Герої і "герої" першого тижня війни, якої не було
П'ятниця, 24 жовтня 2003, 21:14
У Москві на переговорах з тузлинської кризи Віктор Янукович повівся у абсолютній відповідності до етикету поведінки українського керівництва з росіянами. Коли московський урядовець каже щось неприйнятне, наш мовчить. Росіяни сприймають це як згоду, а наш по дорозі додому чи після прибуття пояснює, що все трошки не так.
Аналогічно трапилося і з Януковичем та Касьяновим. Російський прем'єр у Москві заявив, що Україна забирає прикордонників з Тузли, а Росія припиняє будівництво дамби – до узгодження статусу Азово-Керченської акваторії. Наш при цьому не заперечував. І відразу всі російські агенції, а ввечері й телеканали повторили – Україна відкликає з Тузли охоронців кордону!
Потім у Києві Янукович пояснив, що Україна тільки розгляне пропозицію Росії. "Питання буде розглянуте на рівні експертів. Ми будемо діяти відповідно до чинного законодавства й Конституції України", - сказав Янукович.
Тим самим Янукович повівся відповідно до усталеної поведінки попередників. Прем'єр Пустовойтенко, наприклад, мовчав, коли росіяни розпікали його за крадіжки газу – але потім своїм журналістам він пояснював, що не згоден з цим.
Таким є алгоритм відносин між стратегічними партнерами, де тільки дві особи можуть ухвалювати рішення. До речі, він спрацював і під час нічної телефонної розмови з літаків між Кучмою із Путіним. Лише вони зупинили тузлинську кризу.
Але теоретично в Януковича після Москви не все так погано. Він обіцяв учинити відповідно до Конституції – а Основний закон не передбачає, що треба щось робити під диктовку іноземних лідерів. Як поведеться Україна – спрогнозувати складно, але можна.
Наприклад, щоб виконати свою частину умов у домовленості "прикордонники в обмін на небудівництво дамби", Київ забере український пост із понтонів, які стоять прямо на лінії розмежування перед дамбою. Але при цьому ніхто не буде ліквідовувати заставу на Тузлі. Навпаки. Навіть Азаров пообіцяв не шкодувати на цю справу грошей.
Загалом же московський візит показав, що сторони стоять там, де стояли. Така у них субординація – діяти у рамках того, про що домовилися Кучма і Путін. Тому прем'єри повторили попередні позиції держав. До заслуг Януковича можна віднести, що він проартикулював те, що за змістом суперечило сказаному Касьяновим.
Російський прем'єр наполягає: "У даний момент жодного кордону між Росією й Україною в районі коси Тузла не існує, тому усе, що робиться, виходячи з припущення, що такий кордон є, - це неправильні дії, і вони повинні бути припинені", - заявив Касьянов.
У свою чергу, Янукович заявив, що острів Тузла є невід'ємною частиною території України. Тобто якщо це Україна, то в уяві Януковича кордон все-таки існує. Хоча заперечити Касьянову щодо кордону прем'єр не наважився. Чим вкотре підтвердив, що Великий Дон – це не про нього, а про річку в Росії.
Касьянов також заявив, що розмежувальна лінія між Україною й Росією повинна бути проведена по дну Азово-Керченської акваторії, "а вода - спільна". Янукович розповів, що кордон треба проводити по воді.
Головний же результат – це відстрочка у будівництві дамби. Відповідно, гальмування ескалації конфлікту. Сторони "сідають за стіл переговорів". Але принципово це було досягнуто ще Кучмою і Путіним. І тут прем'єри знову прочитали написані для них ролі.
Досі залишається нез'ясованою логіка поведінки Путіна, який натиснув на гальма у 102 метрах від держкордону України. На це вплинуло аж ніяк не усвідомлення міжнародних норм, і вже тим більше не почуття справедливості чи любов до України, а ракетні стрільби наших літаків у керченській протоці, та ще - можлива міжнародна реакція на територіальні претензії з боку Росії. Тузлинська криза - ще один приклад, що Росія розуміє тільки одну мову – сили. Як сказав кримський прем‘єр Куніцин на погрози глави адміністрації Путіна Волошина скинути на Тузлу бомбу: "На кожну бомбу знайдеться своя бомба".
Українці вже напевно визначилися, хто заслуговує звання "герой-рятівник" України від Росії у "рік Росії в Україні". Таких насправді кілька. Це й заступник голови прикордонної служби Микола Коваль, поведінка якого не дала приводів засумніватися, що його підлеглі виконають свій обов‘язок.
Це і кримський прем‘єр Сергій Куніцин, найбільш яскрава ілюстрація формування в Україні політичної нації – незалежно від рідної мови та інших дріб‘язкових ознак, таких як регіон народження, національність тощо. Куніцин діяв так, як і мусив у аналогічній ситуації. Були й інші, які просто не потрапили в кадр – який у цей момент був зайнятий першими особами України.
Аналогічно трапилося і з Януковичем та Касьяновим. Російський прем'єр у Москві заявив, що Україна забирає прикордонників з Тузли, а Росія припиняє будівництво дамби – до узгодження статусу Азово-Керченської акваторії. Наш при цьому не заперечував. І відразу всі російські агенції, а ввечері й телеканали повторили – Україна відкликає з Тузли охоронців кордону!
Потім у Києві Янукович пояснив, що Україна тільки розгляне пропозицію Росії. "Питання буде розглянуте на рівні експертів. Ми будемо діяти відповідно до чинного законодавства й Конституції України", - сказав Янукович.
Тим самим Янукович повівся відповідно до усталеної поведінки попередників. Прем'єр Пустовойтенко, наприклад, мовчав, коли росіяни розпікали його за крадіжки газу – але потім своїм журналістам він пояснював, що не згоден з цим.
Таким є алгоритм відносин між стратегічними партнерами, де тільки дві особи можуть ухвалювати рішення. До речі, він спрацював і під час нічної телефонної розмови з літаків між Кучмою із Путіним. Лише вони зупинили тузлинську кризу.
Але теоретично в Януковича після Москви не все так погано. Він обіцяв учинити відповідно до Конституції – а Основний закон не передбачає, що треба щось робити під диктовку іноземних лідерів. Як поведеться Україна – спрогнозувати складно, але можна.
Наприклад, щоб виконати свою частину умов у домовленості "прикордонники в обмін на небудівництво дамби", Київ забере український пост із понтонів, які стоять прямо на лінії розмежування перед дамбою. Але при цьому ніхто не буде ліквідовувати заставу на Тузлі. Навпаки. Навіть Азаров пообіцяв не шкодувати на цю справу грошей.
Загалом же московський візит показав, що сторони стоять там, де стояли. Така у них субординація – діяти у рамках того, про що домовилися Кучма і Путін. Тому прем'єри повторили попередні позиції держав. До заслуг Януковича можна віднести, що він проартикулював те, що за змістом суперечило сказаному Касьяновим.
Російський прем'єр наполягає: "У даний момент жодного кордону між Росією й Україною в районі коси Тузла не існує, тому усе, що робиться, виходячи з припущення, що такий кордон є, - це неправильні дії, і вони повинні бути припинені", - заявив Касьянов.
У свою чергу, Янукович заявив, що острів Тузла є невід'ємною частиною території України. Тобто якщо це Україна, то в уяві Януковича кордон все-таки існує. Хоча заперечити Касьянову щодо кордону прем'єр не наважився. Чим вкотре підтвердив, що Великий Дон – це не про нього, а про річку в Росії.
Касьянов також заявив, що розмежувальна лінія між Україною й Росією повинна бути проведена по дну Азово-Керченської акваторії, "а вода - спільна". Янукович розповів, що кордон треба проводити по воді.
Головний же результат – це відстрочка у будівництві дамби. Відповідно, гальмування ескалації конфлікту. Сторони "сідають за стіл переговорів". Але принципово це було досягнуто ще Кучмою і Путіним. І тут прем'єри знову прочитали написані для них ролі.
Досі залишається нез'ясованою логіка поведінки Путіна, який натиснув на гальма у 102 метрах від держкордону України. На це вплинуло аж ніяк не усвідомлення міжнародних норм, і вже тим більше не почуття справедливості чи любов до України, а ракетні стрільби наших літаків у керченській протоці, та ще - можлива міжнародна реакція на територіальні претензії з боку Росії. Тузлинська криза - ще один приклад, що Росія розуміє тільки одну мову – сили. Як сказав кримський прем‘єр Куніцин на погрози глави адміністрації Путіна Волошина скинути на Тузлу бомбу: "На кожну бомбу знайдеться своя бомба".
Українці вже напевно визначилися, хто заслуговує звання "герой-рятівник" України від Росії у "рік Росії в Україні". Таких насправді кілька. Це й заступник голови прикордонної служби Микола Коваль, поведінка якого не дала приводів засумніватися, що його підлеглі виконають свій обов‘язок.
Це і кримський прем‘єр Сергій Куніцин, найбільш яскрава ілюстрація формування в Україні політичної нації – незалежно від рідної мови та інших дріб‘язкових ознак, таких як регіон народження, національність тощо. Куніцин діяв так, як і мусив у аналогічній ситуації. Були й інші, які просто не потрапили в кадр – який у цей момент був зайнятий першими особами України.
