Погляд на політичні технології. Через окуляри політолога Полохала
Четвер, 21 серпня 2003, 13:07
15 серпня в "Українській правді" з'явилося цікаве й багатозначне інтерв'ю, в якому відомий політолог Володимир Полохало пояснив, нарешті, що таке "тіньові" політичні технології, а також хто і як ними користується. Викладені думки здаються мені, м'яко кажучи, небезперечними.
Власне кажучи, мета статті - засудження тіньових технологій і маніпулятивних стратегій. Полохало звертає увагу на аморальність української політики, на те, що для неї не свято навіть життя людини (на прикладі Гонгадзе). Але мені запал Полохала здається штучним, ненатуральним.
"По суті, це бізнес-стиль у політиці. Причому, бізнес-стиль, який сформувався у період дикого капіталізму і швидкої капіталізації. (…) Агресивний, нечесний, такий що не вписується у правила гри". Залишимо за дужками ту просту істину, що даний стиль цілком вписується у правила - інакше б він був неефективний. Незрозуміло, чому, власне, Полохало не подобається цей стиль?
Ні, мені він також не подобається. Не подобається як громадянину, не подобається як політтехнологу. Адже Полохало виступає не як громадянин, а як політолог. І саме як політолог він повинен був би на цьому місці послатися на класика політичної й соціологічної думки Моісея Острогорського. Останній в своїй книзі "Демократія і політичні партії" досить яскраво описав політичні норови цілком демократичних Англії і США у XIX століття (книга була видана у 1903 році). Повірте, що тексти Острогорського зараз здаються цинічними - дуже далеко описане від наших понять про демократію…
Та що там Острогорський! Можна просто сходити в кіно і подивитися фільм "Банди Нью-Йорка". Там також цілком яскраво (і, наскільки я можу судити, близько до історичних подій) показані політичні традиції США середини позаминулого століття. Моя особиста думка: показана у фільмі виборча кампанія - захід незрівнянно більш брудний і менш демократичний, ніж сумно відомі вибори у Мукачевому.
Політичні норови України, безумовно, далекі від ідеалу, але вони - відображення суспільних реалій. Період первинного накопичення капіталу, руйнування старих і формування нових суспільних структур - природний ґрунт "брудної" політики. Засуджувати це безглуздо, потрібно створювати такі правила гри, за яких вигідно бути чесним.
Який же внесок Володимира Полохала у цей процес? Читаємо: "Мені здається, це прикрий приклад того, щоб з наближенням виборчої компанії соціологія починає використовуватися як певне знаряддя. І це, як соціологу, мені прикро. У мене виникає таке питання: чи проводилося таке опитування взагалі". Це коментар українського соціолога Ірини Бекешкіної на публікацію у квітні цього року результатів проведеного Полохалом "соціологічного дослідження". Від себе зазначу, що результати різних опитувальних служб звичайно співпадають, і якщо ми бачимо щось що виходить за межі найпалкішої соціологічної фантазії, то це - фальшивка. При чому - погана фальшивка, якщо вона так легко вираховується.
Полохало стверджує, що "в Україні з самого початку (…) у політиків був попит саме на тих, хто візьметься за розробку будь-якого політтехнологічного сценарію. (…) Тому в Україні (…) немає нормальних фахівців з нормальних технологій". Це, скажімо так, не вся правда. Фахівці із західних технологій у нас є (пригадайте цілком європейську кампанію "Яблука"). Інша справа, що західні технології орієнтовані на інший менталітет і тип політичної культури виборців, а тому у нас вони не дуже ефективні. З іншого боку, у нас немає вузьких фахівців, але пов'язане це з відносно малою кількістю виборів, де наші профі могли б отримати досвід. Та й технології у нас розробляють в основному саме політтехнологи, а не самі політики…
Проте, звідки Володимир Полохало знає про ринок політичних технологій в Україні? Зі свого досвіду? Але він сам говорить, що досвіду у нього немає - він не політтехнолог, а політолог, який вивчає політичні технології.
Або, наприклад, візьмемо його фразу: "Подивіться, що трапилося з коаліційним урядом! (…) Це була тіньова технологія, з метою сформувати уряд, типова технологія. (…) Сформували уряд на основах, які жодним чином сьогодні не можуть гарантувати, що він коаліційний". А в чому власне проблема? Якщо метою було формування уряду, то ця мета була досягнута. Чого ж тут "тіньового"? Так, назвати цей уряд повною мірою коаліційним не можна. Але ніхто цього і не робить - з самого початку мову йшла про експеримент у рамках президентської системи.
До речі, цей експеримент дуже подобається "Нашій Україні" - адже пропозиція законом прийняти процедуру формування КМ Верховною Радою (при тому, що за Конституцією його формує президент) саме і дає такий собі "коаліційний уряд". Але про це Полохало не говорить, зате ідею прибрати суперечність між Конституцією і майбутнім Законом про КМ відкидає, оскільки у цьому випадку "чорне видається за біле".
Чи існують способи визначати "тіньові технології"? Політолог Полохало стверджує, що існують, але на конкретне питання слідує чудова відповідь: "для цього все-таки потрібен певний інтелектуальний рівень для аналізу й інтелектуальна совість". Це що ж, для того щоб "упізнати" тіньову технологію треба бути розумним і чесним? Та й питання, взагалі-то ставилося: "як визначити", а не "що для цього потрібно".
Проте, десь шановний пан Володимир правий. Справа у тому, що насправді вся демократична політика за визначенням складається з "тіньових технологій" і "маніпулятивних стратегій". Нагадаємо, що він вважає тіньовим ті технології, у використанні яких "є велика невідповідність між цілями, які продекларовані, і реальною ситуацією".
Спробую пояснити на простому прикладі. Припустимо, депутати певного демократично обраного парламенту голосують за проект пенсійного закону, який гостро потрібен країні і дійсно поліпшить стан людей. Чим вони керуються? Не треба напружувати інтелект і совість, щоб зрозуміти: головний стимул більшості народних обранців зберегти свою посаду. І, голосуючи за потрібний закон, вони мають на увазі представити це як своє досягнення й невдачу своїх противників, а потім використати результати голосування у своїй передвиборчій агітації.
Хіба це не "тіньова технологія"? Звичайно ж так, бо, слідуючи логіці Володимира Полохала, депутати кажуть одне, а роблять інше. Чи правильна ця логіка? Так! Такі дії парламентаріїв є нормальна поведінка демократичних політиків. Чинити які-небудь благодіяння для свого народу, не думаючи про свій імідж і результати найближчих виборів, можуть тільки диктатори. Їм не треба піклуватися про переобрання. Демократ, звичайно, може ухвалити непопулярне рішення, але завжди з розрахунку на майбутню вдячність.
В тому-то і полягає робота політолога, щоб за турботою про народні потреби (якою б щирою вона не була) побачити справжні цілі політичних гравців. Але, на жаль, деяким політологам цікавіше викривати "олігархічний режим", аніж вдумливо досліджувати.
З іншого боку, повертаючись до нашого прикладу, ми повинні усвідомлювати, що, незалежно від думок депутатів, вони закон прийняли. Чим би не керувалися політики, вони все ж виконують корисну для суспільства функцію. Але тут дослідник тіньових технологій вдається до іншої крайності, виступаючи прихильником крайнього прагматизму.
Володимир Полохало, наприклад, критикує Мороза за його бажання змінити політичну систему. І критикує саме тому, що, на його думку, "Президент може використати Мороза у своїх цілях", "інституціональним змінам Мороз надає абсолютного значення", врешті-решт: "до чого тут система влади, якщо соціалісти не змогли обрати своїх висуванців?". Хочеться спитати - а чому, власне, Мороз повинен пропонувати тільки ті зміни, які забезпечать перемогу його партії? Чому б не передбачити, що Мороз просто вважає посилення парламенту потрібним для подальшого розвитку країни?
Звичайно, у Мороза є свої міркування стосовно тих політичних зисків, які він може отримати внаслідок політичної реформи, але один пункт абсолютно очевидний. Передвиборча програма СПУ "Сім першочергових зобов'язань соціалістів" починається словами: "Змінимо систему влади. Підвищимо роль парламенту й самостійність уряду". По-моєму, виконати свою головну передвиборчу обіцянку і довести виборцям свою послідовність - самоочевидний плюс, який, як мінімум, дозволить СПУ зберегти своїх виборців. Навіть у нашій системі чесним бути вигідно.
І зовсім незрозуміло, чому, власне, обманщиками були оголошені керівники "Команди озимого покоління". Тому що за КОП стояв великий капітал? Це кримінал тільки для комуністів. Тому що вони хотіли знизити податки? А звідки у Полохала інформація, що вони не хотіли їх знижувати? Якраз виходячи з того, хто саме складав цей блок, вони б намагалися податки знизити - адже їм це вигідно.
Загалом: політики не повинні намагатися досягнути яких-небудь неявних політичних цілей, але при цьому вони повинні переслідувати тільки ті цілі, які забезпечать їм владу.
Політолог Полохало прагне представити "політичні технології" як щось жахливе, що суперечить нормам демократичного суспільства. Але, якщо з його точки зору формування уряду технологічним шляхом неприпустимо, то його уявлення про політичне життя і устрій держави зупинилося на рівні щонайбільше XVIII століття. Сучасна політика (та й все суспільне життя) максимально технологізована.
Проте, Володимир Полохало вірно підмітив, що політики не завжди говорять всю правду. Але називати це "тіньовими технологіями", тим більше властивими тільки Україні і Росії, абсолютно невірно. Також невірно, як і зведення всієї політики до прагнення отримати політичні зиски виключно нечесними методами.
Автор Василь Стоякін, Центр політичного маркетингу (Дніпропетровськ)
Читайте також:
Володимир Полохало: "Опозиція теж має навички тих самих тіньових політтехнологій"
Кучма втягнув усіх у свою політтехнологію
Власне кажучи, мета статті - засудження тіньових технологій і маніпулятивних стратегій. Полохало звертає увагу на аморальність української політики, на те, що для неї не свято навіть життя людини (на прикладі Гонгадзе). Але мені запал Полохала здається штучним, ненатуральним.
"По суті, це бізнес-стиль у політиці. Причому, бізнес-стиль, який сформувався у період дикого капіталізму і швидкої капіталізації. (…) Агресивний, нечесний, такий що не вписується у правила гри". Залишимо за дужками ту просту істину, що даний стиль цілком вписується у правила - інакше б він був неефективний. Незрозуміло, чому, власне, Полохало не подобається цей стиль?
Ні, мені він також не подобається. Не подобається як громадянину, не подобається як політтехнологу. Адже Полохало виступає не як громадянин, а як політолог. І саме як політолог він повинен був би на цьому місці послатися на класика політичної й соціологічної думки Моісея Острогорського. Останній в своїй книзі "Демократія і політичні партії" досить яскраво описав політичні норови цілком демократичних Англії і США у XIX століття (книга була видана у 1903 році). Повірте, що тексти Острогорського зараз здаються цинічними - дуже далеко описане від наших понять про демократію…
Та що там Острогорський! Можна просто сходити в кіно і подивитися фільм "Банди Нью-Йорка". Там також цілком яскраво (і, наскільки я можу судити, близько до історичних подій) показані політичні традиції США середини позаминулого століття. Моя особиста думка: показана у фільмі виборча кампанія - захід незрівнянно більш брудний і менш демократичний, ніж сумно відомі вибори у Мукачевому.
Політичні норови України, безумовно, далекі від ідеалу, але вони - відображення суспільних реалій. Період первинного накопичення капіталу, руйнування старих і формування нових суспільних структур - природний ґрунт "брудної" політики. Засуджувати це безглуздо, потрібно створювати такі правила гри, за яких вигідно бути чесним.
Який же внесок Володимира Полохала у цей процес? Читаємо: "Мені здається, це прикрий приклад того, щоб з наближенням виборчої компанії соціологія починає використовуватися як певне знаряддя. І це, як соціологу, мені прикро. У мене виникає таке питання: чи проводилося таке опитування взагалі". Це коментар українського соціолога Ірини Бекешкіної на публікацію у квітні цього року результатів проведеного Полохалом "соціологічного дослідження". Від себе зазначу, що результати різних опитувальних служб звичайно співпадають, і якщо ми бачимо щось що виходить за межі найпалкішої соціологічної фантазії, то це - фальшивка. При чому - погана фальшивка, якщо вона так легко вираховується.
Полохало стверджує, що "в Україні з самого початку (…) у політиків був попит саме на тих, хто візьметься за розробку будь-якого політтехнологічного сценарію. (…) Тому в Україні (…) немає нормальних фахівців з нормальних технологій". Це, скажімо так, не вся правда. Фахівці із західних технологій у нас є (пригадайте цілком європейську кампанію "Яблука"). Інша справа, що західні технології орієнтовані на інший менталітет і тип політичної культури виборців, а тому у нас вони не дуже ефективні. З іншого боку, у нас немає вузьких фахівців, але пов'язане це з відносно малою кількістю виборів, де наші профі могли б отримати досвід. Та й технології у нас розробляють в основному саме політтехнологи, а не самі політики…
Проте, звідки Володимир Полохало знає про ринок політичних технологій в Україні? Зі свого досвіду? Але він сам говорить, що досвіду у нього немає - він не політтехнолог, а політолог, який вивчає політичні технології.
Або, наприклад, візьмемо його фразу: "Подивіться, що трапилося з коаліційним урядом! (…) Це була тіньова технологія, з метою сформувати уряд, типова технологія. (…) Сформували уряд на основах, які жодним чином сьогодні не можуть гарантувати, що він коаліційний". А в чому власне проблема? Якщо метою було формування уряду, то ця мета була досягнута. Чого ж тут "тіньового"? Так, назвати цей уряд повною мірою коаліційним не можна. Але ніхто цього і не робить - з самого початку мову йшла про експеримент у рамках президентської системи.
До речі, цей експеримент дуже подобається "Нашій Україні" - адже пропозиція законом прийняти процедуру формування КМ Верховною Радою (при тому, що за Конституцією його формує президент) саме і дає такий собі "коаліційний уряд". Але про це Полохало не говорить, зате ідею прибрати суперечність між Конституцією і майбутнім Законом про КМ відкидає, оскільки у цьому випадку "чорне видається за біле".
Чи існують способи визначати "тіньові технології"? Політолог Полохало стверджує, що існують, але на конкретне питання слідує чудова відповідь: "для цього все-таки потрібен певний інтелектуальний рівень для аналізу й інтелектуальна совість". Це що ж, для того щоб "упізнати" тіньову технологію треба бути розумним і чесним? Та й питання, взагалі-то ставилося: "як визначити", а не "що для цього потрібно".
Проте, десь шановний пан Володимир правий. Справа у тому, що насправді вся демократична політика за визначенням складається з "тіньових технологій" і "маніпулятивних стратегій". Нагадаємо, що він вважає тіньовим ті технології, у використанні яких "є велика невідповідність між цілями, які продекларовані, і реальною ситуацією".
Спробую пояснити на простому прикладі. Припустимо, депутати певного демократично обраного парламенту голосують за проект пенсійного закону, який гостро потрібен країні і дійсно поліпшить стан людей. Чим вони керуються? Не треба напружувати інтелект і совість, щоб зрозуміти: головний стимул більшості народних обранців зберегти свою посаду. І, голосуючи за потрібний закон, вони мають на увазі представити це як своє досягнення й невдачу своїх противників, а потім використати результати голосування у своїй передвиборчій агітації.
Хіба це не "тіньова технологія"? Звичайно ж так, бо, слідуючи логіці Володимира Полохала, депутати кажуть одне, а роблять інше. Чи правильна ця логіка? Так! Такі дії парламентаріїв є нормальна поведінка демократичних політиків. Чинити які-небудь благодіяння для свого народу, не думаючи про свій імідж і результати найближчих виборів, можуть тільки диктатори. Їм не треба піклуватися про переобрання. Демократ, звичайно, може ухвалити непопулярне рішення, але завжди з розрахунку на майбутню вдячність.
В тому-то і полягає робота політолога, щоб за турботою про народні потреби (якою б щирою вона не була) побачити справжні цілі політичних гравців. Але, на жаль, деяким політологам цікавіше викривати "олігархічний режим", аніж вдумливо досліджувати.
З іншого боку, повертаючись до нашого прикладу, ми повинні усвідомлювати, що, незалежно від думок депутатів, вони закон прийняли. Чим би не керувалися політики, вони все ж виконують корисну для суспільства функцію. Але тут дослідник тіньових технологій вдається до іншої крайності, виступаючи прихильником крайнього прагматизму.
Володимир Полохало, наприклад, критикує Мороза за його бажання змінити політичну систему. І критикує саме тому, що, на його думку, "Президент може використати Мороза у своїх цілях", "інституціональним змінам Мороз надає абсолютного значення", врешті-решт: "до чого тут система влади, якщо соціалісти не змогли обрати своїх висуванців?". Хочеться спитати - а чому, власне, Мороз повинен пропонувати тільки ті зміни, які забезпечать перемогу його партії? Чому б не передбачити, що Мороз просто вважає посилення парламенту потрібним для подальшого розвитку країни?
Звичайно, у Мороза є свої міркування стосовно тих політичних зисків, які він може отримати внаслідок політичної реформи, але один пункт абсолютно очевидний. Передвиборча програма СПУ "Сім першочергових зобов'язань соціалістів" починається словами: "Змінимо систему влади. Підвищимо роль парламенту й самостійність уряду". По-моєму, виконати свою головну передвиборчу обіцянку і довести виборцям свою послідовність - самоочевидний плюс, який, як мінімум, дозволить СПУ зберегти своїх виборців. Навіть у нашій системі чесним бути вигідно.
І зовсім незрозуміло, чому, власне, обманщиками були оголошені керівники "Команди озимого покоління". Тому що за КОП стояв великий капітал? Це кримінал тільки для комуністів. Тому що вони хотіли знизити податки? А звідки у Полохала інформація, що вони не хотіли їх знижувати? Якраз виходячи з того, хто саме складав цей блок, вони б намагалися податки знизити - адже їм це вигідно.
Загалом: політики не повинні намагатися досягнути яких-небудь неявних політичних цілей, але при цьому вони повинні переслідувати тільки ті цілі, які забезпечать їм владу.
Політолог Полохало прагне представити "політичні технології" як щось жахливе, що суперечить нормам демократичного суспільства. Але, якщо з його точки зору формування уряду технологічним шляхом неприпустимо, то його уявлення про політичне життя і устрій держави зупинилося на рівні щонайбільше XVIII століття. Сучасна політика (та й все суспільне життя) максимально технологізована.
Проте, Володимир Полохало вірно підмітив, що політики не завжди говорять всю правду. Але називати це "тіньовими технологіями", тим більше властивими тільки Україні і Росії, абсолютно невірно. Також невірно, як і зведення всієї політики до прагнення отримати політичні зиски виключно нечесними методами.
Автор Василь Стоякін, Центр політичного маркетингу (Дніпропетровськ)
Читайте також:
Володимир Полохало: "Опозиція теж має навички тих самих тіньових політтехнологій"
Кучма втягнув усіх у свою політтехнологію
