Тінь Бухаріна над українським парламентом
П'ятниця, 5 вересня 2003, 13:21
Ідея, що спала на думку нашим політикам наприкінці літа – щодо обрання президента не за допомогою всенародного голосування, а за допомогою парламентаріїв – уже встигла розбурхати український політикум. У суспільстві розгорнулися дискусії: а чи варто віддавати таку важливу посаду на відкуп народним депутатам? Чи не приведе цей крок до девальвації самого інституту президента? Спадає на думку заголовок з однієї опозиційної газети часів останніх президентських виборів: "Якщо вибори виграє Кучма, то наступного президента будуть обирати "сходняком". Моторошне пророцтво має всі шанси втілитися в життя...
Перш, ніж переходити до міркувань про те, чи має реформа шанси пройти через парламент, варто врахувати цілий ряд факторів, що впливають на сучасний політичний процес.
У свій час Микола Іванович Бухарін, натхненний ленінської "новою економічною політикою", кинув у маси гасло: "Збагачуйтеся!". Фактично це ж гасло пролунало в 20-х числах серпня зі стін будинку по вулиці Банковій. Правда, адресоване воно було народним обранцям. Месседж зрозуміли і витлумачили, сподіваюся, правильно: депутати – вони люди недурні й тямущі.
Довести факти фінансових операцій всередині Верховної Ради, звичайно, неможливо. Але політичні процеси, що проходять всередині парламенту, пояснити інакше, як грою тіньових фінансових потоків, неможливо. Кожне важливе питання голосується по декілька разів. Згадайте: висувають якого-небудь пана Т. на посаду, наприклад, голови Національного банку України. Виставляють кандидатуру на голосування – кандидатура не проходить. Через кілька днів ті ж депутати, у тому ж залі кардинальним чином змінюють своє рішення. Невже пан Т. встиг за настільки короткий час сподобатися? Або от якийсь пан Ч. намагається стати, наприклад, головою Фонду держмайна. Історія повторюється аж до деталей... Я вже не говорю про те, як різко іноді міняється ідеологічна визначеність того або іншого депутата. Був правим – став лівим, був опозиціонером – став затятим прихильником президента...
Звичайно, не грішми єдиними... Є й інші способи умовляння й переконання. Але усі вони врешті-решт зводяться до грошей. Один з депутатів Верховної Ради (до речі, який спостерігає парламентське життя зсередини протягом чотирьох каденцій) із гіркотою відзначив, мовляв, нинішній парламент – найбільш розбещений у матеріальному сенсі...
Тепер уявіть собі психологію рядового депутата, перед яким стоїть вибір: підтримати новий варіант політичної реформи чи не варто? Прорахувавши у своїй голові перспективи, він розуміє: сьогодні він голосує за реформу, а в листопаді майбутнього року буде можливість якомога дорожче продати свій голос.
До речі, така перспектива істотно здешевлює ціну питання про саму політичну реформу. Перший варіант політичної реформи не давав депутатам відповідь на природне запитання: "А що я особисто з цього матиму?" Тому довелося б витрачати величезні суми, забезпечуючи 300 голосів для політичної реформи. В оточенні президента вирішили прив'язати політреформу до президентських виборів і профінансувати першу акцію за рахунок другої. Виходить такий собі варіант бізнесу: ви вкладаєте свій голос сьогодні, а завтра, під час виборів, він обернеться для вас багатотисячними відсотками.
Яка ціна питання?
Уявіть, що кандидат у президенти Х вирішив іти на вибори по старому законодавству. Для цього йому необхідно акумулювати чималу суму. По-перше, необхідно оплачувати роботу штабів і агітаторів на місцях. По-друге, необхідно виділяти гроші на поїздки по Україні. По-третє, проводити масові заходи (з'їзди, мітинги, конференції), на які звозити своїх прихильників із різних куточків України. По-четверте, поліграфічна продукція. По-п'яте, робота піарщиків, іміджмейкерів та інших. Плюс ще купівля голосів для списків при висуванні в кандидати. Плюс ще оплата шпигунів у штабах конкурентів. Плюс ще фінансова "робота" з окружними й дільничними комісіями. Плюс ще матеріальні подарунки виборцям. Останнє, втім, не важливо за умови неухильного фінансування всього іншого. Скромні підрахунки дозволяють говорити про суми із шістьма або навіть сімома нулями.
Звичайно, вводимо коефіцієнт девальвації: посада президента за таких розкладів стає не настільки престижною, як раніше. Додайте також те, що різко звужується цільова аудиторія: замість 35 мільйонів виборців тепер варто попрацювати з 450 громадянами. Але апетити цієї цільової аудиторії іноді можуть здаватися непомірними. Кожен кандидат у президенти навіть з урахуванням економії засобів теоретично зможе викласти в кулуарах Ради суму в кілька мільйонів доларів.
Самі вибори президента будуть нагадувати спікеріаду, причому не зразка 2002, а зразка 1998 року – грубу і безсовісну.
Не сумніваюся, що більшість депутатів будуть задоволені такою реформою.
Тепер про тих, кого реформа явно не задовольнить. У першу чергу – різного роду політтехнологів, професійних іміджмейкерів, тих, хто звик працювати за принципом "від виборів до виборів". Оскільки виборчі кампанії в Україні проводилися ледве не щорічно, вибори для цієї категорії громадян стали своєрідним способом заробляння грошей. Врахуйте – теж чималих грошей.
Тепер же електоральне середовище істотно звужується. "За бортом" президентських виборів виявляються різні піарщики, що приїжджають в Україну з Росії або США. Раніше вони пропонували способи задурманювання мас, роботу з великими електоральними групами. Тепер же зростає ціна не стільки іміджмейкера, скільки вітчизняного технолога і політолога: кандидат у президенти повинен орієнтуватися в депутатському середовищі, знати настрої фракцій, груп, окремих депутатів. Українські політологи орієнтуються як у настроях і психології кожного з 450 народних обранців, так і в приблизних "аргументах", які варто використовувати під час роботи з представниками "електорату". Чужинці в такому випадку будуть малоефективними.
Тим, хто потрапив у категорію скривджених і ображених новим варіантом політичної реформи, доведеться почекати до чергових парламентських виборів. Або навіть ініціювати дострокове їх проведення. Тепер уже варто врахувати, що істотно зросте ціна депутатського мандата. Особливо якщо під шумок удасться провести нову систему, на якій буде базуватися парламент (горезвісна двопалатність, зменшення кількості мажоритарників і збільшення партійних депутатів).
Отже, український політикум виявився перед перспективою збагачення. Кучма, здається, знайшов варіант, який може влаштувати усіх. Тільки не тих, хто уже витратив гроші на створення іміджу і на ріст рейтингу. Оскільки в нових політичних умовах рейтинг і імідж перетворюються в поняття більш ніж умовні.
…Але історію пам'ятати все-таки слід. Не варто забувати, що за гаслом "Збагачуйтеся!" прийшла пора твердого розкуркулювання. А після процесу швидкого збагачення народним обранцям буде болісним і важким процес співіснування з новим президентом, який (що природно) буде пам'ятати один-єдиний закон: витрачені гроші повинні бути "відбиті" у найкоротший термін.
Яким чином – це вже інше питання. Але парламентаріям при процесі "відбивання" навряд чи позаздриш...
Перш, ніж переходити до міркувань про те, чи має реформа шанси пройти через парламент, варто врахувати цілий ряд факторів, що впливають на сучасний політичний процес.
У свій час Микола Іванович Бухарін, натхненний ленінської "новою економічною політикою", кинув у маси гасло: "Збагачуйтеся!". Фактично це ж гасло пролунало в 20-х числах серпня зі стін будинку по вулиці Банковій. Правда, адресоване воно було народним обранцям. Месседж зрозуміли і витлумачили, сподіваюся, правильно: депутати – вони люди недурні й тямущі.
Довести факти фінансових операцій всередині Верховної Ради, звичайно, неможливо. Але політичні процеси, що проходять всередині парламенту, пояснити інакше, як грою тіньових фінансових потоків, неможливо. Кожне важливе питання голосується по декілька разів. Згадайте: висувають якого-небудь пана Т. на посаду, наприклад, голови Національного банку України. Виставляють кандидатуру на голосування – кандидатура не проходить. Через кілька днів ті ж депутати, у тому ж залі кардинальним чином змінюють своє рішення. Невже пан Т. встиг за настільки короткий час сподобатися? Або от якийсь пан Ч. намагається стати, наприклад, головою Фонду держмайна. Історія повторюється аж до деталей... Я вже не говорю про те, як різко іноді міняється ідеологічна визначеність того або іншого депутата. Був правим – став лівим, був опозиціонером – став затятим прихильником президента...
Звичайно, не грішми єдиними... Є й інші способи умовляння й переконання. Але усі вони врешті-решт зводяться до грошей. Один з депутатів Верховної Ради (до речі, який спостерігає парламентське життя зсередини протягом чотирьох каденцій) із гіркотою відзначив, мовляв, нинішній парламент – найбільш розбещений у матеріальному сенсі...
Тепер уявіть собі психологію рядового депутата, перед яким стоїть вибір: підтримати новий варіант політичної реформи чи не варто? Прорахувавши у своїй голові перспективи, він розуміє: сьогодні він голосує за реформу, а в листопаді майбутнього року буде можливість якомога дорожче продати свій голос.
До речі, така перспектива істотно здешевлює ціну питання про саму політичну реформу. Перший варіант політичної реформи не давав депутатам відповідь на природне запитання: "А що я особисто з цього матиму?" Тому довелося б витрачати величезні суми, забезпечуючи 300 голосів для політичної реформи. В оточенні президента вирішили прив'язати політреформу до президентських виборів і профінансувати першу акцію за рахунок другої. Виходить такий собі варіант бізнесу: ви вкладаєте свій голос сьогодні, а завтра, під час виборів, він обернеться для вас багатотисячними відсотками.
Яка ціна питання?
Уявіть, що кандидат у президенти Х вирішив іти на вибори по старому законодавству. Для цього йому необхідно акумулювати чималу суму. По-перше, необхідно оплачувати роботу штабів і агітаторів на місцях. По-друге, необхідно виділяти гроші на поїздки по Україні. По-третє, проводити масові заходи (з'їзди, мітинги, конференції), на які звозити своїх прихильників із різних куточків України. По-четверте, поліграфічна продукція. По-п'яте, робота піарщиків, іміджмейкерів та інших. Плюс ще купівля голосів для списків при висуванні в кандидати. Плюс ще оплата шпигунів у штабах конкурентів. Плюс ще фінансова "робота" з окружними й дільничними комісіями. Плюс ще матеріальні подарунки виборцям. Останнє, втім, не важливо за умови неухильного фінансування всього іншого. Скромні підрахунки дозволяють говорити про суми із шістьма або навіть сімома нулями.
Звичайно, вводимо коефіцієнт девальвації: посада президента за таких розкладів стає не настільки престижною, як раніше. Додайте також те, що різко звужується цільова аудиторія: замість 35 мільйонів виборців тепер варто попрацювати з 450 громадянами. Але апетити цієї цільової аудиторії іноді можуть здаватися непомірними. Кожен кандидат у президенти навіть з урахуванням економії засобів теоретично зможе викласти в кулуарах Ради суму в кілька мільйонів доларів.
Самі вибори президента будуть нагадувати спікеріаду, причому не зразка 2002, а зразка 1998 року – грубу і безсовісну.
Не сумніваюся, що більшість депутатів будуть задоволені такою реформою.
Тепер про тих, кого реформа явно не задовольнить. У першу чергу – різного роду політтехнологів, професійних іміджмейкерів, тих, хто звик працювати за принципом "від виборів до виборів". Оскільки виборчі кампанії в Україні проводилися ледве не щорічно, вибори для цієї категорії громадян стали своєрідним способом заробляння грошей. Врахуйте – теж чималих грошей.
Тепер же електоральне середовище істотно звужується. "За бортом" президентських виборів виявляються різні піарщики, що приїжджають в Україну з Росії або США. Раніше вони пропонували способи задурманювання мас, роботу з великими електоральними групами. Тепер же зростає ціна не стільки іміджмейкера, скільки вітчизняного технолога і політолога: кандидат у президенти повинен орієнтуватися в депутатському середовищі, знати настрої фракцій, груп, окремих депутатів. Українські політологи орієнтуються як у настроях і психології кожного з 450 народних обранців, так і в приблизних "аргументах", які варто використовувати під час роботи з представниками "електорату". Чужинці в такому випадку будуть малоефективними.
Тим, хто потрапив у категорію скривджених і ображених новим варіантом політичної реформи, доведеться почекати до чергових парламентських виборів. Або навіть ініціювати дострокове їх проведення. Тепер уже варто врахувати, що істотно зросте ціна депутатського мандата. Особливо якщо під шумок удасться провести нову систему, на якій буде базуватися парламент (горезвісна двопалатність, зменшення кількості мажоритарників і збільшення партійних депутатів).
Отже, український політикум виявився перед перспективою збагачення. Кучма, здається, знайшов варіант, який може влаштувати усіх. Тільки не тих, хто уже витратив гроші на створення іміджу і на ріст рейтингу. Оскільки в нових політичних умовах рейтинг і імідж перетворюються в поняття більш ніж умовні.
…Але історію пам'ятати все-таки слід. Не варто забувати, що за гаслом "Збагачуйтеся!" прийшла пора твердого розкуркулювання. А після процесу швидкого збагачення народним обранцям буде болісним і важким процес співіснування з новим президентом, який (що природно) буде пам'ятати один-єдиний закон: витрачені гроші повинні бути "відбиті" у найкоротший термін.
Яким чином – це вже інше питання. Але парламентаріям при процесі "відбивання" навряд чи позаздриш...
