ЄЕП: економічна примара, геополітичне фіаско
Понеділок, 8 вересня 2003, 16:04
Різновекторні вправи Глави української держави, як і можна було очікувати, завели його в глухий кут – найближчим часом він може позбутися левової частки отриманих від народу повноважень, а сам народ – втратити цілий пласт в тяжких потугах здобутого суверенітету.
Мова йде про заплановане на 18 вересня в Ялті підписання Договору про утворення Єдиного економічного простору між Україною, РФ, Казахстаном та Білоруссю.
На сьогоднішній день угода вже парафована керівниками робочих груп держав- учасниць, і про неї можна говорити як про погоджений кінцевий документ.
Серед іншого, угодою передбачено утворення наднаціонального органу з практично необмеженими повноваженнями в галузі регулювання зовнішньоекономічної діяльності держав - учасниць, їх макроекономічної, валютно-кредитної, фіскальної політики, що означатиме позбавлення цих функцій конституційних органів і фактичну втрату ними можливості самостійного прийняття рішень з принципових питань економічної стратегії.
А це не лише вступає у протиріччя із Конституцією України, яка містить не лише вичерпний перелік органів державної виконавчої влади та їх компетенцію, але й прямо забороняє президенту України делегувати свої повноваження будь-кому, тим більше за межами України.
До того ж, кардинально змінюється десятилітній курс на європейську інтеграцію, закріплений в десятках національних та міжнародно-правових документів. Вочевидь занадто важкою виявилася для президента України шапка Мономаха. Чи шапка важка, чи голова вже не тримає...
Стаття перша Угоди, яка дає визначення Єдиного економічного простору, говорить, що це є об’єднанням держав для здійснення єдиної зовнішньоекономічної, податкової, кредитно-фінансової та валютної політики. Це - не зона вільної торгівлі, як декларується в офіційних заявах для замилювання очей. Це навіть не митний союз, який забезпечує проведення єдиної митно-тарифної політики. Угода про створення ЄЕП – це фактично Угода про створення спільного ринку, що передбачає вільний рух товарів, послуг, капіталу та робочої сили, - за винятком, хіба що, єдиної валюти.
Багато сумнівів викликає закладений в Угоді механізм прийняття рішень у Єдиному регулюючому наднаціональному органі: Рішення ухвалюються не шляхом консенсусу, а шляхом "зваженого голосування". Кількість голосів кожної зі сторін визначається в залежності від її економічного потенціалу. Рішення ж Єдиного наднаціонального органу (ст. 4 п. 5) є обов’язковими для виконаннями всіма державами - членами ЄЕП.
Закладені в Угоді механізми передбачають практично монопольне право Росії при прийнятті стратегічних та оперативних рішень, Всім іншим відводиться роль статистів. Цифри говорять самі за себе:
Росія, маючи ВВП близько до 427 млрд. дол. матиме 82,6 % голосів у наднаціональному регулюючому органі.
Таким чином, Україні з ВВП 48 млрд. дол. залишиться 9,43% голосів.
Казахстану з ВВП 28.26 млрд. дол. отримає 5,6%
Білорусь: ВВП – 12,81 млрд. дол. – 2,47% голосів.
Російська сторона наполягала саме на таких засадах формування механізму прийняття рішень, мотивуючи це тим, що він апробований практикою Європейського союзу. Але, ж коли у 1992 році підписувався Маастрихтський Договір про створення ЄС, жодна з держав учасниць не мала більше 20% загальної кількості голосів, що давало б їй монопольне право при формуванні політики Союзу.
Таким чином, подібна аналогія не зовсім коректна і позиція російської дипломатії з цього питання ще раз підтверджує відношення до України як до бананової республіки, а не як до суверенної держави.
Занесення в Угоду пункту про різнорівневу та різношвидкісну інтеграцію виключає гарантії зняття експортного мита на енергоносії РФ у найближчому майбутньому. Теоретично, якщо б Угода вступила в дію, при збереженні згаданих обмежень, це зробило б 90% українських товарів неконкурентноздатними на ринку ЄЕП. Бо ціна на газ у Росії – 20 дол. за 1 тис. куб. м., в Україні – 60. І 67 % російської електроенергії виробляється з дешевого природного газу.
З досвіду Митного союзу трьох - Росії, Казахстану та Білорусі, видно, що товарообіг між ними дійсно збільшився, але виключно за рахунок росту експорту Росії до Білорусії та Казахстану, при скороченні обсягів їх експорту до Росії. А це ще раз підтверджує що в союзі чотирьох Україна потрібна як ринок для товарів російських виробників, і не більше.
Ще більшої шкоди для України ця Угода завдасть в геополітичному плані. Для створення Митного Союзу необхідно укласти ще близько 50-ти додаткових міжурядових та міжвідомчих Угод. Але підписання рамкової Угоди з самого початку унеможливить рух України у напрямку інтеграції в ЄС.
Інтеграція одночасно до двох економічних об’єднань не можлива, особливо якщо вони мають різну систему стандартів, на чому наполягає Росія. Крім того, гармонізацію законодавства України з ЄС, яка проводилася останні роки, фактично буде призупинено.
Підписання угоди чотирьох унеможливить набуття Україною асоційованого членства в ЄС, та підписання Договору про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС, що є необхідним проміжним етапом для вступу до Європейського Союзу.
Підписання Угоди про створення ЄЕП, не виключено, призведе до денонсації протоколів про взаємний доступ до ринків товарів і послуг, підписаних з рядом країн – членів СОТ та з ЄС у рамках заходів зі вступу України до цієї організації.
На практиці це означатиме приєднання України до вже існуючого Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану, а також автоматичне членство в Союзі Киргизії та Таджикистану, які мають спільні митні тарифи зі згаданими державами в рамках ЄврАзЕс.
Під час обговорення цього питання на засіданні Уряду всі його члени, за винятком пана Азарова – керівника робочої групи з підготовки цієї Угоди з боку України, виступали категорично проти підписання цієї Угоди.
Цікаво, що саме пан Азаров від Уряду України є уповноваженим із питань європейської інтеграції. І, очевидно, тільки йому достеменно відомо як можна одночасно рухатися у протилежних напрямках.
Автор: Микола Рудьковський, народний депутат, член фракції Соцпартії
Мова йде про заплановане на 18 вересня в Ялті підписання Договору про утворення Єдиного економічного простору між Україною, РФ, Казахстаном та Білоруссю.
На сьогоднішній день угода вже парафована керівниками робочих груп держав- учасниць, і про неї можна говорити як про погоджений кінцевий документ.
Серед іншого, угодою передбачено утворення наднаціонального органу з практично необмеженими повноваженнями в галузі регулювання зовнішньоекономічної діяльності держав - учасниць, їх макроекономічної, валютно-кредитної, фіскальної політики, що означатиме позбавлення цих функцій конституційних органів і фактичну втрату ними можливості самостійного прийняття рішень з принципових питань економічної стратегії.
А це не лише вступає у протиріччя із Конституцією України, яка містить не лише вичерпний перелік органів державної виконавчої влади та їх компетенцію, але й прямо забороняє президенту України делегувати свої повноваження будь-кому, тим більше за межами України.
До того ж, кардинально змінюється десятилітній курс на європейську інтеграцію, закріплений в десятках національних та міжнародно-правових документів. Вочевидь занадто важкою виявилася для президента України шапка Мономаха. Чи шапка важка, чи голова вже не тримає...
Стаття перша Угоди, яка дає визначення Єдиного економічного простору, говорить, що це є об’єднанням держав для здійснення єдиної зовнішньоекономічної, податкової, кредитно-фінансової та валютної політики. Це - не зона вільної торгівлі, як декларується в офіційних заявах для замилювання очей. Це навіть не митний союз, який забезпечує проведення єдиної митно-тарифної політики. Угода про створення ЄЕП – це фактично Угода про створення спільного ринку, що передбачає вільний рух товарів, послуг, капіталу та робочої сили, - за винятком, хіба що, єдиної валюти.
Багато сумнівів викликає закладений в Угоді механізм прийняття рішень у Єдиному регулюючому наднаціональному органі: Рішення ухвалюються не шляхом консенсусу, а шляхом "зваженого голосування". Кількість голосів кожної зі сторін визначається в залежності від її економічного потенціалу. Рішення ж Єдиного наднаціонального органу (ст. 4 п. 5) є обов’язковими для виконаннями всіма державами - членами ЄЕП.
Закладені в Угоді механізми передбачають практично монопольне право Росії при прийнятті стратегічних та оперативних рішень, Всім іншим відводиться роль статистів. Цифри говорять самі за себе:
Росія, маючи ВВП близько до 427 млрд. дол. матиме 82,6 % голосів у наднаціональному регулюючому органі.
Таким чином, Україні з ВВП 48 млрд. дол. залишиться 9,43% голосів.
Казахстану з ВВП 28.26 млрд. дол. отримає 5,6%
Білорусь: ВВП – 12,81 млрд. дол. – 2,47% голосів.
Російська сторона наполягала саме на таких засадах формування механізму прийняття рішень, мотивуючи це тим, що він апробований практикою Європейського союзу. Але, ж коли у 1992 році підписувався Маастрихтський Договір про створення ЄС, жодна з держав учасниць не мала більше 20% загальної кількості голосів, що давало б їй монопольне право при формуванні політики Союзу.
Таким чином, подібна аналогія не зовсім коректна і позиція російської дипломатії з цього питання ще раз підтверджує відношення до України як до бананової республіки, а не як до суверенної держави.
Занесення в Угоду пункту про різнорівневу та різношвидкісну інтеграцію виключає гарантії зняття експортного мита на енергоносії РФ у найближчому майбутньому. Теоретично, якщо б Угода вступила в дію, при збереженні згаданих обмежень, це зробило б 90% українських товарів неконкурентноздатними на ринку ЄЕП. Бо ціна на газ у Росії – 20 дол. за 1 тис. куб. м., в Україні – 60. І 67 % російської електроенергії виробляється з дешевого природного газу.
З досвіду Митного союзу трьох - Росії, Казахстану та Білорусі, видно, що товарообіг між ними дійсно збільшився, але виключно за рахунок росту експорту Росії до Білорусії та Казахстану, при скороченні обсягів їх експорту до Росії. А це ще раз підтверджує що в союзі чотирьох Україна потрібна як ринок для товарів російських виробників, і не більше.
Ще більшої шкоди для України ця Угода завдасть в геополітичному плані. Для створення Митного Союзу необхідно укласти ще близько 50-ти додаткових міжурядових та міжвідомчих Угод. Але підписання рамкової Угоди з самого початку унеможливить рух України у напрямку інтеграції в ЄС.
Інтеграція одночасно до двох економічних об’єднань не можлива, особливо якщо вони мають різну систему стандартів, на чому наполягає Росія. Крім того, гармонізацію законодавства України з ЄС, яка проводилася останні роки, фактично буде призупинено.
Підписання угоди чотирьох унеможливить набуття Україною асоційованого членства в ЄС, та підписання Договору про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС, що є необхідним проміжним етапом для вступу до Європейського Союзу.
Підписання Угоди про створення ЄЕП, не виключено, призведе до денонсації протоколів про взаємний доступ до ринків товарів і послуг, підписаних з рядом країн – членів СОТ та з ЄС у рамках заходів зі вступу України до цієї організації.
На практиці це означатиме приєднання України до вже існуючого Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану, а також автоматичне членство в Союзі Киргизії та Таджикистану, які мають спільні митні тарифи зі згаданими державами в рамках ЄврАзЕс.
Під час обговорення цього питання на засіданні Уряду всі його члени, за винятком пана Азарова – керівника робочої групи з підготовки цієї Угоди з боку України, виступали категорично проти підписання цієї Угоди.
Цікаво, що саме пан Азаров від Уряду України є уповноваженим із питань європейської інтеграції. І, очевидно, тільки йому достеменно відомо як можна одночасно рухатися у протилежних напрямках.
Автор: Микола Рудьковський, народний депутат, член фракції Соцпартії
