Україна – не Естонія

Досі ініціатори й виконавці конституційної реформи не запропонували жодного аргументу на користь ключового аспекту реформи – ідеї обрання президента в парламенті. Це, звичайно, крім необхідності "утопити" Ющенка. Однак такі аргументи існують. Щоправда, не в Україні.

Головними мотиваціями, що теоретично в різних державах можуть зумовлювати доцільність проведення виборів глави держави в парламенті, є такі:

- Малий розмір території та незначна чисельність населення держав, у яких президента обирають у парламенті. У цих державах зв‘язок парламенту з суспільством є досить тісним, з огляду на незначні масштаби країн та зумовлену цим специфіку політичних процесів. Малий розмір таких суспільств, незначна відмінність між регіонами невеликих держав не вимагає того, щоб глава держави отримував додатковий аргумент задля забезпечення легітимності центральної влади в регіонах держави.

З 25 членів ЄС та держав, що стануть його членами через 5 місяців, у 8 країнах президента обирають у парламенті. З цих восьми 6 держав є невеликими за територією і населенням - Греція, Естонія, Латвія, Угорщина, Чехія, Мальта.

- Висока довіра до результатів виборів з боку суспільства в окремих країнах може зумовлювати відсутність нагальної необхідності прямих виборів президента. Таким чином, обираючи президента в парламенті. деякі держави можуть заощадити значні кошти, які в іншому випадку витрачалися б на проведення загальнонаціональної виборчої кампанії.

Однак такий варіант можливий виключно в разі відсутності у суспільстві сумнівів щодо об‘єктивності і прозорості виборів та виборчих кампаній. В усіх країнах Європи, де президента обирають у парламенті, демократія достатньо розвинута. Протягом своєї новітньої історії у цих державах не було істотних нарікань щодо демократичності виборчих кампаній на своїй території.

Суспільство, в разі реалізації проекту виборів глави держави у парламенті, повинно не мати серйозних сумнівів у непідкупності парламентарів і мати значний рівень довіри до парламенту як інституції та парламентарів зокрема.

- Обрання президента парламентом значною мірою робить передбачуваним політичний процес. Завдяки обранню президента в парламенті відбувається істотна кореляція між результатами єдиних загальнонаціональних парламентських виборів та політичною орієнтацією президента. Завдяки виборам президента в парламенті, як правило, уникають протистояння між президентом і урядом, завдяки чому забезпечується зменшення загрози неефективного протистояння органів влади.

- Завдяки виборам президента в парламенті суспільство виводиться з активної політичної дискусії щодо посади президента та політичної боротьби за цю посаду. Прямі президентські вибори, як правило, викликають певну дестабілізацію політичного життя, а іноді – й державного механізму, включно з дестабілізацією зовнішньої політики держави та політики держави в інших ключових сферах життєдіяльності держави. Обрання президента парламентом дозволяє певною мірою уникнути цієї загрози.

- Для деяких країн обрання президента в парламенті є даниною історичній традиції. Так, зокрема, главу держави обирають в парламентах Німеччини й Італії. Непряме обрання глав держави у цих країнах було запроваджено конституціями після Другої Світової війни спеціально з метою послабити центральну владу та убезпечити ці держави від приходу до влади через механізми прямих виборів популістських сил.

Німеччина й Італія мали досвід приходу до влади тоталітарних режимів через механізми прямих виборів, саме тому після закінчення Другої світової війни держави-переможці намагалися обмежити вплив прямої демократії, яка у цих державах свого часу не виправдала себе.

Що стосується України, то в нашій державі запровадження обрання президента в парламенті є недоцільним.

По-перше, обрання президента в парламенті позбавить суспільство легального регулярного каналу виходу соціальної напруги. У разі затвердження виборів президента парламентом можна очікувати зростання політичного насильства. Блокування легальних виявів політичної активності – прямих виборів президента - може викликати нові форми політичної боротьби, яких, слава Богу, Україна уникла з часу здобуття незалежності.

Українське населення справді терпляче, але разом з тим і достатньо раціональне. Для раціонального розуму терпіти є сенс тоді, коли є шанс чогось дочекатися. Навряд чи весь народ буде терпіти п‘ять років до того часу, коли його вчергове "кинуть". Більшість населення здатне підтримати спроби силовим чином вирішити питання влади (а ці спроби стануть ймовірними з боку протилежних політичних сил).

У цьому зв‘язку деяким бізнесменам слід було б замислитися, чи зможуть вони зберегти свою власність та скористатися нею в умовах досить ймовірного перманентного політичного насильства, що його потягне за собою ліквідація такого каналу виходу соціальної напруги, як прямі вибори президента. І чи буде ефективною економічна діяльність в таких умовах?

Цю проблему могла б зняти норма, згідно з якою, раз уже комусь так приспічило обирати президента в парламенті, мало б відбуватися половинне оновлення парламенту кожні два роки. Це дозволило б зберегти кореляцію влади і суспільства хоча б на нинішньому рівні. Однак, у проекті Медведчука-Симоненка, навпаки, пропонується збільшити повноваження Верховної Ради до 5 років.

По-друге, Україна є великою за територією державою, де існують значні відмінності між регіонами і необхідність забезпечення додаткової легітимності центральної влади в цих регіонах. В Україні суспільство значною мірою відірване від політичних процесів у парламенті.

По-третє, сучасна Українська держава є відносно молодою країною. Цей факт потребує використання максимального числа легітимаційних механізмів, які б забезпечили авторитет держави серед своїх громадян. Одним з найважливіших таких механізмів є пряме обрання президента населенням, що зміцнює авторитет центральної державної влади, демонструє причетність громадян до здійснення влади на загальнонаціональному рівні і до владного авторитету.

По-четверте, в Україні існує вкрай високий рівень громадського скептицизму щодо некорумпованості політичного процесу, і, зокрема, виборів. Більшість громадян України вважають вибори нечесними, в тому числі й вибори до парламенту. За умов такої недовіри до виборчих процедур та до самого парламенту авторитет президента, обраного парламентом, може бути вкрай низьким, що неодмінно позначиться на дієздатності глави держави.

По-п‘яте, в парламенті України існують традиції вкрай корумпованого вирішення кадрових питань. Для сьогоднішньої України обрання президента в парламенті може означати повторення торгівлі, яка мала місце за посади спікера, глави уряду тощо з використанням підкупу, шантажу та інших методів впливу. Таким чином, в сьогоднішній Україні процес обрання президента в парламенті не може бути чесним, і це очевидно для більшості суспільства.

Отже, обрання президента парламентом в нинішніх умовах абсолютно точно буде результатом "дерибану" між кількома угрупованнями. Жодного відношення до цього процесу суспільство не матиме. Для України важливе залучення суспільства до політичних процесів, а не виведення його з таких процесів.

По-шосте, обрання президента в парламенті в сучасній Україні може бути більш дорогим для держави, аніж загальнонаціональні вибори президента. Це може відбутися завдяки залученню значних фінансових ресурсів, в тому числі й державних, до підкупу депутатів.

Цей підкуп також може бути здійснений у наданні пільг бізнесові депутатів, що так само є шкідливим для економіки України. Крім того, репресії, які можуть бути застосовані до бізнесу окремих депутатів, можуть шкодити національним інтересам України у сфері економіки та завдавати прямі збитки економіці.

По-сьоме, національним інтересам України сьогодні відповідає не стабілізація політичної ситуації, в тому числі й кадрова стабілізація, а радикальне кадрове оновлення влади. Нинішня політична верхівка продемонструвала нездатність ефективно працювати на захист інтересів України, на ефективний розвиток економіки та соціальної сфери тощо.

Таким чином, стабілізація політичної ситуації в Україні із сьогоднішнім кадровим наповненням владних органів суперечить національним інтересам України. Прямі вибори президента можуть допомогти оновити кадровий потенціал на всіх щаблях державної влади і таким чином покращити ефективність влади, чого, вочевидь, неможливо буде досягти за умов виборів президента в парламенті.

По-восьме, вибори президента в парламенті означатимуть зменшення суб'єктів політичного процесу, консервацію нинішніх суб'єктів, що суперечитиме принципам ефективності державної влади.

По-дев'яте, слабкість окремих органів влади, зокрема обраного в парламенті президента, означатиме недостатність повноваженнь, авторитету і, відповідно, брак дієздатності такого президента. Пряме обрання президента означатиме, що ця особа зможе на рівних захищати Україну у відносинах з лідерами інших держав, а не бути залежною лялькою в руках тіньових "ляльководів", які, як свідчить досвід України, у свою чергу залежні від іноземних держав.

Така ситуація є вкрай небезпечною. Кого б не обрав народ України на прямих виборах президентом, існує велика ймовірність, що обраний народом президент буде більш ефективно захищати національні інтереси України, аніж президент, обраний у парламенті.

Ідея обрання президента в парламенті цілком очевидно спрямована на ослаблення держави. Страх перемоги Ющенка штовхає впливові політичні сили України до антидержавних дій. Ініціатори й виконавці конституційної реформи, перейняті "фобією" Ющенка, не бажають говорити про таку "дрібницю", як інтереси національної безпеки у проведенні конституційної реформи. Між тим, запропоновані конституційні зміни прямо шкодять інтересам національної безпеки.

Зі свого боку, комуністи, вочевидь, не лише борються проти Ющенка. Для комуністів уже саме ослаблення України цілком може бути самоціллю.