Листи Гончарова не заперечують причетність до вбивства Гонгадзе вищих посадових осіб держави
Понеділок, 18 серпня 2003, 12:58
У своєму останньому інтерв'ю "Українській правді" майор Мельниченко, пославшись на окремі висловлювання працівників ІМІ, висловив припущення, що наша позиція зводиться до заперечення ролі президента у вбивстві журналіста Гонгадзе. Підставою для такого припущення стало твердження юриста Інституту Марії Самбур, що в матеріалах, які отримав ІМІ від Гончарова, ніде не зазначено, що організатором вбивства Гонгадзе виступав президент України.
Оскільки поки що доступ до документів Гончарова мають лише люди безпосередньо причетні до розслідування вбивства журналіста Гонгадзе, а резонанс від документів вже сьогодні може вплинути на політичний клімат в країні, припущення щодо ролі впливових політиків у цій резонансній справі вимагають чіткого роз'яснення.
Насправді позиція ІМІ не надто різниться від позиції пана Мельниченка у тому, чи можна з документів Гончарова припустити причетність президента до викрадення і вбивства журналіста Гонгадзе.
Гончаров був звичайним працівником міліції, який, як і його колеги, отримували накази безпосередньо від свого начальства. Так само – безпосередньо від свого начальства – отримували накази і ті, хто виконував замовні вбивства, в тому числі викрадення журналіста Гонгадзе. Ці безпосередні виконавці злочинів не знали і не могли знати безпосередніх замовників злочинів.
Ну, неможливо уявити собі ситуацію, щоби, скажімо, полковник міліції, віддаючи злочинний наказ, казав підлеглим, що це замовлення від міністра, впливового олігарха чи президента. Отож, Гончаров, справді, вказує на людей, причетних до злочинів, але це люди, яких він особисто знав або безпосередньо спілкувався. Про більше він знати на 100% не міг.
З іншого боку, важко уявити, щоби високі міліцейські чини особисто були зацікавлені у викраденні та вбивстві Гонгадзе. Ці "перевертні" могли діяти або заради грошей, або заради забезпечення собі "даху", але однозначно не в політичних цілях, і навряд чи їм особисто була якась користь від викрадення незалежного журналіста. Тому, якщо версія про причетність працівників міліції до справи Гонгадзе підтвердиться, то, очевидно, за цією справою треба шукати високих політиків, зацікавлених у придушенні опозиційної думки в Україні.
Що ж до висловлювання, на яке посилається пан Мельниченко, то необхідно зазначити, що Марія Самбур сприймає ситуацію виключно як юрист-практик, який чітко дотримується слідчих процедур. Згідно цих процедур, перед тим, як вказати на замовника злочину, потрібно визначити його виконавців. Зважаючи на те, що виконавця злочину ще не встановлено, про замовника злочину говорити рано. Вважаю, саме це і хотіла сказати наш юрист.
Додам від себе, що документи Гончарова, - а саме, - згадані прізвища, ранг посад персонажів листів та стосунки між найвищими посадовцями, які явно виходять за межі закону, - вказуть на причетність до справи Гонгадзе високих посадових осіб держави.
Отже, стверджувати однозначно, що документи Гончарова свідчать про те, що президент чи його оточення не були причетні до вбивства Гонгадзе, або вбивство журналіста сталося без їх відома, теж категорично не можна.
Перед тим, як оприлюднити документи, ІМІ провело власне дослідження достовірності документів Гончарова. Наше попереднє розслідування показало, що чимало фактів і подій, описаних у документах, можуть відповідати дійсності. Однак, одна з можливих версій, яка може дати підстави засумніватися у вагомості документів Гончарова, і на на яку, зокрема, прямо натякає пан Мельниченко в своєму інтерв'ю, це те, що і листи Гончарова, і речові докази, які, можливо, з'являться внаслідок їх перевірки, - це може виявитись частиною масштабного інсценування спецслужб, метою якого є применшення ролі президента у справі журналіста Гонгадзе.
Ми теж не виключаємо такої можливості. І у нас є чимало підстав вважати, що, можливо, за документами Гончарова приховується складна операція спецслужб.
Однак позиція ІМІ полягає у тому, що якщо до журналістів потрапляють документи, які становлять велику суспільну вагу, то їхнім професійним обов'язком є їх оприлюднити. А вже потім саме суспільство - провоохоронні органи, незалежні експерти, політики, просто громадяни, - мають визначитись з тим, що ця інформація означає для суспільства. Навіть якщо документи Гончарова є суцільне інсценування, - ще раз підкреслю, що є цілком ймовірним варіантом, – то суспільство має знати, що таке інсценування замислене, і що хтось когось таким чином намагається відмити від злочинів.
Сергій Таран, віце-президент Інституту масової інформації
Оскільки поки що доступ до документів Гончарова мають лише люди безпосередньо причетні до розслідування вбивства журналіста Гонгадзе, а резонанс від документів вже сьогодні може вплинути на політичний клімат в країні, припущення щодо ролі впливових політиків у цій резонансній справі вимагають чіткого роз'яснення.
Насправді позиція ІМІ не надто різниться від позиції пана Мельниченка у тому, чи можна з документів Гончарова припустити причетність президента до викрадення і вбивства журналіста Гонгадзе.
Гончаров був звичайним працівником міліції, який, як і його колеги, отримували накази безпосередньо від свого начальства. Так само – безпосередньо від свого начальства – отримували накази і ті, хто виконував замовні вбивства, в тому числі викрадення журналіста Гонгадзе. Ці безпосередні виконавці злочинів не знали і не могли знати безпосередніх замовників злочинів.
Ну, неможливо уявити собі ситуацію, щоби, скажімо, полковник міліції, віддаючи злочинний наказ, казав підлеглим, що це замовлення від міністра, впливового олігарха чи президента. Отож, Гончаров, справді, вказує на людей, причетних до злочинів, але це люди, яких він особисто знав або безпосередньо спілкувався. Про більше він знати на 100% не міг.
З іншого боку, важко уявити, щоби високі міліцейські чини особисто були зацікавлені у викраденні та вбивстві Гонгадзе. Ці "перевертні" могли діяти або заради грошей, або заради забезпечення собі "даху", але однозначно не в політичних цілях, і навряд чи їм особисто була якась користь від викрадення незалежного журналіста. Тому, якщо версія про причетність працівників міліції до справи Гонгадзе підтвердиться, то, очевидно, за цією справою треба шукати високих політиків, зацікавлених у придушенні опозиційної думки в Україні.
Що ж до висловлювання, на яке посилається пан Мельниченко, то необхідно зазначити, що Марія Самбур сприймає ситуацію виключно як юрист-практик, який чітко дотримується слідчих процедур. Згідно цих процедур, перед тим, як вказати на замовника злочину, потрібно визначити його виконавців. Зважаючи на те, що виконавця злочину ще не встановлено, про замовника злочину говорити рано. Вважаю, саме це і хотіла сказати наш юрист.
Додам від себе, що документи Гончарова, - а саме, - згадані прізвища, ранг посад персонажів листів та стосунки між найвищими посадовцями, які явно виходять за межі закону, - вказуть на причетність до справи Гонгадзе високих посадових осіб держави.
Отже, стверджувати однозначно, що документи Гончарова свідчать про те, що президент чи його оточення не були причетні до вбивства Гонгадзе, або вбивство журналіста сталося без їх відома, теж категорично не можна.
Перед тим, як оприлюднити документи, ІМІ провело власне дослідження достовірності документів Гончарова. Наше попереднє розслідування показало, що чимало фактів і подій, описаних у документах, можуть відповідати дійсності. Однак, одна з можливих версій, яка може дати підстави засумніватися у вагомості документів Гончарова, і на на яку, зокрема, прямо натякає пан Мельниченко в своєму інтерв'ю, це те, що і листи Гончарова, і речові докази, які, можливо, з'являться внаслідок їх перевірки, - це може виявитись частиною масштабного інсценування спецслужб, метою якого є применшення ролі президента у справі журналіста Гонгадзе.
Ми теж не виключаємо такої можливості. І у нас є чимало підстав вважати, що, можливо, за документами Гончарова приховується складна операція спецслужб.
Однак позиція ІМІ полягає у тому, що якщо до журналістів потрапляють документи, які становлять велику суспільну вагу, то їхнім професійним обов'язком є їх оприлюднити. А вже потім саме суспільство - провоохоронні органи, незалежні експерти, політики, просто громадяни, - мають визначитись з тим, що ця інформація означає для суспільства. Навіть якщо документи Гончарова є суцільне інсценування, - ще раз підкреслю, що є цілком ймовірним варіантом, – то суспільство має знати, що таке інсценування замислене, і що хтось когось таким чином намагається відмити від злочинів.
Сергій Таран, віце-президент Інституту масової інформації
