Не чекаймо, поки їх відстріляють!
Середа, 24 вересня 2003, 15:53
Мені не подобається "Львівська газета". Я абсолютно переконаний, що багато з матеріалів, які друкує ця газета є поверховими.
Я вважаю, що газета часто користується плітками і не намагається проводити глибокі і по-справжньому об’єктивні журналістські розслідування. Я думаю, що конкурувати з іншими виданнями у Львові досить складно, оскільки серйозної аудиторії, яка б потребувала такої конкуренції є досить мало.
Я вважаю, що на львівському ринку уже достатньо міцно стоять і проводять розумну маркетингову політику "Високий Замок", "Експрес" і "Поступ". Але я читаю "Львівську газету". Я вибачаю їм недоліки молодості і сподіваюся, що у майбутньому це видання буде тільки покращуватись. Мені приємно, як львів’янину, що матеріали "Газети" передруковують всеукраїнські видання і інтернет-сайти.
Зараз із "Львівською газетою" почали воювати. Львівська податкова інспекція воює також із засновниками видання. Думаю, що кожна людина, яка поважає себе, і для якої свобода слова й думки не є порожніми словами, а одним із головних здобутків нашої незалежності, не може сьогодні мовчати. Газета може не подобатись, але вона повинна мати право виходити.
Податкова оголосила війну не тільки журналістам, але й тим людям, які заснували газету. Серед них Марек Іващишин і Славко Рущишин. Маркіян створив у Львові мистецьке об’єднання "Дзига", він став першим українським культурним продюсером.
Те, що робить Маркіян не просто захоплює, а вражає. Виставки, концерти, організація українських мас-медіа, підтримка українських художників, літераторів, організація суспільного діалогу й залучення молоді до нашої культури на противагу усім спробам київських продажних нуворишів її знищити заслуговують на захоплення.
Рущишин створив підприємство, яке не лише створює робочі місця і поповнює місцевий бюджет, а й робить українську продукцію конкурентноспроможною й привабливою на світових ринках.
Ми товаришуємо сім’ями з Олександром Пономарьовим і Оленою Мозговою. Не так давно Мозгова розповідала, як вирішила закупитися в Австрії. Їй складно було знайти там якісний одяг, який би їй підходив. Нарешті шопінг закінчився вдачею. Великим було її здивування, коли розпакувавши вдома пакунки, вона помітила, що купила продукцію під маркою львівського "Сенсусу" – тієї фабрики, яку створив Рущишин.
У нормальних країнах держава повинна була б підтримувати таких бізнесменів, як Рущишин, робити з нього українського олігарха, який просуває українську продукцію у світі. Але нашій державі вигідніші олігархи, які обкрадають нас і продають нас іноземцям.
Відстояти "Львівську газету" сьогодні – це справа принципу й совісті тих, хто вважає себе українською елітою. Відстояти "Львівську газету", - це не просто захистити одне з регіональних видань. Відстояти "Львівську газету" – це захистити свободу слова, підтримати Іващишина і разом з ним українську культуру, підтримати Рущишина і разом із ним захистити український бізнес.
Колись я, як керівник каналу "СТБ" переживав схожу ситуацію. Ми чекали на підтримку, але не дочекалися її. Коли почали відстрілювати наших людей – ми здалися. Захистити "Львівську газету" сьогодні – це захистити в тому числі й життя наших друзів і колег.
Я пропоную кожному редактору українського видання, кожному депутату рад всіх рівнів, кожному письменнику, художнику, співаку написати свого листа на захист "Львівської газети" і розіслати його у всі видання. Навіть, якщо в інтересах бізнесу, або майбутньої кар’єри Ви побоїтеся це зробити, все одно напишіть цього листа і не відсилайте його нікуди. Заховайте його у скриньку і дістаньте тоді, коли прийдуть нищити Вас, Ваш бізнес і Ваших близьких. Подивіться тоді на цей лист і подумайте, чи не винні Ви у тому, що самі стали наступним.
Микола Княжицький, журналіст
Читайте також:
Гра в мовчанку
Я вважаю, що газета часто користується плітками і не намагається проводити глибокі і по-справжньому об’єктивні журналістські розслідування. Я думаю, що конкурувати з іншими виданнями у Львові досить складно, оскільки серйозної аудиторії, яка б потребувала такої конкуренції є досить мало.
Я вважаю, що на львівському ринку уже достатньо міцно стоять і проводять розумну маркетингову політику "Високий Замок", "Експрес" і "Поступ". Але я читаю "Львівську газету". Я вибачаю їм недоліки молодості і сподіваюся, що у майбутньому це видання буде тільки покращуватись. Мені приємно, як львів’янину, що матеріали "Газети" передруковують всеукраїнські видання і інтернет-сайти.
Зараз із "Львівською газетою" почали воювати. Львівська податкова інспекція воює також із засновниками видання. Думаю, що кожна людина, яка поважає себе, і для якої свобода слова й думки не є порожніми словами, а одним із головних здобутків нашої незалежності, не може сьогодні мовчати. Газета може не подобатись, але вона повинна мати право виходити.
Податкова оголосила війну не тільки журналістам, але й тим людям, які заснували газету. Серед них Марек Іващишин і Славко Рущишин. Маркіян створив у Львові мистецьке об’єднання "Дзига", він став першим українським культурним продюсером.
Те, що робить Маркіян не просто захоплює, а вражає. Виставки, концерти, організація українських мас-медіа, підтримка українських художників, літераторів, організація суспільного діалогу й залучення молоді до нашої культури на противагу усім спробам київських продажних нуворишів її знищити заслуговують на захоплення.
Рущишин створив підприємство, яке не лише створює робочі місця і поповнює місцевий бюджет, а й робить українську продукцію конкурентноспроможною й привабливою на світових ринках.
Ми товаришуємо сім’ями з Олександром Пономарьовим і Оленою Мозговою. Не так давно Мозгова розповідала, як вирішила закупитися в Австрії. Їй складно було знайти там якісний одяг, який би їй підходив. Нарешті шопінг закінчився вдачею. Великим було її здивування, коли розпакувавши вдома пакунки, вона помітила, що купила продукцію під маркою львівського "Сенсусу" – тієї фабрики, яку створив Рущишин.
У нормальних країнах держава повинна була б підтримувати таких бізнесменів, як Рущишин, робити з нього українського олігарха, який просуває українську продукцію у світі. Але нашій державі вигідніші олігархи, які обкрадають нас і продають нас іноземцям.
Відстояти "Львівську газету" сьогодні – це справа принципу й совісті тих, хто вважає себе українською елітою. Відстояти "Львівську газету", - це не просто захистити одне з регіональних видань. Відстояти "Львівську газету" – це захистити свободу слова, підтримати Іващишина і разом з ним українську культуру, підтримати Рущишина і разом із ним захистити український бізнес.
Колись я, як керівник каналу "СТБ" переживав схожу ситуацію. Ми чекали на підтримку, але не дочекалися її. Коли почали відстрілювати наших людей – ми здалися. Захистити "Львівську газету" сьогодні – це захистити в тому числі й життя наших друзів і колег.
Я пропоную кожному редактору українського видання, кожному депутату рад всіх рівнів, кожному письменнику, художнику, співаку написати свого листа на захист "Львівської газети" і розіслати його у всі видання. Навіть, якщо в інтересах бізнесу, або майбутньої кар’єри Ви побоїтеся це зробити, все одно напишіть цього листа і не відсилайте його нікуди. Заховайте його у скриньку і дістаньте тоді, коли прийдуть нищити Вас, Ваш бізнес і Ваших близьких. Подивіться тоді на цей лист і подумайте, чи не винні Ви у тому, що самі стали наступним.
Микола Княжицький, журналіст
Читайте також:
Гра в мовчанку
