Тендер, що не відбувся
Понеділок, 10 листопада 2003, 11:26
Війна є спілкуванням між людьми, і притому таким, у якому настрій грає дуже велику роль. Безтактне поводження ерцгерцога з Суворовим ми, безумовно, долучаємо до його помилок, і притому не до самих дрібних зі зроблених ерцгерцогом як полководцем...
Карл фон Клаузевиц, "1799 рік"
Область, у якій в політичному конфлікті можна почати безпосередні дії, представляє і в стратегічному відношенні велику цінність.
Там же
Пройшло вже десять днів від дня скандальних подій у Донецьку. І хоча пристрасті ще навіть і не почали вщухати, але пил трохи влігся, і можна, нарешті, спробувати проаналізувати ситуацію і зробити деякі висновки.
Насамперед, необхідно відкинути усі версії про нібито можливу самодіяльність місцевої донецької влади. Ідея про те, що проведення такої масштабної політичної акції було можливим без особистої і предметної вказівки Віктора Януковича, з самого початку видавалася найвищою мірою сумнівною.
Подальше поводження фігурантів лише підтверджує безглуздість подібних припущень. І по "поняттях", і в рамках звичайної адміністративно-ієрархічної дисципліни - самодіяльність, яка мала великий (мабуть, навіть надто великий) політичний резонанс, повинна була б бути покарана - суворо і негайно.
Вважаючи свою гідність приниженою, Віктор Федорович не соромився йти на найсерйозніші конфлікти – про це свідчить літня відставка дніпропетровського губернатора Швеця, який, крім іншого, мав винятково надійний, як він наївно думав, "сімейний" дах. У нинішньому ж випадку ні про які спроби "відплати" мова не йшла – навіть чуток, навіть натяків таких не розносилося.
По-друге, було б складно пояснити донецькі події винятково тиском президентської адміністрації. Наскільки можна судити з "темників", що публікувалися, аналогічні "акції" планувалися протягом останніх місяців у багатьох місцях спілкування Віктора Ющенка з потенційними виборцями, і в цьому напрямку Банкова натискала на всі місцеві адміністрації.
Однак, судячи з новинних стрічок і з заяв "Нашої України", з більшим або меншим успіхом антиющенківські акції десь проводилися, десь саботувалися, але зовсім очевидно, що місцеві начальники якщо і виконували київські вказівки, то робили це без особливої запопадливості і надмірного фанатизму.
І вже зовсім, здавалося б, не було ніякої потреби "брати під козирок" вождям гордого Донбасу, - з огляду на і наявність прем'єрського "даху", і на перманентно тліючий конфлікт із головою АП Віктором Медведчуком, і, нарешті, якісь "особливі" відносини донеччан з "Нашою Україною".
Таким чином, варто виходити з того, що якщо не технологічна організація "теплої зустрічі" Віктора Ющенка в Донецьку, то, в усякому разі, ініціатива акції виходила саме від прем'єр-міністра Віктора Януковича.
Причин несподіваної жорсткості "прийому" наводилося безліч, і немає потреби зупинятися на них докладно – цілком імовірно, що всі вони, тією чи іншою мірою, зіграли свою роль. Однак є один аспект, який коментатори чи то випускають з уваги, чи то ігнорують, чи то свідомо і старанно обходять. Мова йде про американський фактор.
Мені здається, що ігнорувати американську тему неправильно, насамперед, з методологічної точки зору. Тому що будь-які версії про причини донецького шабашу повинні містити в собі пояснення того – чому, навіщо і як взагалі зважився Віктор Янукович після свого тріумфального (як стверджують) американського турне зазіхнути на Віктора Ющенка – не тільки українську "надію нації", але, за сумісництвом, - улюблене українське дітище американської дипломатії?
Отже, що ж відбулося в Штатах? Переможні реляції про чудовий і чуйний прийом Януковича виходили, головним чином, від близьких до нього ЗМІ, і їх можна було б взагалі ігнорувати, якби самі американці не демонстрували зі свого боку і справді несподівано теплі почуття до українського прем'єра.
У Віктора Федоровича були серйозні підстави повірити, що солідні і цілком офіційні особи в Штатах готові розглядати його як "альтернативу" Віктору Ющенку. Схоже, у нього склалося враження, що вакансія "американського претендента" на прийдешніх президентських виборах в Україні ще не закрита, або її, як мінімум, злегка "відкрили" для нього, Януковича.
Треба сказати, що таке уявлення (зрозуміло, якщо воно дійсно мало місце) було найвищою мірою наївним. Колись у моїх друзів жив песик – цілком вихована такса на ім’я Бетка. Песик чудово знав правила хорошої поведінки в домашній "зграї", і ніколи їх не порушував – до певного моменту. А саме до тих пір, поки в моїх друзів не народилася дитина.
Поява малюка, звичайно, найбезжальнішим чином зламала весь звичний порядок речей і, звичайно, відсунула Бетку на найостанніший план сімейної ієрархії. Такса мужньо боролася, з усіх своїх собачих сил захищаючи свій привілейований статус, вона чесно намагалася продемонструвати, наскільки вона краща, прудкіша і корисніша собака, ніж це волаюче і нікчемне (в її уявленні) щеня.
Бідна тварина – вона на розуміла, що ні про яку "чесну" конкуренцію мова не йде. У неї не було не тільки "шансу", у неї не було навіть "шансу на шанс". Приклад з таксою Беткою, можливо, трохи грубуватий, але, на мій погляд, він найбільш опукло демонструє всю безнадійність "альтернативних" фантазій Віктора Януковича.
Проте, ще раз підкреслю, на відміну від собачки, яку мої друзі дуже любили й аж ніяк не намагалися обдурити, Віктора Януковича, як бачимо, ніхто не намагався переконати, що він помиляється в двох речах.
А саме - в тому, що на право одержати американське благословення існує відкритий тендер, і в тому, що його заявка в цьому тендері цілком доброзичливо прийнята до розгляду. Повинен зізнатися: наприклад, у мене склалося стійке враження, що сили, які підтримують Віктора Ющенка, були б не проти вивести на виборах Віктора Януковича як спаринг-партнера свого фаворита. Чимось ставлення до прем'єра нагадувало шаманські танці Кучми навколо Петра Симоненка – у ході президентських виборів 1999 року.
Втім, це вже гіпотетичний розвиток гіпотетичної версії. Принципово важливо інше – якщо Віктор Федорович Янукович вирішив, що тендер існує, і все ще відкритий, то, зрозуміло, він повинен був якось позначити свою в ньому активну участь. Янукович повинен був показати, - який він крутий, впевнений і могутній претендент.
Зрозуміло, при цьому він повинен був продемонструвати свої сильні сторони – точніше, те, що він вважає своїми найсильнішими сторонами. Він повинен був показати, хто в країні хазяїн, зрештою! Приблизно так, як такса Бетка демонструвала свої чудові собачі властивості, доводячи свою безумовну перевагу над новонародженою дитиною.
Цілком можливо, що змагання могло відкладатися досить довго. Однак, призначивши з'їзд у власній вотчині Януковича, у Донецьку, Ющенко прискорив хід подій.
У рамках прийнятої нами версії про "відкритий тендер" Янукович не міг сприйняти такий приїзд інакше, ніж виклик, більш того – інакше, ніж спробу недобросовісної конкуренції. І тоді був даний відмах - видати Віктору Ющенку "живу творчість мас" по повній програмі.
Наслідки відомі, і коментувати їх немає потреби – які "маси", така і "творчість". Так само немає сенсу коментувати "нашоукраїнські" ображені філіпіки - на мій погляд, вони не цілком адекватні: інтерпретувати зображення Ющенка в СС-івському мундирі як пропаганду фашизму – це не виглядає навіть натяжкою. Зате деякі наслідки з донецьких подій виводяться автоматично.
Зрозуміло, весь цей скандальний шабаш не дуже вписується в модель "репетиції" президентських виборів - остання "репетиція" пройшла при підрахунку бюлетенів на парламентських виборах 2002 року і проводилася прямо протилежними методами – без усякої публічності, по можливості "без шуму і пилу".
Мені здається більш правильним розглядати події 31 жовтня як перший бій у напіввіртуальній боротьбі за симпатії і схвалення основних "сторонніх" гравців – насамперед, у Кремлі й у Білому Домі. І цей бій Віктор Янукович безнадійно програв. Утім, і "репетицію" він теж програв. Тому що донецький скандал найглибиннішим чином змінив положення самого Януковича і ситуацію в цілому.
Як свідчить досвід виборів у Югославії (і особиста доля Слободана Мілошевича), у випадках, подібних до нашого, визнання або не-визнання результатів виборів залежить від двох факторів – від бажання і від можливості.
Великого бажання домовлятися з президентом Януковичем споконвічно не було ні в Штатів, ні в Європи, ні навіть у значної частини кремлівської верхівки. А можливістю заперечити результати прийдешніх президентських виборів в Україні всіх бажаючих озброїв прем'єр Янукович 31 жовтня.
Відтепер питання "чи може Янукович виграти президентські вибори?" перейшло у зовсім іншу площину. Тепер воно звучить приблизно так: "Чи визнають перемогу Януковича в тому малоймовірному випадку, якщо він зуміє її одержати?" І відповідь однозначна – ні, не визнають.
До речі, у зв'язку з цим цінність Януковича як спаринг-партнера тільки підвищилася. І рахуватися з двома цими фактами доведеться всім зацікавленим сторонам.
Карл фон Клаузевиц, "1799 рік"
Область, у якій в політичному конфлікті можна почати безпосередні дії, представляє і в стратегічному відношенні велику цінність.
Там же
Пройшло вже десять днів від дня скандальних подій у Донецьку. І хоча пристрасті ще навіть і не почали вщухати, але пил трохи влігся, і можна, нарешті, спробувати проаналізувати ситуацію і зробити деякі висновки.
Насамперед, необхідно відкинути усі версії про нібито можливу самодіяльність місцевої донецької влади. Ідея про те, що проведення такої масштабної політичної акції було можливим без особистої і предметної вказівки Віктора Януковича, з самого початку видавалася найвищою мірою сумнівною.
Подальше поводження фігурантів лише підтверджує безглуздість подібних припущень. І по "поняттях", і в рамках звичайної адміністративно-ієрархічної дисципліни - самодіяльність, яка мала великий (мабуть, навіть надто великий) політичний резонанс, повинна була б бути покарана - суворо і негайно.
Вважаючи свою гідність приниженою, Віктор Федорович не соромився йти на найсерйозніші конфлікти – про це свідчить літня відставка дніпропетровського губернатора Швеця, який, крім іншого, мав винятково надійний, як він наївно думав, "сімейний" дах. У нинішньому ж випадку ні про які спроби "відплати" мова не йшла – навіть чуток, навіть натяків таких не розносилося.
 |
Однак, судячи з новинних стрічок і з заяв "Нашої України", з більшим або меншим успіхом антиющенківські акції десь проводилися, десь саботувалися, але зовсім очевидно, що місцеві начальники якщо і виконували київські вказівки, то робили це без особливої запопадливості і надмірного фанатизму.
І вже зовсім, здавалося б, не було ніякої потреби "брати під козирок" вождям гордого Донбасу, - з огляду на і наявність прем'єрського "даху", і на перманентно тліючий конфлікт із головою АП Віктором Медведчуком, і, нарешті, якісь "особливі" відносини донеччан з "Нашою Україною".
Таким чином, варто виходити з того, що якщо не технологічна організація "теплої зустрічі" Віктора Ющенка в Донецьку, то, в усякому разі, ініціатива акції виходила саме від прем'єр-міністра Віктора Януковича.
Причин несподіваної жорсткості "прийому" наводилося безліч, і немає потреби зупинятися на них докладно – цілком імовірно, що всі вони, тією чи іншою мірою, зіграли свою роль. Однак є один аспект, який коментатори чи то випускають з уваги, чи то ігнорують, чи то свідомо і старанно обходять. Мова йде про американський фактор.
Мені здається, що ігнорувати американську тему неправильно, насамперед, з методологічної точки зору. Тому що будь-які версії про причини донецького шабашу повинні містити в собі пояснення того – чому, навіщо і як взагалі зважився Віктор Янукович після свого тріумфального (як стверджують) американського турне зазіхнути на Віктора Ющенка – не тільки українську "надію нації", але, за сумісництвом, - улюблене українське дітище американської дипломатії?
Отже, що ж відбулося в Штатах? Переможні реляції про чудовий і чуйний прийом Януковича виходили, головним чином, від близьких до нього ЗМІ, і їх можна було б взагалі ігнорувати, якби самі американці не демонстрували зі свого боку і справді несподівано теплі почуття до українського прем'єра.
У Віктора Федоровича були серйозні підстави повірити, що солідні і цілком офіційні особи в Штатах готові розглядати його як "альтернативу" Віктору Ющенку. Схоже, у нього склалося враження, що вакансія "американського претендента" на прийдешніх президентських виборах в Україні ще не закрита, або її, як мінімум, злегка "відкрили" для нього, Януковича.
Треба сказати, що таке уявлення (зрозуміло, якщо воно дійсно мало місце) було найвищою мірою наївним. Колись у моїх друзів жив песик – цілком вихована такса на ім’я Бетка. Песик чудово знав правила хорошої поведінки в домашній "зграї", і ніколи їх не порушував – до певного моменту. А саме до тих пір, поки в моїх друзів не народилася дитина.
Поява малюка, звичайно, найбезжальнішим чином зламала весь звичний порядок речей і, звичайно, відсунула Бетку на найостанніший план сімейної ієрархії. Такса мужньо боролася, з усіх своїх собачих сил захищаючи свій привілейований статус, вона чесно намагалася продемонструвати, наскільки вона краща, прудкіша і корисніша собака, ніж це волаюче і нікчемне (в її уявленні) щеня.
Бідна тварина – вона на розуміла, що ні про яку "чесну" конкуренцію мова не йде. У неї не було не тільки "шансу", у неї не було навіть "шансу на шанс". Приклад з таксою Беткою, можливо, трохи грубуватий, але, на мій погляд, він найбільш опукло демонструє всю безнадійність "альтернативних" фантазій Віктора Януковича.
Проте, ще раз підкреслю, на відміну від собачки, яку мої друзі дуже любили й аж ніяк не намагалися обдурити, Віктора Януковича, як бачимо, ніхто не намагався переконати, що він помиляється в двох речах.
А саме - в тому, що на право одержати американське благословення існує відкритий тендер, і в тому, що його заявка в цьому тендері цілком доброзичливо прийнята до розгляду. Повинен зізнатися: наприклад, у мене склалося стійке враження, що сили, які підтримують Віктора Ющенка, були б не проти вивести на виборах Віктора Януковича як спаринг-партнера свого фаворита. Чимось ставлення до прем'єра нагадувало шаманські танці Кучми навколо Петра Симоненка – у ході президентських виборів 1999 року.
Втім, це вже гіпотетичний розвиток гіпотетичної версії. Принципово важливо інше – якщо Віктор Федорович Янукович вирішив, що тендер існує, і все ще відкритий, то, зрозуміло, він повинен був якось позначити свою в ньому активну участь. Янукович повинен був показати, - який він крутий, впевнений і могутній претендент.
Зрозуміло, при цьому він повинен був продемонструвати свої сильні сторони – точніше, те, що він вважає своїми найсильнішими сторонами. Він повинен був показати, хто в країні хазяїн, зрештою! Приблизно так, як такса Бетка демонструвала свої чудові собачі властивості, доводячи свою безумовну перевагу над новонародженою дитиною.
Цілком можливо, що змагання могло відкладатися досить довго. Однак, призначивши з'їзд у власній вотчині Януковича, у Донецьку, Ющенко прискорив хід подій.
У рамках прийнятої нами версії про "відкритий тендер" Янукович не міг сприйняти такий приїзд інакше, ніж виклик, більш того – інакше, ніж спробу недобросовісної конкуренції. І тоді був даний відмах - видати Віктору Ющенку "живу творчість мас" по повній програмі.
Наслідки відомі, і коментувати їх немає потреби – які "маси", така і "творчість". Так само немає сенсу коментувати "нашоукраїнські" ображені філіпіки - на мій погляд, вони не цілком адекватні: інтерпретувати зображення Ющенка в СС-івському мундирі як пропаганду фашизму – це не виглядає навіть натяжкою. Зате деякі наслідки з донецьких подій виводяться автоматично.
Зрозуміло, весь цей скандальний шабаш не дуже вписується в модель "репетиції" президентських виборів - остання "репетиція" пройшла при підрахунку бюлетенів на парламентських виборах 2002 року і проводилася прямо протилежними методами – без усякої публічності, по можливості "без шуму і пилу".
Мені здається більш правильним розглядати події 31 жовтня як перший бій у напіввіртуальній боротьбі за симпатії і схвалення основних "сторонніх" гравців – насамперед, у Кремлі й у Білому Домі. І цей бій Віктор Янукович безнадійно програв. Утім, і "репетицію" він теж програв. Тому що донецький скандал найглибиннішим чином змінив положення самого Януковича і ситуацію в цілому.
Як свідчить досвід виборів у Югославії (і особиста доля Слободана Мілошевича), у випадках, подібних до нашого, визнання або не-визнання результатів виборів залежить від двох факторів – від бажання і від можливості.
Великого бажання домовлятися з президентом Януковичем споконвічно не було ні в Штатів, ні в Європи, ні навіть у значної частини кремлівської верхівки. А можливістю заперечити результати прийдешніх президентських виборів в Україні всіх бажаючих озброїв прем'єр Янукович 31 жовтня.
Відтепер питання "чи може Янукович виграти президентські вибори?" перейшло у зовсім іншу площину. Тепер воно звучить приблизно так: "Чи визнають перемогу Януковича в тому малоймовірному випадку, якщо він зуміє її одержати?" І відповідь однозначна – ні, не визнають.
До речі, у зв'язку з цим цінність Януковича як спаринг-партнера тільки підвищилася. І рахуватися з двома цими фактами доведеться всім зацікавленим сторонам.
