Менти – як дах для рекетирів
Понеділок, 4 серпня 2003, 18:30
Скільки разів дводилося чути – "від жебрацької долі та арештантської неволі не зарікайся". І щораз думала, що це не про мене. Помилялася. Ця приказка про кожного нас з вами, хто живе у цій ментівській країні. Незалежно від того, наскільки чесно ти живеш.
На нашу пошту досить часто приходили листи "Допоможіть! Затримали невинну людину!" Не було ані сил, ані часу розбиратися. Виправдовувала свою черствість думкою "всім не допоможеш..."
Настав момент, коли більше мовчати не можна. Я зрозуміла - посадити можуть усіх – і для цього не обов'язково порушувати закон. Просто якомусь бандиту або менту (що не завжди різні речі) сподобається ваш кіоск, або ваша машина, або йому здасться, що ви занадто багато заробляєте, сидячи за прилавком на ринку. Ось як це, наприклад, буває...
Громадянин Н., як і багато інших, займався так званим малим бізнесом. Відкрив комп'ютерний клуб, справа, яка приносила дохід років 5 тому. В один чудовий день восени минулого року до клубу зайшли двоє оперуповноважених територіального відділу міліції, одягнених "у цивільне". Товариші Мазурик і Набоков. "Тут, поруч з вами кіоск пограбували, - кажуть, - передайте вашому хазяїну, щоб завтра був у нас, а інакше закриємо клуб. І не забудьте захопити всі документи на комп'ютерний клуб. А щоб все було тихо-мирно - відшкодуйте збиток. Хазяїн пограбованого кіоску збирається подати заяву, і ми впевнені, що це зробили люди з вашого клубу".
Сума збитку – 900 доларів. Документів, що підтверджували б факт пограбування сусіднього кіоску, міліціонери не надали.
Ще за кілька тижнів до клубу підійшов інший працівник міліції і розповів про заяву 80-річного старця, який поскаржився на те, що його "заманили" у клуб і "кинули" на 900 доларів (знову?).
Ще за тиждень до громадянина Н. "під'їхали" бандити. Зізналися, що забезпечують "дах" хазяїну кіоску і зажадали по 900 для нього і для "даху". Після того, як їм популярно роз'яснили, що хазяїн вже поскаржився у міліцію, "дах" на зв'язок більше не виходив.
Минув час. Січень цього року. До клубу потелефонував оперуповноважений Мазурик і запросив до міліції у "дріб'язковій справі". Люб'язні нотки в його голосі зникли відразу ж, як тільки Н. перетнув поріг його кабінету. У відповідь на запитання, навіщо, власне викликали, коротка відповідь: "Сиди й мовчи, зараз дізнаєшся". Мазурик перетелефонував комусь – "він вже у нас, приходь". Чекати довелося довго.
Через якийсь час прийшов невідомий. Йому років 45, не представлявся. Н. оголосили, що його давній знайомий подав на нього заяву – позичив, мовляв, 12 тисяч доларів і не повернув. "Я був у шоці", - розповідає Н. Він став доводити, що жодних грошей не брав, а останній раз бачив скаржника у 1998 році. Опитували Н. обидва, причому питання і відповіді до протоколу не ввійшли.
"Отже, тобі 2 дні на роздуми. Ми розмовляли з тобою лояльно. Якщо не зрозумієш – будемо займатися ми, а хочеш – бандити. Для тебе простіше віддати гроші. А то дивись, знайдуться ще люди, які заявлять, що ти у них брав гроші і ми закриємо тебе за шахрайство", - сказали менти.
Н. не розгубився. Такої нахабності від ментів він не очікував. Написав скаргу до прокуратури і внутрішньовідомчого контролю. Буквально наступного дня, як скаргу було відправлено, Мазурик зайшов до клубу, сказав адміністратору, що "зустріч була не остання" і просив передати хазяїну клубу "полум'яний привіт".
Через декілька днів отримали відповідь з прокуратури. Стандартний: "У діях працівника міліції порушень не виявлено". Але "заспокоїлися" у міліції тільки після того, як справою зацікавився внутрішньовідомчий контроль.
У березні 2003 року до клубу заїхав ввічливий заступник начальника територіального управління. Н., розчулений небаченою ввічливістю міліціонера, видав йому всі копії необхідних документів, розповів, що у зазначений скаржником час його в Україні взагалі не було, що приміщення, в якому нібито відбулася передача грошей, він не орендує ще з 1997 року.
У липні до будинку до Н. пізно ввечері зателефонував слідчий Пучко. І запросив "на кілька хвилин поспілкуватися". Про що буде розмова, не повідомив. Зранку Н. передзвонив, щоб ще раз спробувати з'ясувати причину виклику. "Та що ви переживаєте, я взагалі ДТП займаюся. Які можуть бути проблеми? Справа 2-х хвилин! Мені мій начальник забороняє по телефону називати причину виклику. Якщо скажу – одержу догану", - виправдувався слідчий.
Н. попросив надіслати повістку. "Ви ж не хочете, щоб ми до вас надсилали
"воронок" і на очах у всіх сусідів вас вивели у наручниках за те, що ви не з'являєтесь на виклик?", - відповідав Пучко, але Н. на погрози реагувати не став. Тоді розмова закінчилася нічим.
Начальник слідчої частини, до речі, відразу, телефоном, підтвердив, що Н. не зобов'язаний приходити у міліцію по дзвінку. "Чекайте повістку".
Якби Н. знав, чим закінчиться його суперечка зі слідчим, він, можливо, не став би так наполегливо домагатися правди. Пучко опитував Н., який все ж з'явився на допит, не більше 10-15 хвилин і відразу виписав постанову про його затримання. На Н. надягли наручники, викликали конвойних. Звинуватили у шахрайстві. Але пояснили затримання інакше. "Тому що зі слідчим треба поводитися нормально. Це тобі не просто дядько з вулиці телефонував! Якби прийшов, ставлення було б більш лояльне", - кинув слідчий у відповідь на питання "За що???".
Н. стало погано – від психологічного шоку. Однак слідчий не став поспішати з викликом лікаря – "Моя справа саджати людей, а не лікувати. У нас його швидко у норму приведуть". Тільки коли обурена дружина, обійшовши всі кабінети, крикнула "Ви що, тут хочете, щоб він здох?", - викликали швидку. Н. забрали до лікарні – у наручниках, з конвоїрами. Лікарі засвідчили приступ вегето-судинної дистонії, призначили лікування.
Н. помістили у камеру. Як він сам визнається в "елітну". "Елітна камера" – це цілком закрите приміщення метрів 15 квадратних, у якому сидять 13 чоловік. Усі вони дихають спертим повітрям, яке концентруючись, капає зі стелі. По периметру приміщення - лавки. Не годують. Телефонувати не дозволяють. До туалету виводять за розкладом.
Порядки, як на "зоні". Щоранку, приблизно о 8 годині у центрі загального коридору ставлять стіл. Приходить якийсь начальник, як його тут величають
"панотче-цар" і "вирішує" долі затриманих. Усіх виводять з камер, шикують "струнко", хто сподобається – може відпустити, якщо не сподобався – можна і на 30 діб "залетіти". Н. був свідком того, як одного з затриманих уночі прикували у коридорі і били. Але ніхто не скаржиться. Як розповідали його співкамерники, один такий сміливий поскаржився. Приїхала перевірка, а перед нею усіх попередили – хто хоч пискне, тут же і згниє. Ніхто так і не насмілився підтвердити, що бачив.
У камері Н. провів більше двох днів. У понеділок слідчий поводився впевнено і назабно: "Так, ми зараз швиденько до прокуратури, щоб встигнути до суду". Але щось не склалося. У прокуратурі слідчий більше години пробув у зампрокурора Брагіна, вони довго хихотіли, розповідали анекдоти, шукали можливість продовжити перебування Н. під вартою.
Але довелося відпустити під підписку про невиїзд. Н. натякнули на майбутні проблеми: "Я думаю, незабаром твій клуб змінить хазяїна", - сказав йому один із правоохоронців.
Отже, що у підсумку? Коли мені розповіли цю історію, я подумала, що такого бути не може. Може! І у цьому я переконалася на власному досвіді. У понеділок я направилася на зустріч зі слідчим Пучком. Той попросив вийти з приміщення дружину Н., нашого юриста, і... приступив до допиту мене (!) в якості свідка. У мене щелепа відвисла! Спробувала пояснити, що я прийшла, як журналіст, з'ясувати кілька питань у справі. Н. не знаю. Жодного разу не бачила.
"Я вас допитаю і поговоримо", - сказав слідчий. Одержавши відповіді на питання "Не знаю, не знайома" він з радісним виразом обличчя вихопив підписаний мною листок - "Тепер я на жодні ваші питання відповідати не буду! Ви тепер свідок у справі!". Теж саме слідчий повторив із юристом, що прийшов з нами, позбавивши нас чудового адвоката.
Цікаво, що саме так не хотів розповідати Пучко, якщо зважився на таку свідому хитрість, як опитування журналіста в якості свідка? Навіть переконавшись, що я нічого цінного не можу розповісти в його справі?
Те, що не захотів розповісти він, напишемо ми. А відомо нам наступне.
Заявник, що допоміг міліції тимчасово "засадити" Н., якийсь громадянин М., мав тісні зв'язки з Киселем, займався продажем квартир, виселяючи з них "алкашей", оптовим продажем спиртного. Займається алкоголем і зараз – його ларьок знаходиться у 100 метрах від територіального управління міліції. Закон забороняє продавати алкоголь у ларьках, а місцева міліція М. це дозволяє робити. Усього за 100 баксів на місяць.
Колись дійсно був знайомий з Н., але, як вже зазначалося, остання їхня зустріч відбулася задовго до закінчення терміну давнини у цій справі. Близькими знайомими вони не були ніколи.
Н. цілком обґрунтовано підозрює, що скаржник просто вступив у зговір з міліцією і прокуратурою. Здогадку підтвердили в адвокатській конторі, адвокат якої через якийсь час після початку регулярного спілкування зі слідчим, відмовився захищати Н. Це - типовий приклад, коли прокуратура і міліція шляхом шантажу вимагає гроші, а потім ділить їх за домовленістю.
Наш приклад з життя, як показує досвід, - найтиповіша поведінка правоохоронних органів. Про досвід спілкування з тими, хто покликаний нас захищати, не прийнято розповідати у відкритій пресі – кому потрібні неприємності з міліцією? Про це взагалі не прийнято говорити – оскільки більшість людей воліють вирішувати проблеми з такими "рекетирами" як ті самі висловлюються "цивілізовано". І ніхто не знає, яких масштабів досяг подібний бізнес у правоохоронних органах країни.
У даній справі у діях слідчого і прокуратури юристи вбачають як мінімум зловживання владою і службовим становищем. Очевидне порушення таких статей кримінального кодексу, як незаконне затримання, привід й арешт, примус свідчити, порушення права на захист, свідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, а також перешкоджання законній професійній діяльності журналіста.
Ми звертаємося до всіх, хто зустрівся з подібними випадками, написати нам про свою історію. Пишіть нам на мейл pravda@svitonline.com. Найпоказовіші з них будуть опубліковані на нашому сайті. Бажано вказувати звання, імена і прізвища. Тільки так - гласно і відкрито можна боротися із таким злом, як корупція.
До речі, після нашого візиту до слідчого, той у бесіді з Н. запопадливо кинув: "Передайте вашим с...ним журналістам, що вони не компетентні, й якщо вони хоч рядок напишуть – я їх засаджу". Розцінюємо цю заяву як погрозу і з нетерпінням чекаємо наслідків...
На нашу пошту досить часто приходили листи "Допоможіть! Затримали невинну людину!" Не було ані сил, ані часу розбиратися. Виправдовувала свою черствість думкою "всім не допоможеш..."
Настав момент, коли більше мовчати не можна. Я зрозуміла - посадити можуть усіх – і для цього не обов'язково порушувати закон. Просто якомусь бандиту або менту (що не завжди різні речі) сподобається ваш кіоск, або ваша машина, або йому здасться, що ви занадто багато заробляєте, сидячи за прилавком на ринку. Ось як це, наприклад, буває...
Громадянин Н., як і багато інших, займався так званим малим бізнесом. Відкрив комп'ютерний клуб, справа, яка приносила дохід років 5 тому. В один чудовий день восени минулого року до клубу зайшли двоє оперуповноважених територіального відділу міліції, одягнених "у цивільне". Товариші Мазурик і Набоков. "Тут, поруч з вами кіоск пограбували, - кажуть, - передайте вашому хазяїну, щоб завтра був у нас, а інакше закриємо клуб. І не забудьте захопити всі документи на комп'ютерний клуб. А щоб все було тихо-мирно - відшкодуйте збиток. Хазяїн пограбованого кіоску збирається подати заяву, і ми впевнені, що це зробили люди з вашого клубу".
Сума збитку – 900 доларів. Документів, що підтверджували б факт пограбування сусіднього кіоску, міліціонери не надали.
Ще за кілька тижнів до клубу підійшов інший працівник міліції і розповів про заяву 80-річного старця, який поскаржився на те, що його "заманили" у клуб і "кинули" на 900 доларів (знову?).
Ще за тиждень до громадянина Н. "під'їхали" бандити. Зізналися, що забезпечують "дах" хазяїну кіоску і зажадали по 900 для нього і для "даху". Після того, як їм популярно роз'яснили, що хазяїн вже поскаржився у міліцію, "дах" на зв'язок більше не виходив.
Минув час. Січень цього року. До клубу потелефонував оперуповноважений Мазурик і запросив до міліції у "дріб'язковій справі". Люб'язні нотки в його голосі зникли відразу ж, як тільки Н. перетнув поріг його кабінету. У відповідь на запитання, навіщо, власне викликали, коротка відповідь: "Сиди й мовчи, зараз дізнаєшся". Мазурик перетелефонував комусь – "він вже у нас, приходь". Чекати довелося довго.
Через якийсь час прийшов невідомий. Йому років 45, не представлявся. Н. оголосили, що його давній знайомий подав на нього заяву – позичив, мовляв, 12 тисяч доларів і не повернув. "Я був у шоці", - розповідає Н. Він став доводити, що жодних грошей не брав, а останній раз бачив скаржника у 1998 році. Опитували Н. обидва, причому питання і відповіді до протоколу не ввійшли.
"Отже, тобі 2 дні на роздуми. Ми розмовляли з тобою лояльно. Якщо не зрозумієш – будемо займатися ми, а хочеш – бандити. Для тебе простіше віддати гроші. А то дивись, знайдуться ще люди, які заявлять, що ти у них брав гроші і ми закриємо тебе за шахрайство", - сказали менти.
Н. не розгубився. Такої нахабності від ментів він не очікував. Написав скаргу до прокуратури і внутрішньовідомчого контролю. Буквально наступного дня, як скаргу було відправлено, Мазурик зайшов до клубу, сказав адміністратору, що "зустріч була не остання" і просив передати хазяїну клубу "полум'яний привіт".
Через декілька днів отримали відповідь з прокуратури. Стандартний: "У діях працівника міліції порушень не виявлено". Але "заспокоїлися" у міліції тільки після того, як справою зацікавився внутрішньовідомчий контроль.
У березні 2003 року до клубу заїхав ввічливий заступник начальника територіального управління. Н., розчулений небаченою ввічливістю міліціонера, видав йому всі копії необхідних документів, розповів, що у зазначений скаржником час його в Україні взагалі не було, що приміщення, в якому нібито відбулася передача грошей, він не орендує ще з 1997 року.
У липні до будинку до Н. пізно ввечері зателефонував слідчий Пучко. І запросив "на кілька хвилин поспілкуватися". Про що буде розмова, не повідомив. Зранку Н. передзвонив, щоб ще раз спробувати з'ясувати причину виклику. "Та що ви переживаєте, я взагалі ДТП займаюся. Які можуть бути проблеми? Справа 2-х хвилин! Мені мій начальник забороняє по телефону називати причину виклику. Якщо скажу – одержу догану", - виправдувався слідчий.
Н. попросив надіслати повістку. "Ви ж не хочете, щоб ми до вас надсилали
"воронок" і на очах у всіх сусідів вас вивели у наручниках за те, що ви не з'являєтесь на виклик?", - відповідав Пучко, але Н. на погрози реагувати не став. Тоді розмова закінчилася нічим.
Начальник слідчої частини, до речі, відразу, телефоном, підтвердив, що Н. не зобов'язаний приходити у міліцію по дзвінку. "Чекайте повістку".
Якби Н. знав, чим закінчиться його суперечка зі слідчим, він, можливо, не став би так наполегливо домагатися правди. Пучко опитував Н., який все ж з'явився на допит, не більше 10-15 хвилин і відразу виписав постанову про його затримання. На Н. надягли наручники, викликали конвойних. Звинуватили у шахрайстві. Але пояснили затримання інакше. "Тому що зі слідчим треба поводитися нормально. Це тобі не просто дядько з вулиці телефонував! Якби прийшов, ставлення було б більш лояльне", - кинув слідчий у відповідь на питання "За що???".
Н. стало погано – від психологічного шоку. Однак слідчий не став поспішати з викликом лікаря – "Моя справа саджати людей, а не лікувати. У нас його швидко у норму приведуть". Тільки коли обурена дружина, обійшовши всі кабінети, крикнула "Ви що, тут хочете, щоб він здох?", - викликали швидку. Н. забрали до лікарні – у наручниках, з конвоїрами. Лікарі засвідчили приступ вегето-судинної дистонії, призначили лікування.
Н. помістили у камеру. Як він сам визнається в "елітну". "Елітна камера" – це цілком закрите приміщення метрів 15 квадратних, у якому сидять 13 чоловік. Усі вони дихають спертим повітрям, яке концентруючись, капає зі стелі. По периметру приміщення - лавки. Не годують. Телефонувати не дозволяють. До туалету виводять за розкладом.
Порядки, як на "зоні". Щоранку, приблизно о 8 годині у центрі загального коридору ставлять стіл. Приходить якийсь начальник, як його тут величають
"панотче-цар" і "вирішує" долі затриманих. Усіх виводять з камер, шикують "струнко", хто сподобається – може відпустити, якщо не сподобався – можна і на 30 діб "залетіти". Н. був свідком того, як одного з затриманих уночі прикували у коридорі і били. Але ніхто не скаржиться. Як розповідали його співкамерники, один такий сміливий поскаржився. Приїхала перевірка, а перед нею усіх попередили – хто хоч пискне, тут же і згниє. Ніхто так і не насмілився підтвердити, що бачив.
У камері Н. провів більше двох днів. У понеділок слідчий поводився впевнено і назабно: "Так, ми зараз швиденько до прокуратури, щоб встигнути до суду". Але щось не склалося. У прокуратурі слідчий більше години пробув у зампрокурора Брагіна, вони довго хихотіли, розповідали анекдоти, шукали можливість продовжити перебування Н. під вартою.
Але довелося відпустити під підписку про невиїзд. Н. натякнули на майбутні проблеми: "Я думаю, незабаром твій клуб змінить хазяїна", - сказав йому один із правоохоронців.
Отже, що у підсумку? Коли мені розповіли цю історію, я подумала, що такого бути не може. Може! І у цьому я переконалася на власному досвіді. У понеділок я направилася на зустріч зі слідчим Пучком. Той попросив вийти з приміщення дружину Н., нашого юриста, і... приступив до допиту мене (!) в якості свідка. У мене щелепа відвисла! Спробувала пояснити, що я прийшла, як журналіст, з'ясувати кілька питань у справі. Н. не знаю. Жодного разу не бачила.
"Я вас допитаю і поговоримо", - сказав слідчий. Одержавши відповіді на питання "Не знаю, не знайома" він з радісним виразом обличчя вихопив підписаний мною листок - "Тепер я на жодні ваші питання відповідати не буду! Ви тепер свідок у справі!". Теж саме слідчий повторив із юристом, що прийшов з нами, позбавивши нас чудового адвоката.
Цікаво, що саме так не хотів розповідати Пучко, якщо зважився на таку свідому хитрість, як опитування журналіста в якості свідка? Навіть переконавшись, що я нічого цінного не можу розповісти в його справі?
Те, що не захотів розповісти він, напишемо ми. А відомо нам наступне.
Заявник, що допоміг міліції тимчасово "засадити" Н., якийсь громадянин М., мав тісні зв'язки з Киселем, займався продажем квартир, виселяючи з них "алкашей", оптовим продажем спиртного. Займається алкоголем і зараз – його ларьок знаходиться у 100 метрах від територіального управління міліції. Закон забороняє продавати алкоголь у ларьках, а місцева міліція М. це дозволяє робити. Усього за 100 баксів на місяць.
Колись дійсно був знайомий з Н., але, як вже зазначалося, остання їхня зустріч відбулася задовго до закінчення терміну давнини у цій справі. Близькими знайомими вони не були ніколи.
Н. цілком обґрунтовано підозрює, що скаржник просто вступив у зговір з міліцією і прокуратурою. Здогадку підтвердили в адвокатській конторі, адвокат якої через якийсь час після початку регулярного спілкування зі слідчим, відмовився захищати Н. Це - типовий приклад, коли прокуратура і міліція шляхом шантажу вимагає гроші, а потім ділить їх за домовленістю.
Наш приклад з життя, як показує досвід, - найтиповіша поведінка правоохоронних органів. Про досвід спілкування з тими, хто покликаний нас захищати, не прийнято розповідати у відкритій пресі – кому потрібні неприємності з міліцією? Про це взагалі не прийнято говорити – оскільки більшість людей воліють вирішувати проблеми з такими "рекетирами" як ті самі висловлюються "цивілізовано". І ніхто не знає, яких масштабів досяг подібний бізнес у правоохоронних органах країни.
У даній справі у діях слідчого і прокуратури юристи вбачають як мінімум зловживання владою і службовим становищем. Очевидне порушення таких статей кримінального кодексу, як незаконне затримання, привід й арешт, примус свідчити, порушення права на захист, свідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, а також перешкоджання законній професійній діяльності журналіста.
Ми звертаємося до всіх, хто зустрівся з подібними випадками, написати нам про свою історію. Пишіть нам на мейл pravda@svitonline.com. Найпоказовіші з них будуть опубліковані на нашому сайті. Бажано вказувати звання, імена і прізвища. Тільки так - гласно і відкрито можна боротися із таким злом, як корупція.
До речі, після нашого візиту до слідчого, той у бесіді з Н. запопадливо кинув: "Передайте вашим с...ним журналістам, що вони не компетентні, й якщо вони хоч рядок напишуть – я їх засаджу". Розцінюємо цю заяву як погрозу і з нетерпінням чекаємо наслідків...
