Чи справжня синиця, яку Мороз хоче вхопити з рук Медведчука?
Вівторок, 2 вересня 2003, 12:15
Боротьба за збереження олігархо-кучмізму вступає в нову найнебезпечнішу фазу. За іронією долі, в переведенні маятника у великій політичній провокації режиму на його користь може зіграти, як це не парадоксально, поборник цього режиму Олександр Мороз.
Захоплений ідеєю створення парламентської республіки, Мороз забуває, хто і чому затіяв вовтузіння з так званою "політичною реформою"? Кому вона так нагально потрібна і чому раптом обов’язково необхідно змінити Конституцію ще до президентських виборів?
Відповідь на ці, майже риторичні питання, відома. Але, на жаль, чомусь, неначе під гіпнозом, про неї забувають деякі політики, і зокрема такі відомі, як Мороз, мріючи, що з тими, хто створив, зміцнив і намагається надовго закріпити режим в Україні, можна будувати демократію та громадянське суспільство. Але хіба можливо боротися проти деспотії разом з деспотами?
В 1999 році Олександр Мороз програв президентські вибори у великій мірі через свою наївність, вступивши у розставлену пастку – "Канівську четвірку". Однак нинішня пастка набагато небезпечніша і для України, і для Мороза також. Олександр Олександрович так наляканий президентською деспотією, що не відчуває, як архітектор нинішнього режиму Медведчук намагається закинути петлю цієї самої, лише закамуфльованої під парламентську республіку деспотії, але вже з-за його спини.
До речі, незайвим буде нагадати Сан Саничу що прообразом гіпертрофованих повноважень президента, записаних у нинішній Конституції, став Конституційний договір 1995 року, під яким також стоїть і підпис Мороза, хоч цього йому аж ніяк не випадало робити. (Тоді цей договір я назвав антиконституційним.)
З медведчуками, олігархами все зрозуміло. Ясно чому вони розкручують маховик великої провокації під назвою "політична реформа". Це реформа задля збереження влади. Вони розуміють, що виграти вибори без масових зловживань і фальсифікації НЕМОЖЛИВО. А такі масштабні фальсифікації доволі небезпечні. Бо це може викликати масовий опір в Україні аж до революційного вибуху й обурення за її межами. Віддавати ж владу іншому президентові, людині не з їхніх кланів, через прозорі чесні вибори, вони аж ніяк не думають.
Ось і народилася ідея: перенести центр своєї влади з Банкової на вулицю Грушевського, у парламент, де вони все ж таки контролюють ситуацію.
І тут Медведчукові і компанії дуже важливо було знайти благовидне прикриття, аби видати велику і дуже небезпечну авантюру за благо для України і її народу. І таки знайшовся золотий карась, який почав клювати на гачок з отруєною наживкою. Що може бути кращим для успішного проведення цієї зловісної авантюри, ніж її підтримка переконаним прихильником ідеї парламентської республіки, яким є відомий політик Олександр Мороз, що має репутацію порядної, інтелігентної людини? А Морозу здається, що він хапає вимріяну синицю з рук Медведчука. Яка чергова ілюзорна фантазія.
Мороз ще не розуміє, хто кого перехитрив. Йому здається, що якщо пройде закон про вибори на пропорційній основі, закріплений у перехідних положеннях нової Конституції, то наступні парламентські вибори будуть тріумфом демократії і справжнього парламентаризму.
Ні. Не так буде. Бо якщо у нового неолігархічного президента будуть обрізані крила повноважень і він практично не зможе впливати на виконавчу владу і політичний клімат у державі, то це ще аж ніяк не означає, що ніхто не впливатиме на виборчий процес, окрім самих виборців.
Адмінресурсом буде заправляти уряд і виконавча влада на місцях, підпорядкована контрольованому олігархами парламенту. Якщо до цього додати ще колосальні фінансові ресурси і провладні ЗМІ та силові структури і суди, то можна уявити як будуть відбуватися ці вибори, і які будуть результати.
Наївно думати, що ситуація у нинішньому парламенті зміниться на краще при якісно новому президентові, але без повноважень. Нікуди не подінуться розставлені Медведчуком по вертикалі та горизонталі кадри, корумповані чиновники, не буде сидіти склавши руки добре розгалужена і фінансована мережа СДПУ(о). Вони діятимуть ще нахабніше, зухваліше. За таких обставин Медведчуку й іншим олігархам гарантована більшість у парламенті і вони творитимуть
"коаліційний" уряд. Якщо б це відбулося, то їхня влада засяде вже надовго.
Отже, політична реформа в Україні конче потрібна. Але вона мусить починатися не з перегрупування олігархічних сил через демонтаж нині існуючої, але зневаженої президентом й олігархами Конституції, а з неухильного її виконання. І це має бути найголовнішим завданням новообраного президента, який повинен подбати про створення належного клімату для проведення демократичних і парламентських виборів і виборів до місцевих органів влади.
Нинішній склад парламенту, якщо йому значно збільшити повноваження тільки погіршить ситуацію. І наступний парламент за таких умов буде парламентом нардепів-оліграхів та їх маріонеток, а не кроком до справжнього народовладдя. На жаль, цього поки що не може зрозуміти Олександр Мороз. І не тільки він.
Розкручувати маховик підтримки так званої політичної реформи почали і деякі незалежні політологи, наприклад, Володимир Малинкович. Не знаю, наскільки щиро вони помиляються, чи, може, лукавлять. Але від цього загроза демократії в Україні тільки зростає.
Олігархи добре засвоїли уроки недавньої української історії, зокрема повторюють методи поведінки компартноменклатури. В 1991 році, як тільки нависла загроза втратити владу, компартноменклатура тут же підтримала чужу їй ідею незалежності України аби зберегти владу. І це їй вдалося через простодушну довірливість багатьох демократів.
Тепер подібну гру, лише замасковану під боротьбу за демократію, затіяли кримінальні олігархи, серед яких найхитріший і найпідступніший Медведчук, – людина, абсолютно не обтяжена моральними принципами, про що ми знаємо, починаючи з його "захисту" на процесі відомого поета Василя Стуса, який більше був схожий на звинувачення, і закінчуючи поведінкою у нинішні дні, про що в доступній формі написано в книзі Дмитра Чобота "Нарцис".
Тому, ті, хто сідає з ним за один стіл грати в політичну гру, повинні пам’ятати, що грають в чужу гру без моралі.
Автор - Степан Хмара, народний депутат України, член фракції Блоку Юлії Тимошенко
Захоплений ідеєю створення парламентської республіки, Мороз забуває, хто і чому затіяв вовтузіння з так званою "політичною реформою"? Кому вона так нагально потрібна і чому раптом обов’язково необхідно змінити Конституцію ще до президентських виборів?
Відповідь на ці, майже риторичні питання, відома. Але, на жаль, чомусь, неначе під гіпнозом, про неї забувають деякі політики, і зокрема такі відомі, як Мороз, мріючи, що з тими, хто створив, зміцнив і намагається надовго закріпити режим в Україні, можна будувати демократію та громадянське суспільство. Але хіба можливо боротися проти деспотії разом з деспотами?
В 1999 році Олександр Мороз програв президентські вибори у великій мірі через свою наївність, вступивши у розставлену пастку – "Канівську четвірку". Однак нинішня пастка набагато небезпечніша і для України, і для Мороза також. Олександр Олександрович так наляканий президентською деспотією, що не відчуває, як архітектор нинішнього режиму Медведчук намагається закинути петлю цієї самої, лише закамуфльованої під парламентську республіку деспотії, але вже з-за його спини.
До речі, незайвим буде нагадати Сан Саничу що прообразом гіпертрофованих повноважень президента, записаних у нинішній Конституції, став Конституційний договір 1995 року, під яким також стоїть і підпис Мороза, хоч цього йому аж ніяк не випадало робити. (Тоді цей договір я назвав антиконституційним.)
З медведчуками, олігархами все зрозуміло. Ясно чому вони розкручують маховик великої провокації під назвою "політична реформа". Це реформа задля збереження влади. Вони розуміють, що виграти вибори без масових зловживань і фальсифікації НЕМОЖЛИВО. А такі масштабні фальсифікації доволі небезпечні. Бо це може викликати масовий опір в Україні аж до революційного вибуху й обурення за її межами. Віддавати ж владу іншому президентові, людині не з їхніх кланів, через прозорі чесні вибори, вони аж ніяк не думають.
Ось і народилася ідея: перенести центр своєї влади з Банкової на вулицю Грушевського, у парламент, де вони все ж таки контролюють ситуацію.
І тут Медведчукові і компанії дуже важливо було знайти благовидне прикриття, аби видати велику і дуже небезпечну авантюру за благо для України і її народу. І таки знайшовся золотий карась, який почав клювати на гачок з отруєною наживкою. Що може бути кращим для успішного проведення цієї зловісної авантюри, ніж її підтримка переконаним прихильником ідеї парламентської республіки, яким є відомий політик Олександр Мороз, що має репутацію порядної, інтелігентної людини? А Морозу здається, що він хапає вимріяну синицю з рук Медведчука. Яка чергова ілюзорна фантазія.
Мороз ще не розуміє, хто кого перехитрив. Йому здається, що якщо пройде закон про вибори на пропорційній основі, закріплений у перехідних положеннях нової Конституції, то наступні парламентські вибори будуть тріумфом демократії і справжнього парламентаризму.
Ні. Не так буде. Бо якщо у нового неолігархічного президента будуть обрізані крила повноважень і він практично не зможе впливати на виконавчу владу і політичний клімат у державі, то це ще аж ніяк не означає, що ніхто не впливатиме на виборчий процес, окрім самих виборців.
Адмінресурсом буде заправляти уряд і виконавча влада на місцях, підпорядкована контрольованому олігархами парламенту. Якщо до цього додати ще колосальні фінансові ресурси і провладні ЗМІ та силові структури і суди, то можна уявити як будуть відбуватися ці вибори, і які будуть результати.
Наївно думати, що ситуація у нинішньому парламенті зміниться на краще при якісно новому президентові, але без повноважень. Нікуди не подінуться розставлені Медведчуком по вертикалі та горизонталі кадри, корумповані чиновники, не буде сидіти склавши руки добре розгалужена і фінансована мережа СДПУ(о). Вони діятимуть ще нахабніше, зухваліше. За таких обставин Медведчуку й іншим олігархам гарантована більшість у парламенті і вони творитимуть
"коаліційний" уряд. Якщо б це відбулося, то їхня влада засяде вже надовго.
Отже, політична реформа в Україні конче потрібна. Але вона мусить починатися не з перегрупування олігархічних сил через демонтаж нині існуючої, але зневаженої президентом й олігархами Конституції, а з неухильного її виконання. І це має бути найголовнішим завданням новообраного президента, який повинен подбати про створення належного клімату для проведення демократичних і парламентських виборів і виборів до місцевих органів влади.
Нинішній склад парламенту, якщо йому значно збільшити повноваження тільки погіршить ситуацію. І наступний парламент за таких умов буде парламентом нардепів-оліграхів та їх маріонеток, а не кроком до справжнього народовладдя. На жаль, цього поки що не може зрозуміти Олександр Мороз. І не тільки він.
Розкручувати маховик підтримки так званої політичної реформи почали і деякі незалежні політологи, наприклад, Володимир Малинкович. Не знаю, наскільки щиро вони помиляються, чи, може, лукавлять. Але від цього загроза демократії в Україні тільки зростає.
Олігархи добре засвоїли уроки недавньої української історії, зокрема повторюють методи поведінки компартноменклатури. В 1991 році, як тільки нависла загроза втратити владу, компартноменклатура тут же підтримала чужу їй ідею незалежності України аби зберегти владу. І це їй вдалося через простодушну довірливість багатьох демократів.
Тепер подібну гру, лише замасковану під боротьбу за демократію, затіяли кримінальні олігархи, серед яких найхитріший і найпідступніший Медведчук, – людина, абсолютно не обтяжена моральними принципами, про що ми знаємо, починаючи з його "захисту" на процесі відомого поета Василя Стуса, який більше був схожий на звинувачення, і закінчуючи поведінкою у нинішні дні, про що в доступній формі написано в книзі Дмитра Чобота "Нарцис".
Тому, ті, хто сідає з ним за один стіл грати в політичну гру, повинні пам’ятати, що грають в чужу гру без моралі.
Автор - Степан Хмара, народний депутат України, член фракції Блоку Юлії Тимошенко
