День оголошення війни
Субота, 1 листопада 2003, 20:11
31 жовтня 2003, рівно за рік до виборів президента, політична сила Ющенка хотіла відзначити красиво і креативно.
У лідера "Нашої України" три роки тримається найвищий рейтинг у державі, що автоматично робить його найвірогіднішим переможцем. Щоб говорити про це у ствердній формі, ющенківці хотіли підкорити Донбас, до чого і почали готуватися.
Вони призначили керівником штабу представника не націоналістичних сил, а "яблучника" Жовніренка. Познайомилися з Ахметовим. Почали потроху розгортатися. І вирішили, що річницю виборів президента буде доречно провести у Донецьку. Організувати там не просто форум, як в інших регіонах, а з'їзд. Можна й інформаційну блокаду прорвати, і контакти налагодити, і почати справжню боротьбу за голоси в шахтарському краї.
У відповідь "Наша Україна" отримала... Ні, не плювок. Харк.
Більш того, автори цього харку дуже хотіли, щоб він був із кров'ю.
Такого, що відбувалося протягом останніх днів у Донецьку, не пам'ятає ніхто з нашоукраїнців - людей, які звикли жити в умовах постійного тиску, які пройшли крізь прес минулої передвиборчої кампанії і відразу занурилися у президентську. "Тепер я думаю, чи правильно зробив, коли 12 років тому вирішив повернутися до України?", - це слова Євгена Червоненка, нардепа й майстра спорту міжнародного класу з автоспорту, який взяв значну частину донецького удару на себе.
Проти Ющенка у Донецьку була оголошена війна.
Напевно, останньою метою акції у Донецьку було зірвати, власне, сам з'їзд. До революції в електоральних настроях зібрання не призвело б. Для нарощування рейтингу в цьому регіоні на Ющенка чекає робота майже з нуля.
Антиющенківська операція була покликана реалізувати багато інших цілей.
Мета локальна
Це був просто удар по блоку Ющенка, атака на його штаб, спроба вивести з рівноваги, підірвати віру в себе, ослабити здатність до боротьби. І завдати матеріальної шкоди – всі гроші, витрачені на підготовку з'їзду, виявилися викинутими на сухий донецький вітер.
Але це був і не просто удар по блоку Ющенка, а створення стереотипу сприйняття лідера "Нашої України" у регіоні.
Контроль над ЗМІ Донбасу, грамотна нарізка відео на телебаченні і публікації в газетах створюють із Ющенка образ маргінального політика. Який начебто мав нахабство проповідувати у шахтарському краї націоналістичні ідеї. "Ющенко нужен Донбасс, но Донбассу Ющенко не нужен" – це нехитре гасло на шматку червоної тканини 2 на 2 метри супроводжувало лідера "Нашої України" на всіх "пікетах" у Донецьку.
Якби не було з'їзду, владі треба було б шукати привід для антиющенківської істерики. А так "Наша Україна" дала нагоду відкрити по собі вогонь.
Протидія Ющенку в Донецьку була в усьому. Вони нав'язали Ющенку не тільки опонентів (абсолютно віртуальних, на жодному мітингу "протесту" не було партійних прапорів). Вони також нав'язали йому його власний образ.
Не останню роль у цьому відігравала охорона, надана Ющенку донецькою СБУ. Понад 10 бійців із підрозділу "Альфа", одягнуті наче для штурму схованки терористів – маски, каски, бронежилети, автомати. Не вистачало лише протигазів.
Поява Ющенка у супроводі автоматників, одягнутих повністю у чорне, тільки роздратувала натовп. Людей, які не розуміли, що організатори провокації відводили їм роль просто м'яса – із руками для транспаранта, кишенею для 20 гривень і язиком для крику. І вони, звісно, не стануть розбиратися, що влада могла для охорони Ющенка просто обмежитися людьми в цивільному. Але влада навмисно приставила до лідера "Нашої України" озброєних по самі зуби. І мітингуючий люмпен ніколи не проведе паралель і не подумає – а чому ж тоді Кучму не супроводжують на танках?
Ще одна мета, яка переслідувалася в історії з охороною – створити враження, що у Ющенка манія переслідування і нарцисизм на ґрунті побоювання за своє життя. Головне – зробити побільше кадрів у гарному ракурсі та не стримувати себе у їх тиражуванні.
Мета глобальна
Мета подій 31 жовтня – перенести історію в Донецьку на загальнонаціональний масштаб. Заблокувати спроби "Нашої України" зробити з Ющенка лідера всієї держави, а не лише Західної України.
Цьому несвідомо сприяли самі "нашоукраїнці" – форум у Львові, який відбувся наступного дня після маразму в Донецьку, дає зовсім іншу картину: заповнені вулиці, тотальна підтримка Ющенка. Зрив з'їзду в Донбасі змусив багатьох галичан вийти на мітинг для підтримки Ющенка. У Львові зібралася небачена кількість людей – 15 000 за статистикою міліції.
Але владі це і було треба. Тепер лише маленька маніпуляція: поставити поруч картинки зі Львова й Донецька – і готовий сюжет: "Ющенко – президент півУкраїни". Наступна серія: "Розкол України на Схід і Захід, і винен у цьому Ющенко".
При цьому влада обмежила амплітуду рухів Ющенка. Переносити форум у Львові не можна було – тоді в "темниках" пішла б трактування: "Ющенко зазнав такого удару в Донецьку, що навіть відмінив наступний захід". Але тріумф у Львові після фіаско у Донецьку – ілюстрація для кампанії поляризації суспільства.
Ще, звичайно, у Донецьку Ющенка провокували на застосування сили. Була б потасовка між ющенківським і антиющенківським мітингами? Добре. Депутати з "Нашої України" набили б комусь пику? Чудово! Якщо б у результаті подій у Донецьку були жертви – влада узагалі б очманіла від щастя, запускаючи у друк листівки з надписом: "На руках Ющенка кров неповинних".
На щастя, цього всього не трапилося. Єдиним постраждалим стали ворота, які ведуть із літовища Донецького аеропорту на стоянку. По прильоту Ющенка до Донецьку їх... заварили. Тим самим не залишаючи Ющенку виходу – як тільки іти через центральні двері, прямо у натовп ПТУшників, приїзд Ющенка для яких залишиться у пам'яті завдяки "шаровій" горілці, яку почали розливати з самого ранку. В цій ситуації замок на воротах довелося відбити.
Щоправда, ні – ще до числа постраждалих у рамках "дебошу ющенківців у Донецьку" можна віднести секретарку губернатора, якій довелося нюхати дим від цигарок Червоненка.
Та самого губернатора, на якого зірвався Ющенко. Вивели його з рівноваги бігборди із власним зображенням у фашистській формі. Не сумніваючись у причетності влади до їх появи, Ющенка на зустрічі з донецьким керівництвом не витримав: "За вас мій батько сидів чотири з половиною роки у Освенцимі, за вас, холуїв!"
Янукович не при чому?
Ще однією метою війни проти Ющенка в Донецьку було надсилання сигналу конформістським елітам України. Тим, які почали готуватися до переходу влади у 2004. Донецькими подіями їм було вказано на Ющенка як на юродивого. Їм був продемонстрований арсенал наслідків, який на них чекає у разі контактів, дружби, блокування чи дихання одним повітрям із лідером "Нашої України".
І ще один результат цих подій – це жорстка сварка між донецькими як кланом і "Нашою Україною". Ілюзії можливості проведення діалогу з "конкретними пацанами" розбилися разом із склом у будинку культури "Юність", де у четвер півдня був заблокований "нашоукраїнець" Юрій Павленко.
Не важливо, скільки відсотків у тому, що відбулося в п'ятницю – це виконання донецькими циркуляру Банкової, а скільки – просто фірмовий стиль донецьких. Фактом є те, що дикі за своєю формою події відбулися, коли в кріслі губернатора сидить колишній заступник Януковича (Близнюк), а головою облради працює права рука Ахметова (Колесников).
І тим гірше, якщо донецькі лише виконували програму, написану Медведчуком. Це просто показує, що "понти ганяти" вони можуть тільки на стадіоні "Шахтар". Їх зона впливу зменшилася до футбольної команди, і вони дозволяють "київським лохам" зіштовхнути себе з найбільшою парламентською силою – "Нашою Україною". Яку вони теж вважають "лохами", але які могли бути корисними партнерами.
Але сумнівно, що донецькі просто по-дурному відпрацьовували резолюції адміністрації президента з протидії Ющенку. Це видно і з того, як конфлікт висвітлювався каналом "Україна". Телекомпанія, яка належить Ахметову, була гідним конкурентом соціал-демократичним "кнопкам".
Тому, цілком можливо, що у такий спосіб, як 31 жовтня, донецькі "творчо реалізовувалися" за власним бажанням. Тоді гіршої характеристики їм не написав би навіть Гельман.
Те саме стосується Януковича.
Якщо він не знав про "бєспрєдєл" у своїй вотчині, то це свідчить як мінімум про втрату контролю. І реакцією на тце мають бути, для початку, вибачення. Хоча за законом це мало б призвести до звільнення керівництва області. І нехай Янукович вважав учора їх соратниками, а відставка винних може зробити новим губернатором члена СДПУ(О).
Якщо ж донецький цирк відбувався з волі, чи хоча б з відома, Януковича, то події були ілюстрацією його як кандидата в президенти. 31 жовтня 2003 у Донецьку – це Україна у виконанні президента Януковича. Це найгірша агітація, конкуренцією якій можуть бути лише разом узяті два тюремні терміни прем'єра.
Але, крім того, якщо Янукович знав про донецьку провокацію, він підставив і багатьох високопосадових людей, які виявили йому довіру у формі зустрічі – у Вашингтоні, Берліні, Брюсселі. Тепер виходить, що вони потискали руку і витрачали час на розмови із звичайним "бєспрєдєльщіком", який волею долі став другою особою в найбільшій східноєвропейській державі.
Опозиція після Донецька
Безперечно, Донецьк у версії 31 жовтня матиме наслідки і для опозиції. Безумовний висновок із цих подій – це необхідність об'єднання на президентських виборах "Нашої України" зі СПУ. Саме ліва партія у коаліції Ющенка нейтралізуватиме подібні інциденти у майбутньому. Адже соціалісти, хочуть того чи ні, підсвідомо сприймаються населенням як проросійські. Присутність лівих поруч із Ющенком ламає сценарій "Україна, поділена на Схід та Захід".
Також цей інцидент має сприяти взагалі згуртуванню як в рядах "Нашої України", так і самої опозиційної четвірки, включаючи КПУ. Несподівана зустріч Ющенка і Симоненка в Борисполі могла б підштовхнути їх до підписання пакту про ненапад у рамках передвиборчої кампанії й співпраці у проведенні чесних виборів і паралельного підрахунку голосів.
Було б неправильно "Нашій Україні" не використати донецькі події для підсилення іміджу опозиційної сили. Також це доречний привід для звернення у міжнародні організації, щоб старт передвиборчому моніторингу було дано якомога раніше.
"Наша Україна" вчинила дуже логічно у ситуації конфлікту, який назрівав у Донецьку. Вона взяла з собою дипломатів із семи посольств – США, Франції, Німеччини, Єврокомісії тощо. Ще вісім осіб відмовилися летіти, коли дізналися, що ситуація в Донецьку вийшла з-під контролю влади, а відтак "Наша Україна" не гарантує їх безпеку. І невідомо, чиї звіти будуть жорсткішими.
На зворотному шляху до Києва дипломат однієї з європейських країн сказав: "Те, що відбулося – не стало сюрпризом. Але було корисно переконатися у цьому на власні очі".
Уже першим публічним наслідком донецьких подій можна вважати реакцію посла США Гербста. Попри свою небагатослівність, він уже встиг з'явитися в ефірі двох каналів – "Нового" і "Тонісу".
Хтось на Банковій почав казати про нову еру відносин України і США? "Сполучені Штати підтримують право українського народу обирати собі лідера. Люди мають право почути точки зору усіх політичних партій. Я розумію, що сьогодні в Україні неможливо проводити звичайну виборчу кампанію. Дехто заперечує право звичайних людей дізнатися позицію політичної партії Віктора Ющенка. Це велике розчарування, це сумні дні для демократії в Україні".
Це не позиція американського представника. Це слова того, хто знає, що таке елементарні права людини.
У лідера "Нашої України" три роки тримається найвищий рейтинг у державі, що автоматично робить його найвірогіднішим переможцем. Щоб говорити про це у ствердній формі, ющенківці хотіли підкорити Донбас, до чого і почали готуватися.
Вони призначили керівником штабу представника не націоналістичних сил, а "яблучника" Жовніренка. Познайомилися з Ахметовим. Почали потроху розгортатися. І вирішили, що річницю виборів президента буде доречно провести у Донецьку. Організувати там не просто форум, як в інших регіонах, а з'їзд. Можна й інформаційну блокаду прорвати, і контакти налагодити, і почати справжню боротьбу за голоси в шахтарському краї.
У відповідь "Наша Україна" отримала... Ні, не плювок. Харк.
Більш того, автори цього харку дуже хотіли, щоб він був із кров'ю.
Такого, що відбувалося протягом останніх днів у Донецьку, не пам'ятає ніхто з нашоукраїнців - людей, які звикли жити в умовах постійного тиску, які пройшли крізь прес минулої передвиборчої кампанії і відразу занурилися у президентську. "Тепер я думаю, чи правильно зробив, коли 12 років тому вирішив повернутися до України?", - це слова Євгена Червоненка, нардепа й майстра спорту міжнародного класу з автоспорту, який взяв значну частину донецького удару на себе.
Проти Ющенка у Донецьку була оголошена війна.
Напевно, останньою метою акції у Донецьку було зірвати, власне, сам з'їзд. До революції в електоральних настроях зібрання не призвело б. Для нарощування рейтингу в цьому регіоні на Ющенка чекає робота майже з нуля.
Антиющенківська операція була покликана реалізувати багато інших цілей.
Мета локальна
Це був просто удар по блоку Ющенка, атака на його штаб, спроба вивести з рівноваги, підірвати віру в себе, ослабити здатність до боротьби. І завдати матеріальної шкоди – всі гроші, витрачені на підготовку з'їзду, виявилися викинутими на сухий донецький вітер.
Але це був і не просто удар по блоку Ющенка, а створення стереотипу сприйняття лідера "Нашої України" у регіоні.
Контроль над ЗМІ Донбасу, грамотна нарізка відео на телебаченні і публікації в газетах створюють із Ющенка образ маргінального політика. Який начебто мав нахабство проповідувати у шахтарському краї націоналістичні ідеї. "Ющенко нужен Донбасс, но Донбассу Ющенко не нужен" – це нехитре гасло на шматку червоної тканини 2 на 2 метри супроводжувало лідера "Нашої України" на всіх "пікетах" у Донецьку.
Якби не було з'їзду, владі треба було б шукати привід для антиющенківської істерики. А так "Наша Україна" дала нагоду відкрити по собі вогонь.
Протидія Ющенку в Донецьку була в усьому. Вони нав'язали Ющенку не тільки опонентів (абсолютно віртуальних, на жодному мітингу "протесту" не було партійних прапорів). Вони також нав'язали йому його власний образ.
Не останню роль у цьому відігравала охорона, надана Ющенку донецькою СБУ. Понад 10 бійців із підрозділу "Альфа", одягнуті наче для штурму схованки терористів – маски, каски, бронежилети, автомати. Не вистачало лише протигазів.
Поява Ющенка у супроводі автоматників, одягнутих повністю у чорне, тільки роздратувала натовп. Людей, які не розуміли, що організатори провокації відводили їм роль просто м'яса – із руками для транспаранта, кишенею для 20 гривень і язиком для крику. І вони, звісно, не стануть розбиратися, що влада могла для охорони Ющенка просто обмежитися людьми в цивільному. Але влада навмисно приставила до лідера "Нашої України" озброєних по самі зуби. І мітингуючий люмпен ніколи не проведе паралель і не подумає – а чому ж тоді Кучму не супроводжують на танках?
Ще одна мета, яка переслідувалася в історії з охороною – створити враження, що у Ющенка манія переслідування і нарцисизм на ґрунті побоювання за своє життя. Головне – зробити побільше кадрів у гарному ракурсі та не стримувати себе у їх тиражуванні.
Мета глобальна
Мета подій 31 жовтня – перенести історію в Донецьку на загальнонаціональний масштаб. Заблокувати спроби "Нашої України" зробити з Ющенка лідера всієї держави, а не лише Західної України.
Цьому несвідомо сприяли самі "нашоукраїнці" – форум у Львові, який відбувся наступного дня після маразму в Донецьку, дає зовсім іншу картину: заповнені вулиці, тотальна підтримка Ющенка. Зрив з'їзду в Донбасі змусив багатьох галичан вийти на мітинг для підтримки Ющенка. У Львові зібралася небачена кількість людей – 15 000 за статистикою міліції.
Але владі це і було треба. Тепер лише маленька маніпуляція: поставити поруч картинки зі Львова й Донецька – і готовий сюжет: "Ющенко – президент півУкраїни". Наступна серія: "Розкол України на Схід і Захід, і винен у цьому Ющенко".
При цьому влада обмежила амплітуду рухів Ющенка. Переносити форум у Львові не можна було – тоді в "темниках" пішла б трактування: "Ющенко зазнав такого удару в Донецьку, що навіть відмінив наступний захід". Але тріумф у Львові після фіаско у Донецьку – ілюстрація для кампанії поляризації суспільства.
Ще, звичайно, у Донецьку Ющенка провокували на застосування сили. Була б потасовка між ющенківським і антиющенківським мітингами? Добре. Депутати з "Нашої України" набили б комусь пику? Чудово! Якщо б у результаті подій у Донецьку були жертви – влада узагалі б очманіла від щастя, запускаючи у друк листівки з надписом: "На руках Ющенка кров неповинних".
На щастя, цього всього не трапилося. Єдиним постраждалим стали ворота, які ведуть із літовища Донецького аеропорту на стоянку. По прильоту Ющенка до Донецьку їх... заварили. Тим самим не залишаючи Ющенку виходу – як тільки іти через центральні двері, прямо у натовп ПТУшників, приїзд Ющенка для яких залишиться у пам'яті завдяки "шаровій" горілці, яку почали розливати з самого ранку. В цій ситуації замок на воротах довелося відбити.
Щоправда, ні – ще до числа постраждалих у рамках "дебошу ющенківців у Донецьку" можна віднести секретарку губернатора, якій довелося нюхати дим від цигарок Червоненка.
Та самого губернатора, на якого зірвався Ющенко. Вивели його з рівноваги бігборди із власним зображенням у фашистській формі. Не сумніваючись у причетності влади до їх появи, Ющенка на зустрічі з донецьким керівництвом не витримав: "За вас мій батько сидів чотири з половиною роки у Освенцимі, за вас, холуїв!"
Янукович не при чому?
Ще однією метою війни проти Ющенка в Донецьку було надсилання сигналу конформістським елітам України. Тим, які почали готуватися до переходу влади у 2004. Донецькими подіями їм було вказано на Ющенка як на юродивого. Їм був продемонстрований арсенал наслідків, який на них чекає у разі контактів, дружби, блокування чи дихання одним повітрям із лідером "Нашої України".
І ще один результат цих подій – це жорстка сварка між донецькими як кланом і "Нашою Україною". Ілюзії можливості проведення діалогу з "конкретними пацанами" розбилися разом із склом у будинку культури "Юність", де у четвер півдня був заблокований "нашоукраїнець" Юрій Павленко.
Не важливо, скільки відсотків у тому, що відбулося в п'ятницю – це виконання донецькими циркуляру Банкової, а скільки – просто фірмовий стиль донецьких. Фактом є те, що дикі за своєю формою події відбулися, коли в кріслі губернатора сидить колишній заступник Януковича (Близнюк), а головою облради працює права рука Ахметова (Колесников).
І тим гірше, якщо донецькі лише виконували програму, написану Медведчуком. Це просто показує, що "понти ганяти" вони можуть тільки на стадіоні "Шахтар". Їх зона впливу зменшилася до футбольної команди, і вони дозволяють "київським лохам" зіштовхнути себе з найбільшою парламентською силою – "Нашою Україною". Яку вони теж вважають "лохами", але які могли бути корисними партнерами.
Але сумнівно, що донецькі просто по-дурному відпрацьовували резолюції адміністрації президента з протидії Ющенку. Це видно і з того, як конфлікт висвітлювався каналом "Україна". Телекомпанія, яка належить Ахметову, була гідним конкурентом соціал-демократичним "кнопкам".
Тому, цілком можливо, що у такий спосіб, як 31 жовтня, донецькі "творчо реалізовувалися" за власним бажанням. Тоді гіршої характеристики їм не написав би навіть Гельман.
Те саме стосується Януковича.
Якщо він не знав про "бєспрєдєл" у своїй вотчині, то це свідчить як мінімум про втрату контролю. І реакцією на тце мають бути, для початку, вибачення. Хоча за законом це мало б призвести до звільнення керівництва області. І нехай Янукович вважав учора їх соратниками, а відставка винних може зробити новим губернатором члена СДПУ(О).
Якщо ж донецький цирк відбувався з волі, чи хоча б з відома, Януковича, то події були ілюстрацією його як кандидата в президенти. 31 жовтня 2003 у Донецьку – це Україна у виконанні президента Януковича. Це найгірша агітація, конкуренцією якій можуть бути лише разом узяті два тюремні терміни прем'єра.
Але, крім того, якщо Янукович знав про донецьку провокацію, він підставив і багатьох високопосадових людей, які виявили йому довіру у формі зустрічі – у Вашингтоні, Берліні, Брюсселі. Тепер виходить, що вони потискали руку і витрачали час на розмови із звичайним "бєспрєдєльщіком", який волею долі став другою особою в найбільшій східноєвропейській державі.
Опозиція після Донецька
Безперечно, Донецьк у версії 31 жовтня матиме наслідки і для опозиції. Безумовний висновок із цих подій – це необхідність об'єднання на президентських виборах "Нашої України" зі СПУ. Саме ліва партія у коаліції Ющенка нейтралізуватиме подібні інциденти у майбутньому. Адже соціалісти, хочуть того чи ні, підсвідомо сприймаються населенням як проросійські. Присутність лівих поруч із Ющенком ламає сценарій "Україна, поділена на Схід та Захід".
Також цей інцидент має сприяти взагалі згуртуванню як в рядах "Нашої України", так і самої опозиційної четвірки, включаючи КПУ. Несподівана зустріч Ющенка і Симоненка в Борисполі могла б підштовхнути їх до підписання пакту про ненапад у рамках передвиборчої кампанії й співпраці у проведенні чесних виборів і паралельного підрахунку голосів.
Було б неправильно "Нашій Україні" не використати донецькі події для підсилення іміджу опозиційної сили. Також це доречний привід для звернення у міжнародні організації, щоб старт передвиборчому моніторингу було дано якомога раніше.
"Наша Україна" вчинила дуже логічно у ситуації конфлікту, який назрівав у Донецьку. Вона взяла з собою дипломатів із семи посольств – США, Франції, Німеччини, Єврокомісії тощо. Ще вісім осіб відмовилися летіти, коли дізналися, що ситуація в Донецьку вийшла з-під контролю влади, а відтак "Наша Україна" не гарантує їх безпеку. І невідомо, чиї звіти будуть жорсткішими.
На зворотному шляху до Києва дипломат однієї з європейських країн сказав: "Те, що відбулося – не стало сюрпризом. Але було корисно переконатися у цьому на власні очі".
Уже першим публічним наслідком донецьких подій можна вважати реакцію посла США Гербста. Попри свою небагатослівність, він уже встиг з'явитися в ефірі двох каналів – "Нового" і "Тонісу".
Хтось на Банковій почав казати про нову еру відносин України і США? "Сполучені Штати підтримують право українського народу обирати собі лідера. Люди мають право почути точки зору усіх політичних партій. Я розумію, що сьогодні в Україні неможливо проводити звичайну виборчу кампанію. Дехто заперечує право звичайних людей дізнатися позицію політичної партії Віктора Ющенка. Це велике розчарування, це сумні дні для демократії в Україні".
Це не позиція американського представника. Це слова того, хто знає, що таке елементарні права людини.
