З приводу одного ностальгічного ювілею

В місті N мешкають цілком законослухняні городяни. Тому, виконуючи прийняту ще в вересні постанову парламенту "Про 85-ту річницю ВЛКСМ та державну підтримку молодіжного руху", 29 жовтня тут тихенько відзначають означену дату та прискіпливо микитують, чим підтримати рух молоді.

Затишними генделиками міста зібралися сивочолі, а то й відверто лисі дядечки та цнотливі колись й сором’язливі збирачки членських внесків (тепер - тургенєвські дівчата бальзаківського віку), аби хильнути чарчину та пригадати буремні роки.

Сьогодні, почувши архаїчне слово "комсомол", в країні "У" відводять носа - хтось поблажливо-велично, а хтось відверто бридливо, з відразою. В когось цей ніс при згадці про ВЛКСМ безугавно свербить. А комусь дійсно є що згадати. Але погодьтеся, досить значна частина людей відчуває, що це слово тісно пов’язане з часом їх молодості. Яка була молодість, таким був і комсомол. А комсомол був таким, яким було тодішнє життя.

За останні роки ми незворотньо змінилися. Натомість ери комуністичної ідеології, що, здавалося, не скінчиться довіку (бо не знали тоді, що вічність – це манія величності короткочасності), настала ера "кліпової" свідомості, культу грошей, вседозволеності та відвертого нахабства.

Минула, як кажуть, нахабна молодість, залишилась молода нахабність. Власне, місце ідеології наразі просто зухвало порожнє після того, як "могутня революційна теорія" перетворилася на купку мертвих догм в штрафному кутку історії.

Немає ідеї загальнонаціональної, а відтак і молодіжної. Незалежна країна "У" виявилася нікому в світі особливо не потрібною, крім її мешканців. Та й то не всіх. Вона навпомацки шукає політичного та економічного притулку. Тепер вже навіть аналіз сечі показує, що життя – не цукор, а людські душі, передусім, вимагають не інженерів, а скоріше, перепрошую, асенізаторів.

Держава, в якій астрологи заробляють значно більше, ніж астрономи, а "цілительки" – ніж кваліфіковані лікарі, – це, безперечно, хвора держава.

Так, можна змінювати погляди, звички, улюблену футбольну команду, зачіску. Можна несподівано заговорити рідною мовою, якої цурався, бо не знав. Можна, так само самозакохано й урочисто ставши під тризубом, як ще зовсім недавно під погруддям Леніна, співати замість "Інтернаціоналу" - "Ще не вмерла Україна".

Можна раптово, з понеділка, вхопивши свічку жестом, відпрацьованим на гранчаку, повірити в Бога, несамовито хрестячись до місця й не дуже, хоча ще декілька років тому голосував за виключення із партії товариша, який поклав на могилі батька хреста.

Але не можна зректися минулого. А минуле дається взнаки, воно тягне назад, плутаючись під ногами кожного з нас – від президента до голови сільської ради.

Звісно, то був інший час, несприйнятна тепер ідеологія та практика. Комсомол був досить вагомою та характерною частиною того часу. Партія та її функціонери пестили та плекали ВЛКСМ, як дбайливий господар - породистого жеребця, який в перспективі виграє престижні перегони.

Всі ж новітні висуванці якісь усереднені, безликі, скроєні на одне лице. Відчувається, що це чиновники перехідного періоду, який затягнувся. Їм здається, що вони контролюють ситуацію "керованого безладдя", в якому знаходиться країна.

Але насправді їх роль чисто просвітницька, така, що ні на що суттєво не впливає й впливати не може. Кістяк кадрового потенціалу зараз – колишня номенклатура, старанно перефарбована й постійно налякана та розгублена систематичними кадровими "струсами", логіку яких вона не розуміє або розуміє з великим напруженням, тому боїться.

Вона сумлінно очікує досить непоганих за вітчизняними мірками пенсій держслужбовців, і навряд чи здатна не те що до державної творчості, а й просто до того ж просвітництва. Тому значна частина кадрових скандалів закінчуються кримінальними справами, які, втім, рідко коли доводяться до фіналу, бо найбільш використовувані частини законодавства країни "У" – це його дірки.

В сучасних реаліях, гадаю, слід пам’ятати, що, якщо ти потрапив в "струю", то, перед тим як радіти, переконайся у відсутності в неї характерного кольору, запаху та смаку...

Із зникненням комсомолу, його ніша залишилась незаповненою, жодна з політичних партій країни "У" не має навіть приблизно схожої на комсомол молодіжної організації – і організаційно, і ідеологічно.

Та й взагалі яку б громадську організацію наразі не створювали – виходить щось дуже схоже на КПРС – без диктатури пролетаріату, але із диктатурою грошей та відвертої дурості.

Історія полюбляє варіанти. Хоча вона ніколи не повторяє своїх уроків двічі. Вона дає їх тільки один раз, але приблизно кожну чверть століття.

А пан Славко, колишній секретар райкому комсомолу, а тепер бізнесмен середнього ґатунку, перечитуючи Леніна, заснув на третьому "вчитися"...


Володимир Килинич, Інститут політичного моделювання, Місто N