні однакових вимог до конституційної реформи тільки і могла б проявитися солідарність усіх чотирьох опозиційних партій. А розраховувати на спільного для всієї опозиції кандидата в президенти – це, вибачте, "утопія", у яку не вірять навіть ті, хто це придумав. Та й не потрібна Віктору Ющенку підтримка "лівих" у першому турі президентських виборів. Він і без них вийде в другий тур.
У лівих свої інтереси. У них інше, ніж у "Нашої України", ставлення до чисто парламентської республіки, до націоналізму, до питання російської мови, до купівлі-продажу землі (що, напевно, призведе до різкого подорожчання с/г продукції через значне підвищення частки земельної ренти в її собівартості) і до багато чого іншого. Лівим потрібно розробляти власну передвиборну платформу, а потім висувати свого кандидата (найперспективнішим, думаю, був би Мороз).
І останнє: якщо в лютому-березні Верховна Рада все-таки проголосує за конституційні зміни, у Ющенка, швидше за все, не буде сильного суперника на президентських виборах з боку "центристів".
Януковича, приміром, навряд чи влаштує посада президента, нездатного реально впливати на економіку. Найімовірніше, він, як і багато інших лідерів партій "центру", буде рватися в прем'єри після виборів 2006 року.
А для цього усі вони повинні будуть усерйоз зайнятися партійним будівництвом, а не витрачати сили й кошти (величезні, між іншим) на боротьбу за посаду гаранта безпеки України і прав людини. Сфера їхніх особистих інтересів з цими темами мало пов'язана.
Автор: Володимир Малинкович, політолог, директор українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень
Важливо, що цей документ, який не виключає прийняття парламентом конституційних змін ще до президентських виборів, підписав лідер "Нашої України" Віктор Ющенко.
Щоправда, конституційні зміни припускаються ним лише за умови попереднього ухвалення Верховною Радою виборчого закону на пропорційній основі, що має на меті "обрання народних депутатів у єдиному загальнонаціональному багатомандатному окрузі за списками політичних партій і блоків".
Що ж, ця умова цілком справедлива і, головне, украй необхідна для розвитку демократії в сьогоднішній Україні. Найцікавіше, що саме таке обрання депутатів – "у багатомандатному загальнонаціональному окрузі" за списками кандидатів від партій і блоків - передбачено "Заключними положеннями" (ч.2) так званого "Законопроекту-292", підготовленого спільно "партією влади" і лівими, і схваленого Конституційним Судом.
Судячи з того, що під "Меморандумом" стоїть підпис Ющенка, "праві" також повинні бути готові розглянути цей проект – адже пропорційна система в законопроекті визначена точно так, як того вимагає опозиція.
Здавалося б, усе просто. Протягом найближчих кількох тижнів треба проголосувати за даний законопроект простою більшістю (одержати яку, у принципі, не дуже складно), а потім – на наступній сесії – проголосувати за виборчий закон. Що відповідає положенням ч.2 "Заключних положень" уже ухваленого в першому читанні проекту конституційних змін. Після чого підтримати конституційний проект голосами 300 депутатів, і перший етап політичної реформи завершено.
На жаль, зовнішня простота часто буває оманливою. У своєму нинішньому вигляді законопроект не влаштовує не тільки "Нашу Україну", але і багатьох депутатів пропрезидентських фракцій.
"Наша Україна", мабуть, не може погодитися тим, що майбутній президент (а Ющенко – найбільш ймовірний кандидат на цю посаду) буде переобиратися парламентом уже через півтора роки після свого всенародного обрання.
А кілька десятків депутатів-мажоритарників з партій більшості дуже бояться за "чистої пропорціоналки" позбутися шансу потрапити в майбутній парламент. Саме тиском мажоритарників на керівництво пропрезидентських партій пояснюється той факт, що більшість не голосує за виборчий законопроект соціалістів.
У той же час ймовірно, що на зміну всієї системи влади прихильники Кучми йдуть не від гарного життя, а тільки тому, що не мають кандидата, здатного перемогти на президентських виборах Ющенка. Реформа їм украй необхідна.
І вони зроблять усе, щоб за допомогою комуністів прийняти конституційні зміни. Не маючи підтримки праворуч, "більшовики" повинні будуть поступитися найбільш радикальним "мажоритарникам" і з їх допомогою провести законопроект, але... забравши з нього настільки потрібну опозиції частину 2 "Заключних положень". І ухвалити простою більшістю в 226 голосів, що у них поки є, виборчий закон зі збереженням, припустимо, 25% місць за "мажоритарниками" (і тоді в парламенті буде 113 "вільних депутатів", здатних завалити роботу будь-якого уряду).
Після цього пропрезидентська більшість укупі з комуністами може дружно проголосувати за законопроект конституційних змін, але вже без "чистої пропорціоналки" і зі збереженням ст. 103, що передбачає обрання президента парламентом у 2006 році. Зовсім не виключено, що триста голосів їм у такий спосіб набрати удасться.
Чи корисний такий варіант розвитку подій країні? Сумніваюся.
Чи можна спрямувати процес у потрібне для демократії русло? Упевнений, що так.
Справа в тому, що основна маса "більшовиків" цілком може потрапити в прохідну частину списків тих пропрезидентських партій, яким під силу перебороти 4%-бар'єр при пропорційних виборах у 2006 році. Я маю на увазі СДПУ(О), "Регіони України", блок партій, що об'єдналися навколо "Трудової України", а також "Аграрну партію" (у випадку, якщо її очолить Литвин).
Але все-таки залишається трохи більше 30 депутатів, які навряд чи можуть на це сподіватися. Через них увесь сир-бор. Без них законопроект не пройде, навіть якщо за нього проголосують соціалісти. Заради них і буде "більшість" наполягати на частковому збереженні "мажоритарки".
Вирішити цю проблему можна лише тоді, коли недостача "більшовицьких" голосів на користь конституційного законопроекту з "чистою пропорціоналкою" буде компенсована голосами депутатів від БЮТ і "Нашої України".
Але для цього необхідно, щоб "праві" захотіли конструктивно підійти до рішення проблеми і чітко представили свою позицію стосовно законопроекту-292, а не обмежувалися б загальними розмовами на тему: Кучма – бяка, і будь-яка підтримка його ініціатив – зло (до речі, не раз і не два "нашоукраїнці" підтримували ініціативу Банкової).
Конструктивна позиція "Нашої України", на мій погляд, могла б бути виражена в публічній заяві з приводу того єдиного конституційного законопроекту, що ще має шанси пройти перше голосування до кінця цієї сесії (звичайно ж, це обговорюваний законопроект-292).
Дуже важливо, щоб "Наша Україна" оголосила: за такі й такі зміни конституції ми готові голосувати, а за обмеження пропорційної виборчої системи і за обрання президента парламентом у 2006 році не будемо голосувати ні за яких обставин. І твердо на тім стояла.
Оскільки в цих вимогах прихильників Ющенка, напевно, підтримають соціалісти і бютовці, а також, не виключаю, і комуністи, Банкова змушена буде поступитись. Варіантів у неї не так вже й багато.
У висуванні однакових вимог до конституційної реформи тільки і могла б проявитися солідарність усіх чотирьох опозиційних партій. А розраховувати на спільного для всієї опозиції кандидата в президенти – це, вибачте, "утопія", у яку не вірять навіть ті, хто це придумав. Та й не потрібна Віктору Ющенку підтримка "лівих" у першому турі президентських виборів. Він і без них вийде в другий тур.
У лівих свої інтереси. У них інше, ніж у "Нашої України", ставлення до чисто парламентської республіки, до націоналізму, до питання російської мови, до купівлі-продажу землі (що, напевно, призведе до різкого подорожчання с/г продукції через значне підвищення частки земельної ренти в її собівартості) і до багато чого іншого. Лівим потрібно розробляти власну передвиборну платформу, а потім висувати свого кандидата (найперспективнішим, думаю, був би Мороз).
І останнє: якщо в лютому-березні Верховна Рада все-таки проголосує за конституційні зміни, у Ющенка, швидше за все, не буде сильного суперника на президентських виборах з боку "центристів".
Януковича, приміром, навряд чи влаштує посада президента, нездатного реально впливати на економіку. Найімовірніше, він, як і багато інших лідерів партій "центру", буде рватися в прем'єри після виборів 2006 року.
А для цього усі вони повинні будуть усерйоз зайнятися партійним будівництвом, а не витрачати сили й кошти (величезні, між іншим) на боротьбу за посаду гаранта безпеки України і прав людини. Сфера їхніх особистих інтересів з цими темами мало пов'язана.
Автор: Володимир Малинкович, політолог, директор українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень
