Після Ялти Україна може стати Фінляндією при Російській імперії
П'ятниця, 26 вересня 2003, 18:34
19 вересня президенти Росії, України, Казахстану і Білорусії, зібравшись в Лівадійському палаці в Ялті на щорічний саміт СНД, підписали установчі документи про створення Єдиного економічного простору. Український президент Кучма підписав документ із застереженням, що угода не повинна порушувати Конституцію України.
Попри сильну стартову опозицію, засновану на твердженнях, що створення ЄЕП порушувало б Конституцію, дозволяючи наднаціональному органу формулювати політику України, і що Україна, підписуючи угоду, ускладнювала б для себе можливість приєднання до Європейського Союзу і СОТ, президентська адміністрація досить швидко "переконала" противників, що в її і нації інтересах приєднатися до ЄЕП.
15 вересня Кучму, активний прихильник ЄЕП, заявив, що "Україна ніколи не стане робити жодних кроків, які суперечили б її євроінтеграційній стратегії". "ЄЕП повинен розглядатися як структура для прискорення економічної співпраці, першим кроком якої буде створення зони вільної торгівлі…" Однак, виступаючи в Ялті в день підписання, Кучма змінив акценти, заявивши, що "Європа не хоче нас" і тому Україна повністю права, приєднуючись до ЄЕП.
17 вересня парламент умовно схвалив ЄЕП, заявивши, що Кучма може підписуватися за умови, що угода не буде порушувати Конституцію. Блоки Ющенка й Тимошенко залишили залу засідань на знак протесту ще до голосування. Пропозиція була підтримана традиційно опозиційними комуністами і Соціалістичною партією на чолі з Олександром Морозом, а також пропрезидентською більшістю.
ЄЕП можна розглядати як пасинка Співдружності Незалежних Держав – союзу, що ніколи не користувався великою підтримкою жодного з його членів із часу його заснування у грудні 1991. Рішення СНД не втілювалися в життя, до 2003 року воно існувало головним чином на папері, і його військовий квазісоюз був значною мірою міфом.
На початку 2002 стало очевидно, що в російській зовнішній політиці стався поворот. Причиною стала стратегічна потреба Росії взяти під контроль маршрути транспортування нафти і газу на Захід, для забезпечення її довгострокового економічного зростання й встановлення контролю над Каспійськими нафтовими резервами.
У лютому 2002 Володимир Путін запропонував "єдиний експортний канал" для експорту газу з Центральної Азії, негайно вступивши в суперечність із стратегією американців, що вважають за краще диверсифікувати канали експорту.
І хоч були інші регіональні економічні проблеми типу квот на стальні труби, цукор і зерно, енергоносії виявилися спільним знаменником, який привів до створення ЄЕП. Ключ до успіху цієї стратегії лежить у здатності росіян затягти Україну. Два інших партнери, Білорусія й Казахстан, виявилися нездатними чинити опір планам Росії.
Формуванню ЄЕП передувало обрання на початку 2003 Леоніда Кучми главою СНД, ініційоване Путіним. При тому, що Україна не була повноправним членом Співдружності, цей тактичний хід не викликав великих заперечень у Києві і розглядався швидше як жест солідарності Путіна з Кучмою, який був тоді під вогнем Заходу за його наміри продати радарну систему до Іраку.
З обранням Кучми главою СНД Україна була залучена до керівництва Співдружності, що в очах Москви стало серйозною перевіркою рішучості України. Великих проблем не виникло, і Росія перейшла до подальших дій.
Коли "Газпром" в кінці 2002 різко витіснив "Ітеру", незалежну газову компанію, яка займалася транспортуванням туркменського газу до України й інших колишніх радянських республік, стало ясно, що нова стратегія починає втілюватися в життя.
6 грудня 2002 "Ітера" втратила контракт на транспортування туркменського газу до України на користь "Eural Trans Gaz", тіньової компанії, яку "Газпром" і "Нафтогаз України" в союзі з одним московським мафіозі зареєстрували в сільському будинку поблизу Будапешта.
Фактично, "Eural Trans Gaz" ніякого газу не транспортувала, цим займався "Газпром", а "Eural Trans Gaz" існувала для відмивання грошей і уникнення оподаткування. "Ітера" ж заважала "Газпрому" брати трубопроводи під контроль і повинна була бути нейтралізована. Попри заперечення США, "Газпром" продовжував тиснути. "Ітері" віддали невеликий контракт на постачання газу до Саратовської області за російськими внутрішніми цінами і наказали не сунутися на ринки СНД.
Щоб далі керувати потоками газу до України, "Газпром" в квітні 2003 підписав контракт з "Туркменнафтогазом", діставши фактично виняткові права на постачання туркменського газу протягом 25 років, починаючи з 2006.
Чинний український контракт із Туркменією закінчується в 2005, після чого Україна може бути змушена звернутися до "Газпрому", щоб купувати 36 мільярдів кубометрів газу з Туркменії. Туркменія зараз не в змозі одночасно продати і Україні, і "Газпрому" таку кількість газу через обмежену пропускну спроможність Центрального азіатського трубопроводу "Центр".
Глава державної української газової монополії "Нафтогаз України" Юрій Бойко прилетів до Ашгабату 15 вересня, за чотири дні до підписання угоди про ЄЕП, щоб укласти новий 25-річний контракт на закупівлю газу, але повернувся додому ні з чим. Цю інформацію приховали від українських ЗМІ, оскільки це могло зашкодити підписанню угоди в Ялті Україною. Бойко сам заявив, згідно з "Комерсантом" від 16 вересня, що це було лише "заминкою" і що контракт буде підписаний під час візиту Кучми до Ашгабату в жовтні.
Український трубопровід, яким "Газпром" жене газ у Західну Європу, давно був стратегічною метою для Росії. У минулому, українське керівництво "Нафтогазу" часто звинувачували у викачуванні величезних кількостей російського газу і незаконному його продажу власним клієнтам в Польщі і Словаччині. У якийсь момент "Газпром" погрожував вжити заходів у відповідь і побудувати дуже дорогий новий трубопровід в обхід України. Це означало б серйозні фінансові втрати для України, якій "Газпром" платив за транзит. Але ідея нового трубопроводу зав'янула і, мабуть, через величезні витрати була значною мірою блефом. Тому був розроблений альтернативний план – міжнародний консорціум, який буде управляти старіючим трубопроводом і модернізувати його.
Членами цього консорціуму повинні були бути Росія, Україна й Німеччина. Німецький партнер, "Рургаз", однак, так до консорціуму і не приєднався (чи то вони так вирішили, чи то "Газпром" пообіцяв поступитися їм значною часткою своїх акцій). Українська сторона, попри риторичну прихильність до ідеї консорціуму, так і не зробила серйозних кроків до її втілення. До літа 2003 ідея консорціуму виявилася підвішеною.
Наступним важливим чинником був транспорт нафти.
Нафтопровід "Одеса-Броди" був побудований у 1990-х, щоб транспортувати нафту від Каспійського моря на захід. Спочатку Росія була опозиційно налаштована по відношенню до цього маршруту, але коли "British Petroleum" і "Тюменська нафтова компанія" стали формувати гігантську об'єднану нафтову компанію, Росія змінила думку щодо "Одеса-Броди".
Необхідність транспортувати нафту "BP-TНK" зробила трубопровід "Одеса-Броди" ідеальним рішенням. Це означало, що вона буде качати нафту на південь, від Бродів до Одеси на танкери, що прямують в Середземне море через вузький і переобтяжений Босфор. Кучма, попри тривогу Америки і незважаючи на заперечення міністрів-енергетиків, став активно лобіювати інтереси "BP-TНK". Остаточне рішення ще не ухвалене, але Кучма (і "BP-TНK", а також Путін) зробили ставку на реверсний маршрут.
Одним із ключових моментів у створенні ЄЕП була потреба Казахстану знайти спосіб транспортувати свою нафту і газ від Каспійських родовищ на захід. Це співпало з бажанням Росії нейтралізувати США, що підтримували нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан і газопровід Баку-Тбілісі-Ерзрум як частину диверсифікації маршрутів постачання каспійських енергоносіїв на Захід.
Ця політика була наріжним каменем американської стратегії в регіоні, спрямованої на запобігання можливому енергетичному шантажу з боку Росії. Підписання Казахстаном угоди про ЄЕП 19 вересня завдало серйозного удару по американських планах.
У 2003 Росія почала організований тиск на Грузію, щоб знову з'єднати її трубопровід із російським. У результаті Росія дістала право транспортувати майже всю нинішню й очікувану нафту Казахстану через російські трубопроводи.
Але для цього нафта, щоб добратися до Західної Європи, повинна пройти через трубопроводи, які контролюються не російською "Транснафтою", а Україною й Білорусією. Загнавши партнерів у спільну економічну зону, Росія отримала б законні підстави встановити спочатку контроль над цими трубопроводами, а потім і ставити під питання їх приналежність.
У випадку Білорусії росіяни використали менш тонку тактику. Напередодні церемонії підписання договору про ЄЕП, "Газпром" оголосив, що в світлі відмови Білорусії дозволити "Газпрому" контролювати її газопровід, "Газпром" вимушений установити СНДівські ціни на газ, а не внутрішні російські, як зараз. Це створило б величезний борг і небезпеку, що газове постачання взагалі припиниться.
За кілька днів до підписання спікер Держдуми Геннадій Селезньов сказав пресі, що Росія могла б переглянути недавно встановлений тариф на російський газ, якщо українці приєднаються до ЄЕП. Це не було обіцянкою, бо Селезньов не був уповноважений її робити, а скоріше віртуальної морквинкою.
Нещодавно встановлений тариф створив би нові фінансові проблеми для України, але в той же самий час, оголосив Газпром, Україні будуть тепер дозволяти заробляти гроші, продаючи російський і її власний газ безпосередньо в Західну Європу, якщо будуть це робити через офіси "Газекспорту" – філії, що цілком належить "Газпрому". Це, у теорії, компенсувало б українцям втрати від нових тарифів і навіть дозволило б заробити трохи грошей.
До 19 вересня основа для підписання ЄЕП була готова. Це був тільки перший крок довгого і, ймовірно нелегкого шляху. Наступна стадія ЄЕП прийде після думських і президентських виборів.
Щоб функціонувати і досягти поставлених цілей, ЄЕП потрібен виконавчий орган і його повноваження затверджувати й проводити в життя нові законодавчі акти в межах економічної зони.
Ідея спільної валюти-рубля уже була запущена, щоб оцінити ступінь спротиву. Виконавчий орган ЄЕП, юридично правомочний видавати закони і втілювати економічну стратегію, вимагав би перегляду української Конституції. З огляду на природу пропрезидентської більшості в українському парламенті, це не стало би проблемою, але створило би глибокий розкол у країні.
З президентськими виборами, наміченими на 2004, пропозиція Кучми дозволити парламентові вибирати президента дає йому більший простір для маневру, щоб продовжити статус-кво і запобігти будь-яким спробам у майбутньому переглянути членство в ЄЕП.
Ідея Путіна про Єдиний економічний простір була задумана, щоб установити сильніший російський контроль, ніж він був у колишньому РЕВ – Раді економічної взаємодопомоги, сформованій у 1949 році СРСР, щоб підсилити контроль над соціалістичним блоком.
Якщо РЕВ проводила правило "одна держава, один голос", незважаючи на економічну міць або потенціал своїх членів, то версія Путіна проголошує в статті 4, параграфі 6: кількість голосів, що має кожна країна, пропорційна їх "економічному потенціалові". З цього погляду, Росії зараз належить 80% акцій ЄЕП.
І якщо РЕВ ніколи не вимагала, щоб країни відмовлялися від частини своїх суверенних прав на користь виконавчого регулюючого органу, то ЄЕП, ця "РЕВ молодша", робить прямо протилежне в статті 4.
Не виключено, що в майбутньому виконавчий орган ЄЕП може взяти під контроль український і білоруський трубопроводи через "Транснефть" або яку-небудь багатонаціональну компанію, контрольовану ЄЕП, що буде гарантувати інтереси зацікавлених сторін, відповідно до їхньої економічної міці і внеску.
З огляду на те, що велика частина нафти і газу, що проходить цими трубопроводами, була б російською і казахською, "фінляндизовані" українці і білоруси можуть залишитися ні з чим.
Що стосується входження України в ЄС або СОТ, незважаючи на оптимізм, висловлений деякими українськими посадовими особами, що стверджували, що одне не суперечить іншому, дійсність не така й безхмарна. Активно приймаючи сторону Росії в "великій грі" із каспійською нафтою, українці переоцінюють свої шанси на членство на цій стадії. Що відбудеться з розвитком ЄЕП - побачимо.
Автор: Роман Купчинский, екс-керівник української служби радіо "Свобода", редактор рубрики "Огляд організованої злочинності й тероризму" сайту корпорації "Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода"
Попри сильну стартову опозицію, засновану на твердженнях, що створення ЄЕП порушувало б Конституцію, дозволяючи наднаціональному органу формулювати політику України, і що Україна, підписуючи угоду, ускладнювала б для себе можливість приєднання до Європейського Союзу і СОТ, президентська адміністрація досить швидко "переконала" противників, що в її і нації інтересах приєднатися до ЄЕП.
15 вересня Кучму, активний прихильник ЄЕП, заявив, що "Україна ніколи не стане робити жодних кроків, які суперечили б її євроінтеграційній стратегії". "ЄЕП повинен розглядатися як структура для прискорення економічної співпраці, першим кроком якої буде створення зони вільної торгівлі…" Однак, виступаючи в Ялті в день підписання, Кучма змінив акценти, заявивши, що "Європа не хоче нас" і тому Україна повністю права, приєднуючись до ЄЕП.
17 вересня парламент умовно схвалив ЄЕП, заявивши, що Кучма може підписуватися за умови, що угода не буде порушувати Конституцію. Блоки Ющенка й Тимошенко залишили залу засідань на знак протесту ще до голосування. Пропозиція була підтримана традиційно опозиційними комуністами і Соціалістичною партією на чолі з Олександром Морозом, а також пропрезидентською більшістю.
ЄЕП можна розглядати як пасинка Співдружності Незалежних Держав – союзу, що ніколи не користувався великою підтримкою жодного з його членів із часу його заснування у грудні 1991. Рішення СНД не втілювалися в життя, до 2003 року воно існувало головним чином на папері, і його військовий квазісоюз був значною мірою міфом.
На початку 2002 стало очевидно, що в російській зовнішній політиці стався поворот. Причиною стала стратегічна потреба Росії взяти під контроль маршрути транспортування нафти і газу на Захід, для забезпечення її довгострокового економічного зростання й встановлення контролю над Каспійськими нафтовими резервами.
У лютому 2002 Володимир Путін запропонував "єдиний експортний канал" для експорту газу з Центральної Азії, негайно вступивши в суперечність із стратегією американців, що вважають за краще диверсифікувати канали експорту.
І хоч були інші регіональні економічні проблеми типу квот на стальні труби, цукор і зерно, енергоносії виявилися спільним знаменником, який привів до створення ЄЕП. Ключ до успіху цієї стратегії лежить у здатності росіян затягти Україну. Два інших партнери, Білорусія й Казахстан, виявилися нездатними чинити опір планам Росії.
Формуванню ЄЕП передувало обрання на початку 2003 Леоніда Кучми главою СНД, ініційоване Путіним. При тому, що Україна не була повноправним членом Співдружності, цей тактичний хід не викликав великих заперечень у Києві і розглядався швидше як жест солідарності Путіна з Кучмою, який був тоді під вогнем Заходу за його наміри продати радарну систему до Іраку.
З обранням Кучми главою СНД Україна була залучена до керівництва Співдружності, що в очах Москви стало серйозною перевіркою рішучості України. Великих проблем не виникло, і Росія перейшла до подальших дій.
Коли "Газпром" в кінці 2002 різко витіснив "Ітеру", незалежну газову компанію, яка займалася транспортуванням туркменського газу до України й інших колишніх радянських республік, стало ясно, що нова стратегія починає втілюватися в життя.
6 грудня 2002 "Ітера" втратила контракт на транспортування туркменського газу до України на користь "Eural Trans Gaz", тіньової компанії, яку "Газпром" і "Нафтогаз України" в союзі з одним московським мафіозі зареєстрували в сільському будинку поблизу Будапешта.
Фактично, "Eural Trans Gaz" ніякого газу не транспортувала, цим займався "Газпром", а "Eural Trans Gaz" існувала для відмивання грошей і уникнення оподаткування. "Ітера" ж заважала "Газпрому" брати трубопроводи під контроль і повинна була бути нейтралізована. Попри заперечення США, "Газпром" продовжував тиснути. "Ітері" віддали невеликий контракт на постачання газу до Саратовської області за російськими внутрішніми цінами і наказали не сунутися на ринки СНД.
Щоб далі керувати потоками газу до України, "Газпром" в квітні 2003 підписав контракт з "Туркменнафтогазом", діставши фактично виняткові права на постачання туркменського газу протягом 25 років, починаючи з 2006.
Чинний український контракт із Туркменією закінчується в 2005, після чого Україна може бути змушена звернутися до "Газпрому", щоб купувати 36 мільярдів кубометрів газу з Туркменії. Туркменія зараз не в змозі одночасно продати і Україні, і "Газпрому" таку кількість газу через обмежену пропускну спроможність Центрального азіатського трубопроводу "Центр".
Глава державної української газової монополії "Нафтогаз України" Юрій Бойко прилетів до Ашгабату 15 вересня, за чотири дні до підписання угоди про ЄЕП, щоб укласти новий 25-річний контракт на закупівлю газу, але повернувся додому ні з чим. Цю інформацію приховали від українських ЗМІ, оскільки це могло зашкодити підписанню угоди в Ялті Україною. Бойко сам заявив, згідно з "Комерсантом" від 16 вересня, що це було лише "заминкою" і що контракт буде підписаний під час візиту Кучми до Ашгабату в жовтні.
Український трубопровід, яким "Газпром" жене газ у Західну Європу, давно був стратегічною метою для Росії. У минулому, українське керівництво "Нафтогазу" часто звинувачували у викачуванні величезних кількостей російського газу і незаконному його продажу власним клієнтам в Польщі і Словаччині. У якийсь момент "Газпром" погрожував вжити заходів у відповідь і побудувати дуже дорогий новий трубопровід в обхід України. Це означало б серйозні фінансові втрати для України, якій "Газпром" платив за транзит. Але ідея нового трубопроводу зав'янула і, мабуть, через величезні витрати була значною мірою блефом. Тому був розроблений альтернативний план – міжнародний консорціум, який буде управляти старіючим трубопроводом і модернізувати його.
Членами цього консорціуму повинні були бути Росія, Україна й Німеччина. Німецький партнер, "Рургаз", однак, так до консорціуму і не приєднався (чи то вони так вирішили, чи то "Газпром" пообіцяв поступитися їм значною часткою своїх акцій). Українська сторона, попри риторичну прихильність до ідеї консорціуму, так і не зробила серйозних кроків до її втілення. До літа 2003 ідея консорціуму виявилася підвішеною.
Наступним важливим чинником був транспорт нафти.
Нафтопровід "Одеса-Броди" був побудований у 1990-х, щоб транспортувати нафту від Каспійського моря на захід. Спочатку Росія була опозиційно налаштована по відношенню до цього маршруту, але коли "British Petroleum" і "Тюменська нафтова компанія" стали формувати гігантську об'єднану нафтову компанію, Росія змінила думку щодо "Одеса-Броди".
Необхідність транспортувати нафту "BP-TНK" зробила трубопровід "Одеса-Броди" ідеальним рішенням. Це означало, що вона буде качати нафту на південь, від Бродів до Одеси на танкери, що прямують в Середземне море через вузький і переобтяжений Босфор. Кучма, попри тривогу Америки і незважаючи на заперечення міністрів-енергетиків, став активно лобіювати інтереси "BP-TНK". Остаточне рішення ще не ухвалене, але Кучма (і "BP-TНK", а також Путін) зробили ставку на реверсний маршрут.
Одним із ключових моментів у створенні ЄЕП була потреба Казахстану знайти спосіб транспортувати свою нафту і газ від Каспійських родовищ на захід. Це співпало з бажанням Росії нейтралізувати США, що підтримували нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан і газопровід Баку-Тбілісі-Ерзрум як частину диверсифікації маршрутів постачання каспійських енергоносіїв на Захід.
Ця політика була наріжним каменем американської стратегії в регіоні, спрямованої на запобігання можливому енергетичному шантажу з боку Росії. Підписання Казахстаном угоди про ЄЕП 19 вересня завдало серйозного удару по американських планах.
У 2003 Росія почала організований тиск на Грузію, щоб знову з'єднати її трубопровід із російським. У результаті Росія дістала право транспортувати майже всю нинішню й очікувану нафту Казахстану через російські трубопроводи.
Але для цього нафта, щоб добратися до Західної Європи, повинна пройти через трубопроводи, які контролюються не російською "Транснафтою", а Україною й Білорусією. Загнавши партнерів у спільну економічну зону, Росія отримала б законні підстави встановити спочатку контроль над цими трубопроводами, а потім і ставити під питання їх приналежність.
У випадку Білорусії росіяни використали менш тонку тактику. Напередодні церемонії підписання договору про ЄЕП, "Газпром" оголосив, що в світлі відмови Білорусії дозволити "Газпрому" контролювати її газопровід, "Газпром" вимушений установити СНДівські ціни на газ, а не внутрішні російські, як зараз. Це створило б величезний борг і небезпеку, що газове постачання взагалі припиниться.
За кілька днів до підписання спікер Держдуми Геннадій Селезньов сказав пресі, що Росія могла б переглянути недавно встановлений тариф на російський газ, якщо українці приєднаються до ЄЕП. Це не було обіцянкою, бо Селезньов не був уповноважений її робити, а скоріше віртуальної морквинкою.
Нещодавно встановлений тариф створив би нові фінансові проблеми для України, але в той же самий час, оголосив Газпром, Україні будуть тепер дозволяти заробляти гроші, продаючи російський і її власний газ безпосередньо в Західну Європу, якщо будуть це робити через офіси "Газекспорту" – філії, що цілком належить "Газпрому". Це, у теорії, компенсувало б українцям втрати від нових тарифів і навіть дозволило б заробити трохи грошей.
До 19 вересня основа для підписання ЄЕП була готова. Це був тільки перший крок довгого і, ймовірно нелегкого шляху. Наступна стадія ЄЕП прийде після думських і президентських виборів.
Щоб функціонувати і досягти поставлених цілей, ЄЕП потрібен виконавчий орган і його повноваження затверджувати й проводити в життя нові законодавчі акти в межах економічної зони.
Ідея спільної валюти-рубля уже була запущена, щоб оцінити ступінь спротиву. Виконавчий орган ЄЕП, юридично правомочний видавати закони і втілювати економічну стратегію, вимагав би перегляду української Конституції. З огляду на природу пропрезидентської більшості в українському парламенті, це не стало би проблемою, але створило би глибокий розкол у країні.
З президентськими виборами, наміченими на 2004, пропозиція Кучми дозволити парламентові вибирати президента дає йому більший простір для маневру, щоб продовжити статус-кво і запобігти будь-яким спробам у майбутньому переглянути членство в ЄЕП.
Ідея Путіна про Єдиний економічний простір була задумана, щоб установити сильніший російський контроль, ніж він був у колишньому РЕВ – Раді економічної взаємодопомоги, сформованій у 1949 році СРСР, щоб підсилити контроль над соціалістичним блоком.
Якщо РЕВ проводила правило "одна держава, один голос", незважаючи на економічну міць або потенціал своїх членів, то версія Путіна проголошує в статті 4, параграфі 6: кількість голосів, що має кожна країна, пропорційна їх "економічному потенціалові". З цього погляду, Росії зараз належить 80% акцій ЄЕП.
І якщо РЕВ ніколи не вимагала, щоб країни відмовлялися від частини своїх суверенних прав на користь виконавчого регулюючого органу, то ЄЕП, ця "РЕВ молодша", робить прямо протилежне в статті 4.
Не виключено, що в майбутньому виконавчий орган ЄЕП може взяти під контроль український і білоруський трубопроводи через "Транснефть" або яку-небудь багатонаціональну компанію, контрольовану ЄЕП, що буде гарантувати інтереси зацікавлених сторін, відповідно до їхньої економічної міці і внеску.
З огляду на те, що велика частина нафти і газу, що проходить цими трубопроводами, була б російською і казахською, "фінляндизовані" українці і білоруси можуть залишитися ні з чим.
Що стосується входження України в ЄС або СОТ, незважаючи на оптимізм, висловлений деякими українськими посадовими особами, що стверджували, що одне не суперечить іншому, дійсність не така й безхмарна. Активно приймаючи сторону Росії в "великій грі" із каспійською нафтою, українці переоцінюють свої шанси на членство на цій стадії. Що відбудеться з розвитком ЄЕП - побачимо.
Автор: Роман Купчинский, екс-керівник української служби радіо "Свобода", редактор рубрики "Огляд організованої злочинності й тероризму" сайту корпорації "Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода"
