Леонід Кучма: "Чим ближче дамба до наших берегів, тим ближче ми до Заходу"
Понеділок, 27 жовтня 2003, 09:36
Президент України Леонід Кучма останні дні провів у Криму - намагаючись на місці оцінити обстановку навколо будівництва дамби між берегами Керченської протоки. Повернувшись до Києва, він погодився відповісти на питання оглядача "Известий" Бориса Пастернака.
- Леоніде Даниловичу, як ви розумієте те, що відбувається в районі Тузли?
- Ми все розуміємо. Китайці Серединної імперії колись не визнавали самої наявності інших країн. Все, мовляв, наше, все належить нашому хазяїнові. Приблизно так деякі росіяни дивляться на країни СНД, у тому числі на Україну.
Ми розуміємо, що будівництво цієї дамби є однією з таких дій. У декого в Росії є спрага імперського самоствердження. Не миттям, так катанням... Про звичайну, усім пам'ятну, імперію говорити незручно - так заговорили про "ліберальну", "демократичну".
Ми знаємо, що це говорить не вся Росія. Це тільки одна, але дуже чимала, частина Росії. Ця частина нічому не навчилася, не засвоїла уроків ні своєї, ні чужої історії.
Ми шкодуємо, що самостверджуються за наш рахунок, але нам ясно, чому саме Україна обрана для цього. Адже без України не було, немає і не може бути імперії - ніякої, ні звичайної, ні "ліберальної".
- Скільки тут все-таки, по-вашому, політики і скільки емоцій? В очі кидається задерикуватість на обох берегах...
- Ми вже дванадцять років бачимо людей, що просто не в силах приховати своє засмучення тим, що Україна "від них" пішла. Вони не розуміють навіть, що це треба приховувати в пристойному суспільстві. Вони не розуміють, що своєю образою вони насторожують нас.
Ну, уявіть собі: ваш друг не приховує, що йому шкода, що ви встали на свої ноги і, як умієте, пішли своєю дорогою! І зловтішається всякий раз, як ви спіткнетеся... Я можу з вами погодитися: задерикуватість є на обох берегах. Але помітьте: ми ж, що називається, офіційний Київ, - більше тижня тримали дипломатичну паузу, думаючи, що все розв'яжеться в дусі міжнародного права і дружніх відносин.
Так, задерикуватість є на обох берегах. І там, і там вистачає людей, що не тримають себе в руках від образи. Але ж образи принципово різні, діаметрально протилежні!.. Великодержавна образа - є вона в багатьох росіян, є, на жаль.
Не можна не поспівчувати керівництву Росії, яке, як ми з жалем спостерігаємо, змушене часом рахуватися з неоколоніальними настроями в російському суспільстві, у російському правлячому класі, у російському генералітеті.
- І все-таки мало хто сумнівається, що цей конфлікт буде улагоджений...
- Я теж не сумніваюся. Що стосується України, то вона при цьому зуміє відстояти і свої інтереси, і свою гідність.
- Але сліди того, що відбувається сьогодні, напевно, залишаться на якийсь час. Як це відіб'ється на українській зовнішній політиці?
- Росія переживає чи то чергове природне загострення боротьби великодержавництва і демократії - такий період настав, чи то це передвиборні турботи визначених політичних сил.
Майбутні парламентські і президентські вибори – це ж не жарт. Чи то тут все разом зійшлося... От з чим ми маємо справу, за нашою оцінкою. Правда, кожен школяр в Україні знає слова нашого історика, що російська демократія закінчується там, де починається "українське питання".
Ми б дуже не хотіли бачити, що і сьогодні це відповідає дійсності. Демократів - жменька, та й ті мовчать, коли розперізуються імперські сили. Або підспівують їм - явно з думкою про майбутні вибори. Так що останні події змусять нас ще раз проаналізувати нашу зовнішню політику.
Думаю, нікого не здивує, якщо ми особливо зосередимося на пунктах, де можуть виникнути чергові непорозуміння в російсько-українських відносинах. Потенційно уразливі пункти... Розв'язання проблем, пов'язаних з цими пунктами, буде прискорене - і воно не обрадує великодержавников у Росії.
Ми заявляємо сьогодні з усією визначеністю: друзів у нас більше там, де їх більше, а більше їх там, де більше демократії. Чим ближче дамба до наших берегів, тим ближче ми за своїм настроєм до Європи, до Заходу в цілому - так образно можна визначити те, що робиться сьогодні в наших головах.
- А що може змінитися у внутрішній політиці України?
- Як і слід було очікувати, чергове зазіхання на наші інтереси і нашу гідність помітно згуртувало мешканців України. Причому підкреслю: незалежно від їхньої домашньої мови. Російською мовою діями "краснодарської влади" обурюються часом голосніше, ніж українською.
Тузла явно служить справі консолідації української політичної нації. Але такі способи консолідації, при всій їхній ефективності, - не наш вибір. Ми хотіли б консолідуватися, і ми будемо консолідуватися на іншій, більш спокійній, більш творчій основі - на основі мирного розвитку нашої державності, на основі спільної турботи про економічний ріст.
- Коли слухаєш ваших супротивників з рядів української політичної опозиції, важко віриться в "спільну турботу"...
- Ви торкнулися хворого місця. Я нічого не ідеалізую. Я говорю своїм супротивникам: давайте згадаємо сьогодні всю історію внутрішньоукраїнських розбратів. Всю історію! Богдан Хмельницький створив українську державу. Він сподівався, що українська державність не буде втрачена під шапкою Мономаха. Вона була втрачена – і внутрішньоукраїнські розбрати були не останньою причиною.
Згадаємо страшні внутрішньоукраїнські сварки після розвалу Російської імперії в 1917 році. Хіба не вони заохочували іноземне втручання в наші справи? Хіба не вони перешкодили Україні скористатися великим шансом і відновити своє історичне життя вже тоді? Не будь цих чвар, ніяка сила не справилася б з незалежною Україною.
От я і звертаюся до діячів нинішньої української опозиції: давайте не будемо спокушати ворогів нашої незалежності. Я упевнений: у протоці було б усе спокійно, якби ми, ослаблені міжусобицею, не здалися декому легкою здобиччю.
Згадаємо 1991 рік, політичне життя України після поразки ГКЧП. Що було б, якби тоді провідні політики України, як говориться, мертвою хваткою вчепились один в одного, замість того, щоб спільно домагатися незалежності? Зараз такі люди є, вони явно схильні вести політичну боротьбу на знищення супротивника.
От до них я і звертаюся в наших "домашніх" розмовах: не будемо нікого спокушати боротьбою на взаємне знищення. Звертаюся я до них миролюбно, але - з позиції сили. Ця сила - Конституція країни і громадська думка: я відчуваю, до чого вона схильна.
- Леоніде Даниловичу, як ви розумієте те, що відбувається в районі Тузли?
- Ми все розуміємо. Китайці Серединної імперії колись не визнавали самої наявності інших країн. Все, мовляв, наше, все належить нашому хазяїнові. Приблизно так деякі росіяни дивляться на країни СНД, у тому числі на Україну.
Ми розуміємо, що будівництво цієї дамби є однією з таких дій. У декого в Росії є спрага імперського самоствердження. Не миттям, так катанням... Про звичайну, усім пам'ятну, імперію говорити незручно - так заговорили про "ліберальну", "демократичну".
Ми знаємо, що це говорить не вся Росія. Це тільки одна, але дуже чимала, частина Росії. Ця частина нічому не навчилася, не засвоїла уроків ні своєї, ні чужої історії.
Ми шкодуємо, що самостверджуються за наш рахунок, але нам ясно, чому саме Україна обрана для цього. Адже без України не було, немає і не може бути імперії - ніякої, ні звичайної, ні "ліберальної".
- Скільки тут все-таки, по-вашому, політики і скільки емоцій? В очі кидається задерикуватість на обох берегах...
- Ми вже дванадцять років бачимо людей, що просто не в силах приховати своє засмучення тим, що Україна "від них" пішла. Вони не розуміють навіть, що це треба приховувати в пристойному суспільстві. Вони не розуміють, що своєю образою вони насторожують нас.
Ну, уявіть собі: ваш друг не приховує, що йому шкода, що ви встали на свої ноги і, як умієте, пішли своєю дорогою! І зловтішається всякий раз, як ви спіткнетеся... Я можу з вами погодитися: задерикуватість є на обох берегах. Але помітьте: ми ж, що називається, офіційний Київ, - більше тижня тримали дипломатичну паузу, думаючи, що все розв'яжеться в дусі міжнародного права і дружніх відносин.
Так, задерикуватість є на обох берегах. І там, і там вистачає людей, що не тримають себе в руках від образи. Але ж образи принципово різні, діаметрально протилежні!.. Великодержавна образа - є вона в багатьох росіян, є, на жаль.
Не можна не поспівчувати керівництву Росії, яке, як ми з жалем спостерігаємо, змушене часом рахуватися з неоколоніальними настроями в російському суспільстві, у російському правлячому класі, у російському генералітеті.
- І все-таки мало хто сумнівається, що цей конфлікт буде улагоджений...
- Я теж не сумніваюся. Що стосується України, то вона при цьому зуміє відстояти і свої інтереси, і свою гідність.
- Але сліди того, що відбувається сьогодні, напевно, залишаться на якийсь час. Як це відіб'ється на українській зовнішній політиці?
- Росія переживає чи то чергове природне загострення боротьби великодержавництва і демократії - такий період настав, чи то це передвиборні турботи визначених політичних сил.
Майбутні парламентські і президентські вибори – це ж не жарт. Чи то тут все разом зійшлося... От з чим ми маємо справу, за нашою оцінкою. Правда, кожен школяр в Україні знає слова нашого історика, що російська демократія закінчується там, де починається "українське питання".
Ми б дуже не хотіли бачити, що і сьогодні це відповідає дійсності. Демократів - жменька, та й ті мовчать, коли розперізуються імперські сили. Або підспівують їм - явно з думкою про майбутні вибори. Так що останні події змусять нас ще раз проаналізувати нашу зовнішню політику.
Думаю, нікого не здивує, якщо ми особливо зосередимося на пунктах, де можуть виникнути чергові непорозуміння в російсько-українських відносинах. Потенційно уразливі пункти... Розв'язання проблем, пов'язаних з цими пунктами, буде прискорене - і воно не обрадує великодержавников у Росії.
Ми заявляємо сьогодні з усією визначеністю: друзів у нас більше там, де їх більше, а більше їх там, де більше демократії. Чим ближче дамба до наших берегів, тим ближче ми за своїм настроєм до Європи, до Заходу в цілому - так образно можна визначити те, що робиться сьогодні в наших головах.
- А що може змінитися у внутрішній політиці України?
- Як і слід було очікувати, чергове зазіхання на наші інтереси і нашу гідність помітно згуртувало мешканців України. Причому підкреслю: незалежно від їхньої домашньої мови. Російською мовою діями "краснодарської влади" обурюються часом голосніше, ніж українською.
Тузла явно служить справі консолідації української політичної нації. Але такі способи консолідації, при всій їхній ефективності, - не наш вибір. Ми хотіли б консолідуватися, і ми будемо консолідуватися на іншій, більш спокійній, більш творчій основі - на основі мирного розвитку нашої державності, на основі спільної турботи про економічний ріст.
- Коли слухаєш ваших супротивників з рядів української політичної опозиції, важко віриться в "спільну турботу"...
- Ви торкнулися хворого місця. Я нічого не ідеалізую. Я говорю своїм супротивникам: давайте згадаємо сьогодні всю історію внутрішньоукраїнських розбратів. Всю історію! Богдан Хмельницький створив українську державу. Він сподівався, що українська державність не буде втрачена під шапкою Мономаха. Вона була втрачена – і внутрішньоукраїнські розбрати були не останньою причиною.
Згадаємо страшні внутрішньоукраїнські сварки після розвалу Російської імперії в 1917 році. Хіба не вони заохочували іноземне втручання в наші справи? Хіба не вони перешкодили Україні скористатися великим шансом і відновити своє історичне життя вже тоді? Не будь цих чвар, ніяка сила не справилася б з незалежною Україною.
От я і звертаюся до діячів нинішньої української опозиції: давайте не будемо спокушати ворогів нашої незалежності. Я упевнений: у протоці було б усе спокійно, якби ми, ослаблені міжусобицею, не здалися декому легкою здобиччю.
Згадаємо 1991 рік, політичне життя України після поразки ГКЧП. Що було б, якби тоді провідні політики України, як говориться, мертвою хваткою вчепились один в одного, замість того, щоб спільно домагатися незалежності? Зараз такі люди є, вони явно схильні вести політичну боротьбу на знищення супротивника.
От до них я і звертаюся в наших "домашніх" розмовах: не будемо нікого спокушати боротьбою на взаємне знищення. Звертаюся я до них миролюбно, але - з позиції сили. Ця сила - Конституція країни і громадська думка: я відчуваю, до чого вона схильна.
