Три простакуваті запитання невідомо до кого
Середа, 24 вересня 2003, 15:15
У вівторок, як повідомили в новинах, генеральний, але вітчизняний прокурор в чергове доповів громадськості країни "У" про чергове ж "майже" розкриття найрезонансніших злочинів і прозоро дав зрозуміти, що звитяжні слідчі вже мужньо йдуть слідом за вбивцями й от-от їх зловлять.
Він же зухвало та неабияк сміливо покритикував відповідні відомства США за якість слідства у справі все того ж вітчизняного олігарха Павла Івановича (олігарх – це людина, яка спочатку робить гроші, а потім робить ноги). Так само ще зовсім недавно інший генеральний та метушливий уродженець Ставропілля бездумно хапався за важелі локомотиву, доки паровий котел в нього не луснув...
Усе це викликало в місті N звичну, але не дуже веселу посмішку та декілька простакуватих запитань. Кому їх, правда, адресувати, наразі невідомо. Бо хто ж вище за генерального? Магія цього слова зробила своє ще за часів не таких вже й далеких.
То ж спробуємо ці питання поставити, так би мовити, загалом. Нехай повисять собі до кращих чи більш зрозумілих часів. Отож:
1. Чому конституція країни "У" все більше нагадує в цій країні "дівчинку за викликом", хоча за нею кожен громадянин повинен знати, принаймні, хто він? У зв’язку з цим правовим непорозумінням, постійно посилаючись на таємничу "таємницю слідства", нам відверто брешуть не один рік.
Викликає регіт (навіть не гомеричний!) жалюгідний двобій "пані Тимошенко – панове з генпрокуратури". Всміхаємося, але із жалобою й коли йдеться про дуже сумне – ми країна непохованих журналістів, бо у нас діє старовинне прислів'я африканських зулусів - побачивши на гілках слона, не полюй на того, хто його так налякав. Та й хто хоче, щоб його на асфальті крейдою обмалювали...
2. Чому на дурні питання в генпрокуратурі відповідати не бажають, а на розумні – не можуть? В країні "У", наприклад, набагато більше злочинів, аніж реально показується, – визнав новопризначений міністр внутрішніх справ. У Росії на 10 тисяч осіб припадає 192 злочини, у Бельгії – 450, у Німеччині – понад 600. А в країні "У" – лише 92.
Не є реальним і рівень розкриття злочинів. І при цьому проект нового Кримінально-процесуального кодексу, що буде розглядатися невдовзі парламентом, беззаперечно засвідчує, що відбувається цілеспрямоване викорінення прав і гарантій захисника в кримінальному процесі та конституційних прав обвинуваченого на захист та особисту недоторканність.
У разі його прийняття кожного громадянина могли б затримати з підозри у вчиненні не тільки злочину, але й "інших суспільно-небезпечних діянь". До таких може належати, наприклад, здача підприємцями "збиткових" податкових декларацій. Якщо парламент не "зарубає" проект такого кодексу, то незручних свідків помістять до "психушок", а потерпілих позбавлять будь-якої можливості впливати на хід слідства.
3. Чому в країні "У" поряд із передбаченою конституцією прокуратурою існує якийсь координаційний комітет, що виконує караючі функції ще більш придворної та більш мобільної структури? Повноваження цього комітету чітко привселюдно не визначені, а тому великі. Члени його тихесенько, без зайвого попереднього галасу пересуваються країною і наводять жах на чиновників різних мастей. За підсумками комітетських нашесть на регіони президент навіть затверджує грізні укази.
Але незважаючи ні на що, заступник генерального може собі дозволити на запитання депутатів цинічно відзначити, що вбивство шведського прем’єра Улафа Пальме не розкрито до цього часу. Але ж вбивство міністра в тій же країні розкрили миттєво! Треба лише зажадати це зробити.
Своїми черговими заявами найвищий прокурор країни "У" мабуть знову сильно налякав тих, з ким у нього компромісні стосовно Закону стосунки.
Дрібний підприємець пан Петро з міста N - визнаний майстер всіляких компромісів й консенсусів та просто мудрувата людина. Своєму колезі, наприклад, він якось сказав, що якщо твій бухгалтер сплачує усі податки, нехай він і зарплату отримує в податковій.
А ще він стверджує, що далеко не всі з тих, хто йшов на компроміси, повернулися ...
Автор: Володимир Килинич, Інститут політичного моделювання, місто N
Він же зухвало та неабияк сміливо покритикував відповідні відомства США за якість слідства у справі все того ж вітчизняного олігарха Павла Івановича (олігарх – це людина, яка спочатку робить гроші, а потім робить ноги). Так само ще зовсім недавно інший генеральний та метушливий уродженець Ставропілля бездумно хапався за важелі локомотиву, доки паровий котел в нього не луснув...
Усе це викликало в місті N звичну, але не дуже веселу посмішку та декілька простакуватих запитань. Кому їх, правда, адресувати, наразі невідомо. Бо хто ж вище за генерального? Магія цього слова зробила своє ще за часів не таких вже й далеких.
То ж спробуємо ці питання поставити, так би мовити, загалом. Нехай повисять собі до кращих чи більш зрозумілих часів. Отож:
1. Чому конституція країни "У" все більше нагадує в цій країні "дівчинку за викликом", хоча за нею кожен громадянин повинен знати, принаймні, хто він? У зв’язку з цим правовим непорозумінням, постійно посилаючись на таємничу "таємницю слідства", нам відверто брешуть не один рік.
Викликає регіт (навіть не гомеричний!) жалюгідний двобій "пані Тимошенко – панове з генпрокуратури". Всміхаємося, але із жалобою й коли йдеться про дуже сумне – ми країна непохованих журналістів, бо у нас діє старовинне прислів'я африканських зулусів - побачивши на гілках слона, не полюй на того, хто його так налякав. Та й хто хоче, щоб його на асфальті крейдою обмалювали...
2. Чому на дурні питання в генпрокуратурі відповідати не бажають, а на розумні – не можуть? В країні "У", наприклад, набагато більше злочинів, аніж реально показується, – визнав новопризначений міністр внутрішніх справ. У Росії на 10 тисяч осіб припадає 192 злочини, у Бельгії – 450, у Німеччині – понад 600. А в країні "У" – лише 92.
Не є реальним і рівень розкриття злочинів. І при цьому проект нового Кримінально-процесуального кодексу, що буде розглядатися невдовзі парламентом, беззаперечно засвідчує, що відбувається цілеспрямоване викорінення прав і гарантій захисника в кримінальному процесі та конституційних прав обвинуваченого на захист та особисту недоторканність.
У разі його прийняття кожного громадянина могли б затримати з підозри у вчиненні не тільки злочину, але й "інших суспільно-небезпечних діянь". До таких може належати, наприклад, здача підприємцями "збиткових" податкових декларацій. Якщо парламент не "зарубає" проект такого кодексу, то незручних свідків помістять до "психушок", а потерпілих позбавлять будь-якої можливості впливати на хід слідства.
3. Чому в країні "У" поряд із передбаченою конституцією прокуратурою існує якийсь координаційний комітет, що виконує караючі функції ще більш придворної та більш мобільної структури? Повноваження цього комітету чітко привселюдно не визначені, а тому великі. Члени його тихесенько, без зайвого попереднього галасу пересуваються країною і наводять жах на чиновників різних мастей. За підсумками комітетських нашесть на регіони президент навіть затверджує грізні укази.
Але незважаючи ні на що, заступник генерального може собі дозволити на запитання депутатів цинічно відзначити, що вбивство шведського прем’єра Улафа Пальме не розкрито до цього часу. Але ж вбивство міністра в тій же країні розкрили миттєво! Треба лише зажадати це зробити.
Своїми черговими заявами найвищий прокурор країни "У" мабуть знову сильно налякав тих, з ким у нього компромісні стосовно Закону стосунки.
Дрібний підприємець пан Петро з міста N - визнаний майстер всіляких компромісів й консенсусів та просто мудрувата людина. Своєму колезі, наприклад, він якось сказав, що якщо твій бухгалтер сплачує усі податки, нехай він і зарплату отримує в податковій.
А ще він стверджує, що далеко не всі з тих, хто йшов на компроміси, повернулися ...
Автор: Володимир Килинич, Інститут політичного моделювання, місто N
