Самовідновна політтехнологія "Російський брєд"

Мені здається сумнівною поширена думка, що криза, пов'язана з Тузлою, є результатом змови політичних сил високого рівня. Ця операція, безумовно, - ворожий акт стосовно України. Але я не думаю, що це продумане, заздалегідь сплановане рішення Кремля, і тим більше не думаю, що це спільне рішення Кремля і Кучми.

Рішення, думаю, було прийнято внизу, на Тамані. Це частина передвиборної кампанії, яку веде нинішній губернатор Ткачов проти червоно-коричневого Кондратенка, намагаючись продемонструвати таманцям, що він краще захищає їхні інтереси, ніж радикал Кондратенко.

Зрозуміло, що на Тамані є серйозні проблеми. Добре відомо про повені в цьому регіоні, про загибель людей і змиті санаторії. Зовсім не виключено, що потреба в будівництві дамби була. Але справа не в цьому. Справа в тім, що необхідно було погодити позиції двох сторін – двох держав – з цього питання – питання будівництва дамби на загальнодержавному або хоча б на регіональному рівні. А цього зроблено не було.

Головне ж почалося потім.

Україна неодноразово запитувала Кремль, сподіваючись одержати якусь конкретну відповідь із приводу будівництва дамби, що почалося. А Кремль, по суті, ігнорував ці запити. Тим самим він продемонстрував повну зневагу до нашого суверенітету.

Можливо, усе почалося знизу. Зверху схвалили, не вдаючись у подробиці, а потім ігнорували Україну, ніби це була Кемеровська область. До останнього моменту, до моменту крайньої напруги. Ніхто ніколи всерйоз проблемами України в Москві не цікавився. І зовсім не випадково, що провідні російські політики і політологи, обговорюючи критичну ситуацію, що постала, остаточно переплутали: проблема будівництва дамби була пов'язана з проблемою кордону, з розмовами про внутрішнє море, про те, хто повинен платити гроші за прохід через Керченську протоку і так далі.

Усе це зліпилося в одну кашу, усе переплуталося, і все це було викинуто на публіку, по-радянськи не підготовлену до аналізу подібних проблем. На жаль, через відсутність об'єктивної інформації в російських мас-медіа публіка в Росії дотепер не може ствердитися в думці, що Україна – суверенна держава. Дуже багато хто там дотепер вважає, що наша незалежність – це тільки непорозуміння.

Усе це я б назвав "російським брєдом", що, на жаль, дуже небезпечний сам по собі, оскільки жодних добре продуманих рішень і жодної прозорості їхнього прийняття не видно. І в Україні, на жаль, рішення приймаються подібним чином. У результаті журналістам не залишається нічого іншого, як домислювати те, чого вони не знають. Припускати різні варіанти подій. Так з'являються версії про загальну змову "Кучму і Путіна проти української демократії" тощо.

А насправді – це, скоріше, подарунок Ющенку від Путіна, оскільки подібними діями російська держава підриває довіру і до ЄЕП, і взагалі до орієнтації України на нашого північно-східного сусіда, тобто підіграє націоналістам.

Ні для кого не секрет, що Ющенко виходить у другий тур, і будь-який його опонент у другому турі президентських виборів, чи то комуніст, чи то (швидше за все) – представник партії влади, буде розігрувати "російську карту". І от цю "російську карту" після нинішніх подій буде розіграти набагато складніше.

Дуже багато людей в Україні, за винятком крайніх російських націоналістів і тих, хто просто не приймає ідею суверенітету України, будуть розчаровані і вже розчаровані діями Росії. І навряд чи на них тепер уплине під час виборів ця російська карта. Москва подарувала якусь кількість відсотків Ющенку як майбутньому кандидатові в президенти.

Складно не погодитися з думкою Богословської, що людина, що зараз керує адміністрацією президента, схильна до інтриг і створення конфліктних ситуацій – щоб потім вирішенням конфліктної ситуації підсилити позиції президента. Але жодних даних на користь змови "Кучма-Путін проти демократії в Україні" я все-таки не бачу. Тому що від усього цього партія влади тільки програє. Занадто очевидно в цій ситуації, що Росія поводиться як агресор.

Я, наприклад, протягом багатьох років виступав проти входження України до НАТО. А сьогодні вимушений переглянути цю точку зору.

Я вважав, що в України не може бути ворогів, що Росія – нам не ворог. Я і зараз вважаю, що Росія – не ворог, але в силу ось цього "російського брєда" ухвалення рішень ми можемо опинитися в ситуації, коли якісь екстремісти почнуть конфлікт, і ми залишимося без захисту, без зовнішньої підтримки.

У конфлікті з Румунією, скажімо, з приводу острова Зміїний нам не потрібна зовнішня підтримка, обійдемося своїми силами. А в конфлікті з Росією потрібна. І те, що Робертсон сказав: "Тузла – це ваша власна проблема", мене, звичайно, збентежило.

Адже якби Україна була членом НАТО, то агресія проти одного члена НАТО розглядалася б як агресія проти всієї організації, а відповідно, ті, хто поводився б необачно щодо України, не могли б діяти подібним чином.

У результаті зараз Росія зробила велику помилку, втративши значну кількість прихильників тісних відносин з РФ і подарувавши націоналістам той образ ворога України, про який вони завжди мріяли. Правителі Росії вчинили "антиросійське дійство", направлене проти своєї власної країни, проти її авторитету.

З подібними ситуаціями мені доводилося стикатися протягом 12 років. Я багато разів говорив (і колишнім представникам політичної еліти Москви, і нинішнім) про необхідність створити спільні консультативно-аналітичні центри, які дозволяли б спільно аналізувати рішення, які ухвалюються щодо двох країн, ще до того, як вони почнуть втілюватися в життя. Щоб уникнути конфліктів, подібних до конфлікту навколо Севастополя і багатьох іншим.

Однак досі в Росії ніхто не має наміру цього робити. Жодних серйозних консультацій на рівні експертів і політиків з Україною не проводиться. Більш того, в Росії досі по суті немає аналітиків, які добре знають ситуацію в Україні. Їх політологи займаються Україною між іншим (Марков, наприклад) і знають нашу ситуацію лише поверхово.

А головні сценаристи, на яких можна було б покласти відповідальність за подібні сценарії, оскільки вони щось таке вже витворяли (я маю на увазі команду Павловського), зараз перейшли в інший табір. Тому я, чесно кажучи, навіть не бачу зараз в Росії політтехнологів, які могли б розробити далекоглядний сценарій і на яких можна було б покласти відповідальність за грубі антиукраїнські дії Кремля.


Автор: політолог, директор київського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень.