Конституційна реформа, видання 4-те, перероблене та доповнене
П'ятниця, 19 вересня 2003, 18:59
Голосування у Верховній Раді 17 вересня продемонструвало, що політична авантюра з конституційною реформою має більш ніж реальні шанси провалитися.
Постанова по ЄЕП, підтримана більшістю, комуністами та соціалістами, дала принципово важливий результат в 291 голос. Принциповість і важливість цього результату полягає, зокрема, в тому, що це вже майже конституційна більшість. У випадку з політреформою, від цього результату слід відняти два десятки голосів соціалістів, які її не підтримують.
18 вересня новий лідер більшості, чи не найталановитіший український юрист Гавриш озвучив нову чудернацьку ініціативу про внесення змін до змін до Основного закону. Оті зміни передбачають, що президента буде обирати Верховна Рада вже у жовтні 2004 за одночасної пролонгації депутатських повноважень до року 2007.
Принциповим і важливим в цьому є те, що пропозиція підготовлена парламентською більшістю, а не адміністрацією президента.
Ініціатива про зміни до змін не є новацією, а є давно відомим політтехнологічним ходом. Логіка тут така. Політтехнолог, який запропонував реципієнту та втілює у життя певний профінансований проект, в обов'язковому порядку повинен наперед сформулювати поважні причини, які виправдовують його в очах замовника у випадку невдачі.
З моменту оприлюднення нової ініціативи відповідальність за подальшу долю президентського варіанту отієї реформи переходить від глави АП до лідера більшості.
Ще б пак: після озвучення чергової більшовицької ідеї хиткий компроміс, досягнутий Медведчуком та Симоненком, опиняється під загрозою. Наслідок – позитивне голосування по президентському законопроекту стає ще більшою примарою.
В даному випадку причиною більш ніж вірогідного провалу об'єктивно призначено високоповажного пана Гавриша із його занадто ініціативною більшістю.
Іншими словами, буквально за декілька тижнів, якщо не днів, нам, а головне – президенту, почнуть пояснювати, що провал його, президента, законопроекту обумовлений не його, законопроекту, вродженою недолугістю та дурнуватістю, а тим, що в успішний, в принципі, процес втрутився новий лідер більшовиків із поплічниками. Одним словом, "подонкі, бл*, висшей мєри".
Таким чином, життя в черговий раз довело непересічну мудрість одного з двох президентів України. Влітку 1993, відповідаючи на якесь там запитання одного з авторів цих рядків, він дав таку відповідь (цитуємо за записом в журналістському блокноті): "Воно вже не тільки не те, а воно вже і не це. І коли це вже виходить за це, оце вже страшно".
Автори: Костянтин Малєєв, Данило Яневський, Інститут політичного моделювання
Постанова по ЄЕП, підтримана більшістю, комуністами та соціалістами, дала принципово важливий результат в 291 голос. Принциповість і важливість цього результату полягає, зокрема, в тому, що це вже майже конституційна більшість. У випадку з політреформою, від цього результату слід відняти два десятки голосів соціалістів, які її не підтримують.
18 вересня новий лідер більшості, чи не найталановитіший український юрист Гавриш озвучив нову чудернацьку ініціативу про внесення змін до змін до Основного закону. Оті зміни передбачають, що президента буде обирати Верховна Рада вже у жовтні 2004 за одночасної пролонгації депутатських повноважень до року 2007.
Принциповим і важливим в цьому є те, що пропозиція підготовлена парламентською більшістю, а не адміністрацією президента.
Ініціатива про зміни до змін не є новацією, а є давно відомим політтехнологічним ходом. Логіка тут така. Політтехнолог, який запропонував реципієнту та втілює у життя певний профінансований проект, в обов'язковому порядку повинен наперед сформулювати поважні причини, які виправдовують його в очах замовника у випадку невдачі.
З моменту оприлюднення нової ініціативи відповідальність за подальшу долю президентського варіанту отієї реформи переходить від глави АП до лідера більшості.
Ще б пак: після озвучення чергової більшовицької ідеї хиткий компроміс, досягнутий Медведчуком та Симоненком, опиняється під загрозою. Наслідок – позитивне голосування по президентському законопроекту стає ще більшою примарою.
В даному випадку причиною більш ніж вірогідного провалу об'єктивно призначено високоповажного пана Гавриша із його занадто ініціативною більшістю.
Іншими словами, буквально за декілька тижнів, якщо не днів, нам, а головне – президенту, почнуть пояснювати, що провал його, президента, законопроекту обумовлений не його, законопроекту, вродженою недолугістю та дурнуватістю, а тим, що в успішний, в принципі, процес втрутився новий лідер більшовиків із поплічниками. Одним словом, "подонкі, бл*, висшей мєри".
Таким чином, життя в черговий раз довело непересічну мудрість одного з двох президентів України. Влітку 1993, відповідаючи на якесь там запитання одного з авторів цих рядків, він дав таку відповідь (цитуємо за записом в журналістському блокноті): "Воно вже не тільки не те, а воно вже і не це. І коли це вже виходить за це, оце вже страшно".
Автори: Костянтин Малєєв, Данило Яневський, Інститут політичного моделювання
