Керівництво парламенту стане ще одним центром опозиції Медведчуку?
Середа, 19 листопада 2003, 12:41
Є загальновідомі підсумки обрання Геннадія Васильєва генпрокурором. Підсилюються донецькі – щоб не казали про Васильєва, але щонайменше наполовину він їх людина. Радість у СДПУ(О) – замість некерованого Піскуна прийшов "дядя Гєна", який не матиме комплексу Чебурашки щодо "Нашої України". Аплодують комуністи – до них повернулася влада, втрачена у парламенті чотири роки тому після оксамитової революції.
Але є ще один герой – Володимир Литвин. І щасливий він не через те, що нарешті розблокував парламент. А через те, що вдало провів ротацію у президії Верховної Ради, і тепер на чолі парламенту тільки близькі йому люди.
Литвин вдало поставив замість Васильєва Мартинюка. Людину, з якою він познайомився набагато раніше Кучми. Крім того, Литвин провів це рішення без прив'язки до ще одного кадрового питання – заміни Шуфрича на Зінченка.
Тобто він домігся бажаного призначення першого заступника без ризику втрати свого однодумця на посаді простого заступника. Після чого постпред Кучми Задорожній та лідер фракції СДПУ(О) Кравчук заговорили про можливу безрезультативність спроб змістити Зінченка.
Ознакою змін відносин у керівництві парламенту стала ще ось яка подія. Раніше, коли Васильєв був першим віце-спікером, він ніколи не пересідав у крісло Литвина, якщо вів засідання за відсутності голови парламенту. Мартинюк у перший же день повернувся до традицій минулого парламенту. Він вправно вмостився на сидінні Литвина, коли той на якийсь час пішов із зали.
Мартинюка з Литвином пов'язують ще часи смерті Радянського Союзу. Зараз, після обрання першим віце-спікером, це його уже третє місце роботи, де він працює поруч з нинішнім головою парламенту. "По життю в нас з Литвином дуже добрі людські відносини", - сказав у вівторок Мартинюк.
Перший раз вони перетнулися до 1991 року в апараті центрального комітету Компартії України. "Ми практично в один час прийшли в ЦК, працювали в одному відділі, але різних секторах", - розповів Мартинюк минулого року в інтерв'ю "Сегодня".
"Другий раз ми з ним зштовхнулися вже після розвалу СРСР у 1992 році. Якийсь час я залишався безробітним, хоча надходили пропозиції від Кравчука йти працювати в адміністрацію президента. З ідеологічних міркувань я відмовився. Через якийсь час улаштувався нічним сторожем в агрофірму "Україна" біля Бессарабки. Робота була малооплачувана, але мене вона влаштовувала, тому що паралельно я займався політичною діяльністю, працював у Соцпартії, редагував газету "Товариш"...
І якось зустрів Литвина. Розговорилися. Він сказав, що працював у Міністерстві освіти, потім повернувся назад в університет імені Тараса Шевченко на викладацьку посаду. Час був важкий, зарплату у вузах не платили. Литвин розповів, що теж улаштувався чергувати в одну з фірм, але і там не платили. Тоді я запропонував йому йти до нас. Сторожем. Він погодився. І цілий рік разом ми пропрацювали".
Невідомо, чи клялися під час цих нічних дозорів Литвин і Мартинюк у вічній дружбі. Але очевидно, що з усіх можливих варіантів спікер домігся найоптимальнішого.
Крім того, в Литвина склалися міцні стосунки із Зінченком. Нинішнє керівництво парламенту є найбільш монолітним за всю історію України. Можливо, цей тріумвірат на червоних кріслах Верховної Ради спробує стати противагою Медведчуку – в умовах, коли це так і не зумів зробити Янукович.
Після затвердження Васильєва генпрокурором і заміни його на Мартинюка "Наша Україна" заявила про змову комуністів і режиму. Насправді КПУ вчинила найбільш вигідно для себе у нинішній ситуації. Вона взяла посаду першого віце-спікера, при цьому не заплативши за це критичну ціну. Їх голоси за Васильєва не були вирішальними. А за політреформу вони і так би голосували – за своїми програмними вимогами.
Була небезпека, що комуністи можуть погодитися на зміну черговості дій у конституційній реформі. Наприкінці минулого тижня Симоненко несподівано заявив, що КПУ готова у першому читанні підтримати зміни до Конституції ще до ухвалення закону про пропорційні вибори.
Але от уже в середу вийшла спільна заява Ющенка, Симоненка, Тимошенко і Мороза, де вони говорять про інший порядок – спочатку закон про вибори, а потім перекроювання Конституції. У будь-якому випадку, комуністи розуміють, що це рівносильне їх політичному самознищенню – підтримка змін до Основного закону без виборів за списками.
Дехто з опозиціонерів каже, що після операції Васильєв-Мартинюк комуністів перетягнули на бік влади – для участі в різних сюжетах збереження гарантій Кучмі-пенсіонеру: політреформа та протидія Ющенку. На Компартію естетично наклеюється ярлик спільника Банкової. Знову всі згадують вибори-1999, як Симоненко самим фактом свого існування сприяв Кучмі.
Саме тому зараз Симоненко знову буде змушений діяти як опозиціонер. Бо не для того він минулого року реабілітовував свій імідж, включившись у "Повстань, Україно", щоб зараз все загубити після вівторкових подій. Тим більше, попереду рік виборів.
З іншого боку, Мартинюк на посаді першого віце-спікера – це краще, ніж Васильєв. По-перше, він автоматично стає співголовою комісії парламенту з підготовки змін до Конституції. По-друге, такий-сякий, але досвід опозиційної діяльності в рамках четвірки дозволяє "Нашій Україні" сподіватися на кращі відносини з ним, ніж це було за Васильєва.
В умовах, коли опозиція не володіє ініціативою і не може запобігти затвердженню генпрокурора, варто змагатися хоч за мінімальні перемоги. Якою і було обрання Мартинюка.
Але є ще один герой – Володимир Литвин. І щасливий він не через те, що нарешті розблокував парламент. А через те, що вдало провів ротацію у президії Верховної Ради, і тепер на чолі парламенту тільки близькі йому люди.
Литвин вдало поставив замість Васильєва Мартинюка. Людину, з якою він познайомився набагато раніше Кучми. Крім того, Литвин провів це рішення без прив'язки до ще одного кадрового питання – заміни Шуфрича на Зінченка.
Тобто він домігся бажаного призначення першого заступника без ризику втрати свого однодумця на посаді простого заступника. Після чого постпред Кучми Задорожній та лідер фракції СДПУ(О) Кравчук заговорили про можливу безрезультативність спроб змістити Зінченка.
Ознакою змін відносин у керівництві парламенту стала ще ось яка подія. Раніше, коли Васильєв був першим віце-спікером, він ніколи не пересідав у крісло Литвина, якщо вів засідання за відсутності голови парламенту. Мартинюк у перший же день повернувся до традицій минулого парламенту. Він вправно вмостився на сидінні Литвина, коли той на якийсь час пішов із зали.
Мартинюка з Литвином пов'язують ще часи смерті Радянського Союзу. Зараз, після обрання першим віце-спікером, це його уже третє місце роботи, де він працює поруч з нинішнім головою парламенту. "По життю в нас з Литвином дуже добрі людські відносини", - сказав у вівторок Мартинюк.
Перший раз вони перетнулися до 1991 року в апараті центрального комітету Компартії України. "Ми практично в один час прийшли в ЦК, працювали в одному відділі, але різних секторах", - розповів Мартинюк минулого року в інтерв'ю "Сегодня".
"Другий раз ми з ним зштовхнулися вже після розвалу СРСР у 1992 році. Якийсь час я залишався безробітним, хоча надходили пропозиції від Кравчука йти працювати в адміністрацію президента. З ідеологічних міркувань я відмовився. Через якийсь час улаштувався нічним сторожем в агрофірму "Україна" біля Бессарабки. Робота була малооплачувана, але мене вона влаштовувала, тому що паралельно я займався політичною діяльністю, працював у Соцпартії, редагував газету "Товариш"...
І якось зустрів Литвина. Розговорилися. Він сказав, що працював у Міністерстві освіти, потім повернувся назад в університет імені Тараса Шевченко на викладацьку посаду. Час був важкий, зарплату у вузах не платили. Литвин розповів, що теж улаштувався чергувати в одну з фірм, але і там не платили. Тоді я запропонував йому йти до нас. Сторожем. Він погодився. І цілий рік разом ми пропрацювали".
Невідомо, чи клялися під час цих нічних дозорів Литвин і Мартинюк у вічній дружбі. Але очевидно, що з усіх можливих варіантів спікер домігся найоптимальнішого.
Крім того, в Литвина склалися міцні стосунки із Зінченком. Нинішнє керівництво парламенту є найбільш монолітним за всю історію України. Можливо, цей тріумвірат на червоних кріслах Верховної Ради спробує стати противагою Медведчуку – в умовах, коли це так і не зумів зробити Янукович.
Після затвердження Васильєва генпрокурором і заміни його на Мартинюка "Наша Україна" заявила про змову комуністів і режиму. Насправді КПУ вчинила найбільш вигідно для себе у нинішній ситуації. Вона взяла посаду першого віце-спікера, при цьому не заплативши за це критичну ціну. Їх голоси за Васильєва не були вирішальними. А за політреформу вони і так би голосували – за своїми програмними вимогами.
Була небезпека, що комуністи можуть погодитися на зміну черговості дій у конституційній реформі. Наприкінці минулого тижня Симоненко несподівано заявив, що КПУ готова у першому читанні підтримати зміни до Конституції ще до ухвалення закону про пропорційні вибори.
Але от уже в середу вийшла спільна заява Ющенка, Симоненка, Тимошенко і Мороза, де вони говорять про інший порядок – спочатку закон про вибори, а потім перекроювання Конституції. У будь-якому випадку, комуністи розуміють, що це рівносильне їх політичному самознищенню – підтримка змін до Основного закону без виборів за списками.
Дехто з опозиціонерів каже, що після операції Васильєв-Мартинюк комуністів перетягнули на бік влади – для участі в різних сюжетах збереження гарантій Кучмі-пенсіонеру: політреформа та протидія Ющенку. На Компартію естетично наклеюється ярлик спільника Банкової. Знову всі згадують вибори-1999, як Симоненко самим фактом свого існування сприяв Кучмі.
Саме тому зараз Симоненко знову буде змушений діяти як опозиціонер. Бо не для того він минулого року реабілітовував свій імідж, включившись у "Повстань, Україно", щоб зараз все загубити після вівторкових подій. Тим більше, попереду рік виборів.
З іншого боку, Мартинюк на посаді першого віце-спікера – це краще, ніж Васильєв. По-перше, він автоматично стає співголовою комісії парламенту з підготовки змін до Конституції. По-друге, такий-сякий, але досвід опозиційної діяльності в рамках четвірки дозволяє "Нашій Україні" сподіватися на кращі відносини з ним, ніж це було за Васильєва.
В умовах, коли опозиція не володіє ініціативою і не може запобігти затвердженню генпрокурора, варто змагатися хоч за мінімальні перемоги. Якою і було обрання Мартинюка.
