Щоб стати президентом, готуй $ 71 000 000. І це без розкрадання
Понеділок, 17 листопада 2003, 17:48
Вибори в Україні не є аж настільки "дорогим задоволенням" для держави, як це нерідко намагаються подати прибічники різного роду "пролонгацій". Приблизна сума витрат з державного бюджету на фінансування виборчих кампаній становить в середньому 30 мільйонів доларів США. Отже, витрати на проведення виборів складають близько 0,8 долара США з розрахунку на одного українського виборця.
Ось і цього року в проекті бюджету, прийнятому Верховною Радою в першому читанні, на президентські вибори у 2004 році передбачено виділити 158 мільйонів 900 тисяч гривень. Що за курсом становить тих же 29,9 мільйонів доларів США.
В той же час, на проведення наступних виборів президента Російської Федерації навесні 2004 року російський Центрвиборчком вимагає приблизно 165 мільйонів доларів США. В перерахунку на кількість росіян з правом голосу, тягар складає 1,5 долара на одного виборця.
Як бачимо, принаймні у фінансовому аспекті увага до виборців в Україні різниться з нашим північно-східним сусідом майже вдвічі. Втім, як вважають в Комітеті виборців України, навіть "українська" сума є достатньою для належної організації процесу.
Інша справа, що для вдосконалення (збільшення зарплат членам виборчих комісій, їх навчання, покращення захисту виборчих бюлетенів, подальшу комп'ютеризацію комісій) годилося б видатки з Держбюджету збільшити.
В будь-якому випадку, як вважає керівник Комітету виборців України Ігор Попов, не варто замість всенародних виборів президента впроваджувати обрання його парламентом, "дорожче ж буде".
Бідні тут не ходять
Натомість для кандидатів, які розраховують серйозно боротися за найвище крісло в державі, виборча кампанія є "досить" дорогою. Якщо конкретніше, то, за оцінками експертів з КВУ, такий кандидат повинен мати в своєму розпорядженні до 100 млн. доларів США для повноцінних президентських перегонів.
В цю суму, щоправда, входять також "приписки" й банальне розкрадання коштів у виборчих штабах. А ці неписані "статті витрат", вважають в КВУ, традиційно становлять до 40% усіх видатків на кампанію.
"Чистий" же кошторис витрат кандидата в президенти України, за оцінками КВУ, налічуватиме понад 71 млн. доларів США:
- У 600 тисяч доларів обійдеться саме лише функціонування центрального штабу кандидата, що включає оренду приміщення, зарплати, техніку, транспорт тощо.
- На 3 мільйони доларів потягне діюча мережа регіональних штабів.
- 100 тисяч доларів потрібно на збір 1 млн. підписів.
- У 150 тисяч доларів виллється оплата "своїх" членів територіальних виборчих комісій (з розрахунку 2 чоловіки в комісії).
- Близько 7 мільйонів доларів - вартість праці та навчання "своїх" членів вже у дільничних виборчих комісіях (з розрахунку 2 чоловіки в комісії).
- 6 мільйонів доларів потрібно на оплату праці мережі агітаторів.
- 10 мільйонів доларів – оплата реклами на центральних каналах телебачення.
- 5 мільйонів доларів – оплата реклами на регіональному телебаченні.
- 15 мільйонів доларів – оплата реклами в друкованих ЗМІ та випуск власних ЗМІ.
- 10 мільйонів доларів – виготовлення зовнішньої агітаційної продукції.
- 2 мільйони доларів – агітаційний тур кандидата.
- Спостерігачі на дільницях (по 2 чол. на дільницю), у свою чергу, "потягнуть" на понад півтора мільйони доларів.
- Якщо буде вирішено застосувати такі "технології", як "підставні" кандидати, кандидати-двійники, створення громадських рухів-сателітів, то для їх фінансування потрібно порівняно небагато – всього лиш 1 мільйон доларів.
- І ще 10 мільйонів доларів добре би відкласти "у панчоху" - резервний фонд. На непередбачені витрати, кризовий PR, хабарі посадовим особам, врешті-решт...
В результаті один голос, на думку КВУ, обійдеться кандидату на главу держави у суму від 3 до 20 доларів США.
Не все вирішують купюри
У своєму дослідженні КВУ намагався врахувати мінімум коштів, необхідний для технологічного забезпечення більш-менш результативної виборчої кампанії. Разом з тим, наведені цифри не враховують багатьох чинників, таких як дійсний рейтинг кандидата, наявність "власних" інформаційних, адміністративних чи людських ресурсів, ступінь протидії з боку конкурентів тощо.
Розвиток політичного процесу напередодні виборів та принциповість останніх, як зазначалося на прес-конференції КВУ у понеділок, дають підстави вважати, що вартість кампанії може зрости на кілька порядків від розрахованої вище.
Але адміністративний чинник в Україні може не лише значно здешевити кампанію для одних і зробити її дорожчою для інших. В окремих випадках не допоможуть ніякі гроші. Найпоказовіший приклад – відмова у наданні телеефіру конкурентам влади.
Зрозуміло, що не всі кандидати у президенти готові викласти вищеозначені суми. З тієї простої причини, що не всі вони борються за перемогу. І на думку Ігоря Попова, можна буде виокремити три типи майбутніх кандидатів:
- які боротимуться за президентство;
- які діятимуть за принципом "головне - не перемога, головне – участь", розраховуючи, в той же час, на отримання якогось пухкого шкіряного портфеля за свою участь;
- для яких президентський виборчий марафон буде не більш ніж добрим заробітком.
З іншого боку, не всім і не за все потрібно платити. У того ж Ющенка, як і у Симоненка, існує дуже багато "ідейних" прихильників, у тому числі десятки тисяч самих лише депутатів місцевих Рад, які готові працювати безкоштовно. Але штаб "Нашої України", як зауважив лідер КВУ, "використовує цих людей максимум на 10"%. Натомість робиться ставка на ті ж технології "за гроші".
В свою чергу, розробники і втілювачі цих технологій запрошуються дуже часто з-за кордону. Й сьогодні, за словами Попова, у Києві працюють російські, французькі, польські політтехнологи.
І хоч "варяги" отримують вищі за своїх українських колег гонорари, вони не виграли жодної з останніх виборчих кампаній, як серйозних, так і несерйозних. А тому, робить висновок керівник КВУ, оплата українськими політиками їхніх послуг – це гроші, кинуті на вітер.
Ось і цього року в проекті бюджету, прийнятому Верховною Радою в першому читанні, на президентські вибори у 2004 році передбачено виділити 158 мільйонів 900 тисяч гривень. Що за курсом становить тих же 29,9 мільйонів доларів США.
В той же час, на проведення наступних виборів президента Російської Федерації навесні 2004 року російський Центрвиборчком вимагає приблизно 165 мільйонів доларів США. В перерахунку на кількість росіян з правом голосу, тягар складає 1,5 долара на одного виборця.
Як бачимо, принаймні у фінансовому аспекті увага до виборців в Україні різниться з нашим північно-східним сусідом майже вдвічі. Втім, як вважають в Комітеті виборців України, навіть "українська" сума є достатньою для належної організації процесу.
Інша справа, що для вдосконалення (збільшення зарплат членам виборчих комісій, їх навчання, покращення захисту виборчих бюлетенів, подальшу комп'ютеризацію комісій) годилося б видатки з Держбюджету збільшити.
В будь-якому випадку, як вважає керівник Комітету виборців України Ігор Попов, не варто замість всенародних виборів президента впроваджувати обрання його парламентом, "дорожче ж буде".
Бідні тут не ходять
Натомість для кандидатів, які розраховують серйозно боротися за найвище крісло в державі, виборча кампанія є "досить" дорогою. Якщо конкретніше, то, за оцінками експертів з КВУ, такий кандидат повинен мати в своєму розпорядженні до 100 млн. доларів США для повноцінних президентських перегонів.
В цю суму, щоправда, входять також "приписки" й банальне розкрадання коштів у виборчих штабах. А ці неписані "статті витрат", вважають в КВУ, традиційно становлять до 40% усіх видатків на кампанію.
"Чистий" же кошторис витрат кандидата в президенти України, за оцінками КВУ, налічуватиме понад 71 млн. доларів США:
- У 600 тисяч доларів обійдеться саме лише функціонування центрального штабу кандидата, що включає оренду приміщення, зарплати, техніку, транспорт тощо.
- На 3 мільйони доларів потягне діюча мережа регіональних штабів.
- 100 тисяч доларів потрібно на збір 1 млн. підписів.
- У 150 тисяч доларів виллється оплата "своїх" членів територіальних виборчих комісій (з розрахунку 2 чоловіки в комісії).
- Близько 7 мільйонів доларів - вартість праці та навчання "своїх" членів вже у дільничних виборчих комісіях (з розрахунку 2 чоловіки в комісії).
- 6 мільйонів доларів потрібно на оплату праці мережі агітаторів.
- 10 мільйонів доларів – оплата реклами на центральних каналах телебачення.
- 5 мільйонів доларів – оплата реклами на регіональному телебаченні.
- 15 мільйонів доларів – оплата реклами в друкованих ЗМІ та випуск власних ЗМІ.
- 10 мільйонів доларів – виготовлення зовнішньої агітаційної продукції.
- 2 мільйони доларів – агітаційний тур кандидата.
- Спостерігачі на дільницях (по 2 чол. на дільницю), у свою чергу, "потягнуть" на понад півтора мільйони доларів.
- Якщо буде вирішено застосувати такі "технології", як "підставні" кандидати, кандидати-двійники, створення громадських рухів-сателітів, то для їх фінансування потрібно порівняно небагато – всього лиш 1 мільйон доларів.
- І ще 10 мільйонів доларів добре би відкласти "у панчоху" - резервний фонд. На непередбачені витрати, кризовий PR, хабарі посадовим особам, врешті-решт...
В результаті один голос, на думку КВУ, обійдеться кандидату на главу держави у суму від 3 до 20 доларів США.
Не все вирішують купюри
У своєму дослідженні КВУ намагався врахувати мінімум коштів, необхідний для технологічного забезпечення більш-менш результативної виборчої кампанії. Разом з тим, наведені цифри не враховують багатьох чинників, таких як дійсний рейтинг кандидата, наявність "власних" інформаційних, адміністративних чи людських ресурсів, ступінь протидії з боку конкурентів тощо.
Розвиток політичного процесу напередодні виборів та принциповість останніх, як зазначалося на прес-конференції КВУ у понеділок, дають підстави вважати, що вартість кампанії може зрости на кілька порядків від розрахованої вище.
Але адміністративний чинник в Україні може не лише значно здешевити кампанію для одних і зробити її дорожчою для інших. В окремих випадках не допоможуть ніякі гроші. Найпоказовіший приклад – відмова у наданні телеефіру конкурентам влади.
Зрозуміло, що не всі кандидати у президенти готові викласти вищеозначені суми. З тієї простої причини, що не всі вони борються за перемогу. І на думку Ігоря Попова, можна буде виокремити три типи майбутніх кандидатів:
- які боротимуться за президентство;
- які діятимуть за принципом "головне - не перемога, головне – участь", розраховуючи, в той же час, на отримання якогось пухкого шкіряного портфеля за свою участь;
- для яких президентський виборчий марафон буде не більш ніж добрим заробітком.
З іншого боку, не всім і не за все потрібно платити. У того ж Ющенка, як і у Симоненка, існує дуже багато "ідейних" прихильників, у тому числі десятки тисяч самих лише депутатів місцевих Рад, які готові працювати безкоштовно. Але штаб "Нашої України", як зауважив лідер КВУ, "використовує цих людей максимум на 10"%. Натомість робиться ставка на ті ж технології "за гроші".
В свою чергу, розробники і втілювачі цих технологій запрошуються дуже часто з-за кордону. Й сьогодні, за словами Попова, у Києві працюють російські, французькі, польські політтехнологи.
І хоч "варяги" отримують вищі за своїх українських колег гонорари, вони не виграли жодної з останніх виборчих кампаній, як серйозних, так і несерйозних. А тому, робить висновок керівник КВУ, оплата українськими політиками їхніх послуг – це гроші, кинуті на вітер.
