Мельниченко: Запитайте в Смешка, який сьогоднішній спільник Кучми замовив убивство Гетьмана

"Українська правда" продовжує публікувати серію інтерв'ю з Миколою Мельниченком, де він обіцяє пролити світло на багато невідомих сторінок як української політики, так і "касетного скандалу". У перших двох частинах Мельниченко розповідав про спробу організувати кримінальну справу проти Ющенка і про те, хто повинен був стати наступною жертвою серед українських політиків після Олександра Єльяшкевича.

- Миколо, з чим пов'язана настільки тривала пауза, чому ви так довго мовчали? Ви обіцяли, а так і не розповіли про те, хто замовив акції тиску на "Дзеркало тижня", про те, що пов'язує сайт "5 елемент" і Бориса Березовського, про "навколофутбольні інтриги", про торгівлю "липовими гарантіями"?…

- Почну з того, що я, як і обіцяв, обов'язково розповім про все це. Нехай не переживають ваші читачі.

Я маю дуже великий обсяг інформації і реально знаю про справжні обличчя багатьох персонажів політичної еліти України. Я знаю хто, чого і чому боїться. І що (і про що) не хочуть чути і бачити багато хто з тих, хто намагається скористатися відсутністю об'єктивної інформації. Причому мова йде не тільки про представників пропрезидентського табору, але й про деяких так званих опозиціонерів.

На жаль, дуже багато з того, про що я хотів би розповісти і що, безумовно, є дуже важливим, сьогодні ще не може бути розголошено. І головна причина цього – поки ще абсолютна безкарність організованого злочинного угруповання на чолі з Леонідом Кучмою.

Про те, чому на нинішньому етапі історії України злочинці, які скоїли такі найтяжчі злочини як організація фізичного знищення державних діячів і журналістів, пограбування українського народу, фальсифікація всенародного волевиявлення – поки утримуються при владі – це тема особливої розмови.

А що стосується паузи, то це, насамперед було пов'язано з питанням безпеки. Про деякі офіційні повідомлення державних структур США з даного питання вам відомо, про іншу інформацію, що надійшла до мене, я поки не можу говорити. Але все це більш ніж серйозно. І мені треба було вдатися до ряду запобіжних заходів.

- В інтерв'ю радіо "Свобода" ви заявили, що пов'язуєте нинішню загрозу вашій безпеці з майбутніми юридичними процесами проти Кучми на території США. Тоді ж ви сказали, що змушений будете зробити так, щоб перший заступник секретаря Ради нацбезпеки генерал Ігор Смешко офіційно відповів на ряд питань, які він обговорював з Кучмою. Що ви мали на увазі?

- По-перше, ще раз хочу підкреслити, що ні в кого не повинно бути ніяких ілюзій. Після того як були оприлюднені результати експертиз розмов, зроблених "Бек-Теком", після того як Мирослава Гонгадзе й Олександр Єльяшкевич офіційно звернулися до генпрокурора Піскуна із заявою про порушення кримінальної справи проти Леоніда Кучми, Леоніда Деркача й інших членів організованого злочинного угруповання, після того як США провели експертизу запису розмови Кучми з, на жаль, вже убитим Малєвим, після того як США надали Єльяшкевичу політичний притулок у зв'язку із загрозою його життю від Леоніда Кучми – державні діячі в Україні зробили свій вибір.

Я маю на увазі, що ті, хто сьогодні вірою і правдою служить Леоніду Кучмі, а не Україні, не можуть бути порядними людьми. Тому що вони чітко розуміють, про які злочини мова йде.

Якщо до всіх перерахованих мною подій у когось могли залишатися сумніви з приводу серйозності обвинувачень президента України в скоєнні найтяжчих злочинів, то після всього цього в тих, хто працює на Кучму (насамперед у керівництві силових структур) або сприяє йому в його спробах уникнути відповідальності – немає і не може бути ніяких виправдань їхніх аморальних дій.

Що стосується конкретно Смешка і питання його особистої порядності, то прямо зараз, через ваше видання, я поставлю йому кілька важливих питань. І нехай він офіційно відповість на них через ваше видання. Ось ці питання:

1. Назвіть прізвище олігарха, нинішнього близького спільника Кучми, про якого ви, як начальник головного управління розвідки Міноборони України, доповідали президентові як про замовника вбивства Вадима Гетьмана?

Яка доля матеріалів і доказів, що підтверджували Вашу заяву?

2. Назвіть прізвище людини з колишніх керівників спецслужб України, близького друга родини Кучми і його спільника по резонансних злочинах, що допомагав у злочинній діяльності всесвітньо відомому кримінальному авторитетові, ім'я якого внесено до списку 10 найбільш розшукуваних ФБР кримінальних злочинців)? Назвіть прізвище цього кримінального авторитету, зустріч Кучми з яким (після одержання Кучмою від вас відповідних матеріалів про цього кримінального авторитета) організовував той самий колишній керівник спецслужб України.

Яка доля цих матеріалів і доказів, зібраних вами?

- Питання до вас, Миколо. На кого ви натякаєте у ваших питаннях. Хто, у версії Смешка, замовляв убивство Гетьмана? І хто ці таємничі люди у вашому другому питанні. Чи не говорите ви про...

- Давайте почекаємо відповіді, яку дасть Смешко. Треба дати йому шанс.

- Сподіваємося, ви знаєте про останні новини у справі Гонгадзе. Ми маємо на увазі смерть у СІЗО Ігоря Гончарова, який проходив по "справі перевертнів". Його листи до громадськості знову звернули увагу на справу Гонгадзе. Що ви думаєте про все це?

- Я уважно ознайомився з матеріалами, що з'явилися в ЗМІ. Думаю, що ні в кого не виникає сумнівів, що в системі правоохоронних органів України вчинено жорстоке вбивство людини. І що за це в черговий раз ніхто не поніс ніякої відповідальності.

Інститут масової інформації назвав Ігоря Гончарова головним свідком у справі Гонгадзе. Якщо вони дійсно так вважають....

- А ви з цим не згодні?

- В убивства Гонгадзе є різні стадії. У тому числі є замовлення злочину, і є його виконання. Є замовник злочину і його спільники (що і зафіксовано в записах розмов Кучми), є ті, хто повинен був довести до відома "орлів" відповідний наказ, і є безпосередні виконавці злочинного наказу.

Структура прийняття Кучмою і його спільниками рішень про фізичне усунення людей навіть теоретично не припускала ознайомлення конкретних виконавців з ім'ям головного замовника.

Кучма не сумнівався в тому, що відданий йому Кравченко самостійно і без усякого розголосу виконає поставлену задачу. Конкретні ж виконавці звірячого вбивства могли знати тільки того або тих, хто віддав їм безпосередній наказ про конкретні дії.

Ігор Гончаров, якщо він дійсно мав відношення до вбивства Гонгадзе або знав про виконання убивства, міг тільки свідчити про те, при яких конкретних обставинах було вчинено вбивство Георгія, і хто були безпосередні кіллери, і від кого вони одержали вказівку.

Це, безумовно, надзвичайно важливо. Але це не має відношення до викриття замовника жорстокого злочину. А як ви самі розумієте, якби не було замовлення, то не було б і виконавців.

І якщо комусь дуже хочеться закрити справу Гонгадзе тільки тим, що будуть розголошені імена виконавців (скоріше за все на той час уже мертвих), то тоді фраза "головний свідок" не є випадковою.

Так само як і заяви несподіваного одержувача матеріалів від Ігоря Гончарова (який просто фізично не в змозі був направити що-небудь кому-небудь в останні дні свого життя) - Марії Самбур: "І єдине, що я хочу ще зараз підкреслити, що в тих матеріалах, які отримав ІМІ від Гончарова, ніде не зазначено, що організатором вбивства Гонгадзе виступав президент України Леонід Кучма. Ніде там цього не згадується".

- Тобто ви вважаєте, що те, що відбувається зараз навколо появи листів Гончарова, є спробою відвернути увагу суспільства від замовників вбивства Георгія Гонгадзе?

- Швидше за все. Більш того, я не виключаю, що і вбивство Гончарова було скоєне для того, щоб обілити Кучму в справі Гонгадзе.

Вже давно мені відомо, що готується викид сфальсифікованих аудіо й інших матеріалів для того, щоб Кучма і Ко уникли відповідальності за скоєне. У цьому плані відкриття схованки Гончарова – найкращий спосіб легалізації подібних фальшивок.

Але для цього, напевно, їм потрібен був мертвий Гончаров. Тим більше, якщо він дійсно щось знав. Щоб він не сказав про те, наприклад, що вміст його розкритої схованки не відповідає тому, про що він говорив…

Варіанти можуть бути різні – але мета одна: витягнути зі схованки Гончарова ніби докази про непричетність Кучми.

Живий Гончаров, можливо, міг бути якщо не головним, то надзвичайно важливим свідком. А ось ті, хто знав про те, як його вбивають в СІЗО, нічого не робили для того, щоб він залишився в живих. Судячи із заяв адвоката Гончарова, жорстоке насильство над його підзахисним у ізоляторі нікого не цікавило.

А після цього та ж Марія Самбур робить вражаюче відкриття: "Гончаров не довіряв тільки тому слідчому, який розслідував його справу. В той же час він написав лист генеральному прокуророві. Отже, йдеться про недовіру до окремих працівників, а не до всієї Генпрокуратури".

Або: "Я не можу, звичайно, стверджувати, що листи писав саме Гончаров. Але мене, зрештою, і не цікавить, хто насправді є автором листа. Цікавими є тільки ті факти, які там викладені, і їх відповідність дійсності. Попередній аналіз Генпрокуратури свідчить про те, що ця інформація має під собою певний доказовий ґрунт. Скажімо, ми ще до отримання листа знали, що є свідок, який може вказати, де, коли і за яких обставин вбили журналіста. Про цю ж людину повідомляє й автор листа".

Я маю всі підстави вважати, що, швидше за все, розпочато реалізацію чергового плану реабілітації Кучми.

Ще не відомо, чи писав Гончаров ці листи, навіщо, за яких обставин і коли. І хто їх відправляв і чому саме цим адресатам.

Але те, що колишній працівник правоохоронних органів не міг довіряти генпрокуратурі взагалі і генпрокурору зокрема, здається очевидним. Оскільки, судячи з висловлювань Олега Єльцова, який його добре знав (і який навіть отримував від нього важливу інформацію), Ігор Гончаров був явно не дурною людиною, яка не могла не розуміти, що "бєспрєдєл" слідчого генпрокуратури не може чинитися як самодіяльність слідчого.

Той же Олег Єльцов міг йому чудово розказати про те, хто такий Святослав Піскун і як його відомство будує свою роботу. Або розказати про попередню роботу Піскуна і як його структура в податковій адміністрації виконувала замовлення Кучми. Або, наприклад, відтворити йому маленький фрагмент інтерв'ю Піскуна нью-йоркському радіо в жовтні минулого року.

- Про що він там говорив?

- Саме про те, що, можливо, могло б насамперед зацікавити таку людину, як Гончаров або його знайомих. Американський ведучий запитав у Святослава Піскуна, як він ставиться до плейбардингу? І пояснив, що це таке. У юридичній системі США існує такий нюанс: коли людина скоїла страшний злочин, але допомогла слідству, її можуть відпустити, якщо вона здала свого боса-замовника. Ведучий зазначив, що, як переконливо довела юридична практика, застосування такого механізму приводить до того, що діловодство стає дешевшим, розкриття злочинів краще…

Ведучий запитав у Піскуна про те, чи не хотів би він, щоб Україна взяла собі подібну практику..

- І що відповів Піскун?

- Я можу процитувати, щоб всім стала ясна позиція Піскуна. Він сказав: "У жодному разі! У нас до такого роду злочинів ставляться історично. Кожна держава, незалежна країна, формує своє законодавство на базі досвіду, який історично склався. Тому в Україні багато сторіч було прийнято, що й організатор злочину, і виконавець отримують відносно однакове покарання, тому що той, хто виконав, мав можливість відмовитися від злочинного діяння. Така у нас історична практика, такий менталітет..."

Так, це серйозно, особливо щодо історичної практики й менталітету. Тепер стає все більш очевидним, що, наприклад, до цієї історичної практики можна віднести і таємничу смерть Вередюка. Того, який міг розказати, хто примусив його взяти на себе резонансне вбивство журналіста Ігоря Александрова, яке він не скоював. А якщо пригадати того, хто був засуджений за замах на Єльяшкевича...

Це якась людина на прізвище Воробей, яка реально не має жодного відношення до замаху на Єльяшкевича, замовленого Кучмою і Деркачем. Саме тому Єльяшкевича як потерпілого не ознайомили з матеріалами кримінальної справи і навіть не зробили відповідного упізнання й експертиз.

Про те, що, виявляється, був суд і винесений комусь вирок за замах на нього (п'ять із половиною років тюрми), Єльяшкевич дізнався із засобів масової інформації, які опублікували повідомлення прес-центру МВС.

Причому передбачливо повідомлення прес-центру МВС було оприлюднено якраз після того, як закінчився термін подачі апеляції на вирок суду. Відразу після того, як Єльяшкевич дізнався про рішення суду, він направив свого представника для отримання копії судового рішення.

І ось що з'ясувалося. Виявляється, суд засудив якогось Вороб'я за випадковий напад на народного депутата. Воробей, бачте, ніби переплутав відомого парламентарія зі своїм товаришем по чарці-кривдником.

Зізнання Вороб'я було зроблене ним через 2 з гаком роки після замаху на Єльяшкевича. Це було зроблене через кілька тижнів після оприлюднення результатів експертизи Брюса Кеніга відомої розмови Леоніда Кучми про Єльяшкевича, де президент України віддавав наказ так розібратися з депутатом, щоб він "не піднявся".

Після оприлюднення експертизи пішла миттєва реакція на це міністра внутрішніх справ Юрія Смірнова, який заявив про непричетність Кучми. І про те, що він бере цю резонансну кримінальну справу під свій контроль.

І злочинця, якого безуспішно шукали понад два роки, затримали дуже оперативно. Усього за два тижні. Цю "птицю" Вороб'я з його несподіваним зізнанням у скоєнні злочину, до речі, знайшли не де-небудь, а в місцях позбавлення волі.

Хоч тоді Юрій Смірнов на всю країну розказував про виявлення і затримання того, хто нападав на народного депутата. Вочевидь, "забувши" уточнити, де саме і за яких обставин був затриманий Воробей.

До речі, з моменту так званого затримання до виголошення вироку суду пройшло трохи більше місяця – рекордний за швидкістю для подібних справ результат. Цікаво також, що за взятий на себе злочин Воробей не отримав ні дня додаткового терміну, оскільки суд як покарання обрав для нього ту ж саму міру, яка у нього рахувалася раніше за інші, можливо дійсно скоєні ним, злочини.

Як зараз себе почуває цей Воробей, який взяв на себе провину за "випадковий" напад на Єльяшкевича, не відомо. Про це вже рік не може дізнатися навіть Єльяшкевич, який ніяк не дочекається відповіді від генпрокурора Піскуна. Хоч він писав на ім'я Піскуна, що є всі підстави переживати за життя людини, яка взяла на себе провину за скоєння злочину, до якого була не причетна. Оскільки ця людина може згодом розказати правду про того, хто і за яких обставин примусив його обмовити себе. Може, українські журналісти самі спробують щось дізнатися про долю Вороб'я?

- Слідча комісія Верховної Ради звернулася до вас і Олександра Єльяшкевича з проханням виступити свідком у справі Лазаренка. Ви маєте намір "допомогти" американському правосуддю?

- Так, комісія попросила мене і Єльяшкевича звернутися із заявою до Департаменту юстиції США і суду Сан-Францисько, що ми готові свідчити. У даний момент, у зв'язку із зверненням комісії, ми разом з Єльяшкевичем вивчаємо можливість і доцільність нашої участі в цьому судовому процесі.

- 7 серпня американський адвокат екс-прем'єра Лазаренка Гарольд Розенталь заявив, що прокуратура США заперечує наявність у неї плівок майора Мельниченка. Як ви можете це прокоментувати?

- Кучма може і не мріяти про такий подарунок для себе, навіть до свого ювілею. У зв'язку із заявою адвоката Розенталя я роблю юридичні кроки з цього питання, і через деякий час ви пересвідчитеся, що нічого нікуди не зникло.

- Останнім часом в Україні все частіше кажуть про потепління відносин з США. Кучма навіть перед від'їздом нагородив колишнього американського посла Паскуаля…

- Звичайно ж, я чудово знаю, що Кучма нікому просто так нічого не дає. І ордени також. Вважаю, що вручення ордена американському послу, який прямо заявляє про те, які були результати експертиз записів в президентському кабінеті – це спроба Кучми зализати свої минулі гріхи перед США і зайвий раз випросити собі індульгенцію.

А ось згода Карлоса Паскуаля на отримання від Кучми такої нагороди… Також як і його дуже часті зустрічі з президентським зятем Віктором Пінчуком і його загравання з Володимиром Литвином – не найкращі моменти для майбутньої біографії професійного дипломата.

Ви знаєте, в метро у Вашингтоні всі могли бачити кольорові фотографії, на яких зображено пам'ятну подію 1983 року. Дональд Рамсфельд, нинішній міністр оборони США, потискає руку Саддаму Хусейну. І вельми красномовний напис: "Кому ми потискаємо руки?!".

Так що, як бачимо, в США нічого не забувають і нагадують про це політикам. Сподіваюся, і у мене у найближчий час буде можливість отримати безпосередньо від нього відповіді на цілий ряд питань. І мій адвокат вже передав офіційне прохання про нашу майбутню зустріч.

- Ви звернулися з проханням про зустріч з Паскуалем? Навіщо?

- У мене є ряд питань, які Паскуаль може прояснити для мене. Одним з питань, що цікавлять і що стосуються мене, є інформація, яку Кучма намагався з'ясувати під час особистої зустрічі з послом.

- Останні три роки Кучма уникав відвідувати США з візитом. Та й не запрошували його особливо… Зараз він збирається з візитом до Нью-Йорку, щоб виступити на генасамблеї ООН…

- В історії ООН є багато випадків, коли керівники окремих держав намагалися використати цей форум для поліпшення власного заплямованого іміджу. Причому, чим брудніше був їх імідж, тим з більшим бажанням вони рвалися на ООНівськую трибуну. І участь подібних лідерів широко висвітлювалася у їх диктаторських країнах як величезний зовнішньополітичний успіх. Але надалі це їм так і не допомогло. Не допоможе це і Кучмі, якому доведеться відповідати за свої злочини.