Як Янукович перетворюється на карикатуру
Четвер, 16 жовтня 2003, 10:52
У середу "Українська правда" оприлюднила статтю "Після візиту" Івана Сергієнка, присвячену поїздці Януковича до США. У матеріалі, де подано оригінальний аналіз перебування прем'єра в Штатах, віднаходимо багато моментів, які, окрім незгоди, викликають ще і жваво-веселу реакцію.
Здорова усмішка з'являється від слів, що рівень зустрічей Януковича у Вашингтоні є "успіхом" прем'єра. Він, як відомо, мав мав бесіду з віце-президентом США Чейні. Насправді це може говорити про зовсім інше – про кризу довіри до Кучми і Литвина, які перед цим побували у США і з першими особами переговорів не мали.
Зустріч Януковича і віце-президента США Чейні – це звичайний рівень для візиту прем'єра якоїсь країни до Америки. Тим більше смішно казати про якусь перемогу Януковича, враховуючи пояснення Карлоса Паскуаля, які він дав влітку 2003:
"Якщо має відбутися зустріч на високому політичному рівні між США й Україною, то це буде зустріч між віце-президентом Чейні і Віктором Януковичем. Це не питання політики, а питання протоколу: віце-президент, відповідно до посади, зустрічається з трьома групами осіб — президентами, прем’єр-міністрами і лідерами опозиції. Ми обговорювали можливість такої зустрічі з представниками українського уряду і зійшлися на тому, що ця зустріч, якщо вона відбудеться, має бути конструктивною для двосторонніх відносин".
Однак інформаційний супровід прем'єра народив нову версію, яка пішла у широкий тираж: США побачили у Януковичі сильного кандидата в президенти. Теза дуже доречна для прем'єра, який що далі, то дужче ризикує бути відправленим у відставку. Янукович такою мірою переймається своєю долею, що організував найбруднішу кампанію в інтернеті проти конкурента Кірпи (а в тому, що за цим стоять донецькі, видно чітко – у середу був проголосований депутатський запит на цю тему; його вніс член БЮТ Зубов, який є зв'язковим тимошенківців із донецькими).
Однак повернімося до гумористичної казки про фантастичні успіхи Януковича у США.
Цікаво, якщо б американці знали, що цей ординарний факт в порядку денному Чейні PRники Януковича використають у своїх цілях – чи не понизили б вони рівень зустрічі прем'єра до молодої помічниці Кондолізи Райз? Яка прийшла в апарат США займатися Україною після закінчення університету?
Однак, схоже, оточення Януковича глузує зі свого шефа, генеруючи міф про тріумфальну зустріч з Чейні та нечуваний прорив на американському фронті.
Справа в тому, що рівно два роки тому з тим самим Чейні переговори мав інший український прем'єр на прізвище Кінах. Насправді Янукович у найвищих коридорах США повторив таку ж саму програму, що і Кінах: зустріч з віце-президентом США, держсекретарем, міністром фінансів і президентом Світового банку. Не більше і не менше.
А ще раніше, 2000 року, з візитом у США був прем'єр Ющенко, який мав зустріч не з віце-президентом, а з першою особою Америки – тоді Клінтоном.
Зараз візит Януковича прикрашають переможними гірляндами, говорячи, що це відбувається через рік після скандалу з "Кольчугами", який викликав загострення у відносинах з США.
Але зустріч Кінаха з Чейні була через місяць після терактів 11 вересня, і у переддень війни в Афганістані! Тоді США було явно не до українців, керівництво США ледь не по бункерах ховалося, але зустріч Кінах-Чейні все ж відбулася.
Далі. Візит Ющенко в 2000 році проходив у розпал скандалу навколо нецільового використання кредитів МВФ. Ситуація була настільки непростою, що візит тогочасного прем'єра до Вашингтону на деякий час навіть відклали. Але потім Ющенко поїхав і зустрівся з Клінтоном у кімнаті радника з нацбезпеки Сенді Бергера. Це при тому, що на той момент непорозуміння з грошами МВФ так і не було вирішено.
Крім того, Ющенко зустрічався з тим самим Чейні у 2003 році, хоча в Америці він перебував за приватним запрошенням, а на дворі був розпал підготовки до війни в Іраку. А Янукович, третя особа в ієрархії українських чиновників, удостоївся зустрічі з Чейні, перебуваючи у Штатах з робочим візитом.
Насправді Янукович виконав у США мінімальну програму глави уряду. І американці так до кінця і не зрозуміли, як поводити себе з гостем, за плечима якого два тюремні терміни. Тому темою переговорів була економіка – хоча дуже хотілося виговоритися і про політику, бо найвищих представників української влади у перших кабінетах Вашингтону давно уже не бачили.
Про зміст розмов американців з Януковичем відомо у переказі членів української делегації. При цьому реально ніхто не дізнався, що саме сказали Чейні або Пауелл Януковичу,і чи не задіяв Янукович відому тактику українських чиновників на Заході – постійно говорити самому, щоб не дати співрозмовнику час на критичну оцінку.
Загалом спроби зробити з Януковича першовідкривача Америки перетворюють його на героя анекдоту, який, повернувшись у рідне село, не міг вгамуватися і перерубав усіх сусідів, бо він "Леніна бачив".
Найслабше ж місце у легенді про визнання Януковича ледь не героєм снів американських чиновників – у тому, що про це має свідчити високий рівень спілкування прем'єра. Але прикрість є в тому, що такий самий рівень був би забезпечений і Кірпі або Тігіпкові – якби на момент поїздки хтось з них був прем'єром. Навіть більше – першому б ще записали у програму зустріч з Кіссінджером, клієнтом якого є Медведчук, а Тігіпка представили б єврейському лоббі, присутність якого забезпечив би Пінчук.
Ще один момент, яким намагалися довести переможний поступ Януковича американським континентом – це те, що він узяв участь у конференції, організованій українською діаспорою. У той час, як Ющенко не приїхав.
Як, до речі, Ющенко не приїздив ані у 2000, ані у 2001 році. Проблема в тому, що Ющенку на цих конференціях немає чого робити – там немає співрозмовників його рівня. Абсолютно зрозуміло, що присутність претендента номер один на президентську посаду вимагає відповідного присутності й інших учасників.
Саме тому Ющенко регулярно їздить на конференції у Польщу – бо там присутні польський президент Квасневський, один із керівників ЄС Солана, шведський прем'єр Перссон (у 2002) чи знову ж таки Квасневський, словацький прем'єр Дзурнида, румунський президент Ілієску, македонський президент Трайковський (у 2003).
Якщо іти далі за текстом аргументації тріумфу Януковича, то можна помітити і деякі інші кумедні речі. У Вашингтоні, мовляв, помітили: "Україна розпочала активні загравання з Європою та Росією, при цьому ігноруючи США". І тому Америка раптом почала знову хотіти товаришувати з Києвом. І цим партнером стане Янукович.
Аж от воно як! А виявляється, що це США приревнували Україну до інших політичних центрів?!
Насправді в нинішніх урядових структурах США серед людей, які орієнтуються в українських реаліях, найвищу посаду обіймає помічник заступника держсекретаря Стівен Пайфер. Це засвідчує реальний рівень інтересу до України.
США ніколи не збиралися згортати стосунки з українськими неурядовими структурами. Це було б неправильно хоча б тому, що прозахідний кандидат дійсно 2 з половиною роки є фаворитом президентських виборів-2004.
А з українською владою американці почали говорити не під тиском ревнощів, а тільки коли побачили свою користь – підтримку Києвом дій США навколо Іраку. Задум Кучми пристати на бік заздалегідь відомого переможця дійсно був правильним.
Окремих оплесків гідний ще один момент-жарт: виявляється, Янукович підбирав для поїздки "слушний момент". Розповідається, що спочатку візит до США "готувався на травень", але Янукович не поїхав. "Під питанням був візит у жовтні. Янукович вичікував".
Дуже смішно – Чейні з Пауеллом сидять і чекають, коли настане добра воля українського прем'єра. Насправді все було інакше – візит Януковича до США став можливий тільки після того, як в Україні були зареєстровані американські Національний демократичний інститут (NDI) і Міжнародний республіканський інститут (IRI).
Це було обов'язковою передумовою його приїзду. NDI та IRI пройшли процедуру реєстрації 19 вересня 2003.
Є ще один смішний момент серед псевдо-аргументів, ніби Янукович приємно шокував американців. Мовляв, він їх настільки серйозно обробив, що вони навіть погодилися на шкоду власному проектові транспортування каспійської нафти "Баку–Джейхан" віддати частину ресурсів для транспортування по магістралі "Одеса-Броди".
Цей пасаж взагалі складно коментувати, бо з таким же успіхом можна сказати, що американці відмовилися від японських DVD, аби тільки купити українські телевізори "Електрон".
Справа у тому, що ці нафтотранспортні коридори взагалі не мають відношення один до одного. Маршрутом "Баку-Джейхан" переправляється нафта із Азербайджану, тоді як "Одеса-Броди" може слугувати для транзиту нафти із Казахстану.
Азербайджанська нафта надходить у турецький порт Джейхан, який знаходиться поза акваторією Чорного моря, за Босфором. Там нафта завантажується на танкери і розходиться світом.
Казахська ж нафта надходить у Новоросійськ, який знаходиться у Чорному морі, до Босфору. Там вона також завантажується на танкери. Далі вона може іти через протоки до споживачів, а може до Одеси і потім по "Одеса-Броди" до Європи.
Як можна пожертвувати одним на користь іншого у двох непов'язаних проектах – сказати складно.
Головний мессідж стоїть наприкінці статті. Автор зауважує, що "відлуння цього візиту ми ще довго чутимемо". Чи не йде мова про сміх над спробами показати те, чого немає?
Здорова усмішка з'являється від слів, що рівень зустрічей Януковича у Вашингтоні є "успіхом" прем'єра. Він, як відомо, мав мав бесіду з віце-президентом США Чейні. Насправді це може говорити про зовсім інше – про кризу довіри до Кучми і Литвина, які перед цим побували у США і з першими особами переговорів не мали.
Зустріч Януковича і віце-президента США Чейні – це звичайний рівень для візиту прем'єра якоїсь країни до Америки. Тим більше смішно казати про якусь перемогу Януковича, враховуючи пояснення Карлоса Паскуаля, які він дав влітку 2003:
"Якщо має відбутися зустріч на високому політичному рівні між США й Україною, то це буде зустріч між віце-президентом Чейні і Віктором Януковичем. Це не питання політики, а питання протоколу: віце-президент, відповідно до посади, зустрічається з трьома групами осіб — президентами, прем’єр-міністрами і лідерами опозиції. Ми обговорювали можливість такої зустрічі з представниками українського уряду і зійшлися на тому, що ця зустріч, якщо вона відбудеться, має бути конструктивною для двосторонніх відносин".
Однак інформаційний супровід прем'єра народив нову версію, яка пішла у широкий тираж: США побачили у Януковичі сильного кандидата в президенти. Теза дуже доречна для прем'єра, який що далі, то дужче ризикує бути відправленим у відставку. Янукович такою мірою переймається своєю долею, що організував найбруднішу кампанію в інтернеті проти конкурента Кірпи (а в тому, що за цим стоять донецькі, видно чітко – у середу був проголосований депутатський запит на цю тему; його вніс член БЮТ Зубов, який є зв'язковим тимошенківців із донецькими).
Однак повернімося до гумористичної казки про фантастичні успіхи Януковича у США.
Цікаво, якщо б американці знали, що цей ординарний факт в порядку денному Чейні PRники Януковича використають у своїх цілях – чи не понизили б вони рівень зустрічі прем'єра до молодої помічниці Кондолізи Райз? Яка прийшла в апарат США займатися Україною після закінчення університету?
Однак, схоже, оточення Януковича глузує зі свого шефа, генеруючи міф про тріумфальну зустріч з Чейні та нечуваний прорив на американському фронті.
Справа в тому, що рівно два роки тому з тим самим Чейні переговори мав інший український прем'єр на прізвище Кінах. Насправді Янукович у найвищих коридорах США повторив таку ж саму програму, що і Кінах: зустріч з віце-президентом США, держсекретарем, міністром фінансів і президентом Світового банку. Не більше і не менше.
А ще раніше, 2000 року, з візитом у США був прем'єр Ющенко, який мав зустріч не з віце-президентом, а з першою особою Америки – тоді Клінтоном.
Зараз візит Януковича прикрашають переможними гірляндами, говорячи, що це відбувається через рік після скандалу з "Кольчугами", який викликав загострення у відносинах з США.
Але зустріч Кінаха з Чейні була через місяць після терактів 11 вересня, і у переддень війни в Афганістані! Тоді США було явно не до українців, керівництво США ледь не по бункерах ховалося, але зустріч Кінах-Чейні все ж відбулася.
Далі. Візит Ющенко в 2000 році проходив у розпал скандалу навколо нецільового використання кредитів МВФ. Ситуація була настільки непростою, що візит тогочасного прем'єра до Вашингтону на деякий час навіть відклали. Але потім Ющенко поїхав і зустрівся з Клінтоном у кімнаті радника з нацбезпеки Сенді Бергера. Це при тому, що на той момент непорозуміння з грошами МВФ так і не було вирішено.
Крім того, Ющенко зустрічався з тим самим Чейні у 2003 році, хоча в Америці він перебував за приватним запрошенням, а на дворі був розпал підготовки до війни в Іраку. А Янукович, третя особа в ієрархії українських чиновників, удостоївся зустрічі з Чейні, перебуваючи у Штатах з робочим візитом.
Насправді Янукович виконав у США мінімальну програму глави уряду. І американці так до кінця і не зрозуміли, як поводити себе з гостем, за плечима якого два тюремні терміни. Тому темою переговорів була економіка – хоча дуже хотілося виговоритися і про політику, бо найвищих представників української влади у перших кабінетах Вашингтону давно уже не бачили.
Про зміст розмов американців з Януковичем відомо у переказі членів української делегації. При цьому реально ніхто не дізнався, що саме сказали Чейні або Пауелл Януковичу,і чи не задіяв Янукович відому тактику українських чиновників на Заході – постійно говорити самому, щоб не дати співрозмовнику час на критичну оцінку.
Загалом спроби зробити з Януковича першовідкривача Америки перетворюють його на героя анекдоту, який, повернувшись у рідне село, не міг вгамуватися і перерубав усіх сусідів, бо він "Леніна бачив".
Найслабше ж місце у легенді про визнання Януковича ледь не героєм снів американських чиновників – у тому, що про це має свідчити високий рівень спілкування прем'єра. Але прикрість є в тому, що такий самий рівень був би забезпечений і Кірпі або Тігіпкові – якби на момент поїздки хтось з них був прем'єром. Навіть більше – першому б ще записали у програму зустріч з Кіссінджером, клієнтом якого є Медведчук, а Тігіпка представили б єврейському лоббі, присутність якого забезпечив би Пінчук.
Ще один момент, яким намагалися довести переможний поступ Януковича американським континентом – це те, що він узяв участь у конференції, організованій українською діаспорою. У той час, як Ющенко не приїхав.
Як, до речі, Ющенко не приїздив ані у 2000, ані у 2001 році. Проблема в тому, що Ющенку на цих конференціях немає чого робити – там немає співрозмовників його рівня. Абсолютно зрозуміло, що присутність претендента номер один на президентську посаду вимагає відповідного присутності й інших учасників.
Саме тому Ющенко регулярно їздить на конференції у Польщу – бо там присутні польський президент Квасневський, один із керівників ЄС Солана, шведський прем'єр Перссон (у 2002) чи знову ж таки Квасневський, словацький прем'єр Дзурнида, румунський президент Ілієску, македонський президент Трайковський (у 2003).
Якщо іти далі за текстом аргументації тріумфу Януковича, то можна помітити і деякі інші кумедні речі. У Вашингтоні, мовляв, помітили: "Україна розпочала активні загравання з Європою та Росією, при цьому ігноруючи США". І тому Америка раптом почала знову хотіти товаришувати з Києвом. І цим партнером стане Янукович.
Аж от воно як! А виявляється, що це США приревнували Україну до інших політичних центрів?!
Насправді в нинішніх урядових структурах США серед людей, які орієнтуються в українських реаліях, найвищу посаду обіймає помічник заступника держсекретаря Стівен Пайфер. Це засвідчує реальний рівень інтересу до України.
США ніколи не збиралися згортати стосунки з українськими неурядовими структурами. Це було б неправильно хоча б тому, що прозахідний кандидат дійсно 2 з половиною роки є фаворитом президентських виборів-2004.
А з українською владою американці почали говорити не під тиском ревнощів, а тільки коли побачили свою користь – підтримку Києвом дій США навколо Іраку. Задум Кучми пристати на бік заздалегідь відомого переможця дійсно був правильним.
Окремих оплесків гідний ще один момент-жарт: виявляється, Янукович підбирав для поїздки "слушний момент". Розповідається, що спочатку візит до США "готувався на травень", але Янукович не поїхав. "Під питанням був візит у жовтні. Янукович вичікував".
Дуже смішно – Чейні з Пауеллом сидять і чекають, коли настане добра воля українського прем'єра. Насправді все було інакше – візит Януковича до США став можливий тільки після того, як в Україні були зареєстровані американські Національний демократичний інститут (NDI) і Міжнародний республіканський інститут (IRI).
Це було обов'язковою передумовою його приїзду. NDI та IRI пройшли процедуру реєстрації 19 вересня 2003.
Є ще один смішний момент серед псевдо-аргументів, ніби Янукович приємно шокував американців. Мовляв, він їх настільки серйозно обробив, що вони навіть погодилися на шкоду власному проектові транспортування каспійської нафти "Баку–Джейхан" віддати частину ресурсів для транспортування по магістралі "Одеса-Броди".
Цей пасаж взагалі складно коментувати, бо з таким же успіхом можна сказати, що американці відмовилися від японських DVD, аби тільки купити українські телевізори "Електрон".
Справа у тому, що ці нафтотранспортні коридори взагалі не мають відношення один до одного. Маршрутом "Баку-Джейхан" переправляється нафта із Азербайджану, тоді як "Одеса-Броди" може слугувати для транзиту нафти із Казахстану.
Азербайджанська нафта надходить у турецький порт Джейхан, який знаходиться поза акваторією Чорного моря, за Босфором. Там нафта завантажується на танкери і розходиться світом.
Казахська ж нафта надходить у Новоросійськ, який знаходиться у Чорному морі, до Босфору. Там вона також завантажується на танкери. Далі вона може іти через протоки до споживачів, а може до Одеси і потім по "Одеса-Броди" до Європи.
Як можна пожертвувати одним на користь іншого у двох непов'язаних проектах – сказати складно.
Головний мессідж стоїть наприкінці статті. Автор зауважує, що "відлуння цього візиту ми ще довго чутимемо". Чи не йде мова про сміх над спробами показати те, чого немає?
