Пропорційний виборчий закон як ultima ratio Regis української політики

Відкриття пленарних засідань Верховної Ради та блискуча промова її спікера стали виразним симптомом того, що не все аж так добре в домі організаторів конституційної реформи.

Черговий віртуозно задуманий "бліцкриг" прихильників президентського її варіанту у повній відповідності із безсмертним вченням генерал-фельдмаршала Еріха фон Манштейна перейшов у так звану "фазу в'язкості". Іншими словами, маневрена операція, покликана одним ударом розв'язати назрілу проблему, наштовхнулася на перші незаплановані серйозні перешкоди.

Отож, ще 1 вересня принаймні деякі представники більшості публічно висловили сумнів у правильності задекларованої генеральної лінії трьох партій ("партії влади", комуністів та соціалістів) щодо необхідності запровадження пропорційного виборчого закону.

Об'єктивно такими своїми діями вони в черговий раз засвідчили те, в чому опозиція сумніву не мала, але з нез'ясованих до сьогодні причин чомусь забула: саме на цьому критично важливому як для обох сторін, так і для всього політичного майбутнього країни пункті і вирішиться доля всієї кампанії. А саме: хто, власне, буде керувати країною впродовж наступних двох-трьох десятків років.

Річ у тім, що будь-який пропонований владою варіант конституційної реформи втрачає сенс у випадку, якщо громадяни країни будуть визначати політичний склад парламенту на підставі саме цього закону. Це по-перше.

По-друге, реформа без пропорційного закону і для КПУ, і для СПУ є політичним суїцидом. Самогубство тут у тому, що за пропорційного закону вони можуть реально вдвічі збільшити своє парламентське представництво, а за змішаного можуть і все втратити.

Адже консолідованому виборцю комуністів і соціалістів просто неможливо пред'явити аргументи, які в їх очах могли би виправдати політичний альянс із бандитською, як вони її кваліфікували, владою.

Отож, ultima ratio Regis (тобто "останній аргумент" Короля – Опозиції) полягатиме в тому, що позитивне їх голосування по узгодженому Медведчуком, Морозом та Симоненком варіанту реформи можливе виключно за умови попереднього схвалення пропорційного закону та його підписання главою держави.

На порядок денний парламенту виноситься вікопомне питання: що повинно бути раніше – "стільці" чи "гроші"? Дебатувати його можна нескінченно, адже сторони з патологічною послідовністю не довіряють одна одній (багато хто пам'ятає, наприклад, класичний "кидок" "регіоналами" опозиціонерів у дні ухвалення програми уряду Януковича).

Питання типу "стільці-гроші" за своєю природою та на наших теренах швидко не вирішуються. "Швидко тільки кішки народжуються" (Остап Бендер). "Куди ви поспішаєте? У людей велике горе – вони хочуть поторгуватися" (Михайло Жванецький). "Зрозуміло, що вироблення таких стратегічних документів потребує загальноукраїнської розмови, залучення до неї широких кіл громадськості, мобілізації інтелектуальних можливостей нації" (академік Володимир Литвин. З виступу голови Верховної Ради під час відкриття четвертої сесії ВР України четвертого скликання).

P.S. При ознайомленні з блискучою, хочемо наголосити на цьому ще раз, промовою Литвина, у нас склалося враження що під "інтелектуальними можливостями нації" шановний спікер мав на увазі не тільки шановних Медведчука, Мороза та Симоненка.


Костянтин Малєєв, Данило Яневський, Інститут політичного моделювання