Український PR в Америці: мертві бджоли не гудуть
Вівторок, 28 жовтня 2003, 16:35
Коли 9 жовтня у Вашингтоні журналістів "Української правди" не допустили на прес-конференцію Віктора Януковича, ми поставили собі за мету розібратися у ситуації. Ми, як громадяни України, хотіли знати, чому американська PR-компанія Creative Response Concepts відповідала за зустріч прем’єр-міністра України з пресою, а не посольство України, чиїми безпосередніми обов’язками є організація візитів державних діячів такого рівня.
Нас цікавило, з чиєї кишені було проплачено за зустріч, де обговорювалося щось таке, що журналістам "УП" не треба було знати, а також хто, яким чином і скільки заплатив за пресові сніданки Віктора Януковича у Вашингтоні.
Як показало розслідування, тема PR України у столиці США є таємницею, ноги якої ростуть з Києва. Особи, близькі до українського посольства у Вашингтоні, стверджують, що у бюджеті представництва немає статті витрат на PRівські компанії.
Просто до відома працівників посольства доводять, що та чи інша фірма буде "допомагати з організацією візиту" певного українського політика. Ці самі джерела стверджують, що всі PRівські контори, які в той чи інший спосіб з’являлися на українсько-американському небосхилі, профінансовано з приватних джерел.
Однак, на сайті Департаменту юстиції США, де повинні реєструватися компанії, що лобіюють інтереси закордонних урядів, між 1997 і 1999 роками неодноразово згадується посольство України в Сполучених Штатах.
Зокрема, там сказано, що дипломатичне представництво України наймало американську компанію Ronald S.Winton & Associates (сума контракту і надані послуги не розголошуються). З того самого джерела можна дізнатися, що адміністрація президента України у 1997 році теж звертались до американської фірми P/C Advisors, Inc (сума контракту і надані послуги не розголошуються).
Яким чином у 1997-1999 роках посольство здійснювало проплату американським PR компаніям, невідомо, однак вже починаючи з 2000 року PR України у Вашингтоні почали фінансувати виключно приватні організації, серед яких Nowanda Commercial Corporation, UKRINVEST INC і Агентство гуманітарних технологій.
Схоже, існують, принаймні, два пояснення такій "приватизації". По-перше, просування державних інтересів України було замінено на PR інтересів державних осіб України. По-друге, посилення дисципліни виконання бюджету і контролю за витрачанням бюджетних коштів в Україні у 2000 році значно знизило можливість маніпуляцій і нецільового використання коштів.
У вересні 2000 року Верховною Радою було ухвалено Закон "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" (22.09.2000 №1490-ІІІ). Згідно з ним, всі закупівлі товарів, робіт і послуг на суму, що перевищує 2 тисячі євро, якщо вони здійснюються органами державної влади, мають пройти обов’язкову процедуру тендеру.
Цей закон можна обійти, якщо Кабінет Міністрів прийме постанову або рішення, де визнає, що послуга, яку купують, є "специфічною". Нам не вдалося знайти такої постанови або рішення Кабміну про закупівлю послуг PR-компаній у США.
В українському бюджеті на 2003 рік на створення позитивного іміджу України за кордоном виділено приблизно 5 мільйонів гривень – на програму "Україна відома", яка, відповідно до джерел "УП", реалізується через Державну туристичну адміністрацію.
"Україною відомою", за нашою інформацією, американські PR-компанії не фінансувалися. З інших статей бюджету гроші виділятися не могли, оскільки це було б нецільовим їх використанням.
Очевидно, щоб позбавитись зайвих турбот по забезпеченню "відкритості влади", що так рясно декларується по всіх усюдах, український президент й інші чільні діячі України з 2000 року почали звертатись до маловідомих українській громадськості організацій з проханням фінансувати їхній PR у Вашингтоні.
"Українська правда" вже писала про американську компанію APCO, яка за 79 тисяч 985 доларів організовувала PR для президента України під час його візиту до Вашингтону в 1999 році з нагоди святкування 50-річчя створення НАТО. Ці гроші заплатила компанія Nowanda Commercial Corporation, яку джерела "УП" пов’язують з ім'ям Григорія Суркіса.
У 2001 році фірмою UKRINVEST було проплачено 80 тисяч доларів PRівській фірмі Deniel J. Edelman, Inc. за організацію візиту до Вашингтону колишнього президента України Леоніда Кравчука.
Стверджують, що ця ж фірма займалась організацією поїздки до столиці Америки Віктора Медведчука, однак цей візит так і не відбувся.
У 2000-02 фірмами UKRINVEST і Агентство гуманітарних технологій PR-фірмам у Вашингтоні, за інформацією Міністерства юстиції США, було заплачено 546 тисяч 152 долари. Гроші звичайно, декларувались на "просування україно-американських стосунків", "інформування членів Конгресу щодо політичної й економічної ситуації в Україні" тощо.
У тому, що приватні особи "трусять гаманцями" на користь певного державного діяча, не має нічого дивного. Гроші і політика – це як Карл Маркс і Фрідріх Енгельс – завжди згадуються разом і один без одного не можуть існувати. Інша справа, наскільки гласно і відкрито це відбувається і наскільки залежним від донорів стає державний діяч.
У зв’язку з цим пригадується приказка, що безкоштовний сир буває тільки в мишоловці. І якщо компанія Nowanda робить президенту України послугу на 80 тисяч доларів, то яку тоді послугу президент України повинен зробити компанії Nowanda? І, найголовніше, з чиєї кишені, як не з нашої - українських платівників податків - президент України буде цю послугу робити?
Ще одне важливе питання – це ефективність використання грошей PRівськими компаніями. Українські товстосуми, очевидно, вважають, що на заплачені ними тисячі американська PR-компанія може купити у Вашингтоні стільки-то журналістів і стільки-то сенаторів.
У Вашингтоні це працює трошки не так? як в Україні, якщо не сказати, що зовсім інакше. PR-компанія за стилем роботи нагадує юридичну фірму, де жоден, навіть найуспішніший адвокат, не може гарантувати клієнту 100% успіху. PR-компанія може розробити для клієнта так званий "месідж", організувати зустрічі, розказати, як треба поводитися, запросити журналістів, за гроші клієнта поставити статтю у відділ платних реклам газети, але зробити Котигорошка із конька-горбунька вона не зможе, скільки б тисяч не заплатив клієнт.
Після візиту Віктора Януковича в американській пресі з’явилася чи не едина стаття в газеті The Wall Street Journal. Невідомо, скільки чи взагалі було заплачено за цю публікацію компанії Creative Response Concepts і чи саме їй. Але відомо, що для того, щоб стаття з’явилася в цій газеті, гроші платити зовсім не обов’язково. Просто треба знати представників видання, які вже давно слідкують за подіями в Україні і вчасно повідомити їм про подію.
Багато PRників у Вашингтоні, з якими довелося говорити під час написання цієї статті, мають таке враження, що українські товстосуми самі не можуть сформулювати перед PR-компанією завдання, яке треба виконати, чи цілі, яких треба досягти.
Багато місцевих PR-компаній, знаючи цю ваду пост-радянських нуворишів, роздувають щоки і з розумним виглядом називають ціну за те, що і так вже безплатно робить, або могло б робити українське посольство у Вашингтоні.
Польське посольство у столиці США, наприклад, самостійно вирішує питання із медіа-супроводженням візитів до США людей такого польоту, як прем’єр-міністр країни. Філософія поляків у даному питанні полягає у тому, що головне, щоб було що сказати, а послухати - люди знайдуться.
Дії PR-компаній або того самого посольства з "покращення іміджу" досить часто зводять нанівець самі українські посадовці, які поводять себе у Вашингтоні неначе на своїй дачі в Конча-Заспі чи Криму.
Про теперішнього президента України, наприклад, американські урядовці у Вашингтоні розповідають, що він під час офіційних переговорів звертався до членів своєї делегації з недипломатичними репліками про американських співрозмовників, не усвідомлюючи, що в американському уряді чимало посадовців, володіють українською мовою краще за нього.
Колишній міністр оборони України генерал Кузьмук під час перебування у Вашингтоні прославився своєю звичкою палити усюди й завжди, у пику американцям. В США вже протягом багатьох років суворо заборонено палити у всіх урядових приміщеннях, тому в жодній установі вже не можна знайти попільничок.
Але український генерал вельми шляхетно вийшов із такого скрутного становища – він на очах американців струшував попіл в долоню одному зі своїх підлеглих-денщиків. Крім того, у наданому йому урядом США літаку для перельотів по Америці, на його вимогу американці змушені були вимкнути протипожежну сигналізацію, бо міністр дуже хотів курити.
Такі прикрі історії, разом з інформацією про нерозслідувані вбивства журналістів, сумнівні контакти з диктаторськими режимами, тотальну корупцію та службові зловживання акуратно підшиваються "в течки", передаються із вуст в уста від адміністрації до адміністрації та, зрештою, створюють негативний образ України та її керівництва.
Імідж країни назовні є відображенням її внутрішнього стану, подібно до того, як зовнішній вигляд людини свідчить про її стан здоров'я. Якщо у людини хворий шлунок чи печінка, то макіяж тут не допоможе. І утаємненим найманням PR-компаній, а особливо - забороною доступу журналістів "УП" на прес-конференцію з прем'єр-міністром, позитивний образ створити неможливо.
Нас цікавило, з чиєї кишені було проплачено за зустріч, де обговорювалося щось таке, що журналістам "УП" не треба було знати, а також хто, яким чином і скільки заплатив за пресові сніданки Віктора Януковича у Вашингтоні.
Як показало розслідування, тема PR України у столиці США є таємницею, ноги якої ростуть з Києва. Особи, близькі до українського посольства у Вашингтоні, стверджують, що у бюджеті представництва немає статті витрат на PRівські компанії.
Просто до відома працівників посольства доводять, що та чи інша фірма буде "допомагати з організацією візиту" певного українського політика. Ці самі джерела стверджують, що всі PRівські контори, які в той чи інший спосіб з’являлися на українсько-американському небосхилі, профінансовано з приватних джерел.
Однак, на сайті Департаменту юстиції США, де повинні реєструватися компанії, що лобіюють інтереси закордонних урядів, між 1997 і 1999 роками неодноразово згадується посольство України в Сполучених Штатах.
Зокрема, там сказано, що дипломатичне представництво України наймало американську компанію Ronald S.Winton & Associates (сума контракту і надані послуги не розголошуються). З того самого джерела можна дізнатися, що адміністрація президента України у 1997 році теж звертались до американської фірми P/C Advisors, Inc (сума контракту і надані послуги не розголошуються).
Яким чином у 1997-1999 роках посольство здійснювало проплату американським PR компаніям, невідомо, однак вже починаючи з 2000 року PR України у Вашингтоні почали фінансувати виключно приватні організації, серед яких Nowanda Commercial Corporation, UKRINVEST INC і Агентство гуманітарних технологій.
Схоже, існують, принаймні, два пояснення такій "приватизації". По-перше, просування державних інтересів України було замінено на PR інтересів державних осіб України. По-друге, посилення дисципліни виконання бюджету і контролю за витрачанням бюджетних коштів в Україні у 2000 році значно знизило можливість маніпуляцій і нецільового використання коштів.
У вересні 2000 року Верховною Радою було ухвалено Закон "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" (22.09.2000 №1490-ІІІ). Згідно з ним, всі закупівлі товарів, робіт і послуг на суму, що перевищує 2 тисячі євро, якщо вони здійснюються органами державної влади, мають пройти обов’язкову процедуру тендеру.
Цей закон можна обійти, якщо Кабінет Міністрів прийме постанову або рішення, де визнає, що послуга, яку купують, є "специфічною". Нам не вдалося знайти такої постанови або рішення Кабміну про закупівлю послуг PR-компаній у США.
В українському бюджеті на 2003 рік на створення позитивного іміджу України за кордоном виділено приблизно 5 мільйонів гривень – на програму "Україна відома", яка, відповідно до джерел "УП", реалізується через Державну туристичну адміністрацію.
"Україною відомою", за нашою інформацією, американські PR-компанії не фінансувалися. З інших статей бюджету гроші виділятися не могли, оскільки це було б нецільовим їх використанням.
Очевидно, щоб позбавитись зайвих турбот по забезпеченню "відкритості влади", що так рясно декларується по всіх усюдах, український президент й інші чільні діячі України з 2000 року почали звертатись до маловідомих українській громадськості організацій з проханням фінансувати їхній PR у Вашингтоні.
"Українська правда" вже писала про американську компанію APCO, яка за 79 тисяч 985 доларів організовувала PR для президента України під час його візиту до Вашингтону в 1999 році з нагоди святкування 50-річчя створення НАТО. Ці гроші заплатила компанія Nowanda Commercial Corporation, яку джерела "УП" пов’язують з ім'ям Григорія Суркіса.
У 2001 році фірмою UKRINVEST було проплачено 80 тисяч доларів PRівській фірмі Deniel J. Edelman, Inc. за організацію візиту до Вашингтону колишнього президента України Леоніда Кравчука.
Стверджують, що ця ж фірма займалась організацією поїздки до столиці Америки Віктора Медведчука, однак цей візит так і не відбувся.
У 2000-02 фірмами UKRINVEST і Агентство гуманітарних технологій PR-фірмам у Вашингтоні, за інформацією Міністерства юстиції США, було заплачено 546 тисяч 152 долари. Гроші звичайно, декларувались на "просування україно-американських стосунків", "інформування членів Конгресу щодо політичної й економічної ситуації в Україні" тощо.
У тому, що приватні особи "трусять гаманцями" на користь певного державного діяча, не має нічого дивного. Гроші і політика – це як Карл Маркс і Фрідріх Енгельс – завжди згадуються разом і один без одного не можуть існувати. Інша справа, наскільки гласно і відкрито це відбувається і наскільки залежним від донорів стає державний діяч.
У зв’язку з цим пригадується приказка, що безкоштовний сир буває тільки в мишоловці. І якщо компанія Nowanda робить президенту України послугу на 80 тисяч доларів, то яку тоді послугу президент України повинен зробити компанії Nowanda? І, найголовніше, з чиєї кишені, як не з нашої - українських платівників податків - президент України буде цю послугу робити?
Ще одне важливе питання – це ефективність використання грошей PRівськими компаніями. Українські товстосуми, очевидно, вважають, що на заплачені ними тисячі американська PR-компанія може купити у Вашингтоні стільки-то журналістів і стільки-то сенаторів.
У Вашингтоні це працює трошки не так? як в Україні, якщо не сказати, що зовсім інакше. PR-компанія за стилем роботи нагадує юридичну фірму, де жоден, навіть найуспішніший адвокат, не може гарантувати клієнту 100% успіху. PR-компанія може розробити для клієнта так званий "месідж", організувати зустрічі, розказати, як треба поводитися, запросити журналістів, за гроші клієнта поставити статтю у відділ платних реклам газети, але зробити Котигорошка із конька-горбунька вона не зможе, скільки б тисяч не заплатив клієнт.
Після візиту Віктора Януковича в американській пресі з’явилася чи не едина стаття в газеті The Wall Street Journal. Невідомо, скільки чи взагалі було заплачено за цю публікацію компанії Creative Response Concepts і чи саме їй. Але відомо, що для того, щоб стаття з’явилася в цій газеті, гроші платити зовсім не обов’язково. Просто треба знати представників видання, які вже давно слідкують за подіями в Україні і вчасно повідомити їм про подію.
Багато PRників у Вашингтоні, з якими довелося говорити під час написання цієї статті, мають таке враження, що українські товстосуми самі не можуть сформулювати перед PR-компанією завдання, яке треба виконати, чи цілі, яких треба досягти.
Багато місцевих PR-компаній, знаючи цю ваду пост-радянських нуворишів, роздувають щоки і з розумним виглядом називають ціну за те, що і так вже безплатно робить, або могло б робити українське посольство у Вашингтоні.
Польське посольство у столиці США, наприклад, самостійно вирішує питання із медіа-супроводженням візитів до США людей такого польоту, як прем’єр-міністр країни. Філософія поляків у даному питанні полягає у тому, що головне, щоб було що сказати, а послухати - люди знайдуться.
Дії PR-компаній або того самого посольства з "покращення іміджу" досить часто зводять нанівець самі українські посадовці, які поводять себе у Вашингтоні неначе на своїй дачі в Конча-Заспі чи Криму.
Про теперішнього президента України, наприклад, американські урядовці у Вашингтоні розповідають, що він під час офіційних переговорів звертався до членів своєї делегації з недипломатичними репліками про американських співрозмовників, не усвідомлюючи, що в американському уряді чимало посадовців, володіють українською мовою краще за нього.
Колишній міністр оборони України генерал Кузьмук під час перебування у Вашингтоні прославився своєю звичкою палити усюди й завжди, у пику американцям. В США вже протягом багатьох років суворо заборонено палити у всіх урядових приміщеннях, тому в жодній установі вже не можна знайти попільничок.
Але український генерал вельми шляхетно вийшов із такого скрутного становища – він на очах американців струшував попіл в долоню одному зі своїх підлеглих-денщиків. Крім того, у наданому йому урядом США літаку для перельотів по Америці, на його вимогу американці змушені були вимкнути протипожежну сигналізацію, бо міністр дуже хотів курити.
Такі прикрі історії, разом з інформацією про нерозслідувані вбивства журналістів, сумнівні контакти з диктаторськими режимами, тотальну корупцію та службові зловживання акуратно підшиваються "в течки", передаються із вуст в уста від адміністрації до адміністрації та, зрештою, створюють негативний образ України та її керівництва.
Імідж країни назовні є відображенням її внутрішнього стану, подібно до того, як зовнішній вигляд людини свідчить про її стан здоров'я. Якщо у людини хворий шлунок чи печінка, то макіяж тут не допоможе. І утаємненим найманням PR-компаній, а особливо - забороною доступу журналістів "УП" на прес-конференцію з прем'єр-міністром, позитивний образ створити неможливо.
