У переддень 18 вересня: Ціна слова президента
Середа, 10 вересня 2003, 20:17
Чи може хтось підрахувати, скільки разів з часу свого першого обрання президент Леонід Кучма вжив словосполучення "європейська інтеграція"? Однак, усе це багатослів’я може бути перекреслене одним підписом президента 18 вересня цього року під Угодою про створення Єдиного економічного простору.
10 вересня Кабмін одноголосно вирішив направити на доопрацювання текст Угоди створення ЄЕП. Рішення, звичайно, показове. Вочевидь, дехто в Кабміні, зокрема у трьох міністерствах, які опікувалися ЄЕП – Мінекономіки, Міністерстві закордонних справ і Міністерстві юстиції – все ще розуміє, що таке національний інтерес.
Цікаво, що за такого розкладу робитиме головний лобіст ЄЕП, перший віце-прем‘єр Микола Азаров? У час ухвалення цього проміжного рішення уряду він якраз обговорював у Мексиці перспективи вступу України до СОТ.
Під час своєї агітації за ЄЕП перший віце-прем‘єр дотепно порівнював цю структуру з Європейським союзом.
Однак, якби в ЄС якась з його країн-членів контролювала хоча б 20% у якійсь із чільних структур ЄС, Європейського союзу не існувало б: спрацював би інстинкт самозбереження інших членів організації.
У випадку ЄЕП Росія матиме контрольний пакет голосів у його ключовому органі – "регулюючому органі" ЄЕП, який "координуватиме" економічні зусилля держав-членів – понад 80%, і це навіть без голосів залежних від Москви Білорусі і Казахстану.
Особливістю цього органу є те, що голоси в ньому розподілятимуться відповідно до економічних показників країн-членів. Це цікаве положення, якщо враховувати, що російська економіка майже вшестеро більша за українську. Економіки Білорусі та Казахстану у порівнянні з економікою Росії – дріб’язок. Таким чином, Росія цілковито контролюватиме цей наднаціональний орган, з усіма відповідними наслідками для економік країн-членів ЄЕП.
Як аргумент на користь приєднання до ЄЕП Азаров заявив, що на ЄС припадає 16% торгівлі України, а на СНД – 20%, тож, мовляв, потрібно визначатися, що важливіше. Такі підрахунки є очевидною спекуляцією. Тривалість існування доказів Азарова – менше дев’ятьох місяців. Хто, як не віце-прем’єр мав би знати, що менш ніж за дев’ять місяців до ЄС приєднаються 10 держав Східної й Центральної Європи. І, таким чином, частка торгівлі України з ЄС збільшиться майже вдвічі.
І при цьому з вуст Азарова прозвучало попередження "замислитися, якими будуть наслідки непідписання угоди". Дивно спостерігати, як чиновник замість відстоювати інтереси держави, пропонує капітуляцію.
А, справді, що буде, якщо Україна не підпише угоду про ЄЕП?
А нічого не буде. Сонце як сходило, так і сходитиме.
Росія має важелі тиску на Україну, та не в її інтересах їх застосовувати у сучасній геополітичній ситуації. Тим більше, що Україна теж має свої важелі.
Навпаки, підписання Україною угоди про ЄЕП закладає міну під російсько-українські відносини. Будь-який нормальний уряд України не зможе миритися з угодою, яка суперечить національним інтересам країни, і тому вихід із цієї угоди буде черговим гострим подразником українсько-російських відносин.
Як до ЄЕП потрапили Казахстан і Білорусь – зрозуміло. Європейці, можливо, ще й заплатили б, щоб така країна, як сьогоднішня Білорусь, зовсім не прагнула інтегруватися в Європу. Економіка Казахстану майже цілковито залежить від транспортних можливостей Росії.
Але що в ЄЕП робитиме Україна? Держава, яка має прямий вихід до Європи з її велетенським, у порівнянні з російським, ринком. До речі, від транспортних можливостей України навпаки, прямо залежить економіка Росії.
Як у цих умовах має діяти Україна? Насправді, усе дуже просто – робити те, що наша дипломатія вже десятки разів робила з 1991 року: чемно, навмисне не дратуючи Росію, "з’їхати" з чергових інтеграційних ініціатив Кремля.
"Ми "з розумінням" спостерігаємо за інтеграційними процесами, і, можливо, якщо вони відповідатимуть інтересам України, не виключаємо, розгляд у майбутньому можливості постановки питання про приєднання до деяких з ініціатив..." Українська гостинність в Ялті...
Популярніше: "Ви інтегруйтесь, а ми подивимось".
Спостерігати, до речі, є за чим. Щойно колишній "головний інтегратор СНД" Олександр Лукашенко остаточно зняв тему запровадження єдиної валюти з Росією. Тепер "Газпром" погрожує Білорусі світовими цінами на газ. Ці кроки Білорусії, напевно, будуть однією з найцікавіших тем на саміті в Ялті. Країна "бацьки" не хоче вмирати, демонструючи конвульсії, які можуть, за певних обставин, бути інтерпретовані як повернення до життя.
Та повернемось до наших віце-прем‘єрів. Україні слід продовжувати намагатися працювати з Росією виключно на рівних, а не так, як передбачено в ЄЕП. На однозначну думку абсолютної більшості експертів, Україні, на відміну від ЄЕП, вигідно укласти нову угоду про зону вільної торгівлі, мінімізуючи виключення з дії цієї зони щодо енергоносіїв.
Теоретично, можна навіть уявити можливість приєднання до тієї частини документа про створення ЄЕП, яка не суперечить інтересам України, навіть не вносячи змін у проект, що його лобіює Росія.
Головний висновок з цієї ситуації наступний: зовнішня сила (в даному випадку – Росія) має намір в чергове покористувати слабкість українського президента у своїх цілях. Ця слабкість вже стала проблемою національної безпеки України.
З цієї ж історії і заяви Кучми про те, що рішення щодо прямого чи реверсного використання нафтопроводу "Одеса-Броди" має лежати "виключно у сфері економіки, а не політики".
Законне запитання – а де ж тоді має лежати інтерес національної безпеки – диверсифікація джерел енергопостачання? Німеччина отримує з Росії менше 30% своїх газу й нафти і вважає, що така залежність – завелика. Україна отримує 100% нафти і трохи менше газу з Росії, і нам добре?
Така позиція викликає закономірну аналогію. Вам дають 100 гривень, але в обмін отримують право прийти й забрати в будь-який момент (а такий момент наступає, як правило, дуже скоро!) вашу квартиру, машину, дачу і ті ж таки 100 гривень. Чи потрібні вам такі сто гривень? Чи, може, ну їх? Може, ці гроші ми й самі заробимо, і ще навіть більше?
Кучма мав би думати про те, як не завдати своїм підписом ще більшої шкоди українській економіці, яка ледь зводиться на ноги. Економічні досягнення України відбуваються в тяжкій праці українського народу, під тягарем хабарницької здирницької системи економічних відносин, створеної у тому числі й Кучмою. Ці досягнення – результат надважких зусиль мільйонів українців. Тому ціна підпису Кучми дуже велика.
Неприпустимим є підпис президента під документом, який прямо шкодить національним інтересам України, причому президент робитиме вигляд, що не знає про це. Така поведінка у росіян називається "лоховською". Ніякого авторитету ні Україні, ні її президенту вона не додасть, а зовсім навпаки.
І, нарешті, головне. Президент 18 вересня має згадувати не лише ті слова, які він говорив європейцям чи Путіну. Але президент однозначно мусить пам’ятати ті слова, якими він присягав Українському народові щодо відстоювання його інтересів. А також – слова про той вибір, який дає надію українському народові – той вибір, про який президент говорить ось уже майже десятиліття.
10 вересня Кабмін одноголосно вирішив направити на доопрацювання текст Угоди створення ЄЕП. Рішення, звичайно, показове. Вочевидь, дехто в Кабміні, зокрема у трьох міністерствах, які опікувалися ЄЕП – Мінекономіки, Міністерстві закордонних справ і Міністерстві юстиції – все ще розуміє, що таке національний інтерес.
Цікаво, що за такого розкладу робитиме головний лобіст ЄЕП, перший віце-прем‘єр Микола Азаров? У час ухвалення цього проміжного рішення уряду він якраз обговорював у Мексиці перспективи вступу України до СОТ.
Під час своєї агітації за ЄЕП перший віце-прем‘єр дотепно порівнював цю структуру з Європейським союзом.
Однак, якби в ЄС якась з його країн-членів контролювала хоча б 20% у якійсь із чільних структур ЄС, Європейського союзу не існувало б: спрацював би інстинкт самозбереження інших членів організації.
У випадку ЄЕП Росія матиме контрольний пакет голосів у його ключовому органі – "регулюючому органі" ЄЕП, який "координуватиме" економічні зусилля держав-членів – понад 80%, і це навіть без голосів залежних від Москви Білорусі і Казахстану.
Особливістю цього органу є те, що голоси в ньому розподілятимуться відповідно до економічних показників країн-членів. Це цікаве положення, якщо враховувати, що російська економіка майже вшестеро більша за українську. Економіки Білорусі та Казахстану у порівнянні з економікою Росії – дріб’язок. Таким чином, Росія цілковито контролюватиме цей наднаціональний орган, з усіма відповідними наслідками для економік країн-членів ЄЕП.
Як аргумент на користь приєднання до ЄЕП Азаров заявив, що на ЄС припадає 16% торгівлі України, а на СНД – 20%, тож, мовляв, потрібно визначатися, що важливіше. Такі підрахунки є очевидною спекуляцією. Тривалість існування доказів Азарова – менше дев’ятьох місяців. Хто, як не віце-прем’єр мав би знати, що менш ніж за дев’ять місяців до ЄС приєднаються 10 держав Східної й Центральної Європи. І, таким чином, частка торгівлі України з ЄС збільшиться майже вдвічі.
І при цьому з вуст Азарова прозвучало попередження "замислитися, якими будуть наслідки непідписання угоди". Дивно спостерігати, як чиновник замість відстоювати інтереси держави, пропонує капітуляцію.
А, справді, що буде, якщо Україна не підпише угоду про ЄЕП?
А нічого не буде. Сонце як сходило, так і сходитиме.
Росія має важелі тиску на Україну, та не в її інтересах їх застосовувати у сучасній геополітичній ситуації. Тим більше, що Україна теж має свої важелі.
Навпаки, підписання Україною угоди про ЄЕП закладає міну під російсько-українські відносини. Будь-який нормальний уряд України не зможе миритися з угодою, яка суперечить національним інтересам країни, і тому вихід із цієї угоди буде черговим гострим подразником українсько-російських відносин.
Як до ЄЕП потрапили Казахстан і Білорусь – зрозуміло. Європейці, можливо, ще й заплатили б, щоб така країна, як сьогоднішня Білорусь, зовсім не прагнула інтегруватися в Європу. Економіка Казахстану майже цілковито залежить від транспортних можливостей Росії.
Але що в ЄЕП робитиме Україна? Держава, яка має прямий вихід до Європи з її велетенським, у порівнянні з російським, ринком. До речі, від транспортних можливостей України навпаки, прямо залежить економіка Росії.
Як у цих умовах має діяти Україна? Насправді, усе дуже просто – робити те, що наша дипломатія вже десятки разів робила з 1991 року: чемно, навмисне не дратуючи Росію, "з’їхати" з чергових інтеграційних ініціатив Кремля.
"Ми "з розумінням" спостерігаємо за інтеграційними процесами, і, можливо, якщо вони відповідатимуть інтересам України, не виключаємо, розгляд у майбутньому можливості постановки питання про приєднання до деяких з ініціатив..." Українська гостинність в Ялті...
Популярніше: "Ви інтегруйтесь, а ми подивимось".
Спостерігати, до речі, є за чим. Щойно колишній "головний інтегратор СНД" Олександр Лукашенко остаточно зняв тему запровадження єдиної валюти з Росією. Тепер "Газпром" погрожує Білорусі світовими цінами на газ. Ці кроки Білорусії, напевно, будуть однією з найцікавіших тем на саміті в Ялті. Країна "бацьки" не хоче вмирати, демонструючи конвульсії, які можуть, за певних обставин, бути інтерпретовані як повернення до життя.
Та повернемось до наших віце-прем‘єрів. Україні слід продовжувати намагатися працювати з Росією виключно на рівних, а не так, як передбачено в ЄЕП. На однозначну думку абсолютної більшості експертів, Україні, на відміну від ЄЕП, вигідно укласти нову угоду про зону вільної торгівлі, мінімізуючи виключення з дії цієї зони щодо енергоносіїв.
Теоретично, можна навіть уявити можливість приєднання до тієї частини документа про створення ЄЕП, яка не суперечить інтересам України, навіть не вносячи змін у проект, що його лобіює Росія.
Головний висновок з цієї ситуації наступний: зовнішня сила (в даному випадку – Росія) має намір в чергове покористувати слабкість українського президента у своїх цілях. Ця слабкість вже стала проблемою національної безпеки України.
З цієї ж історії і заяви Кучми про те, що рішення щодо прямого чи реверсного використання нафтопроводу "Одеса-Броди" має лежати "виключно у сфері економіки, а не політики".
Законне запитання – а де ж тоді має лежати інтерес національної безпеки – диверсифікація джерел енергопостачання? Німеччина отримує з Росії менше 30% своїх газу й нафти і вважає, що така залежність – завелика. Україна отримує 100% нафти і трохи менше газу з Росії, і нам добре?
Така позиція викликає закономірну аналогію. Вам дають 100 гривень, але в обмін отримують право прийти й забрати в будь-який момент (а такий момент наступає, як правило, дуже скоро!) вашу квартиру, машину, дачу і ті ж таки 100 гривень. Чи потрібні вам такі сто гривень? Чи, може, ну їх? Може, ці гроші ми й самі заробимо, і ще навіть більше?
Кучма мав би думати про те, як не завдати своїм підписом ще більшої шкоди українській економіці, яка ледь зводиться на ноги. Економічні досягнення України відбуваються в тяжкій праці українського народу, під тягарем хабарницької здирницької системи економічних відносин, створеної у тому числі й Кучмою. Ці досягнення – результат надважких зусиль мільйонів українців. Тому ціна підпису Кучми дуже велика.
Неприпустимим є підпис президента під документом, який прямо шкодить національним інтересам України, причому президент робитиме вигляд, що не знає про це. Така поведінка у росіян називається "лоховською". Ніякого авторитету ні Україні, ні її президенту вона не додасть, а зовсім навпаки.
І, нарешті, головне. Президент 18 вересня має згадувати не лише ті слова, які він говорив європейцям чи Путіну. Але президент однозначно мусить пам’ятати ті слова, якими він присягав Українському народові щодо відстоювання його інтересів. А також – слова про той вибір, який дає надію українському народові – той вибір, про який президент говорить ось уже майже десятиліття.
